Найсвіжіше:
• 80% окупованих територій обіцяють охопити українським мовленням • Кремлівська пропаганда в серці Офісу Президента • Міністр Кабінету Міністрів попросив собі охорону • На Кременеччині батьки побили трирічного малюка • На три дні Тернопіль стане столицею кіно • Перепалка між головою ОДА та його першим заступником: що сталося? • Відомий і невідомий Чортків покажуть у документальному фільмі • Прогноз погоди на тиждень: буде тепло • У Тернополі домашнього насилля буде менше • Тернопільщина отримала нового начальника СБУ • Адвокат вбитої тату-майстрині не чув, що вбивця розкаявся • Політичний експерт Олексій Роговик: «Володимир Зеленський знає, що його позиції на Тернопільщині є слабшими, а в його політичних конкурентів – сильнішими. Тому він використовує улесливу тактику співпраці» • Анонси газети «Номер один» від 13.11.2019 р. • Тернопільський став зарибнили хижаком і мирною рибою • Байдужість чи нейтралітет? • Де на Тернопільщині не буде світла • Незабаром закриють розрахункові каси для оплати за газ • У Ланівцях судили злодійкуватого селянина • Як народними засобами вилікувати водянку • Сусідські війни по-бережанськи • Як атовців використовують у тіньових схемах тернопільської мерії • «Швидка» доїжджатиме швидше до кінця 2019 року • У зоні бойових дій помер тернопільський коп • Тарас Юрик: «Уболівальник пішов на футбол, йому цікаво, коли матчі мають безкомпромісний характер, а на полі грають майстри високого класу» • Коли дія ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкоголем закінчилась, нова на оформленні: що робити з алкоголем?
rss
Актор фільму «Іловайськ-2014» Володимир Процюк: «Ти сидиш у Тернополі, займаєшся своїми справами, а на сході молоді пацани жертвують собою, бо по-іншому не вміють»

Опубліковано: 5 Листопада о 9:00



Можна довго сперечатися, чи є майбутнє в українського театру та кіно. Знайдеться також безліч людей, котрі осудять та спаскудять українське мистецтво. А інші стануть на його захист та підтримають режисерів не лише через патріотизм, а й через те, що в Україні створюють справді хороший продукт, котрий заслуговує поваги. Одним із таких є фільм «Іловайськ-2014. Батальйон «Донбас». Вийшовши на екрани, він змусив плакати та на хвилину задуматись: «А як насправді тим хлопцям, що на сході?» У безлічі українців, дивлячись на героїв стрічки, виникає лють та жаль, а це говорить про майстерність самих акторів. Бійця із позивним «Карат» зіграв актор Тернопільського театру Володимир Процюк. У нього ми й поцікавились деталями його творчого життя та секретами зйомки фільму.

«Я – хлопець із села і дуже люблю коні»

– Володимире, розкажіть про себе.

– Родом я зі Зборівщини, з мальовничого села Загір’я. Народився у травні 1990 року. Осиротів досить рано, тому  дитинства, як у всіх дітей, у мене майже не було, оскільки швидко став до праці. Закінчив сільську школу. У планах поступати у виш не було. Щоби ви розуміли, в Тернопіль потрапив уперше в одинадцятому класі, тому  завжди говорив, що «я хлопець із села і дуже люблю коні» (сміється,- авт.) Змалечку полюбив природу і дуже прикипів до неї. У нашому селі надзвичайні краєвиди. Тому, що таке страх та небезпека, не дуже розумів. У Тернопіль потрапив за цікавих обставин – приїхав із вертепом на «Фестиваль вертепів», який проходив на Театральному майдані. Там грав Ірода. І обставини склалися так, що мене почув та побачив В’ячеслав Хім’як – народний артист України. Тоді він і запитав у мене, чи не хочу я працювати у театрі та бути актором. Я сказав, що хочу, але в театрі ніколи не був і не мав поняття, що воно таке. По приїзді додому забув про візитку, яку дав мені В’ячеслав Антонович. Щоб я подзвонив до нього та нагадав про себе, наполягла мама. Зателефонувавши, був здивований, бо він мене пам’ятав, хоча пройшло близько трьох місяців. Три рази я їздив до нього на консультацію, розповідав, що я знаю та вмію, і коли куратор попросив мене зачитати, що знаю, обрав уривок «Гомоніла Україна» з поеми Тараса Шевченка. Сказати, що її розповів, не можу, швидше  – «прогудів», адже В’ячеслав Антонович зробив зауваження, сказавши: «Не дуркуй, прочитай нормально», на що я відповів: «Коли буду такий, як ви, читатиму нормально, а зараз читаю, як умію…» Поправивши окуляри, він вислухав моє гудіння і сказав: «Що би не трапилось, я беру тебе на свій курс театрального мистецтва…»

– Вважаєте це долею?

– Так. Коли приїхав додому і сказав мамі, що  я вступив до педагогічного університету, вона не повірила і навіть сама зателефонувала до В’ячеслава Хім’яка. Він усе підтвердив. При вступі здавав ще тестові завдання та творчий екзамен. Упевнений, що Божа рука натискала на клавіші, адже набрав досить високий бал. Я справді не міг подумати, що буду актором. У сільській місцевості роботи вистачає, а якби й бракувало, то мене б чекав закордон. Але доля вирішила інакше. І Бог мене привів у цю сферу. Люблю свою професію, подобається те, що роблю і як роблю. Але це не головне у моєму житті. Головне – це моя донечка та сім’я, за яку також безмежно дякую небу. Мою донечку звати Юстинка, друзі кажуть, що це моя копія, вона є моїм натхненником. Намагаюся робити ті речі, які для неї стануть хорошим прикладом, щоби в кінцевому результаті вона сказала: «Дякую, тату».

Як проходило Ваше навчання на театральному факультеті?

– Згадую цей час з усмішкою, бо було дуже багато хороших моментів, які залишаться у пам’яті надовго. Нові друзі, знайомства, враження – це все було незамінним атрибутом становлення мене як актора. Спочатку було важко, інколи доводилося чути на свою адресу і критику, і слова, що мені тут не місце, бо моя позиція стосовно жінок деколи викликала не зовсім позитивну реакцію. Я виріс в оточенні жінок, і з дитинства мені прищепили любов та повагу до них. Для мене це було щось святе. Тому не міг наступити на ці поняття, навіть коли інколи це варто було зробити (сміється,- авт.) З перших курсів почав брати участь у дипломних виставах старших курсів. А одного разу від куратора (В. Хім’яка) почув фразу, що я на курсі ще через мою людяність та простоту. А це, на мій погляд, важливо. Одним із головних аспектів навчання була дипломна вистава четвертого курсу «Поки гарба не перекинулася». Це була вікова  роль, головна, зі сцени я не сходив. Дуже плідна робота, я не один раз у позаурочний час ходив до В’ячеслава Хім’яка і проговорював усі моменти моєї ролі. Озираючись назад, зрозумів, що у двадцять років зумів бодай трішки осягнути всю суть того, що було поставлено переді мною. Пишаюся цією роботою.

Дипломна вистава на четвертому курсі Дипломна вистава на четвертому курсі “Поки гарба не перекинулася”, “Поки гарба не перекинулася”, актори Володимир Процюк та Олександра Явна актори Володимир Процюк та Олександра Явна

«Потрапив у фільм, дякуючи дружині»

 – Після закінчення університету ви почали працювати в Тернопільському театрі.

– Так, митцем на 0,25 ставки (сміється,- авт). За рік моєї роботи  був введений у всі можливі вистави. Театр має свою специфіку, напевне, як і кожна професія. Я радію, що у мене з’явилися друзі, на яких можу покластися, які підтримують. Ну і палки в колеса також дають стимул рухатися вперед. Того ж року, коли я прийшов у театр, знявся у фільмі «Політ золотої мушки». Режисер Іван Кравчишин приїхав у Тернопіль і провів кастинг. Чесно кажучи, я поняття зеленого не мав, як це все проходить. Кравчишин хотів, щоби розповіли анекдот, але з гуцульською манерою розмови. Я знав три анекдоти, і до мене їх уже всі розказали. Тому читав парубоцьку баладу Бориса Олійника. А ліва нога так тремтіла від хвилювання, що не можу вам передати. Прочитав та й пішов не задумуючись. Близько 17 години до мене зателефонував режисер і попросив мою електронну пошту, на яку надішлють текст мого героя – стрийка Михаля. Отримавши текст, сподівався на дві-три репліки, однак сценарій складався із трьох частин. І в одній із них мій персонаж був присутній постійно. Це крутий досвід. Цікавим був момент, коли через мій голос декілька разів зупиняли процес зйомки. Мене навчили говорити так, щоб у 36 ряду було чути. А тут ситуація була зовсім інша. Треба було контролювати подачу голосу.

Крім цієї стрічки, у Вас ще є кінороботи?

– Старався зніматися в кіно і працювати в театрі – щоби ці процеси проходили паралельно. Пізніше був дуже знаний фільм у моєму житті. Мав колосальний досвід іншою мовою. Співпраця з акторами просто надзвичайно високого рівня. Це фільм «Волинь».

Враження перехоплювали дух. Працював з акторами, які розповідали про свою роботу зі світовими знаменитостями. На цей фільм також пройшов кастинг, але у Львові. Незважаючи на гучний скандал щодо цього фільму й акторів зокрема. Це був колосальний досвід та велика робота. Сміючись, до слова, скажу, що каскадерам на площадці ми не давали роботи, адже всі трюки виконували самі. Їзда верхи для мене не була важкою, а падіння взагалі життєво відрепетирувані (сміється,- авт). Я розвивав швидкість на коні до 62 км за годину. А думок є багато – як позитивних, так і негативних.

Після цієї стрічки була короткометражка «Дух лісу» режисера Максима Дончака. Цей проєкт ще не вийшов у світ. Дуже крутий режисер, він малював у голові всі сцени, бачив, як це має бути, і чітко знав, що повинен робити актор. Це жанр «фентезі». Незвична практика, оскільки коли падає дерево, ти лише повинен відіграти та уявити, що воно падає. Було захоплююче. Наступною моєю роботою був «Іловайськ»…

Кадр із фільму “Іловайськ – 2014. Батальйон “Донбас” Кадр із фільму “Іловайськ – 2014. Батальйон “Донбас”

«Низько вклоняюся тим людям, завдяки кому я сиджу перед вами»

Розкажіть про Ваші враження.

– Кастинг пройшов у Тернополі. До речі, кастинг-група, котра приїхала, була хороша. Знали, що шукають, та актори могли вільно побесідувати з ними. Не було якоїсь скутості чи стидливості. Мене затвердили за цікавих обставин. Дякуючи моїй дружині. Акторам, яких уподобав режисер, було надіслано повідомлення про повторні проби. Я його також отримав, подякував і чекав. І обставини складаються так, що, спілкуючись із колегами, розумію, що вони отримали повідомлення з датою, часом та місцем повторних проб, а я – ні. Засмутився, прийшов додому. І Ліля мене переконала, щоб я уточнив це. Запитавши кастинг-директора, виявилось, що асистент просто забула написати мені точні дані режисерських проб, і я поїхав. Дана стрічка була дебютом для режисера. Цей фільм – масштабна історія нашої країни. Після мого остаточного затвердження почався знімальний табір. Зйомки проходили за Києвом. Бійці з батальйону «Донбас» нас тренували, готували, щоби ми розуміли, що таке зброя відповідного калібру. Як це, коли на тобі амуніція вагою близько 30 кг, у ній бігати, падати.

Іван Тімченко (режисер) чітко знав, якими повинні бути персонажі. Сценарій написав журналіст і письменник Михайло Бриних. Він довго збирав спогади від реальних людей, які були під Іловайськом, які вийшли з вогняного коридору. Це не вигаданий переказ, який зняли, аби розчулити глядача, це наша історія, наш кривавий спогад, котрий вимагає шани. У фільмі брали участь п’ятдесят вояків, котрі бачили все на свої очі. А командир штурмового батальйону «Донбас» Тарас Костанчук («Бішут») зіграв у фільмі самого себе. Це драматичний фільм, який не має героїчних промов та пафосу. Мій герой – це людина смілива, коли закінчуються набої і ти бачиш, що наступає ворог, свідомо підриваєш себе, а заодно і ворогів. Не можу підібрати слова, щоб описати цей вчинок. Але вся суть у тому, що там усі так думають. Вони жертвують собою. Мені важко про це говорити, бо я намагався осягнути розумом, як це, бійці мене переконували, що не варто цього робити.

Це лише частина того жахіття, яке довелося пережити людям. На майданчику мене відвідували думки щодо переживань тих людей, які бачили це пекло. Ти сидиш у Тернополі, займаєшся своїми справами, а на сході молоді пацани жертвують собою, бо по-іншому не вміють. Усі говорили, що я дуже схожий на бійця з позивним «Карат», якщо я зміг хоч трішечки показати відвагу та жертовність цього хлопця, то дуже радий. На знімальному майданчику обговорювали питання «Іловайського котла», проте акцент все ж таки був на самому батальйоні «Донбас». Фільм повинен бачити кожен українець, мені дуже боляче за нашу країну, за те, від чого вона потерпає. Я наблизився до цих подій на пів кроку і нікому не побажаю відчути та бачити це. Низько вклоняюся тим людям з великої букви, яким вдячний за те, що сиджу перед вами.

Соломія Вершигора

 


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , ,



Новини
15 Листопада
14 Листопада
13 Листопада
12 Листопада
11 Листопада
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше