54-річний Василь Штогун із села Лози Вишнівецької громади на Тернопільщині повернувся в Україну 4 липня після двох років перебування в російському полоні.
У перші дні повномасштабного вторгнення РФ він приїхав із Польщі, де був на роботі, та пішов у військкомат, далі долучився до місцевої самооборони. Спершу служив у територіальному центрі комплектування, згодом у складі 42-ї бригади вирушив на Бахмутський напрям. Потрапив у російську неволю 20 липня 2023 року, рятуючи пораненого побратима. На щастя, їм обом уже вдалося повернутися додому.
– День, коли ми дізналися, що Василя звільнили з полону, став найщасливішим у моєму житті, – розповідає дружина Надія Штогун.
Родина з нетерпінням чекала можливості обійняти чоловіка, а тоді – його повернення у рідне село після лікування та реабілітації. Одним із щемливих моментів стала зустріч із дворічною онучкою Соломійкою, яку дідусь бачив лише один раз після народження.
– Соломійка – така чудова дівчинка. Вона наша радість. Дуже любить приходити до нас в гості і проводити разом час. Вони живуть неподалік, то ми часто бачимося, – з усмішкою розповідає чоловік.
Василь Штогун повернувся додому в серпні після лікування та реабілітації. А вже у жовтні вони з Надією зібрали родину та друзів і взяли церковний шлюб.
– Це була наша давня мрія. Ми розписалися давно, але дуже хотіли стати чоловіком і дружиною перед Богом. Планували це зробити ще влітку 2023, коли Василь мав приїхати у відпустку. Але не вдалося, бо він практично перед цим потрапив у полон. Далі були два дуже важкі роки… Тому, коли чоловік повернувся додому, ми повінчалися у храмі. Нас привітали побратими чоловіка, односельчани. Ми навіть не очікували такої підтримки. Було дуже гарно. Після цього зібрали найрідніших за святковим столом, – розповідає Надія.
Василь зізнається: саме думки про рідних і мрії про майбутнє допомогли вижити у ворожому полоні та витримати всі катування окупантів. Тепер він активно займається господарством та ремонтом будинку, втілюючи в життя все задумане.
– Насправді робота – це те, що допомагає не зациклюватися на важких спогадах і думках та рухатися вперед. Ви ж знаєте, у селі завжди багато роботи, тому немає коли сумувати. Ми придбали трактора, щоб зручно було обробляти городи. Восени висадили саджанці малини. А ще купили свиню, птицю, щоб мати домашнє м’ясо. Зараз я займаюся ремонтом будинку. Дружина показує, що треба підправити та що зробити. До нового року планую завершити всі будівельні справи і піду на роботу, – розповідає чоловік.
Василь Штогун після повернення додому активно спілкується зі своїми побратимами, ветеранами. Вони намагаються всіляко підтримувати одне одного, допомагати родинам загиблих військовослужбовців.
Запитую його, що б він би порадив з власного досвіду хлопцям, які повернулися з полону і адаптуються до цивільного життя.
– Найперше – не замикатися у собі і не зловживати алкоголем. Варто виходити з дому і спілкуватися з людьми. Піти на роботу, зустрітися з друзями, знайомими, побратимами, односельчанами. Також ми з дружиною намагаємося щотижня в неділю чи у свята ходити до храму. Після богослужіння я відчуваю себе легко і спокійно, – поділився чоловік.
Фото з родинного архіву
Джерело: Укрінформ
51459