Найсвіжіше:
• «Гермес-7» – останній чвертьфіналіст кубка області з футзалу (+відео) • Напередодні Дня Соборності «УДАР Віталія Кличка» закликає українців до єдності • Від ковіду на Тернопільщині померло шестеро людей • У Тернополі пікетували «білий» дім (+фото) • Тернопільщина створює додаткові умови для залучення інвестицій в регіон • Завтра на Тернопільщині 78 населених пунктів будуть без світла • Дітям не потрібна бустерна доза вакцини від COVID-19 • Автотроща біля Тернополя: машину розірвало навпіл (ВІДЕО) • Панічний розлад та як із ним впоратися • Ліки за програмою єПідтримка можна буде придбати в січні • Священник із Тернопільщини потребує допомоги • 10 основних пензликів для макіяжу, які повинні бути в кожній косметичці • У Теребовлі п’яний водій врізався в дерево • Реформа лікарняних: українці оформили понад 4,5 млн електронних документів • Гороскоп на тиждень • 19 січня – яке сьогодні свято: традиції, заборони і прикмети • Прогноз погоди на найближчі сім днів • COVID-19 може вражати мозок сильніше за хворобу Альцгеймера • На Тернопільщині від ковіду померло п’ятеро людей • Анонси газети «Номер один» від 19 січня 2022р. • Головний судовий охоронець області Едуард Кольцов: «Були моменти, коли мені погрожували, але від слів до дій ніхто не наважився перейти» • Юних футболістів Тернопільщини запрошують на змагання з футзалу • Завтра на Тернопільщині 34 населені пункти будуть без світла • Громада на Тернопільщині виставила на торги 45 гектарів землі • У Тернополі знову ДТП з постраждалими
rss
Мер Хоросткова вперше поділився ексклюзивними подробицями свого сімейного життя

Опубліковано: 2 Березня 2021р. о 21:00 Переглядів: 2723



Мер Хоросткова Степан Гладун – про рекордну довіру виборців, зарплату цукром та сервізами, бізнес на газифікації та один костюм на 5 років

  Хоростків має господаря! Цю фразу неодноразово чув від багатьох людей, адже як журналісту доводиться контактувати з багатьма людьми різного спрямування. Давно хотів поспілкуватися зі Степаном Васильовичем Гладуном, і ось така нагода випала. Якщо роботу господаря міста видно неозброєним оком, варто лише пройтися доглянутими вулицями Хоросткова, то про особисте життя пана Степана майже ніхто не знає. Саме на цьому був головний акцент у нашій розмові зі Степаном Васильовичем. 

«Можливо, мені авансом дали так багато процентів на виборах, щоб я ще більше працював»

Степан Гладун за родинним столом під час Святої вечері

– Пане Степане, Вас тричі обирали мером, розкажіть секрет любові хоростківчан до Вас?

– До того, як мене вперше обрали мером, я 5 років відпрацював у МКП «Комунальник». Це підприємство займалося благоустроєм міста, надавало послуги з водопостачання і водовідведення, збору сміття, а також обслуговували вуличне освітлення. Вдалося трішки навести лад у місті, воно стало чистішим та охайнішим. Чи мені здалося, що люди побачили зміни в місті на краще, чи воно справді так було, але багато як знайомих, так і простих містян мені почали говорити, щоби я висував свою кандидатуру на міського голову Хоросткова. Було це в 2015 році. Як люди сказали, так і проголосували. Отримав 70% довіри хоростківчан. Через два роки були вибори до новоствореної об’єднаної Хоростківської міської громади і за мене знову проголосували близько 70 відсотків виборців. А восени минулого 2020 року я втретє став мером, цього разу із ще більшим відсотком довіри – 93%. Не знаю, чому така велика довіра, у влади здебільшого рейтинг падає, а в мене – збільшується (сміється, – авт.). Можливо, мені авансом дали так багато відсотків, щоб я ще більше працював. Я ж, зі своєї сторони, намагаюся щодня працювати на розвиток нашої громади. Не люблю великої публічності, завжди прагну догодити людям. Коли даю завдання підлеглим, то намагаюся перевірити якість його виконання, бо лише тоді буде результат. Я завжди щирий, відкритий з людьми, навіть коли прошу допомоги у спонсорів та меценатів на ті чи інші проєкти, то намагаюся за кожну копійку відзвітувати. Напевно, тому й люди вірять мені і на виборах так чисельно за мене голосує виборець Хоростківської громади.

«Багато моїх друзів ішли вчитися на механіка, і я пішов разом з ними»

– Ви і справді не дуже публічна людина. Розкажіть трішки про себе, де народилися, в якій сім’ї?

– Народився я 15 червня 1970 року в маленькому селі Карашинці Гусятинського району, яке розташоване за чотири кілометри від Хоросткова і має всього сто хат. Батько загинув, коли мені було 4 місяці, тому виховувала мене здебільшого матір. Вона частину свого життя працювала на цукровому заводі, а перед пенсією – на фермі дояркою.

– Чим запам’яталися дитячі роки?

– Школою і домом. Після навчання допомагав у домашньому господарстві, пас корову, працював на городі. Влітку на канікулах з однолітками купався в річці. У старші роки грав у футбол, волейбол, баскетбол, теніс, і, звичайно, ходив до клубу.

– Як давалася шкільна науки, чи мали улюблені й неулюблені предмети?

– Був трішки вище середняка, навчався, як колись казали, на тверду четвірку. У підсумковому атестаті мав чотири четвірки, все решта – п’ятірки. Більше полюбляв гуманітарні предмети – історію, географію, разом з тим умів також добре множити і ділити (сміється, – авт.). Натомість важче давалися фізика й геометрія.  

– Коли заробили перші гроші власними руками і на що їх витратили?

– З 15-ти років постійно працював улітку в колгоспі. Спершу – на току, в 16-17 років був помічником комбайнера, а у 18-ть проходив у колгоспі практику і вже працював комбайнером. Перші зароблені гроші, напевно, таки віддавав мамі, а вже вона  витрачала на те, що було потрібно мені для школи: форму, ранець, підручники, зошити й інше шкільне приладдя. 

– Вибір майбутньої професії був Вашим власним чи все-таки головну роль відіграла мама?

– Після закінчення 9 класу поступив до Борщівського технікуму механізації та електрифікації сільського господарства, де здобув спеціальність механіка. Хоча кінцеве рішення, куди йти вчитися, було моїм, але не можу сказати, що я мав велике бажання бути механіком. Просто багато моїх друзів ішли туди вчитися, і я пішов разом з ними.

– Очевидно, саме тому з Вас механіка не вийшло?

– Так, але це було вже після війська. До того я два роки служив у Старокостянтинові (Хмельницька область). Це була засекречена ракетна військова частина, яка обслуговувала ракети типу «Скат» середньої дальності. Але особисто я до них прямого відношення не мав, бо був радистом. Також обіймав посаду заступника командира взводу, мав у підпорядкуванні 39 солдатів. Загалом армія запам’яталася тільки з кращої сторони. Звичайно, «дідівщина» була, але якщо ти себе нормально поставив, то ніхто над тобою не знущався.

«Приносив додому пакет із грішми, за які нічого не можна було купити»

– Після звільнення з армії настали трудові будні…

– У ті часи ще був Радянський Союз і головну роль відігравала Комуністична партія. Коли повернувся із війська, райком направляв мене у різні населені пункти району то секретарем культторгової організації, то інженером з техніки безпеки, то завгаром. Але я на жодну із запропонованих робіт не погодився, а вирішив працювати на Хоростківському цукровому заводі слюсарем. Відпрацював там 6 років. Це був складний час, Радянський Союз «спочив у бозі», почалося становлення України. Тоді була велика інфляція, пригадую, приносив додому пів пакета чи навіть пакет із грішми, за які нічого не можна було купити. Також видавали зарплату цукром, сервізами, шампанським, солодкою водою. Щось продавали, щось вимінювали на потрібні продукти (до прикладу, цукор міняли на дрова), а були й низької якості товари, як ті ж сервізи, які до сьогодні на горищі й нікому не потрібні. Дуже важкий був період, але якось вдалося вижити й утримувати сім’ю, адже в 1995 році вже одружився.

– Сім’я потребувала, мабуть, значних видатків, саме тому перейшли працювати у газову службу….

У 1997 році змінив роботу на більш стабільну у ВАТ «Гусятингаз». Там працював спершу майстром будівельно-монтажної дільниці, а згодом виконробом. Наша дільниця знаходилась у Хоросткові, тобто недалеко від дому. Зарплата була не дуже велика, однак стабільна. Масово будували газопроводи в Гусятинському районі й по області, ми ж газифікували житлові будинки. Тоді все було в дефіциті. Ні труб, ні лічильників, ні конвекторів не було де взяти, доводилося діставати різними шляхами потрібне обладнання. Набив у тому руку і після 6 років роботи у «Гусятингазі» відкрив свою справу. Виготовив ліцензії та дозволи і почав газифікувати житлові будинки як приватний підприємець. Мав серйозні замовлення, близько половини Гусятиського району газифікував, зокрема весь Хоростківський і Гримайлівський куш. Паралельно мав бригади, які займалися опаленням, каналізацією, водопроводом. Загалом було 34 найманих працівники.

– І на піку власного бізнесу Ви вирішили працювати в муніципалітеті.

У 2011 році вперше потрапив у Хоростківську міську раду, де отримав посаду начальника МКП «Комунальник». Завдяки меру і депутатам, наше КП «поселили» у приміщенні, в якому вдалося зробити хороший ремонт. Але не було меблів. То я поставив умову працівникам: хто хоче працювати – заходить зі своїми меблями. Так я власним коштом обставив свій робочий кабінет, а бухгалтер, технік та інші працівники прийшли, хто зі своїм столом, хто зі своїм кріслом, і так почали працювати. А вже згодом обрали міським головою, і так я вже 10-й рік працюю у мерії.  

– Цікаво, а що сталося з Вашим бізнесом?

Ще коли працював у «Комунальнику», то 2-3 роки бізнес ішов, закон це дозволяв. Була людина, яка вела всі справи, я ж просто підкеровував. Однак не даремно кажуть, що свій бізнес треба пильнувати й контролювати. Помалу люди розраховувались, і перед тим як іти працювати в міську раду, залишилося усього 4 чоловік. У період, коли був приватним підприємцем, збудував кафе-бар, де відбуваються весілля, різні урочистості. Ним нині опікується дружина як приватний підприємець. Також у нас ще є приватне підприємство «Альянс», яким керує син Володимир. Воно має 60 га землі, і він її обробляє.

«25 троянд на 25-річчя одруження»

– За яких обставин познайомилися з майбутньою дружиною?

Майбутня дружина Світлана – хоростківчанка. Я її з вигляду знав і раніше, але познайомилися в поїзді, який прямував до Чорткова. Я їхав у лікарню до свого дідуся, а вона – здавати екзамени до Чортківського медичного училища, в якому на той час навчалася. Зустрічалися до 10 місяців, після чого справили весілля. Мешкали в батьків Світлани, в моїх батьків, а зараз живемо у власному будинку.

– Як часто даруєте дружині подарунки?

– Скажу чесно, подарунки дарую зрідка, бо не знаю, чи догоджу, тому стараюся дати гроші, і дружина купить те, що їй найбільше пасує. Останній подарунок – це, напевно, 25 троянд, які подарував на 25-річчя нашого одруження.

– Де зазвичай відпочиваєте з родиною?

Кожного року намагаємося поїхати за кордон – Єгипет, Туреччина, Болгарія, Об’єднані Арабські Емірати. Моя зарплата і бізнес дружини дозволяють нам це робити. Щоправда, минулого року, у зв’язку з карантином, ми нікуди не їздили.

– А чи маєте улюблені місця відпочинку в Хоросткові?

Завдяки мені, а також людям, які працюють у моїй команді, вдалося створити улюблені місця для хоростківчан, де також любимо відпочивати з родиною. Це  наша дубина і наш пляж. Дубина – це частина лісового масиву площею 35 га. Там облагородили територію, встановили столики, лавочки, мангали, і тепер тут залюбки відпочивають містяни. Також у нас є гарний ставок. Минулого року облаштували пляж, насипали піску, гальки, поставили кабінки для переодягання. Це місце стало ще одним магнітом, куди тягне хоростківчан. 

– А чи маєте хобі?

Хобі – це активний відпочинок. Став старшим, «розміняв» 60-ку, тому більше думаю про здоров’я. Стараюся раз на тиждень ходити в басейн, граю у настільний теніс, їжджу на велосипеді, а зимою катаюся на лижах. Дуже люблю лижі і намагаюся двічі на рік їздити у Буковель, щоби покататися зі схилів Карпат. А як тільки трішки впаде снігу, їжджу на лижах у Хоростківському дендропарку.

– На чому їздить міський голова Хоросткова?

Коли працював у «Комунальнику», то 5 років їздив на власному бусі «Фольксваген-Т4», якого фактично «добив». Ставши міським головою, у спадок від попереднього мера отримав службову 9-річну автівку «Деу анексія». Я поїздив на ній ще 3 роки, після чого міська рада придбала автомобіль середнього класу «Хюндай Елантра». Не скажу, що я один на ній їжджу, кому з працівників мерії потрібно кудись у справах поїхати, той може її взяти. Водночас у нашої родини є кілька власних транспортних засобів. Дружина має «Ауді Q7» (2008 р. в), син – «Фольксваген СС» (2011 р. в.). Також маємо «Мерседес Віто» (2008 р. в), який використовуємо, щоби привезти товари для бару.

– В одязі вибагливі, одягаєтесь у відомі бренди?

В одязі взагалі не вибагливий. Головне, щоби мені було зручно, – чи то джинси, чи то туфлі. Ніколи дуже дорогих речей не купував, туфлі за тисячу гривень мене повністю задовольняють. Костюм можу мати один на 5 років (сміється,– авт.), коли якийсь урочистий захід, можу одягнути ще й краватку.

– Маєте улюблену страву і чи щось самі готуєте?

Вмію багато чого готувати, для мене не проблема зварити першу страву чи ліпити вареники, спекти рульку чи приготувати шашлик, але я цього практично не роблю, бо банально не маю на це часу. Але його таки знаходжу, щоби допомогти мамі заготовити компоти, соки, засолити огірки. Робимо дуже багато закруток, трохи для себе, а трохи на продаж для бару.

– Ви віруюча людина, чи принципово для Вас до якого храму ходити?

Я віруюча людина і намагаюся дотримуватись Божих заповідей. І для мене важлива конфесія, я – греко-католик. Стараюся щонеділі відвідувати службу Божу, хоча інколи через роботу не виходить, і як кожна людина, буває, що лінуюся (сміється, – авт.). Мотивує моя мама, спробуй не піти до церкви, вона одразу питає, чому не був і додає: а ти знаєш, там, на небесах, тобі треба буде за це відповідати…


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , , ,



Новини
20 Січня
19 Січня
18 Січня
Ваше ставлення до вакцинації від коронавірусу?
Погода
Реклама
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше