Найсвіжіше:
• Тернопільщина зустрічатиме тіло загиблого на Харківщині Героя • Окупанти знову розстріляли українських військових, які здавалися в полон: що відомо про злочин рф • Що подарувати на 8 березня: ідеї • Збираємо речі в автобусну подорож • Рекордних 36 команд стартувало у чемпіонаті Тернопільської області з футзалу серед 13-річних юнаків • Частина Тернополя знову буде без води: стала відома причина • На Тернопільщині змінились реквізити для оплати за розподіл газу • Представник Тернопільщини з великим рахунком програв в останньому матчі на Меморіалі Юста • Бабця колишнього нардепа з Тернопільщині відзначила 102 день народження (+фото) • Племінник легендарного нападника тернопільської «Ниви» сподівається на Майка Джонсона і $60 мільярдів для України • Перша Тернопільська футзальна ліга: стартувала фінальна частина • В Україні посилили умови для виходу на пенсію • Тернополяни проситимуть Міністра оборони про присвоєння 45-й артбригаді імені генерала Мирона Тарнавського • Окупанти атакували ударними дронами сусідній з Тернополем обласний центр • «Кобзар» з Гаїв Шевченківських здобув перемогу у ветеранському футзальному чемпіонаті Тернопільщини 50+ (+фото) • Сьогодні офіційно стартувала Відкрита зимова першість Тернопільщини з футболу (+фото) • У ЦНАПі на Тернопільщині встановили обладнання для обслуговування людей з інвалідністю • У Тернополі призупинили роботу безкоштовного бювету з водою • Колишній нардеп з Тернопільщини збирається до Америки, щоби перемогти на Арнольд Класік (відео+фото) • Три в одному: тернопільські патрульні зупинили особливого порушника (+фото) • На Тернопільщині у результаті зіткнення автівок травми отримали двоє осіб • Фонд гарантування виставляє на продаж актив «Айбокс Банку» на Тернопільщині • Як голосували тренери та капітани за звання кращого гравця вищої ліги чемпіонату Тернопільщини 2023 року • На Запоріжжі загинув нацгвардієць з Тернопільщини • ФК «Куропатники» на зимову першість Тернопільщини заявив 29 футболістів
rss

Маркус Бауер: «Шукаючи зниклого безвісти під час боїв за Тернопіль двоюрідного дідуся, хочу дати йому спокій, якого він ніколи не мав, адже останнє, що він бачив – це смерть і руїни, відсутність любові і самотність»


Опубліковано: 15 Квітня 2023р. о 12:05


Маркус Бауер тривалий час розшукує свого зниклого безвісти двоюрідного дідуся Леонхарда Марза

 

Довгий час для більшості мешканців Тернополя 15 квітня був Днем «визволення від німецько-фашистських загарбників». Однак в останні роки, цей наратив змінився, вже мало хто говорить про день визволення, навпаки – цю дату почали публічно називати початком радянської окупації міста. У місцевих ЗМІ щороку 15 квітня зазвичай прийнято розповідати про ті буремні події 1944 року. Не залишилося осторонь цієї теми у цей день і наше видання, однак ми дещо змінили ракурс. Нам вдалося поспілкуватися з німцем Маркусем Бауером (Markus Bauer), котрий тривалий час розшукує свого зниклого безвісти двоюрідного дідуся (рідного брата бабці), який воював у формуванні Вермахту у Тернополі. Так, хтось може дорікнути, чому ми взялися за цю тему? Однак, є неписане правило, війна не закінчується доти, поки не буде похований останній загиблий солдат з боку обох сторін війни. Більше того, наш співрозмовник перелопатив стільки архівних документів про бої за Тернопіль, що його інформація буде цікавою не лише пересічним читачам, а й місцевим історикам. Отож, починаємо…

Молодший капрал Леонхард Марз (Leonhard März)

 

«У перший день «Іван» влаштував нам справжній прийом з бойовими літаками, а вантажівка полетіла під три чорти»

– Пане Маркус, на початку нашої розмови хотілося б дізнатися, у якій військовій частині служив Ваш родич, на якій посаді та при якому званні він був у Тернополі?

– Мій двоюрідний дідусь Леонхард Марз (Leonhard März) був молодшим капралом у 14-й роті 949-го гренадерського полку. Це була рота винищувачів танків. Мій родич був членом екіпажу гармати ПАК. 949-й гренадерський полк був частиною 359-ї піхотної дивізії і складався з молодих призовників, здебільшого 1926 року народження. Рідний брат бабці був солдатом з 1941 року, мав жетон: -1142- Inf. Pz. Jäg. Ers. Kp. 7.

Леонхард Марз був членом екіпажу гармати ПАК

 

– Коли, як і при яких обставинах він потрапив до Тернополя?

Дивізія в якій він служив була перекинута з Радомського військового полігону в Польщі до Тернополя 9-10 березня 1944 року і прибула туди на вантажівках.

– Чи надсилав Леонхард Марз рідним листи з Тернополя, як він опитував ті складні воєнні події?

З Тернополя він написав лише одного листа. Він датований 15 березня 1944 року і є останньою ознакою його життя. Для повноти картини цитую зміст цього листа: «Дорогі батьки, брати і сестри! Сьогодні я хочу написати вам кілька рядків, сподіваюся, що лист дійде. Поки що жодного листа не прийшло, тому писати не було сенсу. Ми вибралися з Радома трохи швидше, ніж думали. На жаль, ми знову попрямували на схід і потрапили у саме пекло. Зараз ми знаходимося в Тарнополі (саме наку назву у 1944 році мало наше місто – авт.). У перший день «Іван» влаштував нам справжній прийом з бойовими літаками, а вантажівка полетіла під три чорти. В іншому все йде добре, ми вигнали росіян з міста, в ньому було багато загиблих. Вони лежать купами. Раніше мені було краще, але я сподіваюся, що так і залишиться. Сподіваюсь побачити вас знову!»

– Ви понад 10 років досліджуєте історію життя Леонхарда Марза, чи вдалося Вам дізнатися, у яких частинах Тернополя Ваш родич брав участь у останніх боях з радянською армією?

Згідно з бойовим досьє Вермахту від коменданта “Тарнопольської фортеці”, 13 та 14-та рота 949-го гренадерського полку дислокувалися у східній частині передмістя Тернополя. Точна позиція невідома, адже східна частина передмістя була дуже великою. Оскільки Тернопіль був оточений Червоною армією 23.03.1944 р., згідно з доступними мені документами Вермахту, 29.03.1944 р., через невдачі військ 949-го гренадерського полку на південно-східній ділянці, підрозділи звідти були виведені.

13 та 14-та рота 949-го гренадерського полку дислокувалися у східній частині передмістя Тернополя

 

У архівній справі з цього приводу зазначено: “Війська сильно побиті безперервним вогнем супротивника і нічним холодом, особливо молоді призовники 949-го гренадерського полку. Це стало причиною невдачі».

Чи загинув мій родич у східній частині передмістя Тернополя, чи зміг відступити з підрозділом у місто – невідомо. Однак, ймовірно, винищувачі танків були відведені першими, адже мали на озброєнні важке озброєння.

Леонхард Марз

 

– Тобто Ви не володієте інформацією, чи був Ваш двоюрідний дідусь у числі тих оборонців гарнізону, що відступали до Тернопільського замку, фактично останнього форпосту міста?

– На жаль, я про це не знаю.

Зруйнований Тернопіль під час Другої світової війни

 

За наказом Гітлера Тернопіль мали утримуватися до останнього патрона і подиху

– Чи відповідає дійсності інформація, що був виданий наказ вищого керівництва Вермахту, або й навіть самого Гітлера, щоби Тернопіль утримувати до останнього?

– Гітлер визначив Тернополь як “фіксоване місце”, щоб якомога довше зв’язати ворожі сили. З цією метою 8 березня 1944 року вздовж лінії фронту від Ленінграда до Чорного моря було визначено 29 опорних пунктів. Згідно з наказом Гітлера, ці місця повинні були утримуватися до останнього патрона і подиху. Тобто доля мого двоюрідного дідуся та 4600 інших солдат гарнізону була вирішена вже 8.03.1944 року, за 2 дні до їхнього прибуття в Тернопіль.

Вуличні бої за Тернопіль

 

– Відомо, що невеликій частині німецького гарнізону таки вдалося вирватися з оточення і вони потрапили в район Загребелля. Чи володієте Ви інформацією, яким шляхом це сталося…

– Прорив відбувся 15-16.04.1944 р. Кажуть, що загалом з котла вирвалося 1200-1500 (залежно від джерела, цифри подаються різні) чоловіків. Бійці, які повернулися, по-різному описували хід втечі. Реконструювати його вже неможливо. Однак, протоколи допитів бійців, які повернулися, свідчать про те, що три групи змогли прорватися з оточення. Одна з них втікала полями в напрямку Козлова. Дві інші групи прорвалися разом до Підгороднього і там розділилися. Потім вони рушили в напрямку Драганівки і Почапинців, а звідти в бік Великого Ходачкова, куди намагалися прорватися бронетанкові війська Вермахту. З цих 1200-1500 солдатів лише 55-ть повернулися до німецької лінії фронту. Решта загинули або потрапили в полон.

Карта боїв за передмістя Тернополя

 

У самому ж Тернополі було залишено близько 2000 поранених, частина з яких загинула, частина – потрапила в полон.

– Історія Тернополя говорить, що під містом було чимало підземних ходів, один з яких, як кажуть, пролягав від замку до Кутківецької гори (район Загребелля). Чи існує ймовірність, що частина німецьких вояків могли покинути місто через цей підземний хід?  

Мені не відома ця інформація, вона не згадується в жодному з наявних у мене документів.

– Чи відома Вам доля тих небагатьох німецьких солдат, яким вдалося вийти з оточеного Тернополя?

Їх допитали на місці і відправили до Лемберга (Львова – авт.). Звідти їх направили до нових військ. Декого з них вважають зниклими безвісти в інших місцях, інші загинули в бою, лише одиниці вижили. Я особисто знаю лише про долю кількох німецький вояків, які пережили полон, і одного артилериста, який дістався до німецької лінії фронту і був передислокований. Він пережив війну. Більшість ж полягли.

«Для проведення дослідження поховань, має бути підтверджено їхнє місцезнаходження без сумніву, що дуже важко без свідчень очевидців»

– У розмовах з місцевими краєзнавцями та істориками, чув що Ви для себе визначили місце, де міг відбутися останній бій німецьких солдат, які вирвалися з оточення, серед яких, можливо, був і Ваш родич. Чи зверталися до відповідних органів, щоби провести експедицію і підняти на поверхню тіла загиблих, якщо вони, звичайно, там є?

– На місці ймовірного останнього бою була зафіксована могила, але її розкопали у 1945 році. Кістки були поховані радянською владою в іншому місці. Де саме – на сьогодні невідомо. Я контактую з Комісією у справах військових поховань у Німеччині та її філією в Києві. Хоча я маю багато інформації, але вона поки що не може бути на 100% обґрунтованою. А для проведення дослідження поховань, має бути підтверджено їхнє місцезнаходження без сумніву, що дуже важко без свідчень очевидців. Я працюю над тим, щоби це змінити.

– Ваші давні пошуки двоюрідного дідуся, хоча й поки що не стали успішними, однак, мабуть, Ви дізналися місця, де гіпотетично можуть бути поховані німецькі солдати і у самому Тернополі?  

На вулиці Листопадова, 3 є підтверджене поховання, яке виявила Тамара Воронцова у 1994 році. Там було знайдено близько 200 кісток, але деякі ще залишилися. Ще одне поховання, ймовірно, є на подвір’ї між Катедральним собором УГКЦ і школою №3. Проте однозначно підтвердженої позиції тут немає. Покійний тернополянин Олександр Столяров повідомив про ще кілька місць поховань німецьких солдат, я також зміг ідентифікувати ще деякі з інших джерел. Вони також повинні бути підтверджені та задокументовані. Поки я не хочу їх називати, щоби захистити місця цих могил від мародерів.

– Чи правда, що після війни вийшла постанова органів радянської влади, в якій йшлося про те, щоби зрівняти всі поховання німецьких вояків із землею, під приводом санітарно-епідеміологічної загрози?

Цю інформацію повідомив мені житель Тернополя. Офіційного документу з цього приводу не знаходив, але я його шукаю. Знаю принаймні одне зруйноване таке кладовище. Проте тут були поховані ті, хто загинув у попередні роки.

«Леонхард Мерз не був військовополоненим»

– Якими архівними даними Ви користувалися, проводячи пошуки двоюрідного дідуся. Чи родина Леонхарда Марза робила запит до галузевого архіву Служби безпеки України – СБУ (колишнього Комітету державної безпеки – КДБ)?

У мене є вся інформація з усіх німецьких архівів і частина з радянських архівів. Оскільки я не знаю мови і маю все досліджувати з перекладачем, мені дуже важко. Однак, я маю широкі контакти з багатьма людьми в Україні, які мені допомагають. У мене також є велика кількість аерофотознімків і записів з Національного архіву США.

У 1947 році Червоний Хрест надав експертний звіт про долю Леонхарда Марза

 

– Узагальнюючи архівні дані, для себе, мабуть, прийшли до висновку: Леонхард Марз був у чиcлі військовополонених, загиблих чи зниклих безвісти?

За словами фронтового товариша, який повернувся з війни, Леонхард Мерз не був військовополоненим. До того ж, у 1947 році німецький Червоний Хрест також видав експертний звіт про його долю, згідно з яким він не потрапив у полон. Однак точно сказати не можна, оскільки частина в’язнів, які померли дорогою до таборів, не врахована в числі полонених. Найвірогідніше, що він був присутній під час боїв у східній частині передмістя Тернополя чи в самому місті. Згідно з протоколами допитів відомо, що багато хто з 14-ї танкової роти брав участь у прориві. Тому цілком можливо, що він був живий, коли вирвався з оточення і помер десь по дорозі.

Леонхард Мерз знаходиться серед зниклих безвісти 

 

– А чи не було офіційного повідомлення про долю Леонхарда Мерза від німецького військового керівництва?

– У травні 1944 року родина отримала листа від керівництва німецького Вермахту, зокрема нового командира роти (бо старий загинув під Тернополем). Те, що написано в листі, звичайно, важко сприйняти за правду, бо все виглядало добре. Процитую той лист, який датований 8 травням 1944 року: «Кілька днів тому німецький народ дізнався з повідомлення Вермахту, що героїчна боротьба, яку вів гарнізон Тарнополя проти значно переважаючих сил, підійшла до кінця. 16 квітня 1944 року відважні бійці з Тарнополя прорвалися на захід і встановили зв’язок з бронетанковими частинами, які за наказом Фюрера мали звільнити оточене місто. Ваш син, Леонхард Мерз, також був одним з тих героїчних захисників, долю яких розділив весь німецький народ. На жаль, його не було серед тих, хто повернувся. Лише кільком товаришам з роти пощастило повернутися до своїх військ. Всі вони не змогли надати жодної інформації про долю свого сина. Вони розповіли, що командир їхньої роти, який сам загинув героїчною смертю в Тарнополі, поважав Вашого сина, як хороброго і слухняного солдата, якого загалом любило начальство і товариші. Тому існує ймовірність, що Ваш син загинув або потрапив у полон під час запеклих боїв у місті. Знаю, що Вам особливо важко не знати подробиць про долю Вашого сина. Нехай здійсниться ваша надія на те, що він повернеться до вас, коли закінчиться війна. Зі щирим співчуттям».

Лист від керівництва Вермахту датований 8 травням 1944 року

 

«Якщо ти відмовлявся від військової служби в цій тоталітарній державі, Гітлер усіх розстрілював»

– Чому саме пошук Леонхарда Марза Вас настільки зацікавив, адже побутує думка, що молодих німців історія мало цікавить?

– Я шукаю його з 2010 року, після того, як мама повідомила мені, що брат моєї бабусі зник безвісти. Спочатку це мене зацікавило, і я почав шукати. Я написав до архіву в Німеччині, попросив документи та дізнався більше про нього та його військову службу. Моя бабуся померла в 2012 році і залишила скриньку польових листів від мого двоюрідного дідуся. Я зміг прочитати їх і через них пізнати свого родича. Під час його пошуків виник емоційний зв’язок, який я не можу описати.

Насправді багатьох німців не цікавить доля їхніх близьких, які були на війні. На це є декілька причин. У Німеччині до Другої світової війни, звичайно, ставляться дуже критично. Нацистський режим розпочав жахливі злочини. Не цуралися й власного народу. Однак, якщо ви сьогодні занадто багато займаєтеся цією темою, вас швидко зарахують до нацистів. Приклад: книгу, яку я написав про свого двоюрідного дідуся, заборонено рекламувати, оскільки вона «прославляє нацистів». Однак ні мій дід, ні мій двоюрідний дідусь не були нацистами. Останній навіть хотів сховатися вдома у відпустці. Він не зробив цього, боячись бути розстріляним есесівцями чи гестапівцями. Якщо ти відмовлявся від військової служби в цій тоталітарній державі, Гітлер усіх розстрілював. Не всі члени німецького Вермахту були нацистами. Хоча були жахливі злочини, і це поза сумнівом.

У моїй родині всі були на війні. У Першу та Другу світові війни, але ксенофобом ніхто не був. Однак у Німеччині це все ще табуйована тема. Інша причина полягає в тому, що багато хто не озирається назад і не бачить жахіть, які люди чинять одне одному. Поколінню наших дідів не дозволяли нічого говорити, це було табу. Одного разу в дискусії хтось сказав мені: «Всі ви тоді мали вибір не воювати, і кожен, хто воював, був нацистом!» Люди не знають, як це жити в тоталітарній державі, з правителем, який практикує геноцид, а також вбиває своїх співвітчизників, якщо вони не роблять того, що вимагається.

Маркус Бауер написав книгу про свого двоюрідного дідуся, на основі його фронтових листів 

 

– Ви згадали, що написати книгу про Леонхарда Марза. Про що вона, розкажіть коротко?

З 1941 по 1944 рік двоюрідний дідусь писав багато листів додому, описуючи родині війну та свої будні. У книзі він сам розповідає свою історію через цю польову дописку, я ж завершив її лише кількома фактами. Зі свого боку хотів подарувати йому пам’ять і повірити йому на слово за всіх учасників цієї війни, які прожили коротке життя і загинули в окопах війни без любові.

«Можливо, мого двоюрідного дідуся викопали давно, але так і не ідентифікували»

Яку Ви для себе поставили ціль, не припиняючи пошуки тіла Вашого родича, адже розуміємо, що шанси його знайти надзвичайно мізерні?

Шанси знайти його і справді мізерні. Це пов’язано з тим, що частина жетонів була відібрана червоноармійцями у німецьких полонених чи вбитих солдатів. Але грабіжники також збирають жетони і залишають мертвих лежати навколо, щоб їх більше ніколи не впізнати. Можливо, мого двоюрідного дідуся викопали давно, але так і не ідентифікували. Однак я все одно не хочу здаватися. Хочу дати йому спокій, якого він ніколи не мав, адже останнє, що він бачив – це смерть і руїни, відсутність любові і самотність. Сестрі мого двоюрідного дідуся в цьому році виповниться 96 років. Вона одна з усіх братів і сестер залишилася жива. Я хочу надати і їй впевненості, сказавши, що я знайшов її брата…

Велика родина Леонхарда Мерза

 

Шукаю також інших забутих солдат, похованих у Тернополі та його околицях. Я припускаю, що їх близько 2000. Ось тільки список зниклих безвісти дуже довгий. Цілі підрозділи вважаються, як зниклі безвісти. Можливо, я теж сподіваюся на диво, але рук не опускаю.

– Від Другої світової війни пройшло дуже багато часу, якщо комусь з наших читачів таки щось відомо про будь-які поховання німецький солдат у Тернополі чи в околицях, куди їм краще звертатися?

До Volksbund für Deutsche Kriegsgräberfürsorge у Києві або Німеччині, чи до мене особисто, адже я маю прямі контакти з цими установами та волонтерами. Будь-яку інформацію з цього приводу можна надіслати мені електронним листом на адресу: diegeschichtemeinesgrossonkels@web.de

Тернопіль став маленьким Сталінградом

– 15 квітня у нас прийнято називати Днем «визволення від німецько-фашистських загарбників». Так, ми з плином часу добре розуміємо, що то було за визволення, якою кров’ю воно було зроблено, наскільки Тернопіль був зруйнований та скільки тернополян тоді загинуло. Знаючи, наскільки величезний архів документів боїв за Тернопіль Ви зібрали, розкажіть коротко про них. Коли вони почалися і скільки часу тривали, скільки разів місто переходило від однієї сторони до іншої, які військові формування з обох сторін брали у них участь, яка була їх чисельність, з яких сторін міста розпочався його штурм, коли замкнулося кільце і німецькі солдати опинилися в облозі, яка кількість солдат і офіцерів з обох сторін загинули тощо?

Під час боїв за Тернопіль було виведено з ладу чимало військової техніки

 

Бої почалися приблизно 8 березня 1944 р., але ще до цього Тернопіль був частково зруйнований і розбомблений радянськими штурмовиками. Частини 322-ї, 155-ї та 336-ї стрілецьких дивізій наполовину оточили Тернопіль і 9 березня увірвалися до міста зі сходу. Це були перші важкі бої в місті. Тоді в місто ввели 357-ий дивізіон винищувачів танків і 359-у стрілецьку дивізію, в якій був мій двоюрідний дідусь. Радянських солдат спершу викинули з міста, а німці закріпилися на оборонних позиціях навколо міста – слабко укріпленого Тернополя. Це було абсолютно неадекватно для «стаціонарного місця». З 12 по 23 березня німецькі частини займали оборонні рубежі Тернополя і розмістили в місті штаб полку. Червона Армія неодноразово робила менші наступи. 23 березня Тернопіль був оточений і відрізаний Червоною Армією. Згідно з наявними у мене документами, командир Тернопольського гарнізону Егон фон Нейндорф (помер незадовго до спроби прориву) 24 березня 1944 року повідомив по радіо: «Остаточне враження від противника: три атакуючі дивізії з відповідною артилерією, посилені залповими гарматами. Помічено 30 танків противника. На фіксованій ділянці залишилися лише боєприпаси для відбиття широкомасштабної атаки…» 28 березня 1944 року, згідно з наявною документацією, радіоповідомлення командира о 14:30 звучить: “Знищення вогнем усіх калібрів по місту та позиціям на сході. Удари по місту з низької авіації. Подальший наступ противника на танках. Головний рубіж на південно-східній частині прорвано на ширину полку. Ведеться контратака”. О 16:00 сказано: «Вогонь важкої артилерії з низьколітаючої авіації по місту та позиціям. Глибоке проникнення на околиці. Значні втрати людей, зброї та матеріальних засобів». О 20:00 того ж дня в повідомленні йдеться: «З останнім резервом контратака на південно-східній ділянці зупиняється внаслідок сильного опору. Основна бойова лінія тепер глибоко врізана в батальйон. Порушена стійкість 949-го гренадерського полку і мають місце великі матеріальні втрати в результаті 2-годинного загороджувального руйнівного вогню (принаймні 100 000 пострілів) і безперервних втрат під час атак. Лише обмежене використання вогню для захисту».

Аерофотозйомка Тернополя після бою (25.04.1944 р.)

 

Спираючись на ці повідомлення, вважаю, що мій двоюрідний дідусь, ймовірно, загинув у східній частині передмістя Тернополя, на місці, де нині розташований Східний масив міста. Це найбільш ймовірно, оскільки саме там загинуло більшість німецьких солдат. Після описаних вище боїв Тернопіль став маленьким Сталінградом. Боротьба була за кожен метр міста. Це була жорстока кровопролитна боротьба за кожен будинок. Тим часом облога була стиснута до діаметра в 1000 метрів. Червона армія робила все можливе, щоб артилерією та штурмовиками змусити німецький гарнізон здатися. 13-14 квітня частини живих німецьких вояків переправилися до Загребелля (дата – спірна, це також могло відбутися 15 квітня). У місті залишилося щонайменше 2000 поранених. Що з ними сталося, достеменно не відомо. За словами очевидців, більшість з них були розстріляні. 15 квітня було останнє радіоповідомлення командування, яке звучало так: «Термінова заміна. Постріл. Боєприпаси!» 

Місто точно вже «впало» 16 квітня. За офіційними даними, з німецького гарнізону чисельністю приблизно 4600 чоловік, на лінію фронту прибуло 55 німців. Кажуть, що 2000 вояків потрапили в полон, решту – загинули і десь поховані.

Особисто я мало знаю про втрати мирного населення. Мені тільки відомо, що Тернопіль у той час мав 35 тисяч жителів. Думаю, врешті-решт при штурмі міста їх залишилося близько 2000. Я достеменно не знаю, наскільки велика була кількість населення до битви за місто в 1944 році. Атаки радянських літаків і раніше сильно руйнували Тернопіль. Також я точно не знаю і про втрати Червоної Армії, оскільки вони не згадуються в німецьких документах, а радянські документи, на жаль, я не можу прочитати

«Битва за Тернопіль залишилася практично забутою сторінкою в історії Другої світової війни»

– Маючи настільки великий об’єм документів і свідчень про бої за Тернопіль, чи не хотіли б надрукувати книгу на німецькій та українській мовах, в якій у деталях, на основі документів, описати про те, що було насправді у березні-квітні 1944 року?  

На жаль, битва за Тернопіль залишилася практично забутою сторінкою в історії Другої світової війни. Є деякі книги, які розповідають про битву за місто. Зокрема, «Fester Platz Tarnopol» Герта Фріке. Книга 1968 року досі дуже актуальна. Протягом наступних кількох років я планую перередагувати книгу про мого двоюрідного дідуся, як друге видання, та доповню її всією інформацію, яку зібрав за останні роки. Наразі Тернополю присвячено лише невеликий розділ. Тобто я не буду писати цілу книгу про бої за місто, адже нової офіційної інформації з цього приводу недостатньо.

– Завершуючи нашу розмову, Ви, мабуть, хотіли б подякувати українцям, які допомагали і допомагають Вам знайти Вашого родича та загалом поховання німецьких солдат. 

– Я хотів би особливо подякувати заступнику директора з питань розвитку та комунікацій Тернопільського обласного краєзнавчого музею Роману Мацелюху, Ігорю Ніверовському, Степану та Тамарі Воронцовим, Ігорю Аркуші і Тарасу Циклиняку, а також усім іншим шановним людям з України, які допомагали мені в моєму дослідженні. Я також хотів би подякувати Віталію Поповичу за надану мені можливість написати цю статтю.

Я молюся за Україну і хочу подякувати всім, хто мене підтримує, навіть тим, хто воює на фронті. Я дякую вам від щирого серця і ніколи цього не забуду. Ви чудові люди і заслуговуєте на мир!

Віталій Попович

Фото: з архіву Маркуса Бауера


Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: ,





Новини
26 Лютого
25 Лютого
Що ви очікуєте у 2024 році в Україні?
Погода
Реклама
Ua News media group
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше