Здавалося б, перед ним відчинилися нові двері, які привели до успіху та прекрасного життя у плані фінансів і не лише їх. Людина, яка роками прожила в Канаді, отримала знання, досконало вивчила англійську, могла б там залишитися, але давня мрія і любов до Батьківщини стали цьому перешкодою. Він давно хотів відновити судноплавство на Дністрі, приїхав у рідні Заліщики і розпочав реалізацію свого плану. Прочитавши історію про Тараса Навольського, майте на увазі, що він налаштований серйозно.
«У нас ось так: якщо ти усміхнений та ще й вітаєшся, то думають, що якийсь хворий на голову»
– Пане Тарасе, ознайомте нас зі своєю біографією. Коли Ви народилися, де навчалися?
– Народився я 17 лютого 1989 року в місті Заліщики. Тут навчався до 9 класу. Згодом переїхав до Канади, де здобув середню і вищу освіту, навчаючись у Йоркському університеті на спеціальності фінанси. Після його закінчення повернувся на Батьківщину.
– Що стало причиною Вашого переїзду з України до Канади?
– Навчання. Мої батьки хотіли дати своїм дітям закордонну освіту. Адже вони проживали та навчалися в Україні. Тоді, за СРСР, можливості отримати знання за кордоном не було.
– У Канаді Ви тільки навчалися чи ще десь працювали?
– Під час навчання на роботу не ходив, але я завжди займався волонтерською діяльністю. Був у Конгресі українців Канади, починав із простого волонтера, а згодом мене обрали в раду директорів і я відповідав за фінанси. Був помічником депутата парламенту в Канаді. Я завжди волонтерив, і йому, напевно, сподобалося, як я працюю, й тому взяв мене відповідати за його округ.
– Порівняйте, будь ласка, життя українців та канадців.
– Якщо чесно, там люди завжди посміхаються. Наведу невеличкий приклад. Після переїзду в Україну ми все одно часто їздимо до Канади, оскільки там залишився мій брат. У Канаді завжди усміхнені й привітні люди, запитують, як справи. Навіть якщо вони нам не відомі, то все одно вітаються. В Україні не всі є такими. Ми гуляємо з дружиною парком, нас багато хто знає, ми говоримо їм: «Добрий день», а відповіді немає. У Канаді, якщо посміхаються, то це добре, якщо ходиш насупленим, то маєш проблеми. А в нас ось так: якщо ти усміхнений та ще й вітаєшся, то думають, що якийсь хворий на голову. Попри ментальність там зовсім інший соціальний розвиток. Але все одно, де б ми не були, ми самі створюємо затишок. Якщо не зробимо цього самі, то за нас ніхто не зробить.
«Як тільки нам повідомили, що буде син, у мене з’явилася ідея, щоби він народився в Україні»
– Чому все-таки повернулися на Батьківщину?
– Тут цікава ситуація. Ми разом з дружиною навчалися в Канаді, там одружилися, вона завагітніла. Як тільки нам повідомили, що буде син, у мене з’явилася ідея, щоби він народився в Україні. Хоча всі говорили, щоби він залишився там, матиме документи, але я хотів, щоби його поява на світ була саме в Україні. На 6-му місяці вагітності дружини ми повернулися на Батьківщину. Всі були проти, навіть дружина, але на той час я надихався патріотизмом, про який читав у книжках, історії, і тому так сталося, що ми приїхали знову в Заліщики.
– Ви у Заліщиках досить відомий. Завдяки чому досягнули цього?
– Я думаю, що це традиція з покоління в покоління. Мої батьки у бізнесі ще з 1990-х років, вони завжди робили людям добро, і про них відгукуються позитивно, тому що всім допомагають і нікому не відмовляють. А я, як то кажуть, пішов по кроках своїх батьків. Та й, напевно, через це мене знають. Коли я повернувся в Україну, то почав цікавитися відновленням Дністровського річкового управління. Воно якраз займалося розчищенням русла і судноплавством. На той час було 4 пристані. Одна – у Галичі, інша – в Заліщиках, Старій Ушиці та Могилів-Подільському. Всі катери, плавзасоби, які були на Дністрі, припливали на ремонт у Заліщики, тому що тут знаходився суднобудівний-судноремонтний завод. У Заліщиках також є візки, на які запливає плавзасіб, таким чином вони витягують його з води. Це єдиний пристрій, що є на Дністрі.
– Чому саме судноплавство, Дністер, плаваючі засоби? Вам це подобається?
– Я за знаком зодіаку є Водолієм. Коли ще був малим, ходив до 2-го чи 3 класу, з батьком любив плавати по Дністрі. Він разом зі своїми друзями плавав на плоті і завжди мене запитував, чи я хочу з ним. Так, я цього хотів. Бувало таке, що й у 3-й ранку просинався і разом з татом ішов, щоби прогулятися Дністром. Пам’ятаю, як поруч нас пропливали баржа з катером, вуличний катер. Це мені дуже запам’яталося. Коли влітку приїхав до Заліщиків, почув, що починають різати на металолом підприємство (суднобудівний-судноремонтний завод, – авт.), мені було дуже шкода. Тоді вмовив тата, щоби він викупив його з надією, що воно відновиться. Навчаючись у Канаді, навіть більше думав про цю фірму, ніж про навчання. Постійно читав, що таке буксир водометного типу, гребний гвинт, як ним керувати, які йдуть мотори, яка різниця між судновим і автомобільним моторами. Це все дуже складно, але я міг вдень і вночі сидіти й читати про це.
– Якщо Вам подобається все, що пов’язано із судноплавством чи кораблями, тоді чому Ви не стали моряком?
– А це дві великі різниці. Я хочу бути вдома, на землі, а не плавати місяцями в морі й не бачити сім’ї. Річковий флот і морський трішки відрізняються. Я маю документи на судноплавство, але не на великі кораблі, тільки на річковий транспорт. У нас вдома є човен, часто родиною їдемо на відпочинок і беремо його з собою. А в море я би точно не ходив (сміється, – авт.).
«Пригадую, як нам у Канаді говорили, що не всі можуть займатися бізнесом і цьому неможливо навчитися»
– Чому судноплавства в Заліщиках не відновили ще до Вашого приїзду? Тоді не давали дозволу чи були інші причини на це?
– Підприємницькою діяльністю займатися можуть не всі. Тому що для цього потрібні навички. Пригадую, як нам у Канаді говорили, що не всі можуть займатися бізнесом і цьому неможливо навчитися, оскільки це дається з маминим молоком. У підприємницькій діяльності є великі ризики, необхідно приймати різні рішення, цим потрібно жити. Якщо ви тим не живете, то що би у бізнесі не робили – ніколи не дійдете до істини, яка принесе прибуток. Приватники купили те підприємство в Заліщиках за копійки з надією заробити гроші, здавши його на металолом. Я би так ніколи не зробив. Навпаки, позичив би гроші, щоби воно в майбутньому працювало.
– Як підтримує Вашу ідею з відновлення судноплавства Заліщицька громада?
– Ситуація двояка. Багато людей не розуміють, що таке руслоочисні роботи. У нашому Дністрі, крім різних відходів та намули, є шутер і пісок. Деякі мешканці думають, що ми цим почали займатися, аби заробити гроші. Але є різниця між плавзасобом, який розчищає русло, і загоном екскаватора, який «гризе» берег. Якби був зиск у тому, щоби не відновити судноплавство, а просто заробити гроші на шутрі, то це набагато економніше. Купляється екскаватор, машини, чиститься берег, забирається все, що там є, й одразу маєте суму. А яким шляхом пішли ми? Отримали всі дозвільні документи на розчистку русла, нам показали, де мають бути які глибини, щоби катери могли ходити, відновили повністю баржі, черпалки й катери. Стоять нові шпанголки (каркас катера, – авт.), метал, поставлено набагато економніші мотори. Виходить, що до розчищення було прикладено набагато більше зусиль. Хто розуміється на тому, то всі за, а хто ні – проти.
– Центр судноплавства буде в Заліщиках?
– Сподіваюся, що так.
«Я мрію запустити катер для прогулянки і на Сереті, схожий на тернопільський»
– Що ж це за організація «Сонячний пляж», чим вона займається і чи має вплив на відновлення судноплавства?
– Говорячи простими словами, то це зібралася когорта людей, яким небайдужі Заліщики і яким усі говорили, що нереально відновити судноплавство. «Сонячний пляж» був перлиною, коли ми перебували під Польщею. Сюди з’їжджалися відпочивати багаті поляки, вони в Заліщиках мали свої будинки. Навіть в історії є факт про швидкісний потяг, який прямував із Варшави до Заліщиків. Таких маршрутів було лише два: один – до нас інший – до Львова. Сюди приїздили на відпочинок через те, що тут середземноморський клімат, він дуже сприятливий і теплий. У нас серед скель є Дністровський каньйон. Скелі «обгортають» Заліщики і протягом дня тепло сонця вони нам віддають на місто. Тут були дуже красиві сади, виноградники, вино розливали, багато чого було. Цей піщаний берег був вкритий піском і навіть пальми на ньому росли. Ось ми зібралися з однодумцями і почали планувати, як це відновити. Пішли до міської ради, вона скептично поставилася до нашої ідеї. На початку зібралися десь 10-15 людей із бензопилами й почали вирізувати чагарники. Наступного разу написали у Facebook пост із фото, де показали, що ми відчистили маленький клаптик землі. Наступного дня допомагати прийшли понад сто осіб. Ми були шоковані, це люди зі всієї громади. Загалом ведемо переговори і нас уже підтримує міська рада, сприяє депутатський корпус Верховної Ради, спілкуємося з нардепом Гевком, обласна рада також підтримує. Поки що рухаємось у тому напрямку, що все відтвориться і буде працювати. Ми хочемо відновити «Сонячний пляж», щоби можна було на піску позагоряти. У мріях зробити причал і купити катер для прогулянок. Його маршрут – подорож із Заліщиків до Хотина.
– А скільки взагалі плануєте закупити техніки?
– Усе залежить від того, яка буде потреба. Ми купили зараз катер, назва проєкту «ЛУЧ». Він водометного типу. Спочатку запустимо його, побачимо, який буде попит. Знаєте, як працює бізнес? Коли є попит, то варто докуповувати ще щось. Я також мрію запустити катер для прогулянки і на Сереті, схожий на тернопільський. Уже знайшов, де його можна купити.
«Маємо багі, щось схоже на квадроцикл»
– Розкажіть трішки про свою сім’ю.
– У мене двоє синів. Маркіян старший і молодший Тимофій. Коли ми обирали імена, дуже хотіли, щоби вони були українські, історичні. У мене є мрія, щоби вони обоє залишилися тут. Навіть як виростуть, то не хочу, щоби їхали за кордон. Я роблю все для того, щоби вони мали бажання залишитися, а не передавати свої таланти, вміння комусь і розвивати іншу країну. Вони завжди зі мною ходять на роботу. Так як кожен батько хочу, щоби дітям було легше і краще. Але ніхто не відміняв того, що вони мають свою думку і чи захочуть того, залежатиме від них. Усе зароджується змалку. Якщо дітям подобається малювати, вони стають художниками, співати чи танцювати – співаками чи хореографами. Я дуже сподіваюся, що синам подобається, те й вони полюблять.
– У вільний час чим Ви любите займатися?
– Спортзал, катаємося на багі, це щось схоже на квадроцикл, такий собі маленький джип. Ми ним їздимо до лісу сім’єю, обираємо маршрут, гуляємо або на човні катаємося. Але якщо сказати чесно, то вільного часу мало. У бізнесі завжди є різні перипетії. У спортзал два рази на тиждень ходжу і все.
– А як часто відпочиваєте, де любите релаксувати?
– Нас Бог обдарував такою класною природою, і я вважаю, що кожного дня відпочиваю. Річка під боком, гори, сонечко завжди є. Також їздимо на море. Були і в Одесі, і в Туреччині, Єгипті, по світу катаємося.
– Як гадаєте, Ваш план щодо відновлення судноплавства на Дністрі в 2022 році стане реалізованим?
– Ні. Ми вже два роки не розчищаємо русла, оскільки не працює моє підприємство «Тритон». За той час, відколи ми розчистили кілометр, він уже частково замулився, тому в першу чергу треба його розчистити. Наприклад, відновлення катера займе десь пів року, він буде вже готовий, щоби ходити по Дністру, але до тих пір, поки Дністер не буде прочищений, ну хоча б якийсь проміжок, ніхто його не запустить, тому що він отримає пробоїну і затоне. А це великий ризик, велика відповідальність перед клієнтом, перед відпочиваючим. Я як власник фірми мушу дати гарантію, що вони у безпеці, їм нічого не загрожує. Тому все залежить від розчищення русла. Я закликаю всіх, хто має плавзасоби, робити це, бо така праця дуже потрібна. Дністер великий, тому треба щось робити всім разом. Дніпро і Дністер – дві судноплавні річки. Є можливість, щоби проходили катери, але водночас її немає, тому що все обміліло. На жаль, влада має своє бачення щодо цього…
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: відновлення, Дністер, Заліщики, судноплавство, Тарас Навольський
13342