Найсвіжіше:
• МОЗ оновив показники регіонів з коронавірусу: хто в якій зоні? • Дієтолог Наталія Суслова: «Тарілка вбиває частіше за меч» • Ветеран АТО на Борщівщині опинився у петлі • В одному з дворів Тернополя швидка допомога застрягла у снігу (ВІДЕО) • Тернопільський губернатор розповів, що буде з найбільшим довгобудом області • Рух на одній із вулиць у Тернополі перегородила фура (ФОТО) • У Тернополі збирають делегацію для мітингу в Києві • Заяву-розрахунок на виплату лікарняних і декретних роботодавці мають подати упродовж 5 робочих днів • Стали відомі подробиці пожежі авто в центрі Тернополя • Мерія Тернополя у Верховному суді програла справу своїх і чужих дітей • Рецепт від господині: сир “Філадельфія” – простіше не буває! • Як виростити розсаду в яєчних лотках з кавовою гущею • Стала відомою справжня дата надання Чорткову статусу міста • Тернопільська мерія відмовилася змінити пам’ятник Пушкіна на Лесю Українку • У Чортківських дитячих садочках зробили кардинальні зміни • Скільки бюджет Тернополя отримав за парковки минулого року? • Завтра на Тернопільщині 127 населених пунктів будуть без світла • Головного лікаря Тернопільської районної лікарні потаємно звільнили • Міський голова Чорткова Володимир Шматько розповів, чому поставив у кабінеті відеокамери • Триразовий футбольний чемпіон Тернопільщини отримав нового головного тренера (+ФОТО) • Жителям Тернопільщини запропонували дешевий газ у березні • Стало відоме ім’я нового головного податківця Тернопільщини • На базі Бучацького професійно-технічного училища відкрили навчально-практичний центр • Гороскоп на найближчий тиждень • Володимир Труш разом з народними депутатами презентував у Верховній Раді проєкт облаштування інфекційної лікарні
rss
Тренер Ростислав Лящук: «Якщо хтось звертався із непристойними пропозиціями щодо моїх дівчат-гімнасток – міг дати в морду»

Опубліковано: 15 Березня 2019р. о 8:50 Переглядів: 58



Вправний гімнаст, хокеїст та більярдист, а також… бульдозерист вищої категорії, який будував військовий аеродром та піднімав цілину. Все це про Ростислава Петровича Лящука – людину багатогранну, яка, незважаючи на свій поважний вік, продовжує тренувати чемпіонів та завжди має позитивний настрій. Цього унікального у своєму роді чоловіка ми запросили до розмови, яка вийшла цікавою, відвертою, а в багатьох випадках повчальною.  

«Продавав німцям яйця, молоко, а вони мені давали мармелад, інколи шоколад, брали на руки і навіть… танцювали зі мною»

– Пане Ростиславе, дитинство у Вас було, мабуть, важке, адже довелося пережити війну?

– Народився я 7 червня 1939 року в містечку Катербург. Тоді це був уїзний центр Польщі, де тільки євреїв мешкало близько 5 тисяч. Нині це невеличке село Катеринівка, що в Кременецькому районі. Батьки були із простого народу, мама – з сім’ї лікарів, тато – з робочих, працював у німця на спиртозаводі. Коли почалася війна, батька спершу забрали на фінську війну, а потім – на німецьку. А я з мамою залишися вдома. Коли німці зайняли наше містечко, то ще зовсім малим продавав їм яйця, молоко, яке давала сестра, а вони мене пригощали мармеладом, інколи шоколад, брали на руки і навіть… танцювали зі мною. А один німець пригощав полуницею, гладив по голівці і примовляв: можеш їсти, але не кради, а просто попроси. Це були не ті німці, по які всі думають. Вони були простими солдатами, які вдома залишили своїх дітей і, напевно, не хотіли воювати.

А ще на свої очі бачив, як євреїв вели на розстріл – близького 50-ти чоловік. Бачив, як хиталася земля в тому місці, де їх присипали, напевно, серед них були ще живі. Німці стояли та чергували, щоб ніхто не розкопав землю. Потім місцеві у так званому гетто шукали золото розстріляних багатих євреїв.

Але найстрашніше було влітку 1944-го, коли ішли запеклі бої за Катербург. Містечко фактично вщент зруйнували. Перед нашою хатою стояли три підбитих російських танки. Пам’ятаю, як мене і ще двох дітей кинули в льох, закидали перинами, бо так гатили, що голови підняти ніхто не міг. Вдень у містечку були німці, вночі – росіяни. І так кілька днів! Наша хата разом з худобою згоріла. Під час одного з бомбардувань сім’я пішла з села. Я був у бабці на руках, її ранили в плече, мене – у ногу.

– Після війни життя теж було несолодким?

Наша родина переїхала в Кременець. Батько повернуся з війни у серпні 1945 року, мав важке поранення під Кенігсбергом (нині – Калінінград). Він став працювати в пекарні, я ж пішов у школу, спершу – в російську, а потім у змішану, де навчалися діти на кілька років старші за мене, які не могли цього зробити під час війни. Одного дня приходить виклик батькові до військкомату. Мама у плач, куди забирати, він же інвалід першої групи, з чисельними пораненнями. Батько взяв мене з собою і ми пішли до військкомату. Там запитали, чи батько знає такого то й такого. Він відповів ствердно. Тоді полковник запитав: «Ти працюєш у пекарні?» Отримавши позитивну відповідь, він додав: «Ти вже працюєш у військовій частині, завтра приїде автомобіль і забере речі». Чоловік із військкомату протягує мені папірець із Генштабу СРСР, щоб я його прочитав. А там написано: «Немедленно перевести на более легкую и более оплачиваемую работу». Виявилося, лейтенант, який служив у розвідці з батьком і якому відірвало ногу, працював у Генштабі, знайшов свого бойового товариша, дізнався, що він інвалід війни та важко працює у пекарні, і домігся того, щоби його перевели у військову частину в Білокриницю, що за кілька кілометрів від Кременця.   

Коли переїхали, то мама не могла натішитися. Нас поселили у велику кімнату з просторою кухнею. Батько був старшиною, керував господарською частиною підрозділу, мав хорошу зарплату. Любив казати, що наша родина стала жити, як у Бога за пазухою. Ми мали навіть корову, яка паслася біля гармат. Один із командирів каже мамі: «Ірино, ще раз побачу корову на території – розстріляю разом з коровою». Я ж навчався у Кременці в одному класі з сином командира полку. Разом з ним у військовій частині навчився грати у більярд.

Ростислав Лящук та його гімнастки

– У шкільні роки були спортивним хлопцем?

З 1954 року займався гімнастикою. Досягнув хороших результатів, зокрема серед школярів був призером на змаганнях товариства «Трудові резерви». А найвагомішого результату досягнув у 1963 році, коли став призером III-ї спартакіади народів СРСР на кільцях, яка відбувалася в Києві у Палаці спорту. На спартакіаді, до прикладу, виступав 7-разовий Олімпійський чемпіон Борис Шахлін, який був другим, а я став третім.

Загалом був спортивним хлопцем. Так на правій руці міг підтягнутися сім разів, на лівій – п’ять, «хрест» тримав секунд 20-ть. Хто знає, що це таке, розуміється, наскільки це непросто зробити. 

«Знищив тисячі гектарів чудового степу Казахстану!»

– Яку вирішили обрати професію?

Навчався у Кременецькому училищі механізації, де здобув спеціальність тракториста-машиніста. Після училища нас відправили піднімати цілину в Північно-Казахстанську область, Ленінський район, аул Інбек. Я знищив тисячі гектарів чудового степу Казахстану! Чому, логічно запитаєте Ви? Та тому, що землю орали на глибину 45 сантиметрів, перевернули її, а вітер і поніс. І на тому місці вже майже нічого не хотіло рости. Посіяли зерно, а зібрали ледь до 5 центнерів з гектара. Це треба було розстріляти Хрущова і всю ту компанію, яка підняла питання орати степи Казахстану!

Пригадую, жили ми у вагончику, а клімат був дуже суворий. Зимою на бульдозері чергував на дорозі протяжністю два кілометри. Якщо зупинялася техніка, то її витягував, інакше люди там замерзали. Бували випадки, що по 20-30 чоловік гинули у степу. При 15-градусному морозі з вітром неможливо було встояти надворі. На щастя, всі, хто зі мною приїхав, ніхто не замерз. Та й я собі нічого не обморозив, нас у цьому плані добре одягали, видавали кожухи, валянки і навіть зброю. Остання була необхідна, щоби відстрілюватись від вовків. Я ніколи у них не стріляв, однак доводилося бачити їх неодноразово. Місцеві, коли зустрічали вовка, включали світло на тракторах, він збивався з пантелику, не міг вискочити, і тоді його ломиком били по голові й добивали зброєю.

«При будівництві військового аеродрому в Біловезькій Пущі гелікоптером два тижні у болото скидали тисячі тонн бетону»

– Повернувшись додому, стали працювати на рідній Кременеччині?

Не зовсім. Спершу працював у Кременецькій ДЕУ-666 на автогрейдері, а в 1958 році мобілізували на будівництво військового аеродрому в Біловезькій пущі (Білорусь). КДБ просто так нікого на військовий об’єкт тоді не пропускав, лише я і двоє грейдеристів там працювали зі всього СРСР. Очевидно, мене взяли через заслуги батька, котрий свого часу був нагороджений орденом «Червона зірка».

Об’єкт був засекречений. Ішла злітна смуга, а одразу за нею за допомогою спеціальних механізмів літак опускався в підземні ангари. І так само піднімався, виїжджав на смугу і злітав.  

Частина злітної смуги проходила через болото. Гелікоптером два тижні у нього скидали тисячі тонн бетону. На танку Т-34, який був у нашому розпорядженні, особисто переїздив по тому місці, щоби переконатися, що немає осадки. Кілька місяців там пропрацював, платили подвійну зарплату, а після виконаної роботи мені присвоїли вищу категорію автогрейдериста. Також отримав грамоту Міністерства шосейних доріг УРСР. Після такої грамоти наступна відзнака – орден Леніна (сміється, – авт.).

Що цікаво, завдяки змінам водоносної системи того району (від того, що бетон витиснув на поверхню підземні джерела), вода пішла на сусіднє село. Жителі нам дякували за кришталеву воду, якої вони ніколи не бачили, адже раніше пили смердючу болотяну воду. Аналізи підтвердили, що її можна було пити людям і худобі, напевно, вони цю воду й досі споживають.

На будівництві аеродрому я отримав величезний досвід. Коли повернувся додому, то продовжував працювати в дорожній службі, мені давали найвідповідальніші завдання. До прикладу, багато працював на дорогах на Тернопіль, Шумськ, Залізці.

«Єдине, що мені дісталося від спорту, – …»

Детальніше читайте у свіжому випуску газети “Номер Один” від 13 березня 2019р.

Газета «Номер один» щосереди – у всіх точках продажу преси Тернопільської області!


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , ,



Новини
26 Лютого
25 Лютого
Чи будете ви вакцинуватися від COVID-19?
  • Add your answer
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше