Найсвіжіше:
• На Тернопільщині від COVID-19 померло семеро людей • У Тернополі зник безвісти відомий журналіст • Як працюватимуть заклади освіти у «жовтій» та «червоній» зоні епіднебезпеки? • На помічника Зеленського скоєно замах (+ФОТО) • Гороскоп на тиждень • Якою буде погода та Тернопільщини цього тижня • Анонси газети «Номер один» від 22 вересня 2021 р. • Серед усіх нотаріусів України, на тернопільського скаржилися найбільше • Уролог Богдан Хамелко: «Від нелікованого циститу до запалення нирок – один крок» • Тернопіль перетворився у великий хаотичний ринок без правил • Аліна Френдій і Петро Заставний стали ведучими «Танців із зірками» • Завтра, 22 вересня, на одній вулиці Тернополя не буде світла • Завтра на Тернопільщині 102 населені пункти будуть без світла • Тернополянин упав з висоти • Головне у ремонті дороги – якісний та професійний проєкт • Підробити ковідні сертифікати – не вийде • Этикет наручных часов для девушек: что придумало общество? • Водія, який 15 років тому скоїв подвійне смертельне ДТП, на 2 місці залишили під вартою • Вже завтра слід очікувати перших заморозків. Перший рівень небезпеки • Тернополянин із «Правого сектору» Юрій Заблоцький: «На відміну від української влади, королева Великобританії Єлизавета ІІ визнавала мене учасником бойових дій на сході» • У Чорткові пенсіонер потрапив під косела автівки • На Бережанщині селянин запропонував хабар ліснику • На Лановеччині багатодітний батько відбивав дітей… молотком • На Тернопільщині стартували наймасштабніші футбольні змагання (+фото) • Християнська етика повертається у школи: за та проти
rss
Тернополянин Олександр Салій – про фантастичну кар’єру в Англії, матчі з «Барселоною», знайомство із Жозе Моурінью та 10 автівок для АТО

Опубліковано: 17 Серпня 2021р. о 22:00 Переглядів: 673



Уродженець Тернополя Олександр Салій – людина у футболі відома. Так склалося, що його більше знають не на Батьківщині, а в Англії, де він побудував карколомну кар’єру, ставши єдиним суддею-іноземцем в історії англійського професійного футболу. У Туманному Альбіоні Салій згуртував навколо себе футбольних фанатів, без яких не обходиться жоден матч за участю української команди. 

Але не тільки єдиним футболом живе пан Олександр. Він вибудував з нуля бізнес у чужій консервативній  країні, завдяки якому може займатися благодійністю, допомагаючи українській армії. Про це та багато іншого читайте у відвертому інтерв’ю з Олександром Салієм.

«За англійськими мірками не скажу, що серйозно стою на ногах, але жалітися – гріх»

– Пане Олександре, Ви стали одним з організаторів фанатської підтримки збірної України в Глазго на Євро-2020 проти шведів. Як прийшла подібна ініціатива?

З 2001 року, коли українські команди – чи то збірна, чи то клуби – приїжджають у Великобританію, я збираю нашу спільноту і ми їдемо на матчі. Оскільки вболівальники з України не змогли через карантинні обмеження потрапити на матч Євро до Глазго, я кинув клич. Особисто від мене на стадіоні було близько 200 чоловік, це виключно справжні фанати. А загалом наших хлопців на стадіоні «Хемпден Парк» підтримувало близько 450-500 вболівальників.

– Тренери і футболісти у коментарях часто згадували про підтримку вболівальників у Глазго…

Однозначно, за децибелами ми перекричали шведів. Словами не передати тієї атмосфери, яка панувала на стадіоні, і футболісти її точно відчували. Приємно було, що після матчу гравці підійшли до нашого сектора і спільно  виконали спеціальну композицію, яка вже стала своєрідним брендом. Полягає вона в тому, що команда разом із вболівальниками піднімають руки вгору  і під вигуки «У-КРА-Ї-НА» всі плескають у долоні. 

– Чи довго живете в Англії?

Уперше туди поїхав у 1997 році, на рік повернувся в Україну, а з 1999-го там знаходжуся постійно, а до Тернополя навідуюся більше як гість.

– Поїхали туди як простий заробітчанин?

У Тернополі нормально стояв на ногах, мав два цілодобових продуктових магазини. Тому особливої потреби їхати на заробітки не було. Просто мав бажання подивитися, як живуть англійці. Тоді в Україні стабільності не було плюс Англія – футбольна країна, а це для мене як колишнього футболіста й арбітра було важливо. Тому в якийсь момент вирішив там залишитися. Тим більше, у Тернополі мене «кинув» мій напарник по бізнесу.

– Яким чином вдалося піднятися в чужій і ментально іншій для українця країні?

На перших порах працював у компанії, яка займалася вантажними перевезеннями. Почав із простого експедитора, потім піднявся по кар’єрній драбині, став розподіляти людей на ту чи іншу роботу. Паралельно придбав невеличкий вантажний автомобіль, на якому підпрацьовував беручи невеликі замовлення. Коли набрався досвіду, вивчив усі нюанси цього бізнесу, відкрив свою власну компанію з вантажних перевезень, і вже люди працювали на мене. Зараз у мене фірма, яка займається виключно пасажирськими перевезеннями – трансфери в аеропорти, між містами, в Європу. За англійськими мірками не скажу, що серйозно стою на ногах, але жалітися – гріх. Я – розлучений, але моя сім’я проживає в Англії весь цей час. Маю четверо дітей від однієї дружини. Троє вже дорослі, молодшому 8 років. Троє дітей народжені в Англії. Так що все у мене нормально. 

“В Англії кожен суддя наче по лезу ходить: з одного боку –правила, а з іншого – треба дати командам грати”

«За півтора року зробив футзальну команду світового рівня»

– У Ваших даних у «Фейсбуці» значиться, що Ви президент ФК «Баку Юнайтед». Чому саме Баку, а не якесь місто з рідної України?

У свій час хороші українські футзалісти приїжджали в Англію і перебували як нелегали. А тут з’явилися спонсори з Азербайджану. Це люди з Нахічеванського краю, близькі до президента цієї країни. Вони вливали значні кошти, щоби зробити великий британсько-азербайджанський проєкт. До мене звернулися, щоби я їм у цьому допоміг, і нам це вдалося. За півтора року з простого любительського клубу зробив футзальну команду світового рівня, яка із 42 місця в рейтингу УЄФА скочила на 12-те, вигравала Національну футзальну лігу Англії, п’ять разів виступала у футзальному кубку УЄФА, у півфіналі грала проти каталонської «Барселони». До речі, орієнтовно на вересень запланована презентація документального фільму «Через терни до зірок», який буде присвячений саме ФК «Баку Юнайтед».

– Звідки у Вас любов до футзалу?

– У 1998 році возив футзальну команду області на Спартакіаду України, яка у матчі за 5 місце виграла по пенальті в команди, основа якої була сформована з професійного клубу «Мотор Січ». Переїхавши до Англії, у 2003-му створив футзальну команду «USSR», яку сам і тренував. Уже наступного року ми виграли чемпіонат Англії. На початках за неї грали відомі за виступами в тернопільській «Ниві» футболісти: Ігор Біскуп, Михайло Дем’янчук, Валентин Грегуль, Ігор Сушко. Потім назви команди змінювались: «Білий ведмідь», «Спартанс», «Баку Юнайтед», «Лондон-сіті», «Саузен Юнайтед». Зараз я повернувся до «Баку Юнайтед». На початках фінансував команду сам, інколи знаходив якісь компанії, які мені в цьому допомагали, але це не була серйозна фінансова підтримка. І лише коли знайшлися спонсори з Азербайджану, вдалося вийти на серйозний рівень.

«Було стидно за українців, які на виході з церкви проходили повз, відвертаючи голову в сторону»

– Відомо, що Ви активно займаєтесь волонтерством, як виникла думка допомагати нашим військовим?

Коли в Україні почалася війна, мав намір їхати на Донбас, адже в армії був розвідником, служив у Яворові в «залізній» дивізії. Але куди там, мав четверо дітей. Та й друзі з батальйонів «Донбас» і «Збруч» відмовили, мовляв, краще ти волонтерством допомагай нам, так буде більше користі армії, а стріляти там є кому. Тому не рахувався із власними грішми, чим міг, тим допомагав. Загалом передав 10 машин для АТО: п’ять придбав за власні кошти, ще п’ять – за благодійні.

– А загалом українські заробітчани в Англії активно допомагали армії у ті складні для неї роки?

Скажу так: непогано. Хоча не можу не розповісти про один неприємний випадок. Це було тоді, коли збирав гроші для придбання рефрижератора-холодильника для «двохсотих». Автівка коштувала 8,5 тис. фунтів. Під час спортивних благодійних акцій половину суми вдалося акумулювати, частину вирішив зібрати, до речі, єдиний раз, біля православної церкви. Коло храму стояли діти в українському вбранні, старші представляли дві волонтерські організації – «Клуб Лобановського» та «Лондонські Бандери», на коробках написано, для яких цілей проводиться акція зі збору коштів. Це було під час Зелених свят, прихожан – цілий храм, мабуть, більше 500 чоловік. Було стидно за українців, які на виході з церкви проходили повз, відвертаючи голову в сторону. Тоді зібрали всього 212 фунтів і 20 доларів, які опустив у скриньку один чоловік. Після того випадку зробив для себе неприємний висновок: українська нація не організована, не щира, кожен – за себе. Допоки ми не об’єднаємося заради якихось загальнонаціональних цінностей, доти нам не вдасться самоствердитися.

«Члени Ради суддівського комітету Футбольної асоціації Англії дивилися на мене, як на експонат»

– У багатьох джерелах зустрічаю дані про те, що Ви єдиний суддя-іноземець в історії англійського професійного футболу.

Суддівська кар’єра в Англії почалася зі щасливого випадку. Жив недалеко від великого спортивного комплексу. В неділю вийшов прогулятися, а там грали багато матчів. Підійшов до одного поля, де не було арбітра. Я був у спортивному костюмі, і до мене підбіг гравець із проханням, чи не міг би я відсудити їхню гру. Сказав: «Так, я можу це зробити». Він дав мені свисток, а карток не було. Цей футболіст каже: «Спробуй працювати без них». Я потрапив на дуже серйозну гру турецької ліги (аматорський рівень). Вона вважається однією з важких і небезпечних для суддів, адже у турків гаряча кров. Якщо щось іде не так, то вони можуть і побити арбітра. Перший тайм відсудив на рівні, навіть карток не потрібно було показувати, хоча гра моментами була суперечлива. Доводилось підвищувати голос на гравців, щоби вони не порушували правил. Після першого тайму до мене підійшов представник лондонської футбольної федерації і запитав: «Ти хто такий?» Кажу, що ніхто: «Просто гуляв, а мене попросили відсудити гру». Домовилися поговорити після матчу. Я довів зустріч до кінця, всі гравці потиснули мені руку і подякували за роботу. Наскільки я зрозумів, арбітр не прийшов через страх судити цю гру. Потім люди з федерації сказали, що я провів матч на високому рівні, і вони хочуть запросити мене працювати, якщо мені це цікаво. Пропозиція заскочила мене зненацька, але я погодився, і так почалася моя співпраця із суддівським комітетом.

– Мабуть, довгою була дорога, щоби пробитися на професійний  рівень?

Я проходив дуже складні рівні. На регіональному судив напівпрофесійну лігу, де був єдиним іноземцем із 40 арбітрів. А таких ліг по всій Англії було 67. Ти маєш бути першим у рейтингу, щоби можна було розраховувати на підвищення. Далі проходила співбесіда з Радою суддівського комітету Футбольної асоціації Англії. Її члени дивилися на мене, як на експонат, мовляв, звідкіля я такий узявся. Для них це було щось із чимось, адже Англія – це монарша країна, закрита територія, у суддівство вони чужих не пускають. Із 67 суддів на професійний рівень підняли тільки 30. Я був шокований, що зміг пройти. Більше того, я став єдиним іноземцем в історії Англії, який постійно судив матчі Чемпіоншипу, першого та другого дивізіонів. Працював там на найбільш топових матчах та стадіонах. З одного боку, пощастило, а з іншого – моя важка праця та розуміння футболу дали свої результати. Був у захваті від того, що зміг туди потрапити, адже ввійшов до елітної групи суддів.

– На нижчому рівні Ви судили арбітром, а вже на професійному працювали виключно асистентом. Чому?

Не пускали! Погляньте список арбітрів Прем’єр-ліги, ви там не знайдете жодного, який не народжений в Англії. Вважаю, що й це велике досягнення, що мене пустили працювати асистентом і 4-м арбітром.

Олександр Салій щороку в рідному Тернополі організовує турнір серед ветеранів з міні-футболу

«Під час гри міг дуже швидко переключитися з дипломата на диктатора і навпаки»

– Який найскладніший поєдинок англійського футболу доводилось обслуговувати?

Кожна гра в Англії сама по собі складна. Треба бути не на 100, а на 200% готовим як морально, фізично, так і ментально. Концентрація має бути на найвищому рівні, а голова ходити, як на шарнірах, щоби бачити все поле.

Особливим для мене був матч Чемпіоншипу  «Крістал Пелас» проти «Кардіффа», на який був призначений четвертим суддею у технічну зону. Перед матчем перше запитання було: що за «brave man» (мужній чоловік) піде працювати у технічну зону? Адже за два місяці у Кардіффі виникла велика бійка між двома лавками запасних включно з тренерами. Арбітр матчу каже мені: «Алекс, роби, що хочеш, але щоби цього не повторилося». Я не хвилювався, але розумів, що справа серйозна і порядок мусить бути. Якщо на лавках запасних почнеться безлад, то це впливатиме на гру і вболівальників. Перед матчем тренери в бік один одного не дивилися, а зі мною навіть ніхто не хотів вітатися. Покликав тренерів до себе, а вони неохоче, але таки підійшли. Почав говорити до них серйозним тоном. Кажу: «Доброго дня! Я Олександр Салій з України». Це був перший шок для них. Вони аж переглянулись між собою, мовляв, що за ф####я? Не знаю, чому мене викликали на цю гру, але я їм сказав: «У мене правила дуже прості: на полі грають у футбол, а в технічній зоні має бути поведінка на найвищому рівні. Тільки-но побачу якесь найменше порушення правил у технічній зоні, покличу головного, і він вас вилучить». Тренери виглядали так, наче ніхто раніше з ними ще не говорив у такій манері. Вони мовчки повернулися і розійшлися по своїх лавках запасних, адже не знали, як на мене реагувати. За емоціями на обличчях менеджерів я зрозумів, що вони мене почули. Мабуть, справді подумали, що англійська федерація звернулася до української, щоби та прислала на матч свого арбітра. Під час гри міг дуже швидко переключитися з дипломата на диктатора і навпаки. У цьому матчі були два маленькі нюанси у дві сторони, коли я крикнув жорстким голосом і з серйозним виразом обличчя. Після гри тренери підійшли і мовчки потисли мені руку. Інспектор із делегатом були шоковані, наскільки просто я провів гру. Сказали, що скептично поставилися до мого призначення на цей матч і очікували на хаос. А потім поставили мені найвищу оцінку.

Взагалі робота в технічній зоні особлива. Має бути постійна комунікація між 4-м арбітром і лавою запасних. А там різні люди знаходяться, починаючи від лікарів, які здебільшого найбільш неадекватні люди. В одній із команд був лікар, який ігнорував вказівки суддів, робив усе, що йому заманеться. Скажімо, хтось отримав ушкодження, він брав сумку в «зуби» і біг, не чекаючи відповідного сигналу. Я про це добре знав, тому в таких випадках зміщався в його бік, ставав перед ним і ледь не руками намагався стримати його, а він пробував прорватися на поле. З однієї сторони, трішки кумедно виглядало, а з другої – я виконував свої обов’язки.

– Чи мали негативні оцінки за свою роботу?

Ні. Пишаюся тим, що за всі 10 сезонів не зробив жодної ключової помилки, яка могла би вплинути на результат матчу. До таких належать неправильно зафіксований офсайд, помилково призначене пенальті чи м’яч пересік лінію воріт, а я не підняв прапора. Траплялися незначні помилки, але вони не були вирішальними.

«Були ситуації, коли в мене кидали монетами, запальничками і порожніми банками з-під пива та газованих напоїв»

– Як англійські вболівальники реагують на дії судді, які їх не задовольняють?

Футбол в Англії – це релігія. Люди прокидаються і засинають з думками про свою улюблену команду, розмовляють про футбольні новини всюди. Під час матчів фанати по-різному ставляться до мене. Були ситуації, коли кидали монетами, запальничками і порожніми банками з-під пива та газованих напоїв. Пам’ятаю, арбітр у матчі «Лідс Юнайтед» уже в першому таймі вилучив двох їхніх гравців. Ідучи на перерву повз гостьову трибуну, що в нас тільки не летіло! Сек’юріті з допомогою зонтиків захищали нас, щоби могли без пригод дійти до суддівської.

– А були випадки, що Вас реально били на футбольному полі?

У турецькій лізі двічі отримував по обличчю від гарячих турецьких хлопців. Я судив справедливо, але футболіст епізод бачив з іншого кута і йому здалося, що я прийняв неправильне рішення. Мій арбітраж тоді міг вплинути на результат матчу (пенальті, вилучення), тому я не міг діяти по-іншому. Я мужньо переніс ті події, адже арбітр в Англії кривднику здачі дати не може, у тому й сила судді – не зламатися. А тих гравців дискваліфікували довічно, вони більше не могли грати під егідою Лондонської чи Англійської асоціацій футболу.

«Місце у Премєр-лізі зафрахтовано, щоби туди потрапити, треба бути унікалом»

– На якому стадіоні в Англії було найважче працювати, в якої команди найагресивніші вболівальники?

Найбільш агресивні фанати у «Вест Гема» (Прем’єр-ліга), «Лідс Юнайтед» (Чемпіоншип), «Міллуолла» (1 дивізіон) і «Лутон тун» (2 дивізіон). Стадіон «Лутона» – це одна з найбільш расистських арен в Англії. Коли дізналися, що я не англієць, то чого тільки не викрикували! Найобразливіше – мене назвали педофілом. Я навіть по мікрофону викликав охоронців, щоби стояли за мною і забезпечували охорону. Тоді навіть у рапорті про це написав. А загалом, як тільки почав судити в Англії, в мій бік часто лунали расистські, принизливі слова. Зокрема, коли я обслуговував «Есекс-лігу», президент одного із клубів на прізвище Кінг, котрий був конкретним расистом, прямо в очі мені говорив: «Я тобі обіцяю, що ти ніколи не будеш судити вищий рівень».  Але я йшов до кінця, не боявся його, повідомляв про його расистські висловлювання в рапорті, і його федерація відсторонила на 10 матчів, навіть на стадіон не мав права зайти, і наклала великий штраф. Але він мав вплив на федерацію, і цілком імовірно, була його вирішальна роль у тому, що я не пішов на вищий рівень саме як арбітр.

– А хто чи що завадило Вам пробитися до Прем’єр-ліги, адже Ви зупинилися у суддівстві на рівні Чемпіоншипу?

– Мене не пускали вище! Щороку в суддівську еліту брали по 3-5 кращих, а я був 18-м у рейтингу із 186 людей. Місце там уже було зафрахтовано, щоби туди потрапити, треба бути унікалом, хоча не виключаю, що когось таки пропихали. Коли мене підвищували в другий, перший дивізіони і Чемпіоншип, то зі мною йшов Стів Чайлд. Нас двох підняли у 2005 році. Ми разом їздили працювати на ігри, і в мене були вищі оцінки, ніж у нього. За три сезони його підняли в Прем’єр-лігу, а мене – ні. Так працює система. Але я радий, що досяг чогось у цій країні. Звісно, шкода, що так і не вийшов на рівень АПЛ, але все одно я – єдиний іноземець, якому дозволили судити професійний англійський футбол.

Хоча команди Прем’єр-ліги я таки судив у… спарингах і в матчах за закритими дверима. Вони проходять на клубних базах і без вболівальників. Судити такі матчі дуже просто. Як правило, вони проходять без напруження. Також зустрічався з командами АПЛ у кубкових матчах.

– Коли мова заходить про суддівство в Україні, то від футболістів часто можна почути: «А от в Англії арбітри дають грати, а тут постійно свистять». І справді, українська суддівська школа відрізняється від англійської?

Не можна порівнювати українців та англійців. Коли я тільки приїхав, то судив за нашими правилами – закривав очі й махав картками направо і наліво. Потім до мене підійшов один інспектор і каже: «Алекс, ти судиш класно, але закрий свою кишеню. Знайди з гравцями зв’язок». Після цього я краще зрозумів англійський менталітет і футбол. У першу чергу треба поставити себе на місце футболіста. Коли у гравця очі стають, як у бика, який готовий суддю і суперника «розірвати», в цей час його потрібно поставити на місце й одночасно прийти на допомогу. І це суддя має зробити за короткий час. Не завжди це виходить, але саме в цьому полягає професіоналізм англійських суддів.

В Англії кожен суддя наче по лезу ходить: з одного боку – правила, а з іншого – треба дати командам грати. Наприклад, я перед грою попереджав капітанів: «Давайте почнемо, а я подивлюся, хочете ви сьогодні грати чи ні. Якщо хочете, то я дам вам грати. Якщо ні, то я «вб’ю» гру. Обов’язково передайте це своїм гравцям». Якщо команди починали дуже жорстко грати, то я давав три свистки за хвилину. Тільки хочуть грати, а я зупиняю матч. Тоді вони кажуть: «Алекс, та дай нам грати». Відповідаю: «Я не бачу, що ви хочете грати. Я бачу, що ви хочете поламати ноги один одному». Тоді капітани заспокоювали свої команди, я відпускав гру і 15-20 хвилин жодного свистка не пролунало. Всі задоволені.

«На мене казали «Рашен мафія», натякаючи, що мене протягнула російська мафія»

– В Україні до арбітра вболівальники часто звертаються зі словами: «Суддю – на мило», а що вигукують у такому разі фани в Англії?

Найпопулярніші вигуки англійських вболівальників: «Рефері із ванкер» або, перефразовуючи на українську, «Суддя – забіяка» (сміється, – авт.).

– Коли диктор оголошував по стадіону суддівську бригаду, то як Вас представляв: «Олександр Салій із Лондона, України чи Тернополя»?

Диктори намагалися перед матчем запитати мене, як правильно представити. Мого імені «Олександр» вимовити ніхто не міг. Тому я казав, щоби мене називали: «Alex Saliy or Ole Saliy from Ternopil, Ukraine». Дуже люблю своє рідне місто і як тільки міг популяризував його. 

– Скільки заробляють арбітри в Англії?

Арбітр у Прем’єр-лізі отримує 500 фунтів, асистент – 350. Усі арбітри Прем’єр-ліги у Футбольній асоціації Англії на ставці, і залежно від свого рейтингу додатково отримують від 40 і 65 тисяч фунтів і вище на рік. У Чемпіоншипі, як і в 1 й 2 дивізіонах, асистент арбітра отримує 185 фунтів за матч, арбітр – 300. Окрім того, команда-господар покриває дорогу і забезпечує харчування до і після гри.

– Працюючи професійно суддею, як підтримували форму, щоби тримати себе в тонусі?

Звичайно, постійно тренувався, бігав на стадіоні та в тренажерному залі на доріжці. Окрім того, чотири рази на рік нас збирали на одноденні тренувальні збори, де ми проходили як теоретичну, так і практичну підготовку. Кожного року був новий контракт, якщо ти не здав тест, то вилітав із суддівської обойми. Це окрім того, що виставлялися оцінки за матчі, при цьому не лише інспекторами, а й командами.

– Як після матчів судді знімають стрес, це кухоль пива, стакан віскі чи щось інше?

Після гри господарі можуть принести вечерю в суддівську або запрошують бригаду у паб. Зі спиртного судді можуть випити абсолютно все, адже вони теж люди. Більшість тримають себе в руках, адже випивши, людина може щось зайвого сказати, чи папараці зняти і показати у непристойному вигляді. А це відбивається на іміджі самої федерації.

– У суддівському корпусі Ви мали прізвиського «Big Alex» (Великий Алекс). Напевно, через Ваш високий зріст?

Я і справді високий на зріст, маю 182 см. Але прізвисько «Big Alex» причепилося до мене не так через зріст, як через фізичну статуру, адже був доволі міцної тілобудови, важив 96 кг на відміну від місцевих арбітрів, які високі й худі або маленькі й худі. Також мав ще одне прізвисько. Колись усіх вихідців із пострадянських республік за кордоном називали «Раша». І люди з футбольного середовища Англії, дивуючись, як я потрапив у число суддів-професіоналів, казали на мене «Рашен мафія», натякаючи, що мене протягнула російська мафія. Хоча в питанні ідентифікації був прискіпливим і завжди наголошував, що я українець.

– Мабуть, за довгу суддівську кар’єру з Вами траплялися курйозні моменти?

Таких випадків чимало. У мене був матч, коли я забув картки у роздягальні. Питаю по радіозв’язку своїх асистентів, чи взяли вони запасні. Обидва кажуть, що ні. А я вже стою між двома гравцями на полі і готуюся кидати монетку. Кажу їм: «Стійте тут і нікуди не йдіть», а сам побіг у роздягальню. Ніхто не розуміє, що взагалі відбувається. Мої асистенти регочуть. Повернувся і кажу, що можемо починати. А гравці так і не зрозуміли, чому я побіг. Один каже: «Ну ти й швидкий. У туалет бігав?» Також забував свисток, одного разу забув монету, якою визначають, хто першим розігруватиме м’яч із центра поля. Хоча у своїй практиці, розігруючи м’яча, брав для цього в більшості випадків не монету, а свисток, і пропонував капітанам визначити, в якій він руці. 

– Чув, що Ви особисто знайомі з відомим тренером із Португалії Жозе Моурінью. За яких обставин це сталося і про що «Особливим» говорили?

У 2005 році на передсезонному матчі «Челсі» проти «Віквондерс» арбітр матчу познайомив мене з Жозе Моурінью. Запитав його, чи можна було б з ним переговорити. Він відповів: «Давай після матчу». Був приємно вражений, що потім Моурінью постукав у суддівську зі словами: «Алекс, ти вже готовий?» Ми з ним поговорили хвилин 10 і пішли пити пиво. Запитував його про нюанси футзалу, адже тоді активно розвивав цей вид спорту, моя команда їхала на матч кубка УЄФА, а Жозе було що мені розповісти, бо він багато речей саме з футзалу переніс у великий футбол. Жозе Моурінью – професіонал з великої букви, креативна людина, яка поєднує найкращі інноваційні ідеї і втілює їх на футбольному полі. 

– Також Ви добре знаєте і тренера національної збірної України…

З Андрієм Шевченком познайомився, ще коли він був гравцем лондонського «Челсі». Судив їхній матч на клубній базі за закритими дверима, тоді й наші шляхи перетнулися. Загалом Шевченко дуже простий і відкритий чоловік. Коли проводив благодійну акцію на підтримку української армії, то побував у нього вдома, він презентував футболку збірної України зі своїм підписом, яку потім було продано на відкритому аукціоні за 300 фунтів.

«Я би знищив систему, щоб у суддівському корпусі України все було прозоро і чисто»

– Зараз Ви відійшли від суддівства чи продовжуєте займатися улюбленою справою?

У 2015 році перестав судити професіоналів, хоча міг це робити дотепер. Так сталося через проблему з гомілкостопом, який після кожного матчу напухав, а нога ставала синя. Матчів було багато, і я не встигав відновлюватись. Тому й прийняв рішення припинити кар’єру, хоча продовжую працювати на матчах ветеранів та любительської ліги, з якої колись починав.

– Ви «чистий» суддя чи маєте футбольний досвід? 

Пройшов футбольну школу тернопільської ДЮСШ. На дорослому рівні виступав за команду «Сокіл» села В. Гаї у чемпіонаті області та за «Терен» у чемпіонаті Тернополя.

– Вище Ви згадували, що у суддівство в Англії прийшли не з нуля, а школу здобули в Україні.

У певний момент зрозумів, що відбігав своє. Вище обласного рівня не скочу, а продовжувати грати на такому рівні не хотів. Вирішив спробувати себе у суддівстві. Подумав, що раз я був футболістом, то краще розумітиму гравців і саму гру. Залишалося вивчити правила і можна будувати суддівську кар’єру. Моїми наставниками були Володимир Прошкін і Олександр Циганков. Тернопіль для Києва і України був маленьким селом, відповідно таким же було ставлення до місцевих суддів. Хоча у нас були досить хороші арбітри, які давно могли судити на найвищому рівні, але так працювала система. Коли я поїхав на збори молодих суддів у Севастополь, то зрозумів, що мене чекає та сама історія. Треба нести хабарі, щоби рухатися вище. У свій час, щоби зайти у кабінет до голови суддівського комітету і попроситися судити другу лігу, потрібно було занести 2 тис. доларів. Після того випадку вирішив, що мені тут нічого робити, й остаточно переїхав в Англію.

Коли зробив собі ім’я в англійському суддівстві, то зрозумів, що в Україні й Англії різна система в підході до цього ремесла. Основна наша проблема – корупція, яка закладена в системі. Якщо сказано «наверху» збирати, рядові судді будуть це робити.

– Це головна причина, чому Ви не зробили успішної кар’єри в суддівстві на Батьківщині?

Тоді я зрозумів: якщо входжу в систему, то мушу те саме робити, що всі інші – брати гроші, ділитися, передавати «наверх». Я ж був незгідний з цим. У житті нікому не давав і не пропонував хабара, такий був у мене менталітет. Коли судив чемпіонат області й аматорів, я від жодної людини чи клубу не отримав ані копійки, тільки те, що заробив, і ця сума була прописана в  регламенті.   

– Якби Вам поступила пропозиція очолити суддівський корпус УАФ замість італійця Лучано Лучі, як би Ви на це відреагували?

Прийняв би цю пропозицію заради того, щоби навести порядок в українському суддівстві, щоби не слухати про наших суддів неприємні факти і звинувачення. Я би навів порядок дуже швидко. Знищив би систему, щоби все було прозоро й чисто. А за хабарництво – відразу в’язниця. Перед початком сезону кожен арбітр підписував би контракт на рік. А один із пунктів угоди – повідомляти у спеціально створений комітет про дзвінки та пропозиції зі сторони. Якщо він цього не робить, то це загрожує виключенням, а то й ув’язненням в залежності від важкості злочину. Так би дуже швидко настав порядок в українському футболі. Тоді кожен суддя виходив би на поле і працював на своєму рівні, незалежно від назв команд. Але в Україні це нікому не потрібно.

Свого часу, наскільки я зрозумів, італійця Колліну взяли, щоби він трохи рухав наших арбітрів в УЄФА та ФІФА. Але цього не сталося. Колліна зараз працює в УЄФА. Не соромно усвідомлювати, що від куратора немає жодного учня? Це і є відповідь на запитання: що зробив учитель для України, якщо він там, а біля нього нікого з українських суддів немає? Колліна був хорошим суддею, але як вчитель – він ніякий, він себе осоромив роботою в Україні, і я йому готовий це в очі сказати при зустрічі. Поки система не зламається, нічого доброго в нашому суддівстві не буде.

Андрій Шевченко для благодійної акції на підтримку української армії презентував футболку зі своїм підписом, яку потім було продано на відкритому аукціоні за 300 фунтів

«Футбольнук форму, яку я безкоштовно передавав, продавали, на цьому моя допомога ДЮСШ закінчилась»

– Ви не застали системи VAR, вважаю, що відеоповтори полегшують роботу суддів.

Реально VAR допомагає суддям, знімає з них частину відповідальності. Ось візьмемо матч українців зі шведами Євро-2020. Я з трибуни побачив, що в епізоді з Артемом Бесєдіним швед має отримати червону картку, і був дуже незадоволений, коли арбітр показав попередження. І тільки після відеоповтору суддя переконався: коли нога піднімається і йде прямий контакт у ногу суперника – це вилучення. Якби я застав VAR, то був би красунчиком (сміється, – авт.), хоча я і без нього не зробив жодної вагомої помилки за кар’єру.

– Після Євро-2020 Ви повернулися в рідний Тернопіль, щоби організувати турнір серед ветеранів з міні-футболу. Чому змагання саме серед ветеранів, а не, скажімо, серед дітей?

Свого часу багато допомагав тернопільській ДЮСШ. Так тривало доти, поки я не дізнався, що футбольну форму, яку я безкоштовно передавав на школу, продавали, на цьому моя допомога ДЮСШ закінчилась. А щодо ветеранського турніру, то я його організовую в першу чергу для пацанів, з якими виріс. Турнір постійно набирає обертів, приїжджають ветерани з інших міст. Такі змагання згуртовують ветеранів, та й вони є прикладом для молоді, яка любить футбол.

– Подібні турніри Ви проводите і в Лондоні у пам’ять В. Лобановського. Це свого роду чемпіонат з міні-футболу серед команд країн, які колись входили в СРСР?

Не зовсім так. У «Кубку Лобановського», який започаткував у 2001 році, беруть участь усі бажаючі любительські команди Лондона і за його межами. Були роки, коли приїжджали команди з Ірландії і навіть Литви. За цей час уже провів 30-ть турнірів. До речі, цей турнір в останні роки був благодійним. Зібрані кошти йшли на допомогу українській армії.


Джерело: Тижневик "Номер один"



Новини
22 Вересня
21 Вересня
Чи будете ви вакцинуватися від COVID-19?
  • так, але якісною вакциною 44%, 438 votes
    438 votes 44%
    438 votes - 44% of all votes
  • не буду за жодних обставин 20%, 199 votes
    199 votes 20%
    199 votes - 20% of all votes
  • ще вагаюся 13%, 132 votes
    132 votes 13%
    132 votes - 13% of all votes
  • так, якщо це буде безкоштовно 10%, 103 votes
    103 votes 10%
    103 votes - 10% of all votes
  • так, навіть якщо це буде платно 6%, 60 votes
    60 votes 6%
    60 votes - 6% of all votes
  • так, але не раніше ніж за рік 6%, 59 votes
    59 votes 6%
    59 votes - 6% of all votes
Total Votes: 991
10 Лютого, 2021 - 1 Червня, 2021
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше