Найсвіжіше:
• Анонси газети «Номер один» від 20 жовтня 2021 р. • Визначено місце, дату і час проведення футбольного суперкубка Тернопільщини • Колишній нардеп Олег Барна виграв суд у міністра культури • Мер Тернополя і його заступниця засвітилися у будові на парковці перед «Галичиною» • Завтра, 20 жовтня, на чотирьох вулицях Тернополя не буде світла • Завтра на Тернопільщині 110 населених пунктів будуть без світла • У Тернополі розпочалася перевірка ковід сертифікатів • Факсимільне видання Пересопницького Євангелія подарували колективу ЗУНУ • Яку вакцину від COVID-19 слід обирати вагітним: рекомендація МОЗ • Петиція про відміну примусової вакцинації набирає голосів • МОЗ планує розпочати масову вакцинацію дітей • Рецидивіст-наркоман прийшов за мобільним із молотком і викруткою • Житель Чортківського району забив собаку палкою • Деякі країни ЄС обмежать в’їзд для громадян України • На трасі Тернопіль-Львів моторошна аварія (+Відео) • Пік захворюваності на COVID-19 в Україні очікується вже скоро • У Тернополі батько вдарив сина ножем у горло • Нова хвиля COVID-19 буде жорсткіша, ніж попередня: заявив Степанов • У Монастириській громаді склалася критична ситуація з опаленням шкіл та медзакладів • Директор незвичайної школи Тернополя Олександр Остапчук: «Відчуваю, що діти мене зовсім не бояться, але їм соромно мене у чомусь підвести» • Тернопільська мерія програла битву за приміщення районної лікарні • Завтра, 19 жовтня, на одній вулиці Тернополя не буде світла • Завтра на Тернопільщині 110 населених пунктів будуть без світла • У “Дія” з листопада запрацюють три нові соціальні послуги • У Тернополі покажуть відкриту читку п’єси
rss
Тернополянин Богдан Кушнірик – про містику в своєму житті

Опубліковано: 8 Жовтня 2021р. о 22:00 Переглядів: 917



Ми звикли, що люди – це звичайні істоти, з якими ніколи не відбуваються дивні речі. Однак це не так. Кожен у своєму житті помічав, що десь падає картина чи статуетка, відчував підозрілі звуки, ніби хтось ходить, хоча нікого немає. Але таку інформацію мало хто бере до уваги. Відбулося – і нехай, забудеться. Однак не таким став Богдан Євстахович Кушнірик, котрий розповів нашим журналістам про дивні речі, які з ним відбуваються протягом усього життя. Ми впевнені, що після прочитаного люди зрозуміють, що на землі жити не так просто.

Богдан Кушнірик є членом літературного об’єднання, видав дві збірки

Народився пан Богдан у селі Хом’яківка Чортківського району. Йому 78 років. Його батько, Євстахій Іванович, був обхідником колії, служив в УПА. У нього був гарний почерк, тому його призначили ще й штабним писарем. Коли основні сили УПА перейшли границю, батько Богдана Євстаховича з ними не пішов і його впіймали совіти. Відправили у Воркуту («Воркутлаг») на шахту. Він там загинув під час повстання. А малого Богдана з мамою розшукували в той час, як вони переховувались у криївці. Маму впіймали і відправили на шахту «Руднічная» («Кізелуголь» нині Пермський край), тому опікувались ним далі дідусь і бабуся. Богдан Кушнірик закінчив Ягільницьку десятирічку. Його ровесник, який приїхав із Пермі, сказав, що там ніхто не звертає уваги на стаж, бо щороку у виші недобір абітурієнтів. Дідусь йому дозволив поїхати, він послухав. Там працював і заочно вчився у Челябінському інституті механізації й електрифікації сільського господарства. У Тернопіль повернувся в 1971 році. Працював простим електриком у залізничному депо, інженером-енергетиком  на фабриці «Подолянка», в тролейбусному депо, механічному заводі, на «Ватрі», а останні 6 років на заводі «Шредер» (попередня назва – «Ватра-Шредер»). 

Богдан Євстахович дуже талановитий. Ще з 1959 року почав писати вірші. Вчився у «Сонячних кларнетах» Бориса Демківа. Ще досі є членом обласного літературного об’єднання, має дві збірки віршів, готує третю.
Одружився на Уралі, там народився його перший син Віталій, а через 10 років у Тернополі другий – Павло, який уже 20 років живе і працює у Мельбурні (Австралія).

«Крав люцерну, а красти – гріх. Тому до тебе вчепився Сатана і почав знущатися»

Різні дива почали відбуватися з Богданом Кушніриком ще під час його хрестин. Стара сусідка сказала, що він залишиться сиротою, оскільки його загубили батьки. Так і сталося.

– Мати з батьком їхали на одних санях, а кума з кумом і я – на інших. За нами біг наш пес Бровко. Кум так смачно цілував куму, що я випав із саней на узбіччя. Побачили вже біля церкви, що мене немає. Повернулись, а я спокійно спав під охороною Бровка. Пізніше стара сусідка сказала, що це поганий знак для всіх. Вони мене загубили, тому я буду сиротою, – почав розповідь Богдан Кушнірик.

Наступна чудасія з паном Богданом трапилась, коли він пішов на колгоспний лан за люцерною. Його про це попросив дідусь. На той час щось вкрасти із колгоспу вважалося злочином, тому коли Богдан Євстахович складав люцерну у в’язки, з ним трапилося дещо дивне.

– Дідо мені сказав: «Іди на колгоспний лан, принеси люцерни з десяток в’язок, засушимо на зиму. Але не жни все підряд, а купками, щоб не було видно». Темна ніч, «хоч голки збирай». А я взяв новий капроновий 10-метровий шнур, який купив дідо, ним зручно обмотувати в’язки, не загубиться ні одна травинка. Розстелив його і почав складати люцерну. Коли приніс восьмий раз, під купкою шнура не було. Розпач. Я дідові не сказав, що візьму шнур. Недалеко при дорозі стояла камінна фігура Матері Божої. Комуністи відстрілили голову, але ми (пастушки) поставили її на місце, дівчата пофарбували, посіяли навколо квіти. Впав я на коліна, помолився крізь сльози, пообіцяв Матері Божій бути чемним та пішов до в’язки. І метрів за десять побачив шнур під купкою. Розповів про пригоду дідові, а він сказав: «Усе правильно. Ти що робив? Крав люцерну, а красти – гріх. Тому до тебе вчепився Сатана і почав знущатися. Але ти помолився, попросив Матір Божу, і він відчепився, – продовжив Богдан Кушнірик.

«Хвилин десять «літав» попід стелею просторої зали з великими і дуже світлими вікнами»

Син Віталій, за словами Богдана Кушнірика, взагалі був «золотою» дитиною. Після 3-х прочитань казки Пушкіна про царя Султана знав її напам’ять.  Жила сім’я Кушніриків у Петрикові, і коли вони їхали з дитячого садочка від зупинки «Кооперативний технікум» у село, він ставав біля водія і читав казку: «…мать брухатая сидела» (саме через «у», а не «ю»). Вистачало часу лише на половину казки, і він під оплески пасажирів заявляв, що завтра розкаже. У 4 рочки вже записався в бібліотеку і багато читав, віддаючи перевагу фантастиці і пізнавальним книжкам. 

– У 12 років син запитав у мами: «А чому в мене «лінія життя» на долоні така коротка?» Мама глянула і каже: «Та ні, ось продовження». З першого погляду здавалося, що лінія складається із двох: одна закінчується на половині долоні, невеличкий проміжок і проходить друга лінія від центру долоні аж за великий палець. Приблизно на 100 років життя. І тут жартома Віталій сказав: «Виходить, я помру і воскресну?»  Зауважте, що саме така «лінія життя» із двох частин є у мене. Але вони з’єднуються посередині тієї, що іде із центра долоні. Можна було б не звертати на це уваги, якби у 33 роки я не потрапив із сепсисом в інфекційну лікарню. На той час від сепсису зі 100 хворих виживали двоє. Повний аналіз крові робили 10 діб. Професорка помилково поставила попередній діагноз «тиф». Мене «поселили» у коридорі запасного виходу на розкладачку під сходами, що ведуть на 2-й поверх. Не призначили жодного лікування, лише взяли кров на аналіз. Мабуть, саме це і врятувало мені життя, бо постійно трималася температура 39-40 градусів і організм витримував, а віруси «згорали». Але на шосту добу вночі почалися судоми, я впав із розкладачки на бетонну підлогу. Наступила кома. Я хвилин десять «літав» попід стелею чомусь не темного коридору, а просторої зали з великими і дуже світлими вікнами. У думці: «Цікаво, котрий я справжній? Той, що лежить на підлозі, чи той, що літає?» і «А помирати так легко – ніщо не болить, не тривожить…». На моє щастя, чергова молоденька і симпатична сестричка зі своїм парубком шукали місце для поцілунків і побачили мене. Почали піднімати на розкладачку. Хлопець каже: «Він весь горить! Роби щось». Побігла і розгублено: «Йому нічого не призначено…». Він: «А ти для чого?» Вона: «А, дам я йому пару кубиків пеніциліну…» А я згори все бачу і чую. І вколола так вчасно, що допомогла організмові вижити. Ось вам і «лінія життя» із 2-х частинок, живу досі, – продовжив Богдан Євстахович.

Віталій помер на 40-му році життя від невиліковної пухлини в мозку

Такі випадки в медицині відомі, і ніби це ставить під сумнів правдивість відповідності часу життя і довжини «лінії життя». Ось син Віталій, мовить співрозмовник, неслухняний солдат Радянської армії, запізнювався на побачення. Поки біг, до нього вчепилася стара циганка. Щоби не тратити часу, він дав їй 10 карбованців, але старенька настояла на ворожінні. Взяла його руку і сказала: «Будеш 2 рази жонатим, матимеш дочку і сина, але помреш рано». Віталій помер на 40-му році життя від невиліковної пухлини в мозку. Варто звернути увагу на те, що на небі вибрали час смерті – 07:30 ранку. Тоді закінчується нічна зміна швидкої допомоги і заступає нова. Медики приїхали через 40 хвилин після того, як він уже помер, і тому його врятувати ніяк би не змогли.

– Ось не вір «лінії життя» (попередження від Бога) і в уміння окремих людей, які можуть заглянути в партитуру долі, що дається із часу зачаття. Це близьке до комп’ютерної програми, яка прив’язана до місця розташування зірок, гріхів наших і наших попередників, умов і способу життя, – зазначив чоловік.

Ішов мимо кімнати, де жив Віталій, і почув сердитий голос: «Не все так, як ви думаєте»

Невдовзі після похорону сина Богдан Євстахович у кімнаті, де помер Віталій, дивився футбол. Раптово почув, що за письмовим столом хтось сопе і похрапує, точно так, як це було, коли ще жив Віталій. Він подумав, що це кішка, але вона лежала біля дружини в іншій кімнаті. Богдан Кушнірик зрозумів, що це душа сина, і щоби її не тривожити, він виключив телевізор і покинув кімнату.

 – Близько до «сороковин» жінка із невісткою говорили: «Післязавтра душа Віталія піде на небо». А я засумнівався: «А хто це знає? Ще ніхто не прийшов і не розповів людям, як воно там». Проте промовчав. Уночі о 04:00 іду із кухні (випив компоту) мимо кімнати, де жив Віталій, і чую сердитий і не хриплий, який був перед його смертю голос: «Не все так, як ви думаєте». Відкриваю кімнату – нікого. Заходжу в нашу з коханою, а та питає: «Ти з ким там розмовляєш?» Збрехав: «Тобі почулося». А сам донині думаю: він про причину смерті чи про обов’язковість душі покинути планету? Вдруге він приснився мені на 39-ту ніч (перед поминками на 40-й день). Картинка така: ми за столом у кафе. Він появляється у повітрі в усьому білому – від метелика на сорочці і до білих шкарпеток і мештів. Веселий спускається по невидимих сходах і весь у дуже яскравому світлі. Я іду назустріч, обнімаю (він холодний) і питаю: «Ти будеш з нами?» Він: «Так. Я буду з вами, татку». Я: «Тебе відпустили?…» Він: «Відпустили». Я: «Але ж звідти ще нікого не відпускали?» Він: «Чому ні? Ось поглянь». Я глянув туди, куди він показав, а там точно, як у тюрмі: на прогулянці повільно рухаються в кільці десяток невідомих у чорних одежах із капюшонами. Ідуть так, що облич не видно. Тут я прокинувся. Через деякий час лежав на боці й дивився телевізор. Раптом невидимий лягає поряд, кладе голову мені на груди і каже: «А знаєш, татку, в раю те саме, що й на землі». Я хотів запитати: «Такий самий безлад?!», але на груди вже ніхто не давив… Тепер думаю, що там є природа, звірі, душі живуть так само, як люди на землі, але спокійним і праведним життям, – сказав пан Богдан.

Старий Пастух за 2 центнери пшениці і 60 карбованців погодився зняти хрест із костелу

За своє життя Богдан Кушнірик побачив і пережив вдосталь дивних речей. Він розповів тільки деякі, багато забулося. Ось чергова історія про сім’ю Пастухів, які через власні дії пережили велике горе.   

– Поселили в селі не менше 20-ти лемків. У сім’ї Пастухів було 2 сини і 2 дочки. Наймолодший син – мій ровесник. Мати, син і доньки працювали в колгоспі, а ґазда пропадав цілими днями в клубі: шахи, шашки, карти… А щоби випити, тоді взагалі не було проблем: Марилівський спиртозавод – за городами… Навпроти клубу – понищений війною недіючий костел, який переробили на колгоспний склад. Приїхало районне начальство, і їм не сподобалося те, що над складом не серп і молот, а хрест. Ніхто не погодився знімати, тільки старий Пастух за 2 центнери пшениці і 60 карбованців сказав, що зробить це. Старші люди його застерігали: «Не можна цього робити. Не ти ставив, не тобі знімати. Це добром не закінчиться». Не пройшло і пів року, трагічно помирає старший син. Через 3 місяці захворів і помер молодший син. А восени знайшли у кропиві мертвого старого Пастуха. Здох, як нічий пес. На жінок покарання не було, – розповів Богдан Євстахович.

«Як тільки душа Віталія отримала можливість літати повсюди, він тут же відправився у Тібет»

Про те, що не всі душі після 40-ка діб відлітають на небо, чоловік читав у матеріалі провідниці Серафими Маковей. А переконався в цьому, почувши розповідь своєї свахи Любові Іванівни Назаркевич. Теща полюбила Віталія. Їздила з ним на операцію в Москву. Знала, що зять приречений, і як медик мовчала. Після його смерті зробила портрет і почепила у своєму кабінеті. Приїхав із Сімферополя пенсіонер і прийшов оформлятися на лікування. Побачив портрет і запитав: «А хто це?» Вона: «Мій зять». Він: «Але ж він помер?» Тут Любов Іванівна здивувалася і запитала: «А звідки Ви це знаєте?» Чоловік відповів: «Я екстрасенс. А Ви зніміть портрет, покладіть у шухляду обличчям вниз, накрийте чимось і не витягуйте 6 місяців, бо через портрет іде з того світу негативна енергія». Про це багато людей знають, і можна було б сумніватись у правдивості розповіді. Але жінка поцікавилась: «А що ще можете сказати про нього?» Він: «Його душа зараз у Тібеті…» Оце сюрприз, бо ще будучи живим, Віталій багато говорив про надприродні здібності тібетських монахів. І коли його як Шихана запросили японці приїхати і дати показові тренування, він хотів відвідати тібетців, але не отримав дозволу від китайських чиновників. Про цю мрію Віталія не могла знати Любов Іванівна. Тому виходить так, що як тільки душа отримала можливість літати повсюди, він тут же відправився у Тібет.
Декілька років тому померла дружина Богдана Кушнірика. Вона не перенесла безболісно втрати сина і сама собі створила біду: стреси, почала збільшуватись щитовидна залоза, довелося вирізати, з’явилася фальшива щитовидка у корені язика, яка переросла у невиліковний плоскостопний рак. Про це київські лікарі не попередили, а Богдан Євстахович сам прочитав. Після смерті дружини він також пережив жахливу депресію. За той час було стільки див, але про це ми розповімо згодом….


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , , ,



Новини
19 Жовтня
18 Жовтня
Чи будете ви вакцинуватися від COVID-19?
  • так, але якісною вакциною 44%, 438 votes
    438 votes 44%
    438 votes - 44% of all votes
  • не буду за жодних обставин 20%, 199 votes
    199 votes 20%
    199 votes - 20% of all votes
  • ще вагаюся 13%, 132 votes
    132 votes 13%
    132 votes - 13% of all votes
  • так, якщо це буде безкоштовно 10%, 103 votes
    103 votes 10%
    103 votes - 10% of all votes
  • так, навіть якщо це буде платно 6%, 60 votes
    60 votes 6%
    60 votes - 6% of all votes
  • так, але не раніше ніж за рік 6%, 59 votes
    59 votes 6%
    59 votes - 6% of all votes
Total Votes: 991
10 Лютого, 2021 - 1 Червня, 2021
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше