Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційні скарги – захисника обвинуваченого Віталія М., потерпілої Галини В., обвинуваченого Ігоря В. та його захисника на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2021 року.
Відповідно до вироку місцевого суду, пізно вночі 27 квітня 2014 року 30-річний Ігор В. власним автомобілем «Опель Віваро» разом зі знайомим Юрієм К. приїхала до смт. Гвіздець Снятинського району, де зустрілись із Ігорем С. та Віталієм М., які разом усю ніч розпивали алкогольні напої.
Наступного дня під ранок чоловіки вирішили їхати до с. Заболотів Снятинського району і там продовжити відпочинок. Проїжджаючи через с. Балинці, на автобусній зупинці побачили Тараса В. у форменому одязі працівника міліції, котрий прямував на роботу і чекав на маршрутний автобус. На прохання Ігоря С. водій зупинив автомобіль і запропонував Тарасу В. підвезти, на що той погодився. У салоні автомобіля між Тарасом В. та Ігорем С. виник конфлікт, до якого приєднався водій та Віталій М. З метою продовження конфлікту Ігор В. звернув із дороги в сторону с. Трофанівка Снятинського району. Не бажаючи брати участь у сварці, Юрій К. вийшов із автомобіля та пішов пішки додому через ліс, поле й два села.
Ґрунтовою дорогою автомобіль виїхав у поле, але на пагорбі загруз. Усі вийшли з салону на дорогу, де сварка переросла в бійку. Ігор С., Віталій М. та Ігор В. почали наносити удари по голові й тілу Тараса В. Побоюючись за своє життя та здоров’я, правоохоронець спробував втекти. У цей момент між трьома учасниками бійки виник спільний умисел, спрямований на позбавлення життя потерпілого. Озброєний ножем, Ігор С. наздогнав його та поранив у ліве стегно, тобто спричинив легке тілесне ушкодження. Оскільки потерпілий вже не міг активно чинити опір, обвинувачені втрьох перетягнули його до потічка, де Віталій М. із Ігорем В. утримували Тараса В., а Ігор С. наніс удар ножем у груди зліва, спричинивши правоохоронцю смертельне поранення. Прикривши тіло очеретом, обвинувачені скрились з місця події.
Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2021 року Ігоря В., Віталія М. та Ігоря C. визнано винними за п.12 ч.2 ст. 115 КК України (умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб) та засуджено до 14 років позбавлення волі (кожного).
Також судом частково задоволено цивільні позови сестри та матері вбитого. А саме в користь матері стягнуто з обвинувачених солідарно 75 тис.грн. відшкодування матеріальної шкоди та з кожного з обвинувачених по 250 тис. грн відшкодування моральної шкоди. В користь сестри стягнуто по 250 тис.грн з кожного обвинуваченого на відшкодування моральної шкоди.
Не погодившись із судовим рішенням, захисники обвинувачених Віталія М. та Ігоря В. подали апеляційні скарги, просили вирок скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю складу кримінального правопорушення в діях їх підзахисних. Обвинувачений Ігор В. просив виправдати його з тих же мотивів.
Потерпіла Галина В. у своїй апеляційній скарзі також просила вирок скасувати, але через м’якість, і призначити обвинуваченим покарання у виді довічного позбавлення волі. Вважала, що Ігор В., Віталій М. та Ігор C. помстилися її синові за виконання службових обов’язків працівника міліції, тому їхні дії просила додатково кваліфікувати за п.8 ч.2 ст.115 КК України (умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням нею службового обов’язку), ст. 348 КК України (посягання на життя працівника правоохоронного органу. Крім того, просила стягнути з обвинувачених на її користь по 500 тис. грн моральної шкоди та витрати на правову допомогу.
Ігор С. апеляційної скарги не подав, але під час апеляційного розгляду просив зменшити строк покарання з тих підстав, що він визнав свою вину в умисному вбивстві, але стверджував, що вчинив його самостійно.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, заслухавши доповідь судді, доводи обвинувачених та їх захисників, думку потерпілих, міркування прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах поданих апеляційних скаргах, прийшла до висновку, що суд першої інстанції виніс законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення, тож підстави для скасування чи зміни вироку відсутні.
Так, колегія суддів вказала на безпідставність доводів апеляційних скарг сторони захисту стосовно непричетності Ігоря В. і Віталія М. до заподіяння смерті Тараса В., оскільки аналогічні їх доводи були ретельно перевірені і обґрунтовано відхилені судом першої інстанції. Твердження Ігоря С., що він сам убив Тараса В. і відтягнув його тіло, повністю спростовано протоколом огляду місця події та висновками експертиз, згідно з якими правоохоронцю було нанесено не менше шести ударів. А характер забруднення одягу і взуття вказували, що в ході побиття його ще живого переміщували і вже потім вбили. Тож судом першої інстанції правильно враховано, що Тарас В. як працівник правоохоронного органу мав фахову фізичну підготовку. Тим часом, Ігор С. визнав, що перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння. Таким чином, він не міг самостійно подолати опір потерпілого та відтягнути його з дороги. З огляду на наведене, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що всі ці дії Ігор С. не міг вчинити один. Водночас це спростовує доводи обвинувачених Ігоря В. та Віталія М. щодо їхньої непричетності до вбивства.
Також судом першої інстанції правильно враховано поведінку обвинувачених після злочину. А саме, що того ж дня Ігор В. поїхав до Львова, а Віталій М. виїхав за межі України, за кордоном користувався документами на інше прізвище і був затриманий на території Швеції.
Зважаючи на наведе, колегія суддів погодилась із кваліфікацією дій обвинувачених як умисне вбивство, вчинене за попередньої змовою групою осіб, оскільки кожен із обвинувачених бачив та усвідомлював дії іншого, погоджувався з ними та продовжував свої протиправні дії, направлені на позбавлення життя потерпілого.
Разом із тим, колегія суддів визнала необґрунтованими доводи апеляційної скарги потерпілої Галини В. стосовно призначення всім обвинуваченим покарання у виді довічного позбавлення волі. Оскільки обираючи покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та особи винних і призначив їм покарання, наближене до максимального. Відповідно до ст. 64 КК України, довічне позбавлення волі є найбільш суворим покаранням і призначається лише у виняткових випадках за вчинення особливо тяжких злочинів, коли необхідність пожиттєвої ізоляції особи від суспільства обумовлена виключною небезпечністю особи винного та особливими обставинами, що обтяжують відповідальність. При цьому в ході апеляційного розгляду судом не здобуто і потерпілою не наведено переконливих мотивів, які б вказували на те, що обвинувачені становлять особливу небезпеку для суспільства. Також задоволенню не підлягають вимоги Галини В. додатково кваліфікувати дії обвинувачених за п.8 ч.2 ст.115, ст.348 КК України, оскільки в цьому кримінальному провадженні слідством і прокурором не було висунуто такого обвинувачення. Щодо доводів апеляційної скарги потерпілої про збільшення розміру моральної шкоди, колегія суддів прийшла до переконання про відсутність підстав для зміни вироку в цій частині.
Враховуючи наведене, Тернопільський апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області — без змін.
Джерело: Пресслужба Тернопільського апеляційного суду
Мітки: вбиство, суд
13327