Коли помирає близька нам людина, часто сльози течуть рікою, а подекуди крики від болю стримувати неможливо. Навіть коли людина важко хворіє і ви налаштовуєтесь, що з дня на день вона покине цей грішний світ, і коли вона помирає, це знову ж таки біль та емоції смутку. Ми забуваємо про те, що душа не відчуває болю та страждань, вона відлітає в інший світ, де почнеться нове життя без мук та злоби, без заздрощів та гніву…
«Викопала маленьку ямку, поклала туди светр, закопала, помолилася, і після цього мама більше не снилася»
Не кожному вдається стримувати свої емоції від раптової втрати найрідніших. Паморочиться в голові, усе йде обертом і здається, що світ зупинився і далі життя немає. Ці негативні емоції відомі кожному, через втрату близької людини ми подекуди не усвідомлюємо, що робимо, що говоримо і як поводимося, здається, що віддали б усе на світі, аби повернути час назад. Ми не можемо сперечатися, яка втрата найважча, – друзів чи батьків, дітей чи онуків. Події, котрі прикуті до смерті людини, у нашій голові залишаються на все життя, і важливо вчасно відпустити спогади про людину, адже християнські вірування кажуть, що чим довше ми оплакуємо та побиваємося за померлим, тим важче йому предстати перед Всевишнім.
– Померла наша мама. Це сталося дуже раптово, ніхто до такого не готувався. Вона не хворіла і молодо на свій вік виглядала, але розрив тромбу вирішив забрати в неї життя. Ми поїхали в морг, завезли одяг, взуття і почали готуватися до похорону. Як прийнято, вона пролежала в рідній хаті два дні. Всі прощалися і мимоволі мені сказали: поклади в домовину кілька копійок, не забудь хустинку і мамині речі. Я не знала, для чого це було потрібно, через сльози світу Божого не бачила, тому слухала всіх підряд. У день похорону приїхала мамина сестра з Італії. Вони не дуже ладнали, тому я здивувалася її приїзду. Але найбільшою несподіванкою було те, що тітка поклала у домовину під подушку фотографію, на якій було зображено багато людей, серед них вона та мама, я разом з її донькою, наш брат і дядько Тимур. Довго вона стояла біля домовини, гірко плакала, тримала за руку маму і щось говорила собі під ніс. А на самій похоронній процесії її не було, мов скрізь землю провалилася. Тоді пані Орися, яка допомагала мені під час похорону, сказала забрати світлину. Перед тим як закривати труну, я смикнула ту фотокартку та поклала собі в сумку. Згодом дізналася, що не можна класти в домовину фотокартки, на яких є ще живі люди, – розповіла історію із власного життя тернополянка Ірина.
Через три дні після похорону родина почала наводити лад удома: провітрювали хату, підмітали, і раптом щезло світло, техніка перестала працювати.
– Тоді мій чоловік і каже: не хоче Наталя (мама моя), аби ми прибирали, зарано ще. Ми не звернули на це уваги. Сниться мені сон: стоїть моя мама біля своєї могили і тремтить, наче їй холодно. Я підходжу до неї і кажу: дай тебе обніму, а вона відходить і каже: рано, ще не час. Чого ж ти мені кофтину не поклала? Холодно тут… І я прокинулася. Такі сни снилися мені двічі – на 9 та 40 день. В останньому вона дуже на мене злилася. І я вирішила не ігнорувати її прохання, пішла на цвинтар, викопала маленьку ямку, поклала туди светр і закопала, помолилася, і після цього мама більше не снилася. Але найцікавіше було на 40 день, коли маму поминали. Помолившись, сіли обідати. Біля каміна стояла фотографія мами і раптово впала. Всі присутні зрозуміли, що мама прийшла. Свічка біля фото також згасла, хоча обідали ми на кухні і протягу не було. Мама прощатися приходила. Зараз, коли я не знаю, як чинити, завжди прошу в неї поради, звертаюся, ніби вона поруч мене. Звісно, відповіді я не чую, але інколи сняться сни, в яких є підказки. А одного разу приснилося мені, що мама стоїть, мовчить і лише пальцем мені киває, наче говорить – не смій. Тоді стояло питання про мій виїзд за кордон – в Італію до тітки. Там знайшлася непогана робота, і тітка обіцяла допомогти. Я не поїхала, вирішила маму не гнівити, – говорить співрозмовниця Ірина.
«Важливо, щоби під час поминальних днів у людей не було огиди, злості та скверни за душею»
Складно сказати про те, який саме шлях проходить душа, поки рухається назустріч Богові. Ми звикли виділяти поминальні дні після смерті людини. Традиційно це третій, дев’ятий і сороковий день. Деякі автори церковних писань запевняють, що саме в ці дні відбуваються знакові події на шляху душі до Отця. Церква не заперечує таких думок, але й не визнає їх офіційно. Але існує особливе вчення, де розповідається про все, що відбувається після смерті, й чому саме ці дні обрані як особливі.
Пригадайте, що раніше покійних ховали на тертій день після смерті. На даний час, а особливо коли прийнято людей відспівувати в будинку печалі, ця традиція зрушилася. Чому саме на третій день ховали померлого? Це пов’язано з воскресінням Христа, яке сталося саме на третій день після хресної смерті, а також у цей день відбулося свято перемоги «життя над смертю». Святий Симеон Солунський говорить про те, що третій день є символом того, що покійний, а також усі його близькі вірять у Святу Трійцю, а тому прагнуть, щоби померлий потрапив до трьох євангельських чеснот (віра, надія, любов).
Дев’ятий день – це коли слід поминати покійного. Деякі церковнослужителі нагадують про те, що дні поминання існують для того, щоби ми молилися за померлих. Говорять вони й про те, що, живучи на землі, люди чинять гріхи, просто не розуміючи того, що роблять. Але коли вони потрапляють на небо, то немов опановують себе і нарешті розуміють, що ж було скоєно за життя. А допомогти їм можемо саме ми своєю молитвою. Таким чином родичі можуть врятувати їх від покарання і забезпечити нормальне існування в іншому світі.
У церковній традиції 40-й день з’явився як вознесіння Спасителя. Вознесіння сталося якраз на сороковий день після його воскресіння. Також згадку про цей день можна знайти в «Апостольських постановах». Тут також рекомендується поминати покійного на третій, дев’ятий і сороковий день після його смерті.
Більшість вірян чули про існування сорокоуста – це Божественна літургія, яка полягає в тому, що покійного поминають щодня протягом сорока днів. Цей час має велике значення не тільки для душі покійного, а й для його близьких. У цей час вони повинні змиритися з думкою про те, що коханої і близької людини більше немає поруч, і відпустити її. З моменту смерті її доля повинна знаходитися в руках Бога.
У кожному віросповіданні є свої правила, яких дотримуються під час поминальних днів. Хтось готує обов’язково рисову крупу, а хтось ті страви, які любив покійний, у когось обов’язково повинен бути компот із сухофруктів і ніякого алкоголю, в інших же навпаки. Важливо, щоби під час поминальних днів у людей, які згадують померлого, не було огиди, злості та скверни за душею. Не дарма кажуть: про покійного або добре, або ніяк. Зазвичай на поминки приходять родичі або близькі люди покійного. Важливо пам’ятати, що не можна проганяти людей, які прийшли вшанувати пам’ять покійного. Як правило, поминки організовують не для гостей і не заради застілля, а з метою згадати про небіжчика, помолитися про його упокій. Особливо важливо прочитати молитву про покійного перед поминальною трапезою. Священники радять прочитати сімнадцяту кафізму з псалтиря і молитву «Отче наш», перш ніж почати трапезувати. Церква каже, що за людиною, яка покинула грішний світ, побиватися та голосити не варто. Таким чином ви не можете тверезо аналізувати події, які відбуваються довкола, а душі померлого від ваших страждань легше не стає. Втрата – це завжди боляче, але ми повинні вчитися керувати нашими словами та діями і приймати втрату близької нам людини як подію, в якій людська душа більше не буде піддаватися спокусі.
Трапляється так, що померлі часто сняться своїм родичам, говорять з ними, просять щось зробити, застерігають або ж навіть вибачаються за певні дії. Якщо з медичної точки зору це можна пояснити короткочасними психічними розладами через нервове потрясіння, оскільки сон – це продукт роботи нашого мозку, то церква не відкидає таких подій. Священники не осуджують людей, котрі спілкуються з померлими, але рекомендують молитися за душу покійного, не забувати про нього, відвідувати храм та читати молитви за новопредставлених.
Настоятель церкви Покрови Пресвятої Богородиці м. Тернополя отець Олег Харишин:
– Поминальні дні існують для того, аби родичі, які у змозі постити, молитися, ходити до храму, згадували про своїх померлих родичів чи близьких у щирій молитві. Після смерті душа людини потрапляє в чистилище, і саме молитва допомагає їй скоріше покинути його і предстати перед Господом. Коли душа біля Бога і за неї щиро моляться, вона стає тим ангелом, який може оберігати своїх рідних, посилаючи їм любов та добро.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: гріхи, навіщо поминати людей, Олег Харишин, Поминальні дні
13285