Найсвіжіше:
• Богдан Левків: відомі та невідомі сторінки життя колишнього мера Тернополя • У Тернополі будівельник заліз на частину парку (+фотофакт) • Завтра на Тернопільщині 101 населений пункт буде без світла • На Гусятинщині є футбольна команда, гравці якої 70% жовтих карток отримували не за порушення правил, а за розмови • У Чорткові підрахувалися скільки чоловік скористалися послугами громадської вбиральні • Спеціалісти ТОВ «БМБУД» розповіли про роботи на дорогах області у листопаді • Виходець з Лановеччини за кілька годин пробіг майже 300 км • Вчені придумали, як обдурити коронавірус • «Атакує дрібний та середній бізнес», – «УДАР Віталія Кличка» про законопроєкт № 5600 • Приставив ніж до шиї та наказав віддати гроші: у суді Тернополя розглядають резонансну справу • Як «Велике будівництво» змінило дорогу Збараж – Підволочиськ • Моторошна смерть у Тернополі. Неповнолітня вкоротила собі віку • Куди щезла українська шляхетність, або Чому ми котимося вниз • На Тернопільщині заборонено відвідувати театри, фітнес клуби. Нові карантинні обмеження • Завдяки відкритому антитілу буде створено універсальну вакцину від COVID-19 • Із 1 грудня збільшився розмір пенсії • Вчені з’ясували, як поширюють вакциновані COVID-19 • У МОЗ розповіли, як безпечно комбінувати вакцини від COVID-19 • Колектив Центру науково-технічної творчості школярів та учнівської молоді готовий боротися за своє існування на усіх рівнях влади • На Тернопільщині зареєстровано 50 випадків ВІЛ-інфекції та 21 випадок СНІДу • Завтра, 2 грудня, на двох вулицях Тернополя не буде світла • Завтра на Тернопільщині 87 населених пунктів будуть без світла • Новий штам коронавірусу “Омікрон” дуже небезпечний • Чому можуть закрити пологовий будинок у Зборові та інших колишніх районах? • Нафтогаз повідомив про підвищення тарифів
rss
Наймолодший голова громади Тернопільщини Андрій Нога: «Поставив для себе мету: поки бюджет громади не буде таким, яким мав би бути – премії не візьму»

Опубліковано: 16 Листопада 2021р. о 22:00 Переглядів: 97



Йдучи на вибори, часто виникає питання, кого обрати. Той уже був і нічого не зробив, хай вдома сидить. А того ще не бачили, цікаво, що ж зробить він? Цьому взагалі довіряти не можна, бо нам сказали, що він тільки краде… Багато доводиться чути, але чи варто всьому вірити? Говорячи про Андрія Зіновійовича Ногу, люди пригадують тільки хороше. Свого часу він був наймолодшим сільським головою України, недарма його телебачення часто запрошує до Києва. За спиною пана Андрія чимало добрих справ, а попереду ще багато цікавих планів. Про себе він розповідає відверто і щиро, завжди із посмішкою. Голова Залозецької громади – для молодого чоловіка новий рубіж, це той стимул, який надихає робити добрі справи, за які обов’язково повинні віддячити. В ексклюзивному інтерв’ю Андрій Зіновійович розповів про особисте життя, найприємніші моменти і щоденні робочі будні.

– Андрію Зіновійовичу, розкажіть про себе. Де і коли народилися, з якої родини походите?

– Народився я у селі Ренів нині вже Тернопільського району. Там проживав майже все своє життя. Коли одружився, то переїхав у Гаї-Розтоцькі і вже 7 років їх не покидаю. Мої батьки родом із Львівщини: мама з Турківського району, а батько з-під Золочева. Коли вони закінчили навчання, їх направили на роботу до Ренева. Мама була тут головним зоотехніком, згодом поїхала за кордон, а тато працював у колгоспі. Помер, коли мені виповнилось 13 років.

– Де навчалися та яку спеціальність отримали?

– У мене вища освіта. Закінчив Львівський національний аграрний університет з відзнакою за спеціальністю облік і аудит. Маю два червоних дипломи: бакалавра і спеціаліста (на той час магістра ще не було, – авт.). Починав діяльність за кордоном, згодом став бухгалтером з оплати праці у ТзОВ «Розтоцьке», «Добробут». З 2015-го по 2020 роки був Ренівським сільським головою, ну а зараз у Залізцях головую.

– Як проходило дитинство, а згодом і студентські роки?

– Студентські роки – це найкращий час мого життя. Це новий етап. Будучи студентом, я знайшов багато друзів, оскільки зі мною навчалися хлопці та дівчата з різних куточків нашої держави. З багатьма спілкуємось до сьогодні, вони приїжджають до мене, а я до них. Дитинство ж було, як то кажуть, бурне. Пам’ятаю, як пасли корів… Зараз дітки не мають такого дитинства, як було у нас.

«Найважчим для мене був момент адаптації»

– Коли Ви стали головою Залозецької громади, з якими проблемами зіткнулися?

– Проблем у будь-якій роботі є дуже багато. Для мене діяльність у місцевому самоврядуванні не є новою, оскільки пройшов школу молодого бійця ще у Реневі. Найголовніша проблема кожного голови і всієї громади – це ресурси (фінанси і малокомплектні школи). Довелося приймати непопулярні рішення, скорочувати і закривати школи. Зараз це називається оптимізація, але, як не крути, приїжджаєш, когось звільняєш з роботи, від когось забираєш ту школу. Це дуже важкі рішення. Проте це робилося для того, аби люди згодом мали заробітну плату й могли нормально працювати. Наразі ми закрили тільки одну школу, але в планах є ще дві. Там навчаються по 7-8 діток, є 4 працівники. Утримувати такі школи немає за що, вони не отримують субвенції з державного бюджету, тому ми їх фінансуємо самі. Найважчим для мене був момент адаптації – звикнути до апарату, оскільки він тут не маленький. З децентралізацією зараз досить важко. І це тільки 2-й етап, попереду 3-й, коли об’єднуватимуть області. У загальному маю чим похвалитися. У мене є хороша команда, з нею легко працюється. Підтримка – понад усе!

– Які найважливіші проблеми громади на сьогодні?

– Нині найбільша проблема – це енергоносії! Газ забирає левову частку всього доходу. Якщо порівняти, то минулого року він був по 8,6 грн., а цього – 16,4 грн., це без ПДВ і труби. Близько 20 грн. за 1 куб газу – це 50% власних надходжень громади. У пріоритеті стоїть переведення всіх загальноосвітніх шкіл і садочків на альтернативне паливо. Процедуру ми вже розпочали. Цього року школа с. Мильного буде повністю переведена на альтернативне паливо. Споживання газу цим навчальним закладом натягнуло близько 2 млн. гривень. За ці гроші можна було зробити декілька хороших проєктів, що стосуються школи, модернізувати її, поставити нові харчоблоки. До речі, ми зараз харчоблок робимо у Залізцях, його загальна вартість – 500 тис. грн. Тобто можна зробити 4 сучасних харчоблоки, таким чином заощаджуючи на одній школі. Залозецький навчальний заклад, де  вчаться 360 дітей, за один день споживає 230 кубів газу,  це дуже багато.

– Яка у Вашій громаді демографічна ситуація?

– Якщо не брати до уваги коронавірус, то демографічна ситуація розвивається досить непогано. Хоча в малих селах люди вже вимирають. Для прикладу, Чорний Ліс, Панасівка – там молоді взагалі немає. А у Білокриниці є тільки 8 діток. Нещодавно закупляли в маленькі села дитячі майданчики.

– Як ставитеся до процесу децентралізації?

– Будучи сільським головою, під час приєднання до Залозецької громади я сам відчув той процес децентралізації. Ще коли ця реформа планувалася, найвищі посадовці нам сказали й навіть пообіцяли, що ПДФО – основний вид надходжень громади сягатиме від 67-ми до 70%. Цього, звісно, не зробили, залишили тільки 60%, говорять про 64%, але чи дадуть їх – ніхто не знає. Зробити децентралізацію, напевно, є правильним рішенням, але я до кінця не можу зрозуміти, що ми зекономимо. Колись у районі була одна громада, де був голова, начальник відділу освіти і культури. Зараз таких є три: Зборівська, Озерянська і Залозецька. Податки залишаються на місцях, але не всі… Нам мали передати всі землі. Але, як правило, державний кадастр усі хороші землі пороздавав, а нам залишили рови і корчі. Проте кажуть, що за законом усю землю ми отримали. Мають передати ставочки, але бачу, що великі водні об’єкти на 50 років орендовані. За великим рахунком ми ними не дуже будемо розпоряджатися. Зараз іде мова про передачу лісів, але ви розумієте, в якому вони стані. Напевно, треба будувати вертикаль із зовсім іншої сторони. Заберіть губернаторів, різні структури, що їздять, запитують і наглядають. Поставте людину, яка перевірятиме законність рішень сесій, щоби не було маніпуляцій, тобто ресурси не роздавали наліво і направо. Має бути префектура. Префект в області – це людина, яка мала би правильно контролювати 55 громад, а не просто, щоби мати з того якісь інтереси: «Я щось отримую і дозволятиму вам щось робити». У нас, на жаль, коли пишуть закон, його з різних сторін обґрунтовують, але роблять так, як вважають за потрібне. Можливо, з часом усе буде по-іншому, але наразі у децентралізації добра не бачу. Чому? Ось ми з депутатами сіли й розділили бюджет громади: на медицину, культуру, освіту, на інший розвиток. Як правило, із 55-ти громад області 45 чи 50 мають бюджет проїдання. На розвиток мало що залишається, тому що ми забезпечуємо освітян, держава дала їм субвенцію, а технічний персонал, енергоносії залишили нам. З медициною така ж ситуація. Для Залозецької лікарні ми щороку виділяємо понад 1 млн. грн. на придбання медикаментів: інсулін, морфії, закупляємо кисень. Хоча, як кажуть, медицина безкоштовна і держава повністю її фінансує. Тому моя думка така: або віддавайте все, або забирайте все, а нам залиште те, що ми маємо зробити, – господарка, чистимо сміття, на хлопський розум щось будуємо і розбудовуємо.

– Чи є громада, досвід якої Ви хотіли би перейняти?

— Дуже цікаве запитання. Спілкуюся зі всіма. Всі для мене колеги. Повертаючись до голів громад, то, напевно, чийогось досвіду не хотів би переймати. Прагну чогось нового, такого, чого немає. Я багато часу і ресурсів витрачаю на розвиток зеленого туризму в нашій громаді. Цього року завершуємо перший етап із Залозецьким озером «Сонячний берег». Це одне з найбільших озер в нашій області – 260 гектарів плеса. Тут буде зона відпочинку. У нас є ще руїни замку, які вже розчищені. Днями відкриється Залозецький краєзнавчий музей, де можна буде побачити виставку автентичної вишиванки – залучимо до неї Лемківщину, різні культури, щоби дітки могли побачити, що в нашій області вміли щось робити, не все виконують комп’ютер і машинка. Я більш ніж певен, що на зеленому туризмі ми зможемо заробити великі гроші. Для туристів, які приїжджатимуть відпочивати на озеро, плануємо в центрі збудувати мотель. Біля озера буде ще два басейни, зробимо свою автентичну кухню. Має все вийти досить гарно. Молодь до роботи включається, оскільки хоче чогось нового, креативного.

Малий Андрій Нога і його батько Зіновій

– Чи спираєтесь у своїй роботі на допомогу місцевих фермерів, оскільки бюджет громади не такий уже й великий?

– Однозначно, так. Фермери дуже допомагають. Вони знають, що бюджет громади, де немає виробництва, малий. Один з основних видів надходження – це ПДФО з паїв, які фермери нам сплачують. Як правило, аграрії допомагають по своїх селах. У серпні ми святкували 30-ту річницю Незалежності України, організували грандіозний фестиваль, то місцеві фермери дуже допомогли: хтось оплатив сцену, хтось – артистів. Після концерту зробили невеличкий бенкет, кожне село представляло свою продукцію. Будь-який житель міг підійти й безкоштовно щось узяти. Така організація дуже сподобалась молоді, й ми вирішили кожного року робити схожий фестиваль. Аграрії – єдині, на кого тут можна спертися.

– Як працюється з депутатським корпусом?

– Працюється дуже гарно. Звісно, завжди є опозиція, але вона прискіплива тільки до голови, якщо він висунув якісь неправильні рішення. Та якщо вони зроблені для людей, то проблем не буде. Зараз ми працюємо на закупівлю нового трактора, оскільки йде зима, потрібна якась техніка. Не важливо, з якої ти політичної сили, все одно людина за це голосуватиме. У мене є депутатська більшість, яка йшла за ідею і зі мною, всі вони позапартійні. Звісно, є й від партії «Свобода», «За майбутнє», але їх члени не належать до якоїсь опозиції.

– Жителі громади підтримують Ваші пропозиції та рішення?

– Однозначно. Скажу чесно, Залізці як центр громади, напевно, трішки побоювались чужого голови. А я з цієї громади, ходив тут до школи. Можливо, вони боялися, що я в рідному селі чи в Гаях-Розтоцьких робитиму більше. Але ж ні. Щоби ви собі розуміли, у Реневі цього року не було жодного проєкту, але в той час, коли я там працював, то було багато чого зроблено: нова школа, клуб. По великому рахунку, крім дороги, яка туди веде, в Реневі все зроблено. У нас є пріоритетність. Якщо село Тростянець, умовно кажучи, за рік принесло нам 1 млн. грн. доходу, то це не означає, що ці кошти ми вкладемо тільки в його розвиток.

– Що плануєте зробити в громаді у майбутньому?

– Працюватиму над тим, аби перевести всі навчальні заклади на альтернативне паливо. Це одразу результату не покаже, не принесе девідентів, але до 3-х років ми повністю відіб’ємо затрати, які підуть на придбання нових твердопаливних котлів, модуляцію всього. Точно допрацьовуватиму схему зеленого туризму, закінчення благоустрою озера, відкриття краєзнавчого музею. Багато часу приділяю і приділятиму спорту. Вперше за історію незалежності футбольна команда Залозеччини цього року стала чемпіоном Зборівської регіональної ліги. Будуватиму спортивні та дитячі майданчики. У 2023 році в приміщенні старого банку «Україна» плануємо зробити ЦНАП. Ну і ще дуже хочу зробити в Залізцях завод (лінію) із переробки сміття. Зараз над цим працюю з Японією, Китаєм і Чехією. Трішки боюся інвестиції китайців, бо у договорі є пункти, які мені не дуже подобаються. Також хочу укомплектувати комунальне господарство і зробити так, щоби воно дійсно виконувало свою функцію, а не просто так називалося.

«Ми намагалися не збирати ресурсів з людей, у мене немає таких законних підстав»

– Чи готові відкрито збирати кошти у місцевих жителів на розвиток громади?

– Готовий. Це для мене не вперше. Повернуся ще до Ренева, оскільки все-таки звідти йшли мої перші кроки. Був такий випадок, коли мені зателефонували з ДФРР  і сказали, що бракує 80 тис. гривень на проєкт «Великого будівництва». Вже не було де взяти, оскільки всі кошти ми надіслали раніше. Особисто я і мій штат у селі 3 місяці залишилися без зарплати. Але цього було недостатньо. Тому я, директор і наш священник Віталій зайнялися збором коштів. Мені дуже запам’яталося, як отець зібрав службу Божу і каже до людей: «Слухайте, наш голова дуже хоче зробити школу, але бракує 80 тис. грн.». Після почутого люди швидко побігли додому, взяли гроші, принесли їх священнику. Я їхав у Київ на засідання ДФРР, а люди на рахунок швидко надсилали кошти. Проте вони раділи тією школою так, як своєю. Ми намагалися не збирати ресурсів з людей, у мене немає таких законних підстав. Але нічого не забороняє допомогти, закинути на громадський рахунок гроші, й вони підуть на те, що потрібно.

– Будучи головою, хоч раз шкодували про щось неправильно зроблене?

– 10 листопада буде рік, відколи я на посаді. За свої прийняті рішення, напевно, не шкодував. Мою діяльність оцінюють люди, і ще так буде протягом чотирьох років. Рішення, які приймалися мною, були обдуманими. Навіть швидко прийняті були позитивними і хорошими. Мене завжди тримає те, що я не комп’ютер, можу помилятися. Дійсно, розставляючи пріоритети, було б правильніше використати гроші на вирішення термінової проблеми в якомусь селі, а не вкладати їх в озеро. Хтось розуміє, що це неправильно, але знає, що це на майбутнє. Адже озеро – наша візитівка, релакс для дітей. Дуже легко приймати рішення, коли є підтримка людей. Час покаже, що ми спільно з громадою змогли зробити.

«Краще не прив’язувати себе до жодної партії, щоби не бути нікому винним»

– На посаді голови громади ким Ви себе позиціонуєте – політиком чи господарником?

– Однозначно, що господарником. Хоча ні, більше братом, товаришем, другом тих людей, які обрали мене. Коли до мене приходять люди, то наша розмова – це не дискусія чиновника і підлеглого, це діалог двох товаришів. Я не політик точно, мені й за господаря важко сказати, оскільки не завжди все виходить. Навіть зараз, коли іде робота над створенням харчоблоку, люди підходять і кажуть: «Боже, як добре. У нас за 18 років нічого не робили». Я можу із впевненістю сказати, що після мене комусь буде важко тут працювати, тому що планку піднесено дуже високо. Ми співпрацюємо з японцями, луганцями, із закордонними грандами. Я маю багато зустрічей з різними людьми, навіть із депутатами Верховної Ради. Була зустріч із депутатом польського сейму: він прилетів на гелікоптері, то діти його й пілота навіть не відпускали. Зараз плануємо працювати з програмою «Добре». Я – людина безпартійна, можу підтримувати зв’язки зі всіма. Йду напряму до голови обласної ради М. Головка, до голови ОДА В. Труша, до нардепа І. Чайківського. Мені нічого не заважає – я представляю інтереси громади. На мою думку, краще не прив’язувати себе до жодної партії, щоби не бути нікому винним.

– Голова громади – це і батько, і мати, і шериф, і губернатор, і мер. Ви себе ними вважаєте?

– Звичайно, вважаю себе батьком, адже за цей рік було стільки роботи і питань, які вирішувались не фінансово, а просто порадами. Ось якась жінка прийшла і жаліється на свого чоловіка, тут мушу бути шерифом у першу чергу, а в другу  – губернатором і дати своє правове поле, як у цьому випадку поступити.

«На вибори у нас не було грошей, уся агітація становила близько 3000 гривень»

– На сьогоднішній день Ви досягнули того, чого хотіли протягом 32 років?

– Я, напевно, один з небагатьох людей, який «зробив» себе сам. За мною немає бізнесу, батьків, які мали фінансову можливість мене десь навчати, робити з мене когось там на подобі собі. У мене немає багатих братів, кумів, сватів, проте є ідеї. Будучи у Реневі,  не бачив себе сільським головою чи взагалі в громаді. Я 6 років жив у Польщі, там у мене є багато друзів. Якось із поляками ми поїхали в Голландію працювати. У них були спеціальні документи, у мене тільки паспорт із візою. Приїхали за кордон, два тижні пропрацювали, і тут прийшла перевірка. Хлопці показали свої документи, а я – тільки український паспорт… Мені зробили зауваження і відправили на депортацію додому. Приїхав до Ренева, коли саме була 7 хвиля мобілізації. А мої друзі, які пішли раніше в зону АТО, тоді вже повернулися і кажуть: «Андрію, ми вже надивилися цього всього, давай будемо щось міняти. Хто, як не ми». Я кажу: яке міняти, зарплата в сільського голови 4 200 грн., а я в Польщі чи в Голландії мав 1000 євро». 25 жовтня об 11:55 я подав свою кандидатуру на посаду голови громади і виграв, забравши майже всі голоси. До речі, коли балотувався на Ренівського сільського голову, то забрав 99,9% голосів. Коли ми їздили по селах з агітацією, до одного з моїх товаришів батько сказав: «Нащо вам це? Ви вже нічого не зробите». А мій колега до нього відповідає: «Тату, ви вже Україну «просрали». З цією крилатою фразою ми йшли далі. Я хочу, щоби мій син та діти моїх друзів сказали: «Тату, ви залишили нам хорошу базу. Ми готові продовжувати, йти далі». Розумієте, на вибори зібралася команда молодих ентузіастів, люди взагалі аполітичні, які ніколи не вірили, що можемо виграти. На вибори ми йшли щиро, з надією. У нас не було грошей, вся агітація становила близько 3000 гривень.

– Розкажіть трішки про свою сім’ю. Як познайомилися з дружиною?

– З дружиною було дуже цікаве знайомство. Я з її сестрою ходив до однією школи, вчилися в одному класі 8 років. До того Христини не знав, хоча вона й приїжджала в Ренів. У її селі 2 роки я працював бухгалтером з оплати, а вона жила буквально за 300 м від моєї роботи. Колись була інтернет-сторінка «Вконтакте», не пам’ятаю, хто кого лайкнув, після цього й зав’язалося листування. Під час спілкування був за кордоном, але зібрався їхати своєю машиною «Volvo A40» до майбутньої дружини на знайомство. Доїжджаючи майже додому, потрапив у ДТП. Машина побита, я зламав собі зап’ястя, побив носа. 3 роки збирав на автомобіль, а з нього взагалі нічого не залишилося. Дзвоню й кажу: «Христино, я потрапив у ДТП, буду пізніше». Вона, як будь-яка дівчина, плаче… Зустрічалися ми 3 роки. 1 січня, коли я став Ренівським сільським головою, одружилися. Хто не подивиться свідоцтво про шлюб, сміється: «Як можна у вихідний день одружитися?» А можна, я ж головою працював (сміється, – авт.). Після 5 років спільного життя Христина завагітніла і зробила мені найбільший подарунок. Народився у нас синочок Арсенко, а через місяць я виграв вибори. Тому 2020 рік був плідним.

«Усіх діток батьки ведуть до школи за руку, а я стою сам»

– Чи є у Вашій сім’ї традиції, яким ніколи не зраджуєте?

– Є. Кожного вечора гуляємо з Арсеном вулицею. Мама подає камінчики, а син кидає їх, сидячи у тата на плечах. І ще у нас є традиція годувати курей. Арсен має свою лопатку, нею набирає зерно. Ще коли син був маленьким, то дідусь, мій тесть, казав до нього: «Ще трішки так погудуєш, то кури потріскають». За щоденні сімейні традиції навіть і не знаю. Мене вдома більше немає, ніж є. У суботу й неділю також буваю на роботі, особливо тоді, коли серпневі свята. Хочеться об’їздити всі села громади, усім подякувати. Бувало таке, що за день по 4 концерти відвідував, дуже важко. Але я не нарікаю, люблю бути з колективом, людьми, потішитися з ними тим, що ми разом робимо.

– Чи часто своїй дружині робите подарунки?

– Напевно так. Моя дружина не вибаглива. Подарунок – це моя прихильність до неї, дитини. Люблю дарувати квіти, смаколики, які їй подобаються.

Ренівська футбольна команда, в якій грав Андрій Нога

– Які у Вас захоплення?

– Дуже люблю рибалити і футбол. Раніше грав у футбольній команді, але зараз не можу, маю проблеми зі здоров’ям, заборонили інтенсивно бігати. Але коли дружина не бачить, то я інколи невеличку пробіжку роблю. Читати не люблю. Подобається дивитися фільми, різні відео, де хтось щось будує. Спостерігаю за цим і думаю: я би таке у своїй громаді збудував. Дуже багато часу приділяю роботі, тому що роблю все з такою любов’ю, як для свого сина. Колись на водоспад у Заліщики їздив, з друзями за кордон, могли ось так просто сісти в машину і поїхати в Польщу. На жаль, зараз часу на це немає.

– Де любите відпочивати?

– В Єгипті, Шарм-ель-Шейх. За все своє життя мені вдалося побувати два рази на морі – один раз випадково на Балтійському морі в Польщі, а другий раз їздили з дружиною в Єгипет за 320 доларів. Тоді була «гаряча» путівка, але мені там надзвичайно сподобалося. Наступного року також плануємо туди поїхати разом із сім’єю. Якщо говорити за Україну, то любимо з Арсеном відвідувати Рівненський зоопарк. Ну і найкраще місце спокою, тиші – це рідний Ренів. Тут нічого немає надприродного, але тут є мені найдорожче – в Реневі похований мій батько.

– Що би змінили у своєму житті?

– Напевно, нічого. Не варто щось змінювати, бо можна отримати набагато гірше. Моя мама поїхала за кордон, коли мені було 7 років. Усіх діток батьки ведуть до школи за руку, а я стою сам. Тато на комбайні їздить, у колгоспі працює, мама поїхала. Напевно те, що я був один, робило мене сильним, зміцнювало, сформувало ту особистість, яка є. Тато мені був і за батька, і за маму. Коли він помер, мені здалося, що у цьому світі вже нічого не існує. Це було 13 грудня, на Андрій. Він ще мене зранку привітав, а потім помер.

– Якому стилю одягу надаєте перевагу? На сесії завжди приходите в офіційному костюмі?

– Класиці. А на сесії приходжу в сорочці чи гольфі. Костюмів ніколи не ношу. У мене їх є два – один купив на свій 30-річний ювілей. Краваток і метеликів не люблю.

– Чи часто дружина готує Ваші улюблені страви?

– Не часто, тому що вона проводить найбільше часу з сином. Я його навіть до себе ревную. Але в нас ще є теща, то вона більше займається куховарством. Коли Арсен спить, то Христина може прибрати будинок. Вона знає, що я люблю рибу, морепродукти, то інколи її запікає чи смажить. Ну і дружина знає, що мені подобаються солодощі. Щотижня в суботу вона балує мене тортиками. 

– Без кого чи чого Ви не уявляєте свого життя?

– Без своєї сім’ї. Сільський голова, голова громади, депутат Верховної Ради – це все підйомна планка. Потрібно завжди над собою працювати, бути щирим у своїх думках і тоді станеш тим, ким хочеш. Але це тимчасово. Сім’я з тобою постійно.

«Прийшов додому, син здоровий, з дружиною все добре, спокій у сім’ї, тоді я щасливий»

– На Вашу думку, що найкраще загартовує людину?

– Однозначно, життя. Якщо з дитиною постійно «сюсюкались» батьки, бо вона одненька в сім’ї, давали їй усе, ні в чому не відмовляли, як правило, з неї не виросте велика людина. Це дуже добре, що в неї легке дитинство, було все добре, ніхто не б’ється за когутика, як у нас було з сестрою. Зараз бачу, що дітям купують дорогі телефони за 15-20 тис. грн., а в мене – за 3000 грн. Але щастя далеко не в гаджетах, дорогих машинах, статках. Щастя не в матеріальному, а більше в душевному. Прийшов додому, син здоровий, з дружиною все добре, спокій у сім’ї, тоді я щасливий.

Андрій Нога разом зі своєю дружиною Христиною та синочком Арсеном на святкуванні дня народження

– Яка Ваша найбільша мрія на сьогодні?

– Хочу, щоби все те, що я запланував у громаді, вийшло. Якщо не брати сімейного – здоров’я сина, дружини, мами, то мрія моя – втілити проєкти в життя. Ну і ще мрію не йти на другі вибори, цього достатньо, але хочу встигнути зробити все за 4 роки, які залишилися.

– У класного голови громади повинен бути класний автомобіль. На якому їздите Ви?

– Машина в мене «Citroen C-Crosser» 2009 року. Вона куплена досить недавно, десь 3 місяці тому. Вартість її – близько 9000 доларів. Коли обійняв посаду голови громади, то мав «Volkswagen Passat B6». Його продав, доклав ще 1800 доларів і купив інший автомобіль. Для мене гроші – далеко не головне. За весь рік я не взяв жодної премії, хоча закон цього не забороняє. Я маю зі всіх голів України найменшу зарплату. Поставив для себе таку мету: поки бюджет громади не буде таким, яким мав би бути – то премії не візьму. Хоча на одну зарплату без премії дуже важко жити.

– Очолювати громаду не так вже й просто. Потрібно мати залізні нерви і міцний характер, оскільки доводиться стикатися з різними проблемами. Особисто Ви вважаєте себе сильним у плані очільництва?

– Однозначно. Якби я не був сильним, то давно би зламався. Коли люди побачать слабинку, то «з’їдять». Тут «вовків» достатньо – опозиціонерів, тих, які чекають, що я перечеплюся за поріг і впаду. Кажуть, що чоловіки ніколи не плачуть. Та коли мені було дуже важко, я зціпив зуби, прийшов до сім’ї і заплакав. Дуже багато нервів. За останній рік страшно полисів. Мій перукар каже, що скоро за 50% буде мене стригти, оскільки волосся вже майже немає. Сильним потрібно бути не тільки на роботі, а й у житті. Воно каверзне і тяжке. Я переживаю тільки за те, аби мати за що купити хліб, кашу, підгузники… Нічого не будую, не купляю, в мене жодного бізнесу немає. Не відкладаю грошей на майбутнє. Як через 20-50 років буду жити? Та якось буду, працюю на державній роботі, сподіваюся, що держава про пенсію не забуде. Хоча я маю своєрідний бізнес – люблю вирощувати малину. Цього року ми з дружиною досить непогано заробили. Вона допомагає мені рвати, маю людей, яким даю 20 грн. за 1 кг. Але не знаю, чи це дійсно бізнес, це дуже важка праця. Але я люблю працювати, фізичної роботи не боюся. Як щось у громаді будується, стаю з працівниками і допомагаю їм. На мою думку, це дуже добре. Коли сам керівник покаже фізичну працю, люди по-іншому це сприйматимуть.

– Чи є, на Вашу думку, якісь головні засади успішної діяльності голови громади?

– Справедливість! Як би важко не було, потрібно залишатися справедливим. Наступною засадою є чесність. З будь-яким політиком можна зав’язати дискусію, але бути в ній чесним. Не приховуватиму того, що головам, які йшли від провідної партії громади, легше, проте важче з реалізацією деяких проєктів. Усе, що їх об’єднує, – це політика. Сьогодні цієї партії немає, а завтра й голови громади немає. Можливо, він чесний і щирий, у нього все добре, але ось цей партійний, політичний шлейф уже його переслідує.

– У Вас є девіз, яким послуговуєтесь усе своє життя?

– Є. Немає нічого сильнішого, ніж ідея, час якої настав.


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , ,



Новини
2 Грудня
1 Грудня
Чи будете ви вакцинуватися від COVID-19?
  • так, але якісною вакциною 44%, 438 votes
    438 votes 44%
    438 votes - 44% of all votes
  • не буду за жодних обставин 20%, 199 votes
    199 votes 20%
    199 votes - 20% of all votes
  • ще вагаюся 13%, 132 votes
    132 votes 13%
    132 votes - 13% of all votes
  • так, якщо це буде безкоштовно 10%, 103 votes
    103 votes 10%
    103 votes - 10% of all votes
  • так, навіть якщо це буде платно 6%, 60 votes
    60 votes 6%
    60 votes - 6% of all votes
  • так, але не раніше ніж за рік 6%, 59 votes
    59 votes 6%
    59 votes - 6% of all votes
Total Votes: 991
10 Лютого, 2021 - 1 Грудня, 2021
Voting is closed
Погода
Реклама
ЖК ЩАСТЯ
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше