Найсвіжіше:
• Ветеран АТО на Борщівщині опинився у петлі • В одному з дворів Тернополя швидка допомога застрягла у снігу (ВІДЕО) • Тернопільський губернатор розповів, що буде з найбільшим довгобудом області • Рух на одній із вулиць у Тернополі перегородила фура (ФОТО) • У Тернополі збирають делегацію для мітингу в Києві • Заяву-розрахунок на виплату лікарняних і декретних роботодавці мають подати упродовж 5 робочих днів • Стали відомі подробиці пожежі авто в центрі Тернополя • Мерія Тернополя у Верховному суді програла справу своїх і чужих дітей • Рецепт від господині: сир “Філадельфія” – простіше не буває! • Як виростити розсаду в яєчних лотках з кавовою гущею • Стала відомою справжня дата надання Чорткову статусу міста • Тернопільська мерія відмовилася змінити пам’ятник Пушкіна на Лесю Українку • У Чортківських дитячих садочках зробили кардинальні зміни • Скільки бюджет Тернополя отримав за парковки минулого року? • Завтра на Тернопільщині 127 населених пунктів будуть без світла • Головного лікаря Тернопільської районної лікарні потаємно звільнили • Міський голова Чорткова Володимир Шматько розповів, чому поставив у кабінеті відеокамери • Триразовий футбольний чемпіон Тернопільщини отримав нового головного тренера (+ФОТО) • Жителям Тернопільщини запропонували дешевий газ у березні • Стало відоме ім’я нового головного податківця Тернопільщини • На базі Бучацького професійно-технічного училища відкрили навчально-практичний центр • Гороскоп на найближчий тиждень • Володимир Труш разом з народними депутатами презентував у Верховній Раді проєкт облаштування інфекційної лікарні • У Тернопільській міськраді детективи НАБУ провели обшуки • Керівник компанії «Креатор-Буд» Ігор Гуда подарував квартиру вдові священника
rss
Керівник Тернопільської обласної прокуратури Андрій Миколайчук: «Для громадських активістів я відкритий і хотів би їм подякувати за те, що вони піднімають проблемні питання»

Опубліковано: 22 Грудня 2020р. о 9:00 Переглядів: 1411



У вересні на посаду прокурора області було призначено Андрія Миколайчука. Це людина з великим багажем досвіду, адже працює в органах прокуратури вже 18 років й одразу відчувається, що він на своєму місці. В ексклюзивному інтерв’ю газеті «Номер один» він розповів багато цікавого, зокрема, про оптимізацію та вдосконалення прокурорської діяльності в рамках реформи, особливості криміногенної ситуації в області, чому не змінив заступників, чи можна відновити довіру до прокуратури і чим його вразив Тернопіль.

«Коли приїхав у Тернопіль, то одним із перших питань, яким зацікавився, стали так звані «інвестиційні» угоди»

– Розкажіть про початок Вашої роботи в прокуратурі. З чого починали, як будувалася Ваша професійна кар’єра?

– В органах прокуратури я працюю з лютого 2002 року. Пройшов усі щаблі кар’єри військового прокурора – від слідчого до військового прокурора гарнізону. Працював у військових прокуратурах центрального та південного регіонів України, сил антитерористичної операції та об’єднаних сил.

10 вересня, у зв’язку з перезапуском обласних прокуратур, я став офіцером запасу, а вже через тиждень мене було призначено керівником Тернопільської обласної прокуратури.

– Які відмінності в роботі прокуратури Тернопільської області та військової прокуратури, прокурором якої Ви були до переїзду в Тернопіль?

Військова прокуратура займає своє місце в системі органів прокуратури України. Законодавство у нас одне, і всі прокуратури підпорядковуються генеральному прокурору. Однак, якщо говорити про суб’єкти, об’єкти та організації, на які поширюється повноваження військової прокуратури, а зараз уже спеціалізованої прокуратури, то вони різняться від територіальної. В останніх спектр сфер діяльності набагато ширший. Але це не означає, що я прийшов з «вузької» сфери в більш «широку». У військовій прокуратурі ми розслідували злочини за суб’єктним принципом, тобто ті, які було скоєно або могли бути скоєні військовослужбовцем. Це була як підслідність, виписана в КПК, так і кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи, правопорушення проти власності, проти безпеки руху та експлуатації транспорту, у сфері обігу наркотичних засобів. Завдяки такій специфіці роботи у мене було достатньо часу та можливостей, аби отримати необхідний досвід. Якщо говорити про земельні «схеми», то  військові  прокуратури теж розслідували такі злочини. Просто вони стосувалися земель оборони, які використовувались для потреб Збройних сил України та інших  військових збройних формувань. І також було багато бажаючих цими землями розпоряджатися. Коли приїхав у Тернопіль, то одним із перших питань, якими зацікавився, стали так звані «інвестиційні» угоди, також тут багато справ, які стосуються класичних «схем» використання бюджетних коштів: будівництво доріг, закупівлі, декларування обсягів робіт, які фактично не були виконані.

– У свідомості більшості людей склалася думка про прокурора як про людину, що виступає в ролі державного обвинувача на суді. Наскільки правильне це уявлення? Хто такий насправді прокурор і які його основні обов’язки?

– Сфера кримінального судочинства – це 95% роботи, яка покладається на прокурора. І це результат реформ, які були, і тих, що відбуваються зараз. І на мою думку, такі зміни доцільні. Якщо говорити про минуле, то у прокурорів були інші  функції. Раніше прокуратура була тією установою, до якої зверталися громадяни за вирішенням багатьох проблем, і реалізовувалось це через функцію загального нагляду. Пригадайте, траплялися ситуації, коли у людей протікає дах чи хтось когось обізвав – й одразу скарга в прокуратуру. І тоді прокурори, маючи наглядові повноваження, проводили перевірки за такими зверненнями, а у випадку виявлення порушень вживали заходів реагування. Здавалося, що прокурор – це законник у всіх сферах. Зараз, коли забрали функцію загального нагляду, діяльність побудована по-іншому.

Взагалі у прокурора 4 функції: процесуальне керівництво (на стадії досудового розслідування), публічне обвинувачення (під час судового розгляду), нагляд за додержанням законів (при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях) і представництво у судах. Якщо говорити про останню функцію, то раніше вона була більш ширшою. У рамках цієї діяльності  прокурор міг представляти інтереси будь-якої людини. Громадянин писав заяву, що відбулася певна подія, і просив у ній, щоби прокурор у його інтересах звернувся до суду. Загалом прокурори у таких ситуаціях перебирали частково повноваження адвокатів у частині подання позову.  Згодом функція представництва зазнала переформатування, і на сьогодні органи прокуратури  взагалі позбавлені повноважень щодо представництва інтересів громадян. Залишилася лише функція представництва інтересів держави. Однак і в такій категорії справ прокурор повинен довести наявність достатніх підстав для представництва. І трапляється так, що розгляд позову завершується ще на першому питанні, бо суд не вбачає необхідності представництва саме прокурором  інтересів держави у суді.

«У громадян склалося стійке уявлення про те, що прокуратура – це такий старий, могутній монстр, який має надвеликі повноваження»

– Якщо говорити про представницьку функцію в інтересах держави, то чи не свідчать такі рішення судів про недостатньо чітко виписаний механізм обґрунтування чи певні корупційні ризики?

– Я не буду говорити про суб’єктивні ризики з боку суддів. Ось ця норма – «наявність достатніх підстав для представництва» дуже суб’єктивна й оціночна. І безперечно, це пов’язано з відсутністю конкретики, деталізації і роз’яснень. Для прикладу, є такі категорії, як «краса» чи «доброта». І для одних прояв краси – це щось одне, а для інших – кардинально інше. Суддя оцінює докази на підставі закону та внутрішнього переконання, і власне таке-от внутрішнє переконання, яке є суб’єктивним сприйняттям, і стоїть на заваді. Потрібно просто чітко сформулювати вимоги, і тоді воно буде працювати, якщо ж цього не зробити, то ми й надалі матимемо проблеми при здійсненні представницьких повноважень прокурором.

– Як оцінюєте теперішню реформу прокуратури і чи добре продуманий її механізм, чи можемо ми в скорому часі очікувати поновлення на роботі тих, хто не пройшов атестації через суд?

– Реформу я оцінюю позитивно. Справа в тому, що прокуратура довгий час працювала за старою, ще радянською моделлю. У громадян склалося стійке уявлення про те, що прокуратура – це такий старий, могутній  монстр, який має надвеликі повноваження, але це не так. Був час, коли прокуратурою навіть залякували не тільки дорослих, а й дітей (посміхається, – авт.).

Реформа прокуратури – це вимога навіть не стільки часу, як людей і суспільства загалом. Зазвичай, коли громадяни говорять про прокурорів, то у них ці розмови викликають швидше  негативні емоції, ніж позитивні, а так не повинно бути. У будь-якому випадку провести цю реформу потрібно. А з приводу механізму реформи ви маєте на увазі, чи не буде потім рішень судів, на підставі яких ті прокурори, які не пройшли атестації, поновляться на роботі?

– Так.

– Справа в тому, що вже при атестації регіональних прокуратур ті моменти, які стали підставою для обґрунтування позовів звільнених через непроходження атестації колишніх прокурорів Генеральної прокуратури, вже були враховані і не допускалися. Чи будуть судові позови і якими будуть рішення судів, я не знаю, але механізм реформи продуманий і враховано всі нюанси.

– Коли буде повністю завершено реформу прокуратури?

– Якщо говорити про переатестацію, то найближчим часом. Місцеві прокуратури розпочали третій етап  у рамках переатестації. Це співбесіда, яка буде включати в себе перевірку доброчесності, декларацій, чи притягувався прокурор до дисциплінарної відповідальності і навіть перевірку того, за що заохочувався він і скільки разів. Сподіваюся, що у лютому ми отримаємо нові окружні прокуратури. Але на цьому реформа не завершиться. Два тижні тому я був учасником заходу, присвяченого перспективам майбутніх реформ. Він проводився у рамках реформування окружних прокуратур. Там ми обговорювали використання ІТ-технологій в органах прокуратури. Все йде до того, щоби мінімізувати кількість паперового документообігу і перенести його в електронну форму. Також проводився аналіз ефективності діяльності прокурорів, і з’ясувалося, що прокурор витрачає багато часу для того, аби добратися в суд. Якщо, для прикладу, взяти обласну прокуратуру, то у нас є відділ процесуальних керівників. Вони їздять по судах усієї області, витрачаючи годину – півтори на дорогу в один бік, а приїхавши на місце, дізнаються, що засідання перенесли. Як підсумок, вони витрачають половину робочого дня в нікуди. Тому в скорому часі має запрацювати проєкт «Е-прокурор», який дозволить проводити засідання онлайн. І це не режим відеоконференції, який виписаний у КПК. Також у нас є кілька комплексів електронного документообігу і є бажання їх уніфікувати й об’єднати в один. Усе це буде зроблено для того, аби мінімізувати витрачання прокурорами часу на виконання адміністративних функцій і щоби прокурори займалися прокурорською роботою.

– Ви вже згадували про те, що у громадян слово «прокурор» викликає негативні емоції.  Чи можна відновити довіру до органів прокуратури?

Можна. Саме зараз і відновлюється ця довіра. Через вчинки, рішення, компетентність, авторитет. І не завжди недовіра має об’єктивний характер. Ми зараз можемо з вами провести експеримент. Вийти на вулицю і запитати у 10-20 зустрічних тернополян, чи хотіли би вони працювати в органах прокуратури. З цієї кількості, може б, тільки 1-2 особи сказали, що хочуть.

А якщо запитати у тих, хто відмовився: «А чому?», аргументованої відповіді ви не почуєте. Хоча і є стереотип про те, що в прокуратурі всі мають дорогі автівки, квартири, земельні ділянки… Значить, тут проблема не тільки у довірі, а мабуть, в іншому…

– Як Вам «випав» варіант з Тернопільщиною? Для Вас це підвищення чи були інші пропозиції?

– Мабуть, «випав» – не зовсім доречне слово, це ж не лотерея (посміхається,– авт.). Скажу чесно, я повернувся в Київ, три місяці пропрацював у столиці і не планував їхати в Тернопіль. Мене влаштовувало моє місце роботи і посада, яку я на той час обіймав. Зрештою, мені після 3-х спроб почало подобатися життя в Києві.

Надійшла несподівана пропозиція очолити прокуратуру Тернопільської області, і я на неї погодився не вагаючись і не просячи часу на роздуми.

– Ви сказали, що після 3-х спроб почало подобатися життя в Києві. А чому не подобалося раніше, адже багато хто волів би будувати кар’єру в столиці, там зовсім інші можливості та перспективи?

– У військових трішки складніше, про них кажуть, що вони собі не належать. Для людей у формі ротація – це нормально. Тобі надходить пропозиція, і ти або погоджуєшся, або ні. І якщо 1-2 рази відмовився, то втретє вже можуть і не запропонувати. Тому якщо хочеш зростати в кар’єрному плані, то потрібно погоджуватись, і тоді твоє територіальне місце перебування перестає бути пріоритетом. Коли мені вперше запропонували працювати у столиці, моя дружина була на 6 місяці вагітності, перевозити її на такому терміні в мегаполіс, де все незнайоме, не дуже було доцільно. Я щодня їздив на роботу з Житомира до столиці. Прокидався о 5.40, о 6.15 вже був у маршрутці і о 8.45 – на робочому місці. Такий ритм життя мене дещо тяготив, але не дивлячись ні на що, я виконував свою роботу прокурора і встигав бути чоловіком для дружини і батьком для доньки. Коли мені запропонували повернутися в Житомир, то сказати, що я був щасливий – не сказати нічого.

Другий мій переїзд до Києва був пов’язаний із призначенням на службу прокурором Київського гарнізону. Там мій робочий день розпочинався о 7.30 ранку, а додому повертався о 10 вечора. Моя родина у той час проживала в Черкасах, і я міг до них приїздити лише 2 рази на місяць. У такому ритмі працював рік. Часу на якісь розваги чи відпочинок із сім’єю не залишалося, і навіть коли мої дівчатка (дружина та донька, – авт.) приїздили до мене в столицю, то ображалися, бо я не приділяв їм достатньо часу. І тільки коли повернувся до Києва втретє, то, можливо, із врахуванням досвіду попередніх разів почав отримувати задоволення від столичного життя.

«Основне моє завдання на посаді – це зробити так, «щоби земля, її надра, водні та інші природні ресурси належали народу», і відповідно протидіяти злочинам у цій сфері»

– Ваше представлення відбувалося за закритими дверима? Адже воно не було анонсоване у ЗМІ…

– Почнемо з того, що мене ніхто не представляв (сміється,– авт.). Зазвичай, справді, на представлення приїздить представник з Офісу генерального прокурора, запрошуються керівники правоохоронних органів, органів виконавчої влади, ЗМІ. А тут було все по-іншому. 18 вересня о 8 ранку я прийшов на роботу і сказав охоронцю: «Доброго дня». Він запитав: «Ви хто?», а я відповів: «Ваш новий керівник» (посміхається, –  авт.). Потім я піднявся у свій кабінет і розпочався мій перший робочий день. Він саме припав на приїзд президента України  на Тернопільщину з робочим візитом. Тому першу половину дня я працював у кабінеті, а потім брав участь у заходах, пов’язаних із візитом Володимира Зеленського.

– У Вас вже сформувалася думка, які першочергові проблеми є на Тернопільщині і на що варто звернути увагу?

– Зізнаюся, що до призначення про Тернопільщину я знав лише те, що цей регіон знаходиться на Заході України, а обласний центр рівновіддалений від Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Хмельницького та Рівного. Тому в мене склалося враження, що це спокійний регіон, адже немає прямого виходу до кордонів, що виключає контрабанду. Також  тут відсутня велика промисловість, якщо порівнювати зі сходом країни. Тернопільщина – аграрна область, і одне з перших проблемних питань – це земля, якщо говорити у контексті нецільового використання та забудови, слідом за нею йдуть надра та ліси. І основне моє завдання на посаді – це зробити так, «щоби земля, її надра, водні та інші природні ресурси належали народу», і відповідно протидіяти злочинам у цій сфері, щоби 13 стаття Конституції України реалізовувалась у житті.

– Можливо, вже можете розповісти про Ваші пріоритети в роботі на 2021 рік?

– Це питання, пов’язані з землею, лісом, надрами. Також у числі пріоритетів – протидія злочинності в усіх сферах суспільного життя. Боротьба з хабарництвом, одержанням неправомірної вигоди у земельних питаннях, відведення земельних ділянок під забудову, нецільове використання бюджетних коштів. Ці завдання ставить керівництво Офісу генерального прокурора. Незважаючи на те, що Тернопільщина – спокійна  область у порівнянні з іншими, та все ж таки тут є проблеми  з дотриманням законності. Тому заспокоювати людей тим, що у нас, мовляв, усе добре, я не буду.

– Без перебільшення, але у нас в області багато активістів. Як у Вас склалися стосунки з ними, чи співпрацюєте?

– Якогось спеціального заходу, куди би було запрошено активістів, ми не проводили, і не тому, що не хочемо, а тому що карантин. Якщо говорити про зустрічі, то вони у мене відбувалися. Зрештою, законодавчо у нас не визначено, хто такий громадський активіст. На мою думку, громадський активіст – це та особа, яка активно відстоює свою громадянську позицію, не стоїть осторонь проблем і не боїться їх озвучувати та повідомляти про це органи прокуратури. Для громадських активістів я відкритий і хотів би їм подякувати за те, що вони піднімають проблемні питання і тим самим допомагають органам прокуратури в реагуванні. Розраховую на їхню інформаційну підтримку. Приміром, нещодавно мій перший заступник Олександр Божко  о 6 ранку їхав на роботу в таксі і там розговорився з водієм. З’ясувалося, що він учасник АТО, член місцевого осередку всеукраїнської громадської організації учасників АТО, воював не один рік. Чоловік розповів, що є проблема щодо виділення земельних ділянок воїнам. Ми домовилися, що він прийде до нас разом із небайдужими побратимами, вони розкажуть про проблематику, з якою зіштовхнулися. Тут уже йде мова про конкретні органи місцевого самоврядування, але я поки що не буду їх озвучувати. Ми зафіксуємо їхнє звернення і потім повідомимо про результати.

«Прокурорський хліб не такий простий і не так вже й у прокуратурі легко»

– У журналістів, які часто відвідують судові засідання, є певні спостереження. Часто кидається у вічі елементарна слабкість сторони обвинувачення у суді. Зазвичай адвокат більш переконливий, ніж прокурор. Чи звертали увагу на це? Чи, можливо, є якісь способи зробити прокурорів переконливішими?

– Я з вами не зовсім згоден у тому, що  прокурори не переконливі. Що ви розумієте під словом «переконливість»? Те, що адвокати поводяться агресивніше і дозволяють собі певну поведінку? Потрібно зазначити, що, згідно з законом України, всі учасники процесу є рівними. Але на практиці відбувається так, що в адвокатів є тільки права, а у прокурорів тільки обов’язки. В адвокатів також є правила професійної етики, але вони їх не завжди дотримуються і дозволяють собі різного роду висловлювання, а якщо прокурор у процесі дозволить собі аналогічний випад у сторону адвоката,  у кращому випадку йому зробить зауваження головуючий, а в гіршому –  це закінчиться службовим розслідуванням. Наведу елементарний приклад: коли суддя призначає дату судового засідання, він має запитати, чи зручний час, на який призначено слухання в адвоката та прокурора. Та часто трапляється так, що запитують лише в адвоката, а у прокурора – ні, бо він і так зобов’язаний з’явитися на засідання. І ось тут порушується те право рівності сторін. Здавалось би, дрібничка, але ніхто не враховує того, що у прокурора може бути на цей день призначено ще 4 засідання і він «летить» з одного районного центру в інший, бо неявка прокурора – це серйозно.

І я у своїй практиці зіштовхувався з адвокатами, які мені обіцяли погони зривати під час судового засідання, а я їм на це нічого не міг відповісти. Як думаєте, в очах клієнта такий адвокат виглядає дуже переконливо? А якщо на засіданні ще й журналісти присутні? Та тоді всі думають, що це суперадвокат, і такі його дії дуже переконливі для клієнта,  і він відпрацював свій гонорар. Але ж ніхто не знає, що після засідання він підходить і каже: «Ви вибачте, я в процесі дещо погарячкував».

Ви, мабуть, і самі розумієте, що багато бажаючих стати адвокатами, а от спитайте в адвокатів, чи хочуть вони стати прокурорами. Вони вам скажуть «ні». А чому? Та тому що прокурорський хліб не такий простий і не так вже й у прокуратурі легко. Зрештою зауважу, що станом на 18 жовтня 2019 року в Тернопільській області було видано 826 свідоцтв на зайняття адвокатською діяльністю, із них не перебувають на стадії зупинення 548. Зараз, умовно кажучи, в регіоні 600 практикуючих адвокатів, а прокурорів – 180, із них задіяні у судових засіданнях близько сотні. Навантаження у прокурора більше, ніж в адвоката. Бо в останнього немає 50-60 справ, із них близько 30-40 вже слухаються у суді. Усі прокурори мають відповідну освіту і пройшли переатестацію. У нас лише 3 прокурори не пройшли тестування на знання законодавства. Як думаєте, якби була атестація для адвокатів, який би показник тих, хто не пройшов, був у них?

Я як керівник прокуратури завжди буду захищати своїх працівників, але якщо ви помітите, що прокурор не підготовлений, скажіть мені про це, і я відповідно буду реагувати. Підсумую, що прокурор завжди є взірцем високої культури, скромності й витримки. Те, що він спокійно поводиться, не є показником непереконливості, це лише свідчить про те, що він виконує правила професійної етики і поведінки.

– До речі, відносно кадрів, Вам залишилися у спадок заступники – один із Генеральної прокуратури, інший місцевий. Зазвичай очільники відомств приводять своїх заступників…

– Коли мене призначили на мою першу адміністративну керівну посаду, досвідчений працівник прокуратури сказав мені: «Андрію, ти повинен уміти працювати з тими, кого тобі дають. Виходити з тих кадрів і ресурсів, які є у твоєму розпорядженні». І зараз, через стільки років, моє переконання не змінилося і я розумію, що вміння знаходити спільну мову з людьми, з якими доводиться працювати, дає результат на будь-якій посаді й у будь-якому місці.

За загальним правилом справді більшість керівників приводять свою команду. Моє призначення відбувалося у стислі терміни. Також варто згадати те, що до реформи обласної прокуратури заступників було 4. А з 11 вересня їх повинно було залишитися 2. Тож після мого призначення я подав подання до Офісу генерального прокурора на призначення 2-х заступників при наявності 4-х. У першу чергу поспілкувався з усіма заступниками і зупинився на кандидатурах тих осіб, які зараз призначені. Мій перший заступник – це Олександр Божко, а заступник – Юрій Табака.

Вам комфортно з ними працювати?

– Говорячи про те, комфортно чи ні, час і результати їхньої роботи покажуть, наскільки правильним був мій вибір. Я вірю, що ці кадрові рішення були правильними. Та варто зазначити, що перед тим, як стати моїми заступниками, вони проходили співбесіди в комісії з добору керівного складу органів прокуратури при Офісі генерального прокурора, і тільки після того, як вона схвалила їхні кандидатури, було видано накази про призначення цих людей на відповідні посади.

– Чи вплинув карантин на злочинність і стан розкриття злочинів?

– Злочинці сидять удома і вчиняють менше злочинів – це не наш варіант (сміється, – авт.). Це жарт такий. Якщо брати загалом по злочинності, по динаміці, то в 2020 році у порівнянні з минулим зменшення загалом відбувається. У деяких сферах воно більш відчутне, в деяких менш, але загалом злочинів реєструється менше. З карантином це пов’язано чи ні, важко сказати. Якщо говорити про карантин, то це не зовсім позитивно відображається на тривалості  судового розгляду кримінальних проваджень, бо вона збільшилась через об’єктивні причини. На прес-конференції мені задавали запитання з приводу вбивства випускниці у Вишнівці. Так от, там сторона захисту зацікавлена в затягуванні судового процесу, і карантин їм – як подарунок долі.

Злочини як реєструвалися, так і реєструються, ми їх розслідуємо, повідомляємо про підозри, у разі отримання достатніх доказів скеровуємо обвинувальні акти до суду, підтримуємо обвинувачення у цих провадженнях, добиваємося справедливих, обґрунтованих та законних вироків.

«Ніколи не шкодував про те, що став прокурором, це був мій свідомий вибір»

– Розкажіть про Ваш робочий день, з чого він розпочинається і як закінчується?

– Мабуть, тут нічого цікавого я вам не розповім. У нас є розпорядок дня – о 8 ранку він починається і  о 17.00 офіційно завершується, але тільки офіційно (посміхається, – авт.). Щоранку маю невелику нараду з заступниками. Ми коротко обговорюємо, що в нас відбулося за минулу добу в області за зведеною лінією Нацполіції, ДСНС, також береться до уваги інформація ЗМІ.

“На мою думку, громадський активіст – це та особа, яка активно відстоює свою громадянську позицію, не стоїть осторонь проблем і не боїться їх озвучувати та повідомляти про це органи прокуратури”

– Читаєте, що про прокуратуру пишуть журналісти?

– Звичайно, що читаємо і на все звертаємо увагу (сміється, – авт.). Я навіть читаю коментарі під публікаціями, їх, звісно, потрібно відфільтровувати, але трапляється так, що можна почерпнути корисну інформацію. Тепер у нас це все узагальнюється. З 11-го вересня в прокуратурі утворено новий підрозділ, який займається цими питаннями. На ранок ми отримуємо інформацію, і в залежності від того, що там по ній проходить, плануються завдання на день наступний. Взагалі не можна сказати, що проводжу робочий день за шаблоном. Наприклад, керівник обласної прокуратури  зобов’язаний брати участь у сесії обласної ради, тому якщо ви туди ходите, то ми можемо з вами побачитись (посміхається, – авт.). Якщо голова Тернопільської ОДА проводить тематичні наради, то теж мене запрошує, і я  беру в них участь, тому що там завжди є питання, які стосуються напряму діяльності прокуратури. Також погоджую повідомлення, які наша прес-служба надсилає ЗМІ, і звичайно ж, робота з керівниками підрозділів. А ще за день доводиться перечитати і вивчити велику кількість документів перед тим, як поставити свій підпис. Тому робочий день починається о 8 ранку, а далі в залежності від кількості справ, але, однозначно, закінчується у той же день (сміється, – авт.).

– Чи можете пригадати найуспішніший епізод зі своєї прокурорської практики?

– Я можу розповісти про кожну прокуратуру, де мені доводилося працювати, але, мабуть, це буде дуже довго, тому спробую коротко.

Пригадую, коли в Житомирі працював, була кримінальна справа, яка стосувалася розкрадання квартир. Була на той час у  Збройних силах України КЕЧ (квартирно-експлуатаційна частина), зараз вона називається КЕВ (квартирно-експлуатаційний відділ). Це орган військового управління, який займається, зокрема, питаннями розподілу житла у ЗСУ серед військовослужбовців. Начальник КЕЧ у званні полковника шляхом підроблення документів заволодів трьома квартирами, реалізував їх, отримав кошти і загалом добре почувався. Кримінальна справа розпочалася з того, що він мені сказав: «Ці руки нічого не крали, а Ви нічого не доведете». Я розслідував це кримінальне провадження пів року. Справа була цікава тим, що по суті не було жодного свідка. Всі докази містилися лише в документах, тобто все обвинувачення ґрунтувалося на документах і на висновках почеркознавчих і технічних експертиз, проведених за цими документами. І все! Я просто жив тією справою. Їздив на заслуховування до регіональної і згодом Генеральної прокуратури. Завершилася ця справа направленням обвинувального акта до суду, у суді цей полковник дивним чином визнав вину, щиро розкаявся, навіть вживав заходів на відшкодування завданих злочином збитків. На дві із  його трьох квартир вдалося накласти арешт. Приватизацію було анульовано і дві із трьох квартир повернули державі. Надалі перевірили інші сфери його діяльності, і там було ще два кримінальних провадження: перше пов’язане з незаконним використанням земель Міністерства оборони, друге – з використанням бюджетних коштів на ремонти котелень, які завершилися обвинувальними актами і скеруванням їх до суду.

Перебуваючи в Черкасах, у мене була у провадженні кримінальна справа щодо командира військової частини. Він налагодив схему розкрадання пального шляхом списання на використання нібито для дизельного генератора. Фабула справи у двох словах: начебто РЕМ виключав світло у військовій частині, у зв’язку з чим запускався дизельний генератор і на його роботу списувалось тоннами дизельне пальне. Так вони раз запустили, два, три, а потім цілий бензовоз заїжджав і тоннами вивозили пальне. На той час збитки оцінювали в сотні тисяч гривень. А загалом за чотири неповних роки щодо чотирьох командирів військових частин ми направили обвинувальні акти за різними статтями.

Якщо говорити про Кривий Ріг, де я був прокурором, то перше кримінальне провадження, пов’язане з отриманням неправомірної вигоди, було розпочато  щодо начальника районного відділу поліції, на території якого знаходилась військова прокуратура. Я тоді навіть піддавався певному тролінгу. Мені казали: «Андрію, як ти міг? Це твій начальник відділу. Ви ж знаходитеся в одному районі». А кумедність ситуації полягала в тому, що ми його ввечері затримали і привезли у той же райвідділ, де він був начальником, і кажемо черговому: «Приймай!» У того квадратні очі, бо ж як він має одягти кайданки на свого керівника…

У Краматорську була апаратна робота. Зазвичай вона зводилася до надання практичної і методичної роботи,  допомоги безпосередньо слідчим прокуратури гарнізонів у розслідуванні найбільш складних кримінальних проваджень. Коли мене було призначено туди, то до суду направлялися навіть ті провадження, які лежали по три роки. Для прикладу, була така справа, яку умовно всі називали «Прапорщик, лови гранату». Відбувся конфлікт, який зводився до того, що прийшов військовослужбовець у званні прапорщика, побачив військовослужбовця у званні солдата, який перебував у стані алкогольного сп’яніння. Він зробив з даного приводу зауваження. На території військової частини не можна вживати алкогольних напоїв, а також знаходитись у стані алкогольного сп’яніння. За це передбачено адміністративну відповідальність. У принципі прапорщик був зобов’язаний доповісти командуванню, аби щодо цього військовослужбовця провели службове розслідування, склали протокол, направили його до суду і притягнули до адміністративної відповідальності. Але прапорщик з людських міркувань зробив лише зауваження. Та солдат настільки обурився, що коли прапорщик повернувся, кинув йому під ноги гранату. Те, що прапорщик був тверезий, його і врятувало, бо він чкурнув в іншу кімнату, на відміну від п’яного солдата, який отримав серйозні осколкові поранення.

Такими діями солдат  учинив два чи три злочини, передбачені Кримінальним кодексом України. У цій справі доказувати не було що, призначили судово-медичну експертизу, провели допити та слідчі експерименти і все. Три роки справа лежала, а ми приїхали і за місяць направили її до суду. Обвинувачений у суді погодився на реальний строк 8 чи 8,5 року позбавлення волі.

– Чи бувають моменти, коли Ви шкодуєте про вибір цієї професії?

– Ніколи не шкодував про те, що став прокурором, це був мій свідомий вибір.

Повірте, якби я шкодував, то вже давно би пішов в адвокати чи ще кудись. До речі, в адвокати я ніколи не піду. За переконанням я не зможу ним працювати, бо прослуживши майже 20 років на одній стороні, перейти на інший бік  барикад – це не для мене.

Взагалі те, що я потрапив у військову прокуратуру, – доля випадку. Я навчався в юридичній академії у Харкові на факультеті підготовки кадрів для органів прокуратури України. На 2-му курсі мені було запропоновано перейти на новостворений факультет військової прокуратури. Якось воно вийшло спонтанно. Після закінчення військового факультету пішов працювати в органи військової прокуратури.  У 2012 році, коли нас звільнили, це мене дещо засмутило. У 2014 році, коли відновили військову прокуратуру, я, не вагаючись, підписав контракт і пішов знову служити.  Якщо говорити про органи прокуратури загалом і територіальні зокрема, то коли  завтра виникне питання і відновлять  військову прокуратуру  й потрібно буде підписати контракт, одягнути форму і знову стати військовослужбовцем у військовій прокуратурі – то я готовий. Якщо ж  цього  не відбудеться, тоді свою кар’єру буду завершувати в органах прокуратури України.

“Коли завтра виникне питання і відновлять військову прокуратуру й потрібно буде підписати контракт, одягнути форму і знову стати військовослужбовцем у військовій прокуратурі – то я готовий”

«Справа щодо генплану не така проста, як би того хотілося і в тому числі громадським активістам»

– Яка у Вас  зарплата, якщо не секрет?

– Секрету немає, не буду з етичних міркувань називати суму. Кожен, хто хоче дізнатися зарплату прокурора області, може знайти цю інформацію у 81 статті Закону України  «Про прокуратуру». До 10 вересня було декілька складових заробітної плати, але зараз усе просто: є посадовий оклад, надбавка за вислугу років і за таємність. Відніміть від цього 19,5  відсотка податків і будете знати зарплатню прокурора.

– На Вашу суб’єктивну думку, цієї суми достатньо?

– Я вважаю, що так, це досить високий розмір заробітної плати, роботу з такою оплатою потрібно ще пошукати. З іншої сторони, це є однією з тих гарантій діяльності прокурора і одним зі стимулів, щоби він якісно виконував свої функції та завдання.

– На своєму першому брифінгу Ви сказали, що прокурори добре виконують свою роботу, але не завжди суди вас підтримують. На Вашу думку, про що це може свідчити? Про якусь слабкість судової системи, недореформування судів чи, можливо, корупційні ризики стосовно самих же суддів, які розглядають ці справи?

Мова йшла про конкретні провадження, а не про якусь системність. Я маю на увазі конкретні одиничні випадки, які не мають повального характеру. От, для прикладу, ситуація з будівлею залізничної лікарні. Здавалось би, є захід забезпечення позову – накласти арешт. Його суд або задовольняє, або ні. Ми подали клопотання, арешт наклали, а потім за клопотанням іншої сторони почали той арешт «ділити». У цій частині арешт, а в іншій – ні, і почали проводитись будівельні роботи. І якщо дивитися на ситуацію загалом, то арешт наче й не скасовано, а з іншої сторони, звідкіля виникла необхідність дозволити проводити там ремонтні роботи? Ми тоді пішли іншим шляхом: зібрали додаткові докази і вийшли з повторним клопотанням повністю накласти арешт. Розуміючи, що можемо не отримати в цьому суді позитивного рішення, ми змінили орган досудового розслідування. Там у повному обсязі наклали арешт, але через деякий час знову почало коїтися щось «незрозуміле». Тому зараз намагаємось передати будівлю в управління  АРМА (агентство з розшуку та менеджменту активів).

Чи вже згадувана мною ситуація на прес-конференції. Пригадуєте історію, в якій вітчим побив 4-річного хлопчика і зламав йому ногу? Прокурор виносив на розгляд клопотання про забезпечення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Однак суд задовольнив клопотання частково, обираючи більш м’який захід – домашній арешт за місцем проживання. А в цьому місці проживання перебуває і дитина, що постраждала. Ми не погодилися з цим рішенням і оскаржили його в апеляції, однак і апеляція залишила дане рішення першої інстанції без змін.

Але ми не опускаємо рук, щодо цього чоловіка є ще одне кримінальне провадження, яке стосується наркотиків, і воно якраз слухається у суді. Саме тому нами було зорієнтовано прокурора, який є стороною обвинувачення у цьому провадженні, стосовно того, що із врахуванням обставин йому необхідно змінити запобіжний захід. Ось про такі справи я говорив. Це окремі судді й окремі кримінальні провадження.

– Один з Ваших попередників, Петро Бойко, обіцяв активізувати розслідування у провадженні відносно можливої  фальсифікації генерального плану міста. Що можете сказати стосовно цієї справи?

– Мені відомо про це провадження, і 29 січня йому буде рівно сім років. Справа щодо генплану не така проста, як би того хотілося і в тому числі громадським активістам. Я цим провадженням опікуюся два місяці, та свої необхідні заходи ми тут вжили й очікуємо на результат, думаю, він буде.

– До речі, завжди, коли виникають подібні ситуації й активісти чи журналісти запитують у представників органів виконавчої влади про якісь аргументи та відповідальність, то чують у відповідь одне: це колективне рішення. А у нас як ведеться, за колективне рішення ніхто відповідальності не несе, а ним власне і можна прикрити велику кількість «схем». Що можете сказати з цього приводу?

-У кримінальному законодавстві закладено  принцип індивідуалізації покарання. Також потрібно розуміти, що не всі порушення закону є злочином і не все потрібно розглядати через призму кримінального провадження. Коли є достатньо доказів, то особі чи групі осіб повідомляється про підозру у вчиненні злочину. Якщо збереться достатньо доказів для скерування обвинувального акта до суду, то прокуратура буде забезпечувати підтримання публічного  обвинувачення. І до речі, у випадку порушення закону прокурорам ніщо не заважає оскаржувати незаконні  рішення сесії місцевих рад  шляхом вжиття заходів представницького характеру з метою захисту інтересів держави.

– Як Ви оцінюєте роботу правоохоронних органів Тернопільщини?

– Моє завдання як керівника прокуратури зробити так, щоби вона виконувала ті функції і завдання, які на неї покладено. І власне питання координації діяльності всіх правоохоронних органів області у протидії злочинності – моя компетенція. Причому не лише стосовно питань розкриття вже вчинених злочинів, а й у питаннях попередження, профілактики, проведення превентивної діяльності.

Якщо порівнювати 11 місяців роботи 2020-го із попереднім 2019 роком, то кількість злочинів проти життя і здоров’я особи зменшилась на 10%, проти статевої недоторканості – на 22%, проти власності – на 15%, проти громадської безпеки – на 5%. Це говорить про правильно зорієнтовану роботу і вірно розставлені пріоритети. Я позитивно оцінюю роботу територіальних органів Національної поліції, Служби безпеки і Управління департаменту стратегічних розслідувань, інших правоохоронних органів.

«Полювання не люблю, хоча вміло стріляю зі стрілецької зброї»

– Як Ви зазвичай відпочиваєте після роботи?

– У Тернополі я живу в режимі «дім – робота, робота – дім». Коли повертаюся додому о 8-9 вечора, то вже нема часу для  театру чи кіно, але люблю влаштувати собі променад набережною Тернопільського ставу. Щоправда, зараз уже погода не сприяє довготривалим  прогулянкам.

– Тоді, можливо, у Вас є якесь хобі, приміром, полювання чи читання літератури?

– Полювання не люблю, хоча вміло стріляю зі стрілецької зброї. Однак мої внутрішні переконання не дозволяють мені стріляти у живих істот, чи це заєць, чи косуля.

Мені більше подобається риболовля, але не просто факт того, що я зловив рибу, а сам процес. Можу закинути один спінінг і просто сидіти біля водойми й відпочивати думками. Ще люблю «тихе» полювання. Я родом із Житомирщини, а це Полісся і там багато грибів. Від цього отримую дуже велике задоволення. Зараз уже не так часто виходить вибратися, один чи два рази на рік. Але ця можливість зайти глибоко у самі хащі, де зникає сигнал телефону і навколо тиша, неоціненна. До речі, у нас грибами на Житомирщині називають лише білі гриби. Усі інші, окрім хіба що опеньків,  ми не збираємо. Якщо говорити про літературу, то у мене дві улюблені книги – коментований Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекс (сміється, – авт.). У мене такий ритм життя, що вихідні носять умовний характер і не завжди випадає можливість щось почитати. От у мене нещодавно був день народження, так колеги подарували мені чотири книги. Одну з них уже читаю – «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву КДБ УРСР». Зізнаюся, що книга важка. Ще три книги – на черзі, це «Чорний ворон», «Характерник» та «Троща» авторства Василя Шкляра. Загалом люблю читати і перевагу віддаю українським письменникам.

– У «Справі Василя Стуса» досліджено місця та ролі сторін захисту й обвинувачення в судовому процесі, який був швидше формальністю. Чому почали саме з неї?

– Тут два фактори переплелися. Коли я вступав до юридичної академії у 1996 році, то потрібно було написати твір на тему: «Мої роздуми про людей, які віддали своє життя в ім’я України». Як ви вже зрозуміли, у моїй творчій роботі мова йшла саме про Василя Стуса, який ставив усе українське вище за все інше. А коли я працював у Києві та по роботі приїхав у Дарницький районний суд м. Києва, то побачив біля його будівлі дуже багато людей. Навіть не знаю, як правильно назвати те, що там відбувалося тоді, –  змонтована сцена, гучна  музика. Коли я заходив до суду, то запитав, що відбувається. А мені відповіли, що саме в цей час у суді слухається справа за позовом Віктора Медведчука про заборону книги.

Мабуть, саме ці дві події і підштовхнули мене до того, щоби читати цю книжку першою. Хоча фільм я вже бачив.

– Ваша сім’я переїхала разом з Вами в Тернопіль?

– Ні. Моя сім’я проживає окремо. Ми дотримуємось соціальної дистанції з метою непоширення коронавірусної інфекції (сміється, – авт.). Вони проживають в іншому місті. Справа в тому, що моя родина не переїжджала зі мною ні в Київ, ні в Кривий Ріг, ні в Краматорськ. На даний момент я не відкидаю того, що заберу їх сюди. Не зробив цього одразу тому, що на момент мого призначення вже розпочався навчальний рік і не зовсім доречно вирішувати питання про зміну школи, тим паче, що дружина також має роботу. Тому тут усе не так вже й просто.

– У декларації вказано, що у Вас є донька. Розкажіть про неї, чим цікавиться, скільки років, можливо, також планує реалізовувати себе в юридичній сфері?

– Моїй донечці повних 13 років. Вона навчається у спецшколі і вивчає іноземні мови: англійську, іспанську і хоче опанувати японську. Вона у нас дівчинка творча, захоплюється аніме та малює. Грає у великий теніс, але я не вимагаю від неї якихось визначних спортивних результатів. Просто хочу, щоби вона займалася ігровим видом спорту, який сприяє фізичному розвитку. Якщо ж говорити про її майбутнє, то наше завдання як батьків ці бажання допомогти реалізувати у тій мірі, в якій буде необхідно. Ні я, ні дружина не підштовхуємо її до чогось, а хочемо, щоби вона сама обирала.  Особисто від себе скажу, що не збираюся її в чомусь переконувати, дитина не мусить проти своєї волі йти стопами батьків.

– Вам подобається Тернопіль?

–  Це файне, гарне, комфортне для проживання місто. Якщо порівнювати з Києвом, то тут дуже тихо, немає шуму. На відміну від Краматорська чи Кривого Рогу ти не бачиш повітря, яким дихаєш, червоних калюж та кольорового диму, що йде із труб промислових заводів. Тут будинки з білих не перетворюються у червоні від осадів, що виникають у процесі діяльності важкої промисловості. Я люблю тут ногами походити (посміхається, – авт.). Вже увесь став обійшов, от, приміром, у минулі вихідні нагуляв понад 24 тисячі кроків. Спочатку взагалі було враження, ніби в Австрії знаходжуся. Бруківка, дубльовані назви українсько-англійською. Тернопіль – це друге місто за моєї пам’яті, де я не побачив жодного напису російською мовою. І мені воно дуже подобається!

Вікторія Ушакова


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , , , ,



Новини
26 Лютого
25 Лютого
Чи будете ви вакцинуватися від COVID-19?
  • Add your answer
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше