Найсвіжіше:
• На Тернопільщині не зафіксовано жодної смерті від ковіду • Тернопільська область розпочала «Відкриті уроки футболу» з Бучачу (+фото) • «Контінентал» завершив весняну посівну • Сучасний УЗД апарат від американських партнерів ЗУНУ • З ножем на товариша: у Копичинцях трапилася різанина • Український суд засудив військового РФ Шишимаріна до довічного ув’язнення за вбивство мирного жителя • На Збаражчині смертельна ДТП • Скажіть нарешті людям правду про бензин і дизель • На Тернопільщині прийнято історичне рішення, на яке чекали понад три роки (+фото) • На Тернопільщині за два дні до ПЦУ з московського патріархату перейшли три парафії • Ковід повністю зник з Тернопільщини • Тернопільщина втратила ще одного свого Героя: під час артобстрілу загинув сержант з Тернополя • Чогось подібного на Тернопільщині ще не було: бізнес, громадськість та влада почали реалізацію унікального проєкту (+фото) • Благодійний футбольний матч у Шумську: гольова феєрії, жінка у чоловічому футболі, майбутні зірки у вишиванках та майже 26 тисяч для ЗСУ • Українцям розповіли, куди писати про нерухомість та елітні авто і яхти причетних до війни росіян • Самогубство Путіна, смертна кара в Україні, українці повертаються: думки вголос від колишнього очільника Тернопільщини • Зірки тернопільського футболу оголосили список гравців на благодійний матч у Шумську • На Тернопільщині очікують шквальний вітер і можливі перебої з електропостачанням • Як врятувати український експорт сільськогосподарської продукції: план Маршалла від тернопільського економіста • Найвідоміший волонтер Тернопільщини оголосив амбітний збір кошів на чотири безпілотних комплекси: ціна питання – понад 50 мільйонів • Турне зірок тернопільського футболу продовжиться у Шумську • На Тернопільщині вже дев’ятий день не зафіксовано жодної смерті від ковіду • На День Героїв у Тернополі відбудеться благодійний концерт • Благодійний футбольний матч у Заліщиках: феєрверк голів від зірок, красень-гол від кутового, м’яч престижу від місцевої зірки та 17 тисячі для ЗСУ • Чортків та латвійське Талсі хочуть стати містами-побратимами
rss
Головний судовий охоронець області Едуард Кольцов: «Були моменти, коли мені погрожували, але від слів до дій ніхто не наважився перейти»

Опубліковано: 18 Січня 2022р. о 22:00 Переглядів: 1634


“Життя не закінчується із виходом на пенсію, тим паче – за вислугою років”

Уже понад два роки він займає посаду начальника територіального управління Служби судової охорони в Тернопільській області. Він міг піти на заслужену пенсію за вислугою років, але правовий обов’язок і неабияка любов до своєї роботи не дали можливості перебувати на відпочинку. В його біографії немає сторінки, яку варто замовчувати чи приховувати, немає і фактів, які б свідчили про незаконність дій. Сьогодні ми познайомимо вас із цікавою особистістю, полковником Едуардом Кольцовим. Його особа знана не лише в Тернопільській області, він радо приїздить  в інші області України, і всюди його зустрічають міцними рукостисканнями та щирими розмовами. Про роботу, життя та особисте читайте далі…

«Я завжди чинив так, як веліла мені совість, тому не можу сказати, що був морально виснажений»

– Дану посаду Ви очолюєте відносно недавно, але у Вас колосальний стаж роботи і в інших структурах, розкажіть трішки про своє минуле…

– На посаді начальника територіального управління я перебуваю із 17 жовтня 2019 року. Це практично початок роботи даної служби, оскільки утворилася вона у квітні того ж року. На даний час я є першим керівником Служби, адже самої структури як такої не існувало. Все створено з самого початку, починаючи від приміщення, якого не було, завершуючи набором кадрів. Тому на даний час є чим пишатися і не зупинятися на досягнутому.

Якщо заглянути глибше в минуле, то після навчання працював у підрозділах міліції Тернопільщини, Івано-Франківщини, у 2014 році завершив службу у Вінницькій області і пішов на заслужену пенсію. Однак там не засидівся (сміється, – авт.). Наступна моя робота була у Службі надзвичайних ситуацій, згодом був призначений начальником Головного управління юстиції в Тернопільській області. На початку 2015 року вступив у батальйон «Тернопіль», ніс службу на сході України і у вересні цього ж року повернувся керівником Головного територіального управління юстиції, де пропрацював фактично ще п’ять років. Після цього, вигравши конкурс, був призначений на посаду начальника територіального управління Служби судової охорони.

– Можна лише уявити, скільки знань у Вас є. Але дані структури вимагають від людини постійної зосередженості. Чи було Вам морально важко?

– Я завжди чинив так, як веліла мені совість, тому не можу сказати, що був морально виснажений чи хотів покинути якусь справу на півдорозі. Старався виконувати поставлені завдання на відмінно, не відволікатися, не переводити увагу на інші речі. Тут важливо визначити для себе головні речі. Я вважаю, що коли братися за будь-яку справу, навіть якщо вона буде для когось не дуже важливою, то треба виконати її так, щоби собою пишатися.

Напевне, у мене в генах закладена терплячість і старанність. Мої батьки – вчителі, тато був директором школи, а любов до правоохоронних органів у багатьох моментах заклали фільми про міліцію, військову службу. А коли вже навчався та починав працювати, на моїй життєвій дорозі траплялися дуже відповідальні, чесні професіонали своєї справи, які були для мене вірними наставниками та вчителями.

– Нам вдалось дізнатися, що до того, як Ви почали навчання в Івано-Франківську, вчилися у Бережанському училищі на електрика, чи правда це?

– Родом я із Бережан. Після закінчення школи готувався йти в армію, але мав у запасі один рік, оскільки закінчив школу в 17 років. І справді, я вступив до Бережанського технікуму механізації й електрифікації сільського господарства. Навчався на електрика. Цей вступ був для того, щоби не згаяти часу й отримати елементарні базові знання, які залишилися зі мною. Досі домашні справи з електрикою виконую сам. Щоби замінити розетку чи щось полагодити, мені стороння допомога не потрібна. Але найцікавіше, що в армію я так і не пішов. Товариш мого батька, Василь Трохимович Якубовський, запропонував піти на навчання у заклад, який готував працівників міліції, і саме він був тим першим учителем, який скерував мене і, напевне, побачив, що у даній сфері я буду успішним. Оскільки закінчив школу з медаллю, мені дозволено було здати лише фізкультуру як іспит, і так я вступив в училище Івано-Франківська, яке теж закінчив із відзнакою.

«За документами проходило все як папір, а насправді всередині були вирізані комірки, забиті цигарками»

– Зазвичай перше місце роботи залишається у спогадах назавжди. Що Ви можете пригадати?

– Моїм першим керівником був Ярослав Ярославович Голомша. Це досвідчена людина, працівник, який мене багато чого навчив, виховував мене і давав настанови, як правильно працювати. І, повірте, що можна більше говорити не про місце роботи, а про людей, які навчили тебе цю роботу виконувати. Я вважаю, що мені пощастило, адже знання, які я отримав, несу через усе життя, я навчаю уже своїх підлеглих. Тому люди, які відіграли у твоєму житті навчальну, виховну, значущу роль, залишаються в пам’яті на все життя.

Василь Трохимович Якубовський запропонував Едуарду Кольцову піти на навчання у заклад, який готував працівників міліції

– Ви вже вдруге говорите про своїх наставників, учителів, які запам’яталися Вам на все життя…

– Так, бо людині, окрім підтримки в житті, треба мати приклад. Я не вважаю, що молода людина, яка лише починає свій шлях, завжди поступає правильно. Якщо ти не знаєш, як чинити, поступай згідно з законом. Є таке правило, але завжди хочеш, щоби була людина, яка могла б підказати тобі, як правильно. Скажу вам відверто, якщо людина хоче чогось навчитися, їй завжди у житті траплятимуться ті, які й будуть її провідниками. Коли почав працювати на Тернопільщині, був у прокуратурі такий Валерій Володимирович Вершигора, добре його знаю, поважаю, до нього всі ходили радитися, як правильно вчинити. Прокуратура була наглядаючим органом, координуючим до міліції, і тішить, що були люди, які не лише майстерно виконували свою роботу, а й могли порадити молодому поколінню, як краще зробити.

– Одна з перших Ваших керівних посад була в управлінні по боротьбі з організованою злочинністю. Розкажіть про це.

– Це був 2003 рік, керівником управління був Валерій Олексійович Дорохов, а мене призначили начальником відділення по боротьбі з міжнародними та етнічними організованими злочинними угрупуваннями. Цей підрозділ займався злочинами, пов’язаними з іноземцями та міжнародними відносинами, з контрабандою. Про одну справу вам розкажу, стосувалася вона контрабанди сигарет. Дану операцію ми проводили спільно з Валерієм Вершигорою. З Тернополя до Італії відправляли сигарети, які були замасковані під папір. За документами проходило все як папір, а насправді всередині були вирізані комірки, забиті цигарками. Цікаво й те, що у злочинну групу входили й колишні співробітники міліції. І коли ми реалізували операцію, вони були затримані й відповідали згідно з законом. Я гадки не мав, що вони дійдуть до такого, це були особисто знайомі мені люди, але перед законом за злочинні дії постають усі без винятку. Всіх засудили, дали реальні терміни за гратами.

– Останнім часом ми все більше читаємо про те, що працівники правоохоронних органів замішані у корупційних, злочинних махінаціях. Ви як начальник що можете сказати з приводу цього?

– Знаєте, це боляче, неприємно, адже начальники завжди несуть певну відповідальність за своїх підлеглих. Насправді таких випадків одиниці, але вони є, і від цього не втекти. Важливо, що ці одиничні випадки залишають велику пляму на репутації багатьох інших співробітників, і люди переважно думають, що всі такі. Можливо, ці особи не знайшли себе в цивільному житті, можливо, хотіли легкої наживи, швидких грошей. Злочинним шляхом завжди легше заробити, але вони це не дає щасливого життя, бо людина перестає спокійно спати, хвилюється, виснажується нервова система.

«Вистачає  трьох хвилин, щоби зрозуміти, яка людина стоїть перед тобою»

– Напевне, такі люди, знаючи Вас особисто, сподівалися на допомогу у вирішенні справи?

– Передавали привіт, але у мене чиста совість. Були моменти, коли мені погрожували, але від слів до дій ніхто не наважився перейти. Ті люди, які насправді хочуть щось вчинити, не будуть розпилюватись на словесний конфлікт.

– Власне і про це наступне запитання: працівники правоохоронних органів є добрими психологами. Подейкують, щоби «розкусити» людину, потрібно лічені хвилини…

– Цікаве запитання Ви задали (сміється,- авт.) Але з часом виробляється ще одне внутрішнє відчуття і починаєш розуміти, де людина бреше і чому вона це робить, які емоції переповнюють її тощо. Звісно, краще аналізувати, адже тоді ти можеш скласти реальну картину, що може трапитися. Інколи вистачає трьох хвилин, щоби зрозуміти, яка людина стоїть перед тобою. Добре бачу людину-підлизу, дволиких, порядних, добрих. Справді працівники правоохоронних органів є психологами, тому не старайтеся нас обдурити, це дуже важко (сміється, – авт.).

Служба судової охорони – молода, перспективна структура

– Ми почали говорити про злочини, до яких причетні колишні працівники міліції. А злочини під час служби у самій структурі також є?

– Звичайно є, і це окремий розділ моєї роботи. З 2007 року я працював у підрозділі внутрішньої безпеки. Даний підрозділ бореться зі злочинністю та корупцією в самій міліції. Ми працювали і виявляли зрадників присяги. Я очолював підрозділи і в Івано-Франківську, Тернополі, Вінниці. На жаль, було зафіксовано багато фактів хабарництва серед працівників поліції, вимагання грошей оперативними працівниками, слідчими за уникнення від кримінальної відповідальності, за можливе пом’якшення покарання, за повернення матеріальних цінностей, документів, але жоден працівник, який був затриманий і його справа була направлена в прокуратуру, не прийшов і не сказав, що я неправильно чинив. Можливо, внутрішньо вони ображалися, але ж розуміли, що їм ніхто нічого не підкинув, жодного наклепу не було, тому доводилося відповідати.

– Розкажіть, як ловлять хабарника «на гарячому»?

– Я працював трішки раніше, і сама процедура була простішою. На даний час усе відбувається з дозволу судді. Раніше ми працювали або від заявника, або від інформації. До прикладу, прийшла особа і повідомила, що в неї вимагають гроші за повернення водійського посвідчення. Пишеться заява, надається заявнику відповідна техніка для запису розмови, з погодження прокуратури вручаються відповідні грошові кошти з позначками. На них спеціальною фарбою наносять позначки, яких не видно при денному світлі. Окрім цього, кошти могли помічатися певним порошком, який залишається на руках хабарника.

У Вінницькій області був випадок, коли ми затримували керівника одного з підрозділів міліції. У центрі міста він домовився про зустріч, потерпілий передав йому гроші, все це відбувалося в автомобілі. Коли потерпілий вийшов з авто, ми його оточили, але злочинець виявився прудкий і вирішив утекти, мало не збивши нашого працівника. Відкривши вікно, він викинув на вітер отриманий хабар, це була велика сума в доларах. При затриманні він сказав, що жодних грошей у нього немає, але завдяки порошку, яким було оброблено купюри, руки у нього світилися.

Багато було випадків, коли травмували наших працівників, але всім винним довелося відповідати перед законом.

– Чи пропонували Вам хабар?

– Ніколи. Всі знали, що ми працюємо чесно. Про хабар ніхто не говорив, можливо, були певні далекі натяки про допомогу у вирішенні справи, але конвертів ніхто на стіл, під стіл не кидав і не намагався навіть почати про це розмову. Напевне, знали моє категоричне ставлення до таких речей, і якби хтось насмілився таке пропонувати, відповідальності б не уникнув.

– Чи були рішення, які б Ви зараз хотіли змінити?

– Я стараюся аналізувати свої вчинки і рішення. Бувають моменти, коли думаєш, може, не треба було так робити, особливо щодо рішень, які прийняті в молодому віці, але мук совісті немає. Знову повернуся до правила, про яке казав: не знаєш, як чинити, поступай гідно з законом. У житті трапляється різне. До прикладу, є ті, які чинять протиправні дії постійно й уникають відповідальності, а є такі, які лише хотіли спробувати щось один раз й одразу попалися. Є люди, яких на злочин кидає бідність, факторів дуже багато, але ми повинні стримувати свої людські емоції і діяти згідно з законом. Пізніше, коли ми почали активно працювати із профілактикою хабарництва в міліції, вивчали кожну особу окремо. Насправді це дуже важливо, адже старше покоління і має показувати чесний приклад на собі, бути тим учителем, наставником для молодих спеціалістів, щоби ті бачили, що не можна переходити допустимі норми і ті пару легких гривень не зроблять їх щасливішими.

«Кожні п’ять років людина має змінювати щось у своєму житті»

– Ми зрозуміли, який Ви у роботі, а у житті Едуард Кольцов інший?

– Напевне, ні. Намагаюся, щоби закон був частиною життя. Тоді все чітко, зрозуміло, доступно, немає перипетій. Не завжди це виходить, але якщо не працювати над цим, то можна залишитися біля розбитого корита. У мене є власні межі, але не виключаю фактора «ніколи не кажи ніколи». Вважаю себе доброю людиною, поважаю інших, стараюся допомогти, тим паче, якщо є можливість це зробити, але в межах закону і загальнолюдських норм. У колективі намагаюся створити і підтримати здоровий морально-психологічний клімат. Ніколи не працював і не працюю за принципом «я – начальник, ти – дурень». Слухаю думку інших, прислухаюся до підлеглих, до молодих працівників, даю можливість висловити власну думку, аналізую її і тоді приймаю рішення.

Едуард Кольцов брав участь в АТО на сході України, а його син служить у ЗСУ

– З Вашою зайнятістю, відрядженнями боязко питати про особисте життя. Але все ж таки, чи є у Вас сім’я?

– Чесно кажучи, не прихильник говорити про особисте… У мене є сім’я, двоє синів. Старшому Олександру 25 років, він командир взводу у Збройних силах, учасник бойових дій, військовий, а молодший Станіслав навчається у дев’ятому класі. Пишаюся обома, вони спортсмени і рішення за своє життя приймають самі. Олександр добровільно прийняв рішення іти по моїх стопах, він закінчив наш юридичний, військову кафедру, і я помічаю, що він у своїй «тарілці». Захоче змінити щось, ніхто йому перечити не буде. Завдання батьків – навчити дітей обходитися без них. Не робити тепличний акваріум, а вчити їх жити, виживати самостійно. Молодший син уже три роки займається IT-справою. Я розумію, що за цією професією майбутнє, і якщо він знайде себе там, буду радіти.

– Ваше життя уже стале чи Ви ще готові щось змінити?

– Є таке поняття, як зона комфорту. Якщо ти сюди входиш, то не розвиваєшся, бо сидиш у теплому кабінеті, зарплату отримуєш, усе в тебе стабільно, нічого не хочеться. Коли проходив конкурс на займану посаду, в мене запитали: ну що Ви хочете міняти, у Вас усе добре, Ви все маєте… А я кажу, що п’ять років перебуваю на одній посаді, тож потрібно щось змінювати. Щось відкривати нове, у першу чергу для себе. Я не знаю всього. Намагаюся не відставати, багато читаю, дізнаюся, спілкуюся, тому вважаю, що кожні п’ять років людина має змінювати щось у своєму житті, якщо вона хоче розвиватися.

– Ідучи на конкурс, чи не було Вам ніяково, можливо, навіть страшно?

– Окрім мене, були ще двоє людей, серйозні керівники, але я показав кращий результат. До того ж ми здавали силові іспити. Не так усе просто, як здається. Якщо ти до того займав високу посаду, це не означає, що тебе призначать просто так, ти повинен бути кращим. Я виконав нормативи, це був своєрідний марафон. Але, звісно, були думки: нащо воно тобі здалося (сміється,- авт.)? Але це своєрідний виклик, мотивація. Я хотів очолити цю структуру, тому для людини, яка прагне чогось, нічого неможливого не існує.

– З чого почалася Ваша робота на посаді начальника Служби судової охорони?

– Беручи до уваги те, що тут не було зовсім нічого, навіть приміщення, ми все зробили самі. Відібрали заступників, які також поїхали до столиці на аналогічний конкурс, набрали працівників. Пішов назустріч голова Тернопільського апеляційного суду Богдан Гірський, який надав нам приміщення. На даний час у нашому підпорядкуванні понад 130 людей, серед них є багато жінок, і за півтора року ми взяли під охорону всі суди області, забезпечили порядок, захист суддів та присутніх. 

Населення в Тернопільській області у порівнянні з іншими регіонами досить слухняне, адже бували випадки, що до суду могли прийти з гранатою і підірвати себе прямо під час судового засідання, тобто не було контролю. Зараз, коли є наша Служба, ми виявляємо небезпечних осіб із забороненими предметами, вилучаємо їх. Кожну людину фіксуємо, тобто є порядок у судовій установі. Ми несемо відповідальність за безпеку суддів і тих, хто перебуває у приміщенні суду. Якщо є потреба, надається цілодобова охорона судді. В Україні близько 20-ти суддів мають цілодобову охорону.

– Навіть журналісти на собі відчули, наскільки важливою є робота судової охорони. Вам доводиться стикатися з різними курйозними випадками, особливо, напевне, під час слухання кримінальних справ?

– Наша робота – захищати тих, хто перебуває у залі суду, і якщо мова йде про журналістів, які висвітлюють резонансну справу і їхній безпеці щось загрожує, то вони можуть покластися на наших працівників. Щодо кримінальних справ сказати важко, а от щодо цивільних розкажу. До нас звернулася жінка, яка була спадкоємицею. А на цю ж спадщину претендували  інші люди, які дозволили собі напасти на неї. З дозволу головуючого судді ми забезпечили потерпілій належний захист. Напруженість у цивільних справах, як показує практика, набагато більша, ніж у кримінальних. Присутність нашого співробітника у залі суду всіх дисциплінує.

«Якщо я втомлюся, то піду на пенсію»

Якими якостями повинен бути наділений представник Служби судової охорони, особливо розкажіть про жінок?

– Коли я працював у юстиції, в структурі була державна виконавча служба, то у багатьох районах керівниками були жінки. І хочу відмітити, що в їхніх підрозділах був більший порядок ніж там, де були чоловіки. Я завжди підтримую, коли на керівну посаду призначають жінку. І те, що у нас працюють жінки, є великим плюсом. Для початку людина має бути фахівцем своєї справи, тут її ніхто навчати не буде, працівник повинен мати уявлення, куди він іде і що буде робити. Бажання працювати – важливий аспект, адже це своєрідний стимул до кар’єрного росту. Репутація працівника також для нас дуже важлива, ми вивчаємо його біографію. Ну і, звісно, чоловіки повинні бути сильні, стресостійкі, мужні, без страху і з бажанням працювати над собою. Для жінок вимоги ті ж самі.

– Розкажіть про свою службу на сході країни?

– Ми бачили депресивні регіони, і тут дуже важко щось сказати. Люди поділені: одні – за Україну, інші – нейтральні, треті дивляться у бік Росії, а хтось боїться сказати свою думку, не знаючи насправді, хто ми. Ситуація важка, але переконаний, що ми обов’язково переможемо, бо правда на нашому боці!

– Кілька слів про конкуренцію. У Вашій біографії є факти, коли Вашу посаду хотіли зайняти…

– До здорової конкуренції я ставлюся позитивно, адже вона вимагає рухатися вперед, це важіль до розвитку. Старався завжди все мирно вирішувати, конфліктувати із керівництвом чи підлеглими – це не про мене. Я прихильник того,  що до думки досвідченіших працівників треба прислухатися. Якщо мені говорили змінювати діяльність своєї роботи, я змінював. Як говорив вище, без жодних проблем виходжу із зони комфорту і рухаюся вперед.

– Територіальне управління Служби судової охорони – це остання Ваша робота?

– Ми плануємо, Бог керує. Думаю, що не остання. Якщо я втомлюся, то піду на пенсію, а поки є сили, знання, треба вчити підростаюче покоління, відкривати нові знання, досягати нових вершин. Життя не закінчується із виходом на пенсію, тим паче є за вислугою років. Якщо сьогодні мені скажуть їхати в інше місто й очолювати іншу посаду, я поїду.

– Чи досягли Ви того, чого хотіли?

– Чесно кажучи, навіть ніколи не задумувався. Мені важко відповісти. Мій досвід та знання дозволяють мені рухатися вперед у різних напрямках. Я пройшов серйозну життєву школу. Насмілюся сказати, що не приростаю до одного місця, але ми – люди військові, сказано – зроблено. Я люблю свій колектив, поважаю, це наймолодша структура в Україні, яка розвивається шаленими темпами. Тут працюють амбітні, перспективні люди, які бачать своє майбутнє у правоохоронних органах, а отже, в них є бажання працювати, а в тих, у кого є бажання, вже є успіх.


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , , ,





Новини
24 Травня
23 Травня
22 Травня
В якому місті, на вашу думку, варто було би провести Євробачення в Україні наступного року?
Погода
Реклама
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше