У чемпіонаті Тернопільської області гравців із досвідом виступів в українській Прем’єр-лізі можна порахувати на пальцях однієї руки. Одним із таких є 31-річний півзахисник ФК «Мельниця» із Мельниці-Подільської Роман Годований. Колишній гравець луцької «Волині» й тернопільської «Ниви» нині є лідером ФК «Мельниця» і за опитуванням Асоціації футболу Тернопільщини став кращим гравцем першої обласної ліги. Роман поділився з нашими читачами найяскравішими епізодами своєї футбольної кар’єри.
«У дебютному матчі на профрівні вийшов в основі замість досвідченого Первака, і той на мене образився»
– Народився я в Тернополі 4 жовтня 1990 року, – почав розмову Роман Годований. – У 5-му класі записався у футбольну секцію, де тренером був Богдан Антонович Бучинський. До того займався легкою атлетикою, бігав на спринтерські дистанції. Три сезони виступав за тернопільську ДЮСШ у всеукраїнських змаганнях. Щоправда, не особливо там грав, програвав одноліткам конкуренцію. Але праця і ще раз праця в кінцевому результаті поставила все на свої місця.
– Несподівано Ви перебралися з Тернополя до Копичинців, де грали за тамтешню «Надію».
– Тоді почав навчатися в педагогічному ліцеї. Звідти для набуття ігрової практики мене відправили у копичинецьку «Надію», яка теж виступала в ДЮФЛ України, але у першій лізі. Паралельно виступав за ФК «Тернопіль-Педліцей» у чемпіонаті області. Потім грав за студентську команду педуніверситету «Буревісник», який трансформувався у ФК «Тернопіль». Із цим колективом двічі ставав чемпіоном Тернопільщини.
– Як на Вас вийшли тренери тернопільської «Ниви»?
– На стадіоні педуніверситету грали товариську гру з «Нивою», обіграли їх, і мене тренер команди Віктор Ряшко запросив до ФК «Нива», який тоді виступав у другій лізі. Свій дебютний матч зіграв у Хмельницькому проти місцевого «Поділля», яке було одним із конкурентів «Ниви» за вихід до першої ліги. Тоді наш коуч замість досвідченого Віталія Первака зі стартових хвилин довірив мені місце в основі. Віталій на мене трішки образився, але в загальному тренер дав мені шанс себе проявити, і я цим скористався. Той матч ми виграли (2:1) і загалом святкували перемогу в чемпіонаті та здобули право підвищитись у класі.
– У «Ниві» Ви довго не затримались, опинившись у Луцьку в команді «Волинь».
– Улітку 2009 року «Нива» проводила товариський матч на центральному стадіоні з харківським «Металістом», на якому був присутній тренер «Волині» Віталій Володимирович Кварцяний. Він переговорив зі мною і запропонував підписати попередній, за пів року до завершення з ФК «Нива» контракт. Так зимою 2010 року я став гравцем «Волині». Друге коло того сезону провів з новою командою у першій лізі, за підсумками якого лучани здобули право виступати у Прем’єр-лізі.
«Для мене період у «Волині» пам’ятний переважно травмами»
– Пам’ятаєте свій дебютний поєдинок в українській «прем’єрці»?
– Таке не забувається! Ми поїхали до Харкова, де на «Металіст-арені» зустрічалися з тамтешнім клубом. Той поєдинок найперше запам’ятався тими футболістами, з якими довелося суперничати, зокрема, Марком Девічем, Папою Гуйє, Тайсоном та іншими. Той матч я відіграв від дзвінка до дзвінка, а «Волинь» його програла – 1:3. Ми першими пропустили після обрізки мого земляка Андрія Гринченка, незадовго зрівняли рахунок, а наприкінці матчу ще двічі пропустили. Як зауважили експерти, які коментували цей матч, дебют мій вдався, і я сам був задоволений своїми діями.
у свій час робив ставку коуч “Волині” Віталій Кварцяний
– Про методику тренувань Кварцяного ходять легенди. Ви тривалий час працювали під його керівництвом, добре знаєте ці вимоги…
– Для мене період у «Волині» пам’ятний переважно травмами. Тренування Кварцяного і справді специфічні. На ранковому занятті можна було бігати фортлеки (перемінний біг), а після обіду на нас одягали жилети і мототрасами спускалися горами. Навантаження на спину були неймовірні, особливо для молодих футболістів, організм яких ще не сформувався. Я не жалів себе на тренуваннях, і це далося взнаки. У мене була одна серйозна травма – розрив хрестоподібних зв’язок і кілька менших – «летіли» гомілкостопи, від спини віддавало на м’язи задньої поверхні стегна. Якщо ти кілька матчів поспіль грав – усе було добре, а як тільки тренер посадить на заміну, немає ігрової практики, а потім випустить – знову травма. Потрібно завжди бути «на ходу», тільки тоді травм можна уникнути.
– Через ці травми Ви фактично й не зуміли по-справжньому себе розкрити?
– Я хотів мати постійно ігрову практику, тому попросив Віталія Володимировича відправити мене кудись в оренду, але тренер не відпускав. Він пропонував продовжити контракт на 3 роки, але я відмовився. Транзитом через мінське «Динамо» та донецький «Олімпік» підписав контракт із командою вищої ліги Білорусі – «Славія» (Мозиль). Пів сезону пограв і знову ліг на операційний стіл, цього разу мав проблеми з меніском. Після одужання білоруська сторона хотіла, щоби я продовжив контракт, але більше туди не повернувся, вирішив, що здоров’я важливіше.
«Навіть якби взяли «бронзу», для всіх було зрозуміло, що ми у вищу лігу не підемо»
– Ви доволі несподівано стали грати на аматорському рівні за команду з Борщівщини.
– Моя дружина – з Мельниці-Подільської. Тут ми побудувалися. Мені дуже подобається ця місцевість – неймовірна природа, ліси, біля мого помешкання протікає Дністер. Тому погодився грати за місцевий ФК «Мельниця» у чемпіонаті області, адже тут немає таких великих навантажень. У тому фізичному стані, в якому я нині знаходжуся, ще можу грати.
– По кар’єрі ні в ДЮФЛ України, ні на професійному рівні голів Ви не забивали, а в чемпіонаті області стабільно відзначалися.
– Раніше я грав на іншій позиції – центрального захисника, тому здебільшого дбав про оборону власних воріт, а зараз виступаю на місці опорного півзахисника, часто підключаюся до атак й інколи мої випади стають результативними. На цій позиції мені більше подобається грати. Чому там раніше не грав? Кварцяний бачив мене саме центральним захисником, та й інші тренери теж ставили у захист. Це було доволі відповідальне місце на полі, адже ти маєш добре читати гру, бо позаду тебе тільки воротар.
– Сезон-2021 – яким він був для Вас і Вашої команди ФК «Мельниця»?
– Вважаю, що сезон був невдалим. У тому числі й через несправедливі, на мій погляд, рішення суддів у відповідальних матчах із бучацьким «Колосом». Вони «переламали» нашу команду. У першому колі ФК «Мельниця» був на ходу, нам усе вдавалося, і в матчі у Бучачі теж добре виглядали, але наприкінці поєдинку так сталося, що пропустили двічі. А переломний був матч у Городниці, де на старті другого кола програли місцевій «Ниві». Вже тоді відчували певні кадрові проблеми, зокрема, не було Івана Плосконоса, на двох важливих поєдинках був відсутній Сергій Онуфрейчук. Фактично друге коло ми догравали.
– Але як би там не було, перед останнім матчем чемпіонату з ФК «Трибухівці» за умови перемоги у Вас був шанс зачепитися за «бронзу».
– Той матч нам випало грати у Бучачі на великому полі, де газон був дуже твердий і ще й сильний порив вітру. За таких умов важко було щось реально створити, хоча ми й мали ряд хороших моментів. Я провів лише перший тайм, було побоювання, що знову надірвав задній м’яз, тому вирішив поберегтися і був замінений. Хлопці, зрозуміло, трохи впали духом, і той матч завершився внічию – 0:0. Але зазначу, що в нас не було завдань обов’язково потрапити до призової трійки. І навіть якби взяли «бронзу», для всіх було зрозуміло, що ми у вищу лігу не підемо, як того вимагав регламент. Бо у нас немає відповідної інфраструктури, футбольний газон, напевно, найгірший серед усіх колективів першої ліги. Були певні обіцянки, що ці недоліки «підтягнуть», але так поки нічого й не зроблено. Тому під великим питанням виступ ФК «Мельниця» у наступному сезоні.
– Є бажання пограти ще хоча би кілька років на аматорському рівні?
– Так, я отримую задоволення від гри, але це не порівняти, коли ти граєш на майстрівському рівні. Та оскільки на той рівень мені вже нереально вийти, коліна та суглоби не витримали б фізичних навантажень, то задовольняю себе тим, що є.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: "Нива", «Мельниця», ексфутболіст, Роман Годований
13300