Найсвіжіше:
• Тернопільські енергетики звертають увагу споживачів на важливі дати • У Тернополі спіймали зловмисника, який обливав кислотою чужі автомобілі (відео+фото) • Как стать профессионалом в прогнозировании спортивных результатов • “Бізнесмен” з Тернопільщини допомагав ухилянтам в багажнику перетинати кордон (+фото) • Шукаємо свою цільову аудиторію: підказки та лайфхаки • Зрізав 11 дерев акації та ясена у заповіднику: за незаконну порубку відповідальність нестиме житель Борщівщини (+фото) • Цифрова революція в складському обліку: як онлайн-системи трансформують бізнес • Новий законопроєкт, бронювання та відстрочки: якою буде мобілізація у квітні • Помер відомий тернопільський тренер, котрий виховав багатьох чемпіонів України • Молодик зі Зборівщини поцупив з рахунку сусідки 20 тисяч гривень • На Тернопільщині виявили зловживання на 1,2 мільйона під час ремонту дороги  • На Тернопільщині сильний вітер повалив дерева на дороги державного значення • Частина жителів Тернопільщини сьогодні буде без світла • Оголосили вирок неповнолітньому, який влаштував підпал біля колії на Тернопільщині • Жителі Тернопільщини зможуть отримати гранти на бізнес від Червоного Хреста – кого стосується • Сьогодні на кілька годин частина Тернополя буде без світла: адреси • 26-річний тернополянин за $4500 став «багатодітним» татусем трьох литовських дітей • У лікарні помер офіцер з Тернопільщини • На Донеччині загинув військовослужбовець з Тернополя • Що таке віртуальний телефонний номер і які його особливості • На Тернопільщину на щиті повернувся 37-річний матрос (+фото) • Принцип дії імпелерного насоса • Громада на Тернопільщині зустріла кортеж із тілом Героя (+фото)  • На Гусятинщині у пожежі згоріло 60 листів шиферу (+фото) • Слідчі Тернополя повідомили підозру кременчанину, який торгував зброєю
rss

Депутат обласної ради Вікторія Кривоніс: «Я, напевно, єдина депутатка, яка на сесії добирається тролейбусом»


Опубліковано: 14 Вересня 2021р. о 22:00


Її життя – постійні сесії, ухвалення рішень, відстоювання думки. Вона – унікальна жінка, майстер із вишивки, знає понад 200 видів її техніки. Вікторія Кривоніс – депутат обласної ради, член партії «Європейська солідарність». Як пані Вікторії вдається поєднувати такі зовсім різні види діяльності? Чому вона пішла у політику? Детальніше про це ми розпитали Вікторію Кривоніс в ексклюзивному інтерв’ю.

«Парк “Загребелля» є «легенями» Тернополя, і вважаю вирубку кожного дерева в ньому злочином”

– Пані Вікторіє, у нинішньому скликанні обласної ради Ви запам’яталися як депутатка, котра стала найбільшою захисницею парку «Загребелля», оскільки почали протестувати, тому що не хотіли, аби там вирубували дерева й зводили будинки. Кому взагалі прийшла така ідея, аби знищити, грубо кажучи, парк?

– Щодо парку було складено план, який передбачав там рекреаційні зони для забудови їх тимчасовими об’єктами. По суті «Загребелля» вже захопили! Там у прибережній зоні біля ставу побудували будиночки, що взагалі заборонено законом України, бо прибережна зона має мати 15 метрів від берегової лінії. І це небезпечно. Йтимуть дощі, вода у ставі підніметься і підмиє ці будинки. Таким чином зараз перекритий доступ до берегової лінії, люди не мають змоги потрапити до ставу, а законодавством це заборонено. Якщо є водний об’єкт, то по всій береговій лінії будь-яка людина повинна мати доступ до нього. Минулої каденції (я не була тоді ще депутатом) мої однопартійці не голосували за рішення щодо тих усіх зон через просту причину – постійне уточнення даного проєкта. Цього скликання, коли утворилася коаліція із фракцій “Свобода”, «Слуга народу», «За майбутнє» і “Довіра”, вона просто «протиснула» це рішення, і за нього проголосували. Коли ухвалювалося рішення з порушенням регламенту, всі дружно натиснули на кнопку. Але ж перед тим на жодній комісії не вивчалося це питання. Пропонували створити робочу групу, яка б ознайомилась із цією проблемою. Я за цей проєкт не голосувала. Коли почала детальніше вивчати питання, то зрозуміла, що добре вчинила. Створилася коаліція, яка забрала у депутатів право ґрунтовно вивчити питання. І власне ось це порушення регламенту спричинило моє обурення. Це рішення ухвалено незаконно. Парк “Загребелля” по суті є легенями Тернополя, і вважаю вирубку кожного дерева в ньому злочином проти громадян нашого міста, посяганням на здоров’я тернополян. А в умовах епідемії коронавірусу, коли страждає саме дихальна система людини, це є подвійним блюзнірством.

– Чи не доводилося з цього приводу конфліктувати з представниками інших фракцій чи політиками інших рад, зважаючи, наскільки це питання було важливим для міського голови Тернополя? Можливо, линули якісь погрози чи ще не доводилось такого пережити?

– Погроз не було. Майже на кожній сесії я виносила це питання і з голосу, і подавала як депутатське звернення пізніше, наполягаючи, щоби внесли нове рішення про скасування цього ганебного проєкту. У відповідь бачила сміх. Мені здається, що мене не сприймають. Я в політиці нова людина, тільки зайшла в першу каденцію, можливо, через це таке ставлення до мене.

«Погляди моїх однопартійців не змінилися, вони не «продалися», залишилися такими ж ціпкими»

– Розкажіть, будь ласка, детальніше про роботу облради, сесійні засідання та рішення, які там ухвалюються.

– Депутати вносять свої пропозиції, різні запити, проєкти рішень найчастіше письмово. Їх треба зареєструвати. Потім ці рішення повинні пройти профільні комісії тих тематик, яких вони стосуються – чи то екології, чи культури. Після цього мають потрапити на розгляд ради. Також проєкт рішення або пропозицію можна внести з голосу в сесійному залі. До речі, пропозицію з парком “Загребелля” голова облради Михайло Головко теж вніс із голосу. Але коли вносиш із голосу, то це рішення мають ще розглянути, а не одразу ухвалювати, інакше це приведе до нерозуміння суті питання, за котре голосують. Навіть до можливих зловживань на користь тих чи інших груп, що мають прямий чи опосередкований вплив на депутатів.

Вікторія Кривоніс із донькою Дариною, чоловіком Сергієм та з сином Денисом

– Чи не складно знаходитись в опозиції, коли більшість Ваших проєктів не підтримують?

– Насправді дуже би хотілося, щоби ці проєкти підтримувались, тому що я бачу їхню важливість. Звичайно, що важко, але ми будемо боротися за наше місто та область, тому що іншого виходу немає. І ось тут постає питання щодо коаліції і присутності в ній патріотичної партії “Свобода”, яка позиціонує себе як націоналістична. Я пам’ятаю, коли ця партія дуже критикувала президента Віктора Ющенка за недостатню українськість, президента Петра Порошенка – за недостатній патріотизм. А зараз як вони поводяться у Тернополі? Можливо, я помиляюсь, і вони справді націоналісти. Якщо це так, то нехай покажуть свою українську позицію.

– Майже за рік роботи депутатом не розчарувались у політиці?

– Чесно, ні. Тому що бачу навколо себе соратників, людей, які пройшли зі мною все. Коли людина йде до влади, то вона зовсім інша, ніж коли приходить у владу. Так само і з опозицією. Я бачу, що погляди моїх однопартійців не змінилися, вони не «продалися», залишилися такими ж ціпкими. Пишаюся, що я в такій команді. Це люди, які знають, для чого прийшли в політику, які працюють незалежно від того, чи при владі опинилися, чи в опозиції, які знають свою лінію, за що борються, які люблять Україну.

“Коли обрали президентом Зеленського, я була шокована не тому, що він пройшов, а тому що стільки голосів набрав у Тернополі”

– Коли Ви взагалі почали цікавитись громадським життям Тернополя, області?

– Я завжди цікавилась громадським життям Тернополя, але це було на низькому рівні. Два роки тому на виборах, коли обрали президентом Зеленського, я була шокована не тому, що він пройшов, а тому що стільки голосів набрав у Тернополі. Вирішила, що з цим потрібно щось робити. Для мене було дуже складно повірити в те, що така патріотична область вибирає людину, в якої немає програми розвитку для українства, яка йшла на вибори з популістичними гаслами, яка не має що запропонувати для розвитку держави. Після цього я “вибухнула”, намагалася пояснити, що людину треба за діями пізнавати.

– Чому вирішили йти в політику, Вам подобається бути в курсі всіх подій, допомагати людям тощо?

– Для мене було велике розчарування, що таких людей, які мислять, як я, так мало. Думала, якщо сидітиму вдома, то з мене не буде ніякого толку. Тому мусила приєднатися до патріотичної команди, надіялась, що зможу її підсилити, тим самим пояснивши більшій масі людей, що вони помилилися.

– Ви є членом партії «Європейська солідарність». Чому обрали саме цю політичну силу?

– Насправді для мене це єдина команда, у якої слова не розходилися з ділом. Я поспілкувалася з багатьма і вирішила, що піду на вибори саме з ними.  

– Депутатом облради Ви стали вперше, хто спонукав балотуватися?

– Може, ви здивуєтесь, але це був мій чоловік Сергій.

“Якщо ми хочемо побудувати сильну державу, то саме культура – це та рушійна сила, яка збереже ідентифікацію нації”

– На Вашу думку, які найактуальніші проблеми у Тернополі та області, що терміново потрібно вирішувати?

– Якщо брати суто по Тернополю і не торкатися політики, то найпоширенішою проблемою є «легені» нашого міста. Це парки, які вирубуються, не засаджуються новими рослинами, а забудовуються незрозуміло чим. Крім цього, наша культура. Насправді це жахливо, коли через дах нашого лялькового театру тече вода і немає коштів, щоби його перекрити. У нас хочуть об’єднати Центр екологічної творчості для дітей із Центром технічної творчості. Це настільки різні напрямки. В екологічному центрі діти доглядають за рослинами, тваринами, щось обробляють, у них там цілий зимовий сад, а в технічному вчать паяти, створювати фільми, розбирати і збирати комп’ютери, роблять якісь моделі. Як можна об’єднати ці зовсім різні напрямки? І це все заради економії коштів. У громадах взагалі незрозуміло що робиться. Бібліотеки закривають, музеї також. Я вважаю, що з нашою культурою біда. Не можна залишати її на залишкове фінансування. Якщо ми хочемо побудувати сильну державу, то саме культура – це та рушійна сила, яка збереже ідентифікацію нації.

“У нас є перше в Україні жіноче крило “Європейської солідарності”

– Чи контактуєте з народними депутатами, може, питаєте в них поради, коли доводиться приймати складні рішення?

– Я працюю в хорошій команді. Наша народна депутатка Софія Федина опікується Тернопільською областю. На превеликий жаль, від нашої області «Європейська солідарність» не змогла провести у Верховну Раду жодного депутата. Ну, звичайно, я маю всебічну підтримку по всіх культурних заходах, оскільки ця людина більше, ніж хтось, може зрозуміти цінність культури у розвитку державотворення і свідомості громадян. Я цим пишаюся. У нас є перше в Україні жіноче крило “Європейської солідарності”. Ми їздимо на різні семінари, організовуємо конференції. Знаєте, жінка може зробити у політиці таке, що чоловіки скажуть, що воно другорядне. Найважливіше, що наше крило не стало окремим уособленням, ми, навпаки, цим об’єднанням підтримуємо всю нашу фракцію.

– Як ставитеся до діючої влади у країні, як представник опозиційної сили все сприймаєте в штики чи вважаєте, що і в них є раціональні ідеї?

– Я не можу сприймати все в штики. Якщо ухвалюється рішення, яке йде на користь держави, то, звичайно, його треба підтримати. Я – за Україну! Я не за чи проти влади, але за те, щоби в нас була Україна.

“Мама зі мною ніколи не розмовляла російською”

– Пані Вікторіє, розкажіть, коли Ви народилися, звідки родом, ким є батьки?

– Я народилася в Тернополі. Мій батько — уродженець Очакова, а мама — корінна тернополянка. Майже весь наш жіночий рід — кутковецький. На жаль, мами вже два роки немає. Свого часу вона поїхала у Сибір, і там я закінчила школу. Скажу, що мама зі мною ніколи не розмовляла російською. Я цією мовою володію бездоганно, вивчала ту програму, яка була затверджена у РРФСР, але додому приїхала з рідною українською. Там вона зберегла мою мову, мене, моє серце, зберегла в мені українку.

– Де здобували освіту і яку спеціальність отримали?

– Навчалась у Тернопільському економічному університеті на факультеті комп’ютерна інженерія. Отримала диплом магістра зі спеціальності «комп’ютерні системні мережі».

«Борщівська вишивка внесена до реєстру нематеріальної культурної спадщини України»

– Депутат облради – це більше громадська робота. Яке у Вас основне місце роботи? І загалом, як у Вас склався трудовий шлях?

– Я голова громадської організації “Школа борщівської народної сорочки”. Навчаю дорослих, рідше дітей, вишивки, тому що є майстром народних художніх промислів з художньої вишивки. А також я є членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Володію понад 200 техніками вишивки. Крім цього, з однодумцями зі “Школи борщівської народної сорочки” (ШБНС) зробили проєкт “Етновимір сорочки Городенківщини”. Ми намагаємось уже помаленьку вивчати вишивки інших регіонів. Закінчивши той проєкт, розпочали новий – “Етновимір. Борщівська сорочка верхоплутом”. Борщівська вишивка внесена до реєстру нематеріальної культурної спадщини України, і мої подруги по ШБНС є носіями цієї спадщини. Ну і я теж. Це дуже приємно, гріє мені душу.

“Коли постало питання  стати на весільний рушник, а в мене його немає”

– Хто передав Вам любов до вишивки і де вчилися цьому виду мистецтва?

– Тут взагалі дуже цікава історія, тому що моя мама в’язала, шила, плела, навчила мене всьому. Коли я познайомилась зі своїм чоловіком, то постало питання зі сторони його мами стати на рушник, а в мене його немає. Мама сказала, нічого страшного, ми його придбаємо. Дякувати Богу, ми його купили, і вже 25 років я у щасливому шлюбі. А тоді я прийшла до своєї мами та й кажу, що мені треба вишивати. Вона відповіла, що покаже мені, як вишивати хрестиком. До речі, займатися цим видом мистецтва я почала після 26-ти років. Потім прийшла до мене подружка і сказала, що на біржі праці є курси з вишивки. Я відповіла, що маю роботу і курси мені не потрібні. Але вона наполягала, що мені це треба. На цих курсах мені заклали основи вишивання, а далі я навчалась самостійно в багатьох майстринь. На сьогодні вже знаю понад 200 різних технік вишивки, хоча їх існує більше 300.

– Що для Вас означає вишивка?

– Вишивка – це наше коріння, це те, що притаманно нам. Ті візерунки, які є по всій Україні, надихають, заставляють вивчати, розказувати про це всім, щоби вони знали, яка наша Україна багата, різноманітна, розпізнавана. Вишивка – це моє життя та моя велика любов. 

– Не планували відкрити власну школу чи студію, де би навчали дітей мистецтву вишивки, чи у Вас уже є таке приміщення?

– Борщівська школа і є тією школою, де я навчаю дітей вишивки. Якщо говорити про стаціонарну, то наразі немає такого приміщення. Проте я хотіла би відкрити щось таке, але працюю на два фронти, тому не маю такої можливості. Усвідомлюю, що якби не була в опозиції, то, можливо, мені було б легше, мала би більше часу займатися школою. Але зараз Україна – понад усе!

“Чоловік знімає документальні фільми про людей, які були в  УПА, були виселені, воювали, пережили важкі часи і вистояли”

– Пані Вікторіє, чим займається Ваш чоловік, він теж має чи мав відношення до політики?

– Мій чоловік – режисер, робить документальні фільми. Ще у 2003 році він придбав камеру і сказав мені: “Віко, я хочу зняти документальні фільми про людей, які були в  УПА, були виселені, воювали, пережили важкі часи і вистояли”. Тоді Сергій почав їздити по різних містах Західної України, шукав таких людей і знімав фільм. Казав: “Я не встигаю зараз змонтувати ці фільми, але маю відзняти цих легендарних людей, поки вони живі”. Фільми знімалися за наші гроші. Ось коли кажуть волонтерство, то тепер я усвідомлюю, що це тоді було його волонтерство.  Створення фільмів є довготривалим процесом, тому Сергій досі працює, монтуючи нові з відзнятого матеріалу. Його фільми є у відкритому доступі на сторінці у «Фейсбуці» – студія документальних фільмів “Білий птах”, а також ми демонстрували деякі з них у бібліотеках міста і біля колишнього офісу ЄС.

“Якщо ми хочемо побудувати сильну державу, то саме культура – це та рушійна сила, яка збереже ідентифікацію нації”

– Як чоловік ставиться до того, що Ви так активно втяглись у політику?

– Він мене завжди у всьому підтримує. У сім’ї це найголовніше. Він постійно їздить знімати фільми, приїде на день і знову його немає. Тоді я його підтримувала, як могла, оскільки розуміла, яку важливу справу Сергій робить. У нас в сім’ї дуже велика повага і взаєморозуміння. Навіть коли бувають ситуації, що в нього своє бачення, а в мене – своє, то все одно важливо його погляди поважати. Ну і ще у нашій сім’ї завжди присутня довіра. Коли він їздив у ті села знімати фільми, я йому довіряла, знала, що він зробить усе, як належить, ідеально, знайде ту людину, яка йому потрібна. Так само Сергій довіряє мені, оскільки я постійно їжджу по всій Україні.

“Батько для мене приклад сили волі, розуму, талантів”

– У Вас є діти? Як вони ставляться до того, що Ви постійно в курсі усіх суспільно-політичних подій?

– У мене є син та донька. Сину 34 роки, а доньці — 14. Вона перейшла у 9 клас, вчиться у школі мистецтв імені Герети, займається малюванням. Я намагалася її навчити вишивати, вона спробувала, навчилась, але це її не зацікавило. Син — будівельник. Коли я у від’їздах, діти постійно запитують, коли повернуся додому, але завжди мене підтримують. Я не була б тією, ким є, без підтримки близьких та рідних.

– Ви така активна особистість, що, мені здається, навіть ніде не відпочиваєте. Чи, може, я помиляюся?

– Мій тато проживає в Очакові, і ми часто їздимо до нього відпочивати. Очаків — найгарніше місто в Україні після Тернополя, звичайно. Я дуже люблю свого тата. Він непересічна особистість. В Очакові багато років працював директором БТІ. Він дуже розумний, креативний, малює. Батько для мене приклад сили волі, розуму, талантів. 

– Які Ваші улюблені місця відпочинку в Тернополі?

– Я відпочиваю, коли ми з дівчатами робимо проєкт, тоді локація не має значення. Люблю гуляти парком Національного відродження, подобається мені гідропарк, але найбільше люблю кутківецьке “Загребелля”, оскільки родом із Кутківців. І можливо, саме через це мене дуже зачепило те, що його хочуть вирубати.

“Ресторан чи кафе сприймаю як місце, де можна поїсти, коли не можу поїхати додому”

– Часто відвідуєте ресторани чи кав‘ярні?  Ходите у театр або ж надаєте перевагу домашньому кіно?

– Я люблю наш ляльковий театр. У драматичний теж ходила, але вистави у цьому захоплюють найбільше. Ось ніби дитяча казка, але все так по-мудрому, дорослому. Мені здається, що ці вистави виховують дорослих більше, ніж дітей. Ресторан чи кафе сприймаю як місце, де можна поїсти, коли не можу поїхати додому. Але насправді більше я люблю домашню їжу.

– У Вашій сім‘ї подарунки прийнято дарувати лише на особливі дні чи будь-коли?

– Напевно, будь-коли. Коли я побачила якийсь цікавий подарунок, взяла його, принесла і подарувала. 

– Який останній подарунок отримали від чоловіка?

– Це було намисто, яке пасує до вишиванок. Я його дуже хотіла, і він мені подарував.

– І все-таки, здебільшого подарунки із золота чи корисні речі, які необхідні у господарстві?

– Ні, це намиста із напівдорогоцінних каменів. Я з тих людей, які вважають, що намист багато не буває. Навіть збираю камінчики і сама роблю. Ми і малюнок можемо подарувати одне одному. Суть не в ціні, а у тому, що треба подарувати, і все. А відносно користі у господарстві, то ми вирішили, що нам потрібно, пішли і купили.

“У жінки мають бути доглянуті руки, особливо, якщо вона вишиває чи навчає цьому”

– Де Ви купуєте речі, які щодня одягаєте? У брендових магазинах чи, можливо, маєте власних стилістів?

– Я можу купити одяг у будь-якому місці – на ринку чи щось побачити і замовити у кравчині, щоби пошила. Вишиванку ношу на свята, тому її сама вишиваю. Найважливішим критерієм для мене є, аби ця річ мені подобалась та підходила. Люблю, коли матеріал, з якого пошитий одяг, із натуральних тканин.

– Жінка – не жінка, коли не робить манікюр чи стрижку, не відвідує салони краси чи фітнес-клуби. Яка Ваша думка щодо цього твердження і чи особисто Ви відвідуєте такі заклади?

–  На кожному фото в соцмережах у мене коса. Я не стриглася 25 років, але я її завжди підрівнюю. Це робить або чоловік, або донька. Я не користуюся феном, оскільки в мене тонке волосся і не хочу його пошкодити. Манікюр роблю. У жінки мають бути доглянуті руки, особливо, якщо вона вишиває чи навчає цьому.

– Автівкою, напевно, користуєтесь?

– Ні, у нас немає автомобіля. Я, напевно, єдина депутатка, яка на сесію їде тролейбусом.

– Щось колекціонуєте?

– Колекціоную намиста. З дитинства збираю монети і паперові гроші різних країн. Коли я познайомилась зі своїм чоловіком, то він також сказав, що в дитинстві їх колекціонував, але ця колекція десь зникла. У результаті мама знайшла її залишки і все нам віддала.

– Ви любите читати? Творчістю яких авторів захоплюєтесь?

– Я люблю психологічні детективи, трилери, фантастику. Книжки цього жанру просто “з’їдаю”. Тут автор не важливий, я беру її і тоді вже бачу, хочу далі читати чи ні.

– Ви як мама та справжня господиня маєте власну фірмову страву, від якої чоловік божеволіє? Можете поділитися з нашими читачами її рецептом?

– Ну, напевно, я би сказала, що це борщ. Коли я його готую, то всі кажуть: “О, борщ”. Я роблю цю страву солодкуватою, не додаю туди жодної кислоти.

– Ви людина віруюча? Як часто ходите до церкви? Це греко-католицький храм чи православний?

– Звичайно, віруюча. Я – християнка. Довгий час відвідувала протестантську церкву Любові й Зцілення. Моя мама ходила до української церкви Християн Віри Євангельської, і я разом з нею. На жаль, зараз немає великої можливості завжди відвідувати храм, але коли є поблизу євангельська церква, то я туди йду.


Джерело: Тижневик "Номер один"
Автор: Рубрика:
Мітки: , , , , ,





Новини
29 Березня
28 Березня
Що ви очікуєте у 2024 році в Україні?
Погода
Реклама
Ua News media group
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше