Десятки країн, тисячі людей та сотні життєвих історій. Ми підготували для наших читачів спецпроект «Наші за кордоном». У кожному випуску будемо розповідати про нову країну, в яку мігрували наші співвітчизники. Про причини, які спонукали покинути рідний край, місцеві традиції та побут.
Для українців Білорусь не популярна у сфері туризму, політика одіозного «останнього диктатора Європи» також не робить країну привабливою. Прийнято думати, що устрій цієї республіки мало чим відрізняється від Радянського Союзу. Чи так це, нам розповіла тернополянка Оксана Зеремба, яка проживає у Мінську вже три роки.
– Мабуть, почнемо з основного запитання: чому Ви вирішили покинути Україну та обрали Білорусь?
– У 17 років я поїхала на навчання до Вроцлава у сусідню Польщу. Там у компанії спільних друзів познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Петром. Ми тривалий час переписувались, інколи він приїздив до мене в гості, їздили разом відпочивати. Після закінчення навчання я переїхала до Києва, влаштувалася на роботу. Петро запросив мене в Білорусь, і я поїхала на вихідні. Через місяць моя подорож повторилася. А от на третій раз я переїхала з кінцями і з обручкою на пальці (посміхається, – авт.)
– Що Вас найбільше вразило у цій країні?
– Ідеальна, педантична чистота. Навіть на вокзалі немає неприємних запахів, безхатьків, циган, з якими зазвичай асоціюється слово «вокзал» у середньостатистичного українця. В країні не прийнято кидати сміття на землю – тільки в урни, яких усюди достатньо. Навіть якщо спостерігати за місцевими, то можна побачити, що вони недопалок не викинуть собі під ноги, а донесуть до смітника. А ще тут миють бруківку, пилюки немає зовсім. У білому взутті ходити – одне задоволення.
Дуже багато парків і скверів, причому при будівництві нових будинків зелені зони не вирубують, а навпаки, висаджують навколо новобудов нові. Судячи з усього, будівництво в Мінську здійснюється за Генпланом, оскільки будь-які ознаки хаотичної забудови відсутні.
Окремо – про дороги. У порівнянні з нашими виглядають, як автобани. Ями та вибоїни відсутні, нерівності зустрічаються, але рідко. І це стосується не лише центральних магістралей, провінційна дорога також у дуже хорошому стані. Та й взагалі дуже чисті узбіччя, багато місць для перепочинку. У Мінську немає автомобільних заторів. Після Києва для мене це справжній шок (сміється, – авт.). А ще тут не можна міняти гроші з рук, тільки обмінні пункти, якщо, не дай Боже, такого «міняйла» зловлять, то посадять, також заборонено розраховуватись іноземною валютою. Я навіть не могла купити сувеніра за долар, продавці відправляли спочатку в банк.
– Корупція у цій країні існує?
– Чесно, я ще жодного разу з таким не стикалася. Тут корупція має трохи іншу форму. В основному це винагорода медперсоналу в лікарнях (цукерки, шоколад, шампанське). Бо якщо ти хочеш, аби тебе лікували, то натякнути на винагороду просто необхідно. І якщо чесно, я їх не звинувачую, адже після випуску з університету молодий медик отримує заробітну плату в перерахунку на українську валюту майже 3000 грн. До речі, віддячити медикам напряму не вийде, необхідно знайти людину, через яку ви це зробите. Також корупційна складова є в інспекторів ДПС. А все тому, що ввели велику кількість санкцій: перевищення швидкості загрожує штрафом від 420 грн. до 2800, у деяких випадках можуть і прав позбавити. Проїхавши на червоний колір світлофора, доведеться віддати 560 грн., при парковці там, де заборонено, – 840 грн. і більше.
– Що можете сказати з приводу роботи в Білорусі?
– Офіційно влада стверджує, що безробіття подолали, але насправді це не так. Багато жителів працюють зараз не на повну ставку. Частина населення змушена їздити на заробітки до РФ, Польщі та Прибалтики. Добре оплачувана робота – рідкість. А знайти місце журналісту, маркетологу або дизайнерові взагалі не можливо. Культурний рівень бажає кращого – 80-ті роки минулого століття залишаються незмінними і до цього дня. Ось, наприклад, я і досі не знайшла собі роботи за фахом, тому доводиться працювати на біржі фрілансу.
Середня заробітна плата в Білорусі становить 10 тисяч гривень, а мінімальна – 4000 грн. Краще за всіх у країні живуть співробітники авіакомпаній, IT-фахівці та працівники нафтохімічних підприємств. Зарплата в цих галузях часто перевищує 22 тис. грн. Низькооплачувані спеціальності – медична сестра і вчитель. Їхній щомісячний дохід у середньому становить 5 тис. грн. Мінімальна трудова пенсія – 3600 грн., а середня – 4200 грн.
– Яка вартість нерухомості у Білорусі?
– Досить висока, зважаючи на їхні зарплати. І все це тому, що дуже часто до Білорусі мігрують із Росії. Для росіян – це ідеальна країна. Якщо в Росії ти маєш бізнес або працюєш віддалено, то тут зі своєю зарплатнею можна просто шикувати.
Найбільшою популярністю користуються Мінськ, Вітебськ і Брест. Оренда однокімнатної квартири в столиці у місяць буде коштувати від 6 до 9 тис. грн. В обласному центрі – від 3600 до 6000 тис. грн. Вторинна однокімнатна квартира в столиці Білорусі коштує 1 680 000 грн. Двокімнатна обійдеться приблизно в 2 800 000 грн., нове житло – 2 000 000 грн. «Комуналка взимку» – 2200 грн., влітку – 840 грн.
До речі, поки не забула. Тут велика проблема з побутовою технікою, вона дуже дорога і не якісна. Коли я вперше потрапила в магазин, то була шокована, вдома почала моніторити українські інтернет-магазини і всю необхідну техніку тепер везу з Києва.
– Про «бацька» говорять багато, в основному його політика викликає обурення. Що, на Вашу думку, зробив цей Президент доброго для своєї країни?
– Якщо чесно, то я трохи аполітична, але для себе знайшла те, що було б непогано втілити в Україні. Білорусь стимулює емігрувати молодь до сільської місцевості. Президент запустив програму відродження села, завдяки якій у селах будується безліч цегляних будинків. Місцеве населення їх називає «президентськими будиночками». Колгоспники їх отримують у користування безкоштовно. А пропрацювавши протягом 10 років, це житло стає їхньою власністю. Але для цього треба протягом усіх 10 років працювати і жити тільки в цьому місці. Роботи в колгоспі для населення досить. Оплата такої праці – від 8500 грн. Плюс до всього своя земельна ділянка теж приносить прибуток і свої продукти харчування.
Щодо соціальних гарантій, то багатодітні сім’ї можуть стати в окрему чергу на поліпшення житлових умов, а також отримати пільговий кредит на житло під 1% на 40 років (правда, при цьому сім’я повинна бути малозабезпеченою). Крім того, у членів багатодітних сімей є пільги і на «комуналку»: за воду, каналізацію, газ і електрику вони платять за субсидованими тарифами незалежно від обсягу споживання.
Також діє програма «сімейний капітал» або, як її називають у народі, «ребенок Лукашенко». Сім’ям, в яких народжується третя та наступні діти, держава перераховує на спеціальний вклад 10 тисяч доларів. Після того, як цій дитині виповниться 18 років, гроші можна буде витратити на житло, навчання, лікування або додаткову пенсію для мами.
– Що вигідніше – власна автівка чи громадський транспорт?
– Про автомобіль не скажу, бо в основному користуюся громадським транспортом. Маршруток на внутрішньоміських маршрутах немає взагалі, пасажирів возять автобуси і тролейбуси білоруського виробництва, все у хорошому стані. Транспорт ходить дуже чітко, максимальний час очікування – 4 хвилини.
Тут дуже вигідно купувати проїзний. Для прикладу, безліміт на місяць, в який входить проїзд автобусом, тролейбусом, трамваєм, метро, експрес-автобусом та міською електричкою, коштуватиме 890 гривень. Разовий проїзд в автобусі-трамваї-тролейбусі – 8 грн., метро – 9 грн.
– Яка вартість продуктового кошика?
– Взагалі хочу сказати, що тут справді продукти харчування дуже високої якості, особливо молочна, м’ясні вироби та шоколад. Відгуки про високу якість білоруських продуктів – правда. Ковбаса і сир місцевого виробництва дуже смачні і натуральні –тут діють досить суворі ГОСТи родом із СРСР. Велика увага приділяється тому, з якої сировини виготовляють той чи інший продукт. Ціни буду вказувати за кілограм. Фарш свинячий –180 грн., ковбаса – від 100 грн., куряча тушка – в середньому від 100 грн., помідори – 51 грн., картопля – 6 грн., цибуля – 7 грн., огірки – 40 грн., банани – 26 грн., апельсини – 29 грн., хліб – 13 грн., макарони – 13 грн., мука – 11 грн., молоко 15 грн. за літр, масло – 19 грн. за пачку.
– Чим харчуються білоруси?
– Національна кухня Білорусі, може, і не настільки всесвітньо відома, як французька чи німецька, але і в ній можна знайти цілий ряд цікавих і смачних страв. Оскільки Білорусь – це слов’янська країна, немає нічого дивного в тому, що у цій кухні є багато спільного з російською, українською та польською, але при цьому в білорусів є і безліч своїх унікальних страв. Специфіка їхньої кухні полягає в переважному використанні місцевих інгредієнтів – картоплі, м’яса, молока й овочів.
Напевно, найбільш популярною стравою серед жителів країни є деруни – своєрідні оладки з картоплі, які зазвичай їдять зі сметаною або шкварками, поливаючи різними соусами. Картоплю також використовують для різних інших страв, картопляників і картопляних бабок. Іншим традиційним рецептом для білоруської кухні є товсті борошняні млинці з різноманітними начинками та мачанками. Дуже мені смакують різні види квасу, в Україні такого не зустрічала – березовий, буряковий, ще збитень у них смачний.
– Які традиції у білорусів?
– Білоруси з задоволенням відзначають свята, що збереглися з дохристиянських часів. Особливою популярністю у них користується день Івана Купала, присвячений літньому сонцестоянню. На початку серпня Білорусь відзначає закінчення збору врожаю – Дожінкі. Фестивалі на честь цього свята проводяться у всіх обласних центрах країни. Розважальні заходи починаються з урочистої ходи. На них відзначають кращих працівників сільського господарства. Потім проходять концерти фольклорних ансамблів і ярмарки, на яких можна придбати продукцію аграрних комплексів та фермерів. У цілому вони ж християни, тому також святкують Різдво, Великдень та інші християнські свята.
– Ви Вже пожили тут деякий час, що цікавого підмітили?
– Молоді люди знайомляться один з одним де завгодно, тільки не на вулиці – це в країні не прийнято, як і заводити розмову з незнайомцем. У Білорусі розмовляють на двох мовах – російською та білоруською. Причому на рідній мові мало хто говорить, але ставлення до неї дуже тепле. Білорусам заборонено вживати спиртні напої на вулиці, включаючи пиво. У найближчому майбутньому хочуть ввести заборону і на куріння. У Білорусі дозволено казино та азартні ігри, в Мінську десь близько 10 великих таких комплексів. Тут майже немає вуличної торгівлі, дрібних кафе і барів. В основному вся торгівля зосереджена у великих гіпермаркетах і торгово-розважальних центрах.
У країні велика кількість пам’ятних місць, що нагадують про Велику Вітчизняну війну. Її історія бере початок не з 22 червня 1941 року, а з 1 вересня 1939 року в Гродненській і Брестській областях закликали чоловіків у польську армію воювати з німцями. Ця держава найбільше постраждала під час Вітчизняної війни. Мінськ і безліч міст були повністю зруйновані й відновлені після війни. Тому тут забудова радянська, сталінський ампір, як його ще називають.
Дуже багато пропаганди і соціальної реклами. З біг-бордів кличуть у військові ліцеї, армію, поліцію, прокуратуру. Натомість майже відсутня політична реклама і реклама продукції. Тут практично всі будівлі обладнані пандусами для людей з інвалідністю. А ще дуже багато китайців, вони приїздять сюди працювати на будівництво та навчатися в музичних закладах. У цілому країна дуже безпечна, низький рівень злочинності, але я досі не можу позбутися відчуття, ніби за мною хтось спостерігає.
– Які вони, білоруси?
– Білоруський народ дуже гостинний і доброзичливий. У цій країні майже повністю відсутні будь-які прояви ворожнечі за національною або релігійною ознаками. Крім того, місцеві жителі дуже терплячі. Під час розмови з ними практично неможливо почути, як вони скаржаться на владу або висловлюють невдоволення існуючими законами. Мені здається, це найтерплячіша нація в світі. У глибині душі майже в кожного білоруса сидить невдоволення владою, але вони мовчать. Люди не підуть на мітинг, а будуть працювати і нескінченно пристосовуватися до нових умов. Їм у голову не приходить, що умови вони можуть створювати самі. Вони слухняні і приймають те, що є. Одне з найпопулярніших висловлювань білорусів на форумах під час київського Майдану було: «А хто буде працювати?»
– Чим, на Вашу думку, білоруси разюче відрізняються від українців?
– Немає такого явно вираженого, як у нас, розриву в рівні життя між столицею і провінцією, коли, від’їжджаючи від Києва на 100 кілометрів, створюється враження, що потрапив в іншу країну: рівень життя за межами Мінська поступається столичному, але в цілому не набагато.
Олігархи тут відсутні як клас. Всі великі підприємства – у державній власності, приватники працюють у малому і частково середньому бізнесі. Поняття купівлі-продажу державних посад відсутнє – все вирішується адміністративними методами.
У результаті в Білорусі немає зрощування влади та бізнесу, використання великими бізнесменами влади у своїх інтересах – для цього при існуючій в Білорусі системі просто немає умов і можливостей.
Тут практично немає ознак різкого соціального розшарування суспільства: візуально не спостерігається як дуже багатих, так і дуже бідно одягнених, немає безхатьків, серед новобудов майже немає будинків з ознаками «елітності», вкрай мало автомобілів преміум-класу, дуже мало дорогих, гламурних закладів.
– Ви сумуєте за Україною, можливо, хотіли би повернутися?
– Я часто буваю вдома – шість разів на рік точно і на великі сімейні свята, тому засумувати не встигаю. Можливо, я б і повернулася, але одружена і всі питання ми вирішуємо спільно. В чоловіка добре оплачувана робота, я не маю на що скаржитись. Тому поживемо – побачимо…
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
13300