Як часто звучить фраза: «я дотримуюсь нейтралітету». Але що вкладається в неї – абсолютне дотримання поваги до різних ситуацій чи крайня байдужість «як буде, так буде?» Наче схожі речі, напевне, відрізняються вони лише особистим ставленням до тих чи інших моментів. Однак живемо ми в досить цікавій країні, де всі знають краще за інших, і обов’язково треба когось повчати, навіть коли це зовсім недоречно.
Усім відомо, що країна починається з тебе. Радість від того, що свідомих громадян, які нарешті це зрозуміли, більшає, але ж залишилися ті, які думають, що їм усі винні.
Дуже цікавої ситуації стала свідком. Стоячи в магазині у черзі до каси, заходять два молодики – діти років 15-16-ти. Однак зовнішність буває оманлива. Без черги та не зважаючи на жодні зауваження з боку втомлених після роботи людей, просять пачку цигарок. На що отримують відповідь: «Таких немає». – «А які є?» – питає парубок низького росту. – «Хлопці, подивіться на вітрину та оберіть собі», – відповіла продавщиця. Очі юнаків стали великими і погляди переважно падали на двері. Чоловік, який стояв переді мною, запитав у продавця: «Чому ви не питаєте, чи є їм 18-ть?» – і показав рукою на юнаків. Черга в мить просто завмерла. Хлопці стояли не знаючи, що казати, а продавщиця, набравшись злості, буркнула у відповідь: «Вам немає чим зайнятися, ви хто такий, міліціонер?» Чоловік спокійно попросив юнаків пред’явити документи. Один із них гонорово відповів: «А чому це я вам повинен показувати свої документи?» Продавщиця голосно попросила не затримувати чергу, мовляв, стоїть жінка з дитиною, показуючи на мене. Я почекаю, а ви документи справді попросіть, додала я. За секунду двоє чоловіків та жінка, котрі чекали до каси, просто оскаженіли: давай скоріше, що ви там застрягли, тобі не байдуже, чи має він вісімнадцять, лунало з невеличкого натовпу. Нарешті хлопчина дістав паспорт, чоловік нагло тицьнув пальцем у рік народження: йому сімнадцять, рік народження бачите, сказав він продавцю і крикнув людям: «Вам закон України прочитати треба!»
Продавщиця попросила хлопців покинути магазин і з червоним обличчям завершувала свою роботу. Коли чоловік вийшов надвір, йому вслід полетіли безліч «компліментів» із уст продавця, однак він був правий. Дочекавшись, поки чоловік зникне з поля зору, жінка, стоячи збоку і наглядаючи за всією цією ситуацією, сказала: «Щоби не траплялися такі конфлікти, треба дотримуватись нейтралітету». – «Про який нейтралітет ви кажете, якщо мова йде про здоров’я дітей та дотримання закону?» – додала я. Відповіді не було. Однак косі погляди та фразочки у спину відчула. Що поганого зробив чоловік? Хіба це злочин – зробити зауваження? Адже, напевне, у нього також є діти і він як батько не хотів би, щоб його сина завчасно труїли.
Але де ж гарантії, що магазин, який розташований через дорогу, не відпустить юнакам заборонений продукт? Заробити всім хочеться, а контролювати – не дуже. У таких простих, але важливих життєвих ситуаціях і формується наш менталітет як країни. Становлення нас як добропорядних людей. Мова не йде, щоби скандалити і кричати на весь магазин, що тут працюють злочинці. Але ж дотримуватись законів та підпорядковуватись їм ми повинні. Кожного дня таких правопорушень сотні, а то й тисячі. Через свої принципи ми не звертаємо уваги на такі «дрібниці», які й закладають зерно вседозволеності. Через виховання та моральний етикет не піднімаємо галасу та стараємось зайняти позицію «нейтралітету», мовляв, та хай собі самі розбираються. Але грань між «байдуже» та «нейтралітет» тонка і ми не завжди бачимо її.
Після цього випадку довго аналізувала, чи все правильно було навіть з моєї сторони. Близько тижня минуло, я знову зайшла до магазину. Не знаю, побачила мене чи ні та сама продавщиця, але попросила документи у молодої жінки, яка купували сигарети. Не можу сказати, що це заслуга того чоловіка, який зробив їй зауваження, але якщо дана ситуація вплинула на якість її роботи, це вже маленька перемога.
Їдучи в таксі, я не звертала уваги на відчинене вікно у водія, на запалену цигарку, терпіла, бо думала, навіщо буду його зачіпати, ще накричить. Але ж чому? Це моє право комфортної їзди. З появою дитини більше уваги звертаю на такі речі, бо тепер її здоров’я та комфорт для мене на першому місці. І радію тому, що зробивши один раз зауваження стосовно відчиненого вікна, другий раз водій, сміючись, каже: «пам’ятаю вас, вікно зачиняю». Це дрібниці, але з них ми формуємо себе, подаємо приклад нашим дітям та оточенню.
Сперечатися з тим, що є люди, котрі апелюють будь-чим, аби конфліктувати та посваритися, не будемо, бо їх вистачає. Так само як є й ті, котрі вважають, що вони думають найправильніше (є моя думка і неправильна). У будь-якій ситуації варто дотримуватись спокою, напевне, це правильне рішення у всіх життєвих ситуаціях, так як емоції не дозволяють нам тверезо оцінювати ситуацію та робити правильні дії.
Соломія Вершигора
Джерело: Тижневик "Номер один"
5297