Найсвіжіше:
• У вихідні дороги забрали життя двох людей • Найпопулярніша послуга – видача карток платників податків • Собачі «розбірки» у Тернополі: хто і за скільки стерилізує безпритульних тварин? • У Настасові вшанували хліб та хліборобів • Тернопільському футболу 110 років: від зародження до сьогодення • У США українка, яка знімала порно, отримала 20 років в’язниці • В Україні почали виробляти більше м’яса, але менше молока • Дружина нацгвардійця Діана Марків: «Не було ілюзій щодо виправдання, але навіть у страшних снах не могла припустити, що Віталію можуть дати навіть більше, ніж просив прокурор» • Про город і сонячні батареї, або Як на Бережанщині сільський війт продав землю за «доляри» • Голомша хоче компенсації зарплатні в ГПУ за майже 5 років • Повертаючись із церкви, потрапила під колеса автомобіля • Уряд не виділив містам 10 мільярдів на розвиток • Тернополянин ініціював випуск унікальної марки • Тернопіль у повній «бойовій» готовності та гучно обіцяє відсвяткувати свій день народження • Батька й дочку, які хотіли продати хліб лікарні, оштрафували на 55 тисяч • ГОРОСКОП • На Тернопільщині вилучили 12 тисяч літрів незаконного алкоголю • Анонси газети «Номер один» від 21.08.2019 р. • Тренер із надання домедичної допомоги Віктор Шацький: «Екстрена медицина чи домедична допомога – це симбіоз науки і… рок-н-ролу» • Королева манікюру Тетяна Штаблава: «Якщо хтось думає, що манікюр – це лише підпиляти й обрізати кутикулу, то він дуже помиляється» • «Чорна п’ятниця» у «Червоній руті» • Де на Тернопільщині не буде світла • Ремонт дороги у Залісцях: як працюють соціальні кошти • На Підгаєччині заради хати онука підробила заповіт • Тернопільський бізнес запрошують на форум у Криницю
rss
Код серця Віри

Опубліковано: 3 Квітня о 10:33



2 квітня народилася знана музейниця та мистецтвознавець Віра Стецько

Уже третій рік сиротливо поблискує вікнами старенька майстерня на вул. Гоголя у самому серці Тернополя, хоча кругле каміння, мов хліби, надалі увічнює стовпчики огорожі. Набубнявіли листям гілочки вишні, посадженої Дмитром, і вічний плющ зеленим пледом вкриває стіну давньої хатини. Та вже струхлявів від марного чекання дерев’яний ослінчик і не прилітають синички – ніхто не наливає джерельної води у кам’яну виїмку.

Віра Стецько у картинній галереї

«Я її вимолив у Бога»

39 років подружжя Стецьків разом крокувало по життю, і буквально 3 дні Віра не дожила до їхнього ювілею, що збігся із Днем незалежності України. Поєднало ж їх око Тернопільського ставу, де якось влітку молодий художник уперше побачив чарівну білявку, яка виходила з човна у віночку з річкових лілій. Мов Афродіта з піни морської, впурхнула красуня в душу Дмитра. Запам’яталася ще й тому, що напередодні зустрів ворожку, і на його жартівливе запитання про долю та пильно подивилася в очі юнакові і серйозно бовкнула банальну фразу: «Скоро зустрінеш біляву дівчину і чекатиме вас велике кохання». Ніби у воду дивилася чорноока – Віра стала для митця талісманом, вірою і Музою.

«Якось я запитала дядька: «Як Вам вдалося прожити разом 39 років і не зрадити своїм почуттям? – пригадує племінниця пані Віри, Людмила Богомол. – Він відповів настільки просто, що я розгубилася: «Я в Бога просив ту одну-єдину, щоб я її любив і вона мене любила. І Бог мені дав!»

У грудні 2016-го, через 4 місяці після смерті тьоті, говорили ми про життя, і раптом у дядька Дмитра прохопилось: «Ти знаєш, я помічаю, що не живу, а існую».

Вже після його смерті я прочитала його щоденники і раптом мене пронизала думка: як він протримався ті місяці? Мені читати було боляче до сліз, бо коли душа Віри відлітала у засвіти, його душа розірвалася, але він змушений був нести свій життєвий хрест, бо Бог тримав і нічого з цим не поробиш. Скільки ті рядки вмістили болю! Він постійно з нею говорив! І я також ще й зараз часом розмовляю з тьотею».

Трохи помовчавши, Людмила з сумом додала: «Ви би бачили, який він сидів там, у майстерні, коли я його знайшла (Дмитро Стецько помер на Святвечір, 6 січня 2017 р. – авт.). Він ніби заснув у кріслі, сидячи  прямо перед картиною і дивлячись на свою останню роботу, присвячену Вірі, де їхні руки поєднані навіки. Його рука впала, певно, підпирав голову, фарба ще була мокра. Мабуть, усе сталося раптово: лице не перепуджене, не скривлене від болю. Пам’ятаю, мені лікар сказав: «Ви чули такий вислів: розрив серця? Оце і сталося у нього». Роковий інфаркт, а перед тим «на ногах» перенесений інсульт. Уявіть, який душевний біль терпів митець, що навіть серця біль не відчував?

На межі хрещених перелогів

Життя Стецьків ніколи не було безхмарним, бо не “паркетні” були вони митці. Не дарма у мистецькому середовищі довший час жартували, що у Тернополі є лише два ліхтарі: поблизу залізничного вокзалу та біля майстерні Стецька, щоб «органам» було добре видно, хто приходить до художника.

«Кінець 1980-х – 1990-ті роки – це був глухий час історичних перетинів: останні роки Союзу і перші кроки нашої Незалежності, – пригадує давня колежанка пані Віри, заввідділом Львівського Національного музею ім. Андрея Шептицького Надія Оленюк. Разом вони довший час працювали в обласній картинній галереї (тоді ще підрозділі Тернопільського обласного краєзнавчого музею). Але Дмитро з Вірою були настільки самодостатніми, що їм було цікаво навіть у такій провінції, як наш Тернопіль. По-перше, їм вистачало одне одного; по-друге, вони формували навколо себе культурне середовище. Зараз, коли я приїжджаю до Тернополя, без Віри і Дмитра це стало абсолютно чуже місто, якось воно змаліло, посіріло, зробилось абсолютно нецікавим. Настільки їх бракує! Не стало чогось такого привабливого. І так не вистачає спілкування зі Стецьками!»

А ще подружжя об’єднувала щира любов до України. Не дарма над майстернею художника постійно майорів блакитно-жовтий стяг.

«Дмитро завжди на прощання казав: «Я вас дуже прошу – говоріть українською», – доповнює мистецтвознавець із Хмельницького Лариса Чернова.

Із тернопільським мистецьким подружжям пані Лариса познайомилась напередодні 2-ої виставки Д. Стецька у Хмельницькому художньому музеї. Відтак вони разом відвідували мистецькі імпрези у Києві, Львові, Тернополі, Хмельницькому, відпочивали на Дністрі та озері Бакота. «Віра дуже любила фотографуватись і завжди була такою щирою, органічною. Тепер мені здається, що вона залишала частку себе у місцях, що їй сподобались. Якось ми поїхали на Дністер. Квітла акація, тож Віра сплела собі віночок, і я зазнимкувала її біля човна. Коли ж ми переглядали кадри, зауважили, що світло над нею нагадало прапор України! Вона надзвичайно тішилась цим кадром, а ми побачили добрий знак!» – посміхається спогадам пані Лариса.

«А коли ми відпочивали на Бакоті, з’ясувалося, що Віра просто закохана у водну стихію і чудово плаває. Її племінниця Людмила розповідала, що Віра перепливала Тернопільський став, – доповнює дружину краєзнавець Олександр Чернов. – Так от коли вона купалась у нашому озері, Лариса сфотографувала її, і на знімку добре видно німб над головою Віри».

На свято Божого Тіла віночки посвятили

Пінзель та інтуїція

Не секрет, обласний краєзнавчий музей став для Віри Стецько храмом, і хоча за фахом вона була професійним журналістом (закінчила Львівський університет), на музейний вівтар поклала навіть своє життя. Саме завдяки Вірі Іллівні Україна дізналася про іконописця Андрія Наконечного та першого бургомістра Тернополя Володимира Лучаківського. Захоплювалась вона доробком скульптора Антона Осинського та художниці Ярослави Музики. А як натхненно досліджувала творчість Іоанна Пінзеля! Чи не тому таємний галицький Мікеланджело відкрив саме їй дивне зображення на плечі статуї «Алегорія мужності»? Утім наукова спільнота досить стримано поставилась до відкриття.

«Віра сприймала мистецтво не лише на рівні знань, а й інтуїції. Для мистецтвознавця мати інтуїцію не менш важливо, ніж володіти знаннями, – розмірковує Надія Оленюк. – Оскільки я працюю у музейній сфері, хочу зазначити: можливо, її статті та публікації не були такі вже виважені та наукові, з потрібними посиланнями, як має бути. Але вона бачила і розуміла те, що пропускали маститі мистецтвознавці і науковці. Думаю, тут великий вплив мало спілкування з Дмитром. Віра не була суто науковцем – вона не мала жодного наукового звання, але мала свіжий погляд. Тому зробила дуже багато і ще зробила би чимало. Знаєте, Віра була дуже сонячна, і не тільки тому, що красива. У неї була внутрішня теплота. Вражали її спокійна гідність і магнетизм, що притягували людей», – зауважує львівська музейниця.

У Канаді розшукала дідуся

Мало кому відомо, що Стецьків єднав ще й спільний біль роз’єднаних родин: два старші брати пана Дмитра виїхали за океан і десь у Канаді зникли сліди Віриного дідуся. Тож коли відкрилися кордони, подружжя зібралось до Торонто. «Тьотя хотіла знайти могилу свого діда, Задорожного Михайла. А у Дмитра в Торонто жив рідний брат, тож вони місяць мешкали у нього, а нам свого сенбернара лишили, – жартує Людмила Богомол. – Бабця оповідала, після Другої світової дід виїхав на заробітки. Планували їхати всією сім’єю, але захворіли діти, тож дідусь вирушив сам, думав облаштуватись і повернутись за родиною. Згодом він написав, аби продавали хату і чекали на нього. Але так і не дочекалися, загубились між двома світами. Лише у 1960-х бабця отримала листа від своєї сестри, яка жила в Герцеговині, що Михайла поховали. Отож у Торонто Стецьки розшукали канадійку, яка жила разом із Михайлом. Жінка дуже злякалась, що вони приїхали за спадщиною, бо дід був заможним: у Торонто відкрив свій ресторан. Віра запевнила, що лише хоче відвідати могилу дідуся. І в переддень від’їзду жінка сказала, де його поховано.

Віра (справа) з родиною

Мала збитошниця

Віра народилася у звичайній родині у селі біля Гримайлова, що на Гусятинщині. Хоча ні, не звичайній: батько добре знав математику і був гарним бухгалтером. «Він навіть вчив бухгалтерії Василя Олійника (доктор економічних наук, професор, знаний у нашому краї економіст-аграрник, – авт.), – продовжує розповідь пані Людмила. – Дід був веселим, і його улюбленицею була тьотя. Натомість бабця завжди ходила серйозна. Мама (старша сестра Віри, пані Марія, – авт.) розповідає, що у дитинстві тьотя не раз щось вчудить, а отримувала мама. Бо менша нашкодить і бігом ховатися  на горищі. Зачекає, коли все вщухне і знову йде гратися. Тож на горіхи діставалося Марічці. Ще у родині є старший брат, дядько Михайло. Так-от, наша бабця була дуже сильна жінка, хоча мала 4 класи освіти, саме вона керувала в сім’ї, і ще дуже гарно шила. Маючи трьох дітей, повністю їх обшивала, тож у селі вони завжди були вдягнуті найкраще. Майстерність шиття передалася Вірі. Коли я пішла до школи, то завжди мала найкрасивіші фартушки. Щодо навчання, тьотя ніколи не була «зубрилкою», а мудрою від природи. До речі, вони щодня долали 7 км до школи».

А ще в роки тотального радянського дефіциту Віра примудрилася пошити модні джинси своєму Дмитрові: фірмові штани придбати було досить важко, та й жила родина не вельми заможно, оскільки норовливий Стецько зі своїми шевченківськими вусами категорично відмовлявся малювати портрети Леніна, натомість джинс у магазині придбати можна було.  

Малі модники

Жабеня

Сталося це пізньої осені. Пішли Михась із Марійкою та малою Вірунею на санчатах до річки, вкритої тонкою кригою, й почали кидати камінці в воду. Аж раптом щось як булькне. Старший брат захоплено вигукнув: «О, дивіться, жаба скочила!», і разом зі старшою сестрою повернулись у той бік. А то Віра впала у воду! Діти її витягли, але замість того, щоби побігти за старшими, посадили її на санки і повезли додому. «Тьотя дуже змерзла і сильно застудилася, – продовжує згадувати пані Людмила. – Можливо, через це вона все життя мала проблеми зі здоров’ям. Але ніколи нікому не скаржилась і дуже любила життя та намагалася якомога більше зробити». 

На жаль, вічні опозиціонери Стецьки навіть у час Незалежності України багато кому дошкуляли своєю незалежністю і прагненням змінити рідне місто на краще. Чомусь пригадалися слова письменника Валерія Шевчука, що дуже погано, коли посередність має велику життєву орбіту, і трагедія, коли яскравій людині цю орбіту звужують.

Вчора, 2 квітня, Вірі Стецько мало виповнитись лише 63 роки. Та не судилося через звужену орбіту…

Жанна Попович


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , ,



Новини
25 Серпня
23 Серпня
22 Серпня
21 Серпня
20 Серпня
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше