Найсвіжіше:
• На Зборівщині голова виборчої дільничної комісії шахраювала з коштами • Дві платіжки за газ об’єднають на одному аркуші • Адмінреформа: гарячі точки на Тернопільщині • Син поранив власного батька, перев’язав рану і… залишив помирати • У Копичинцях дружина чоловіка відбивала кулаками • Архів УПА із криївки в Кордишеві оформили у вигляді унікальної книги «Бандерівська скриня» • В Україні з’явиться електронний паспорт громадянина • На «Кубку Пушкарів» розіграють 150 тисяч • Засновники Українського реєстру донорів кісткового мозку: «Для нас надзвичайно важливо, щоб у реєстрі були українці, адже ми генетично споріднені і шанс на збіг стовбурових клітин більший» • Екскерівник «Тризуба» отримав орден • У Чорткові капітально відремонтують дорожню розв’язку біля костелу • ГОРОСКОП • Людина-легенда Тернопілля Ярослав Бенза: робота радійника й поезія – це дві жінки, яким він служив усе життя • Вдова загиблого у ДТП чемпіона світу Світлана Пушкар: «Після смерті чоловіка я не придумувала сину казок, що тато на небі або полетів у космос. Не хочу спотворювати реальність про смерть!» • «Маємо чимало прогалин, котрі згодом можуть призвести до повної руйнації галузі охорони здоров’я у краї» • В Андрія Горбатюка є розлади психіки, але що відбулося у ніч вбивства тату-майстрині, він розумів та може нести відповідальність (ВІДЕО) • Зменшено плату за обслуговування мереж при відсутності споживання газу • Масові заворушення на Тернопільщині: вся правда про ймовірне перебування українців евакуйованих з Китаю у санаторії «Медобори» • Анонси газети «Номер один» від 19.02.2020 р. • Головний поліцейський області Олександр Богомол: «Як мені пропонували посаду начальника ГУНП, радився з дружиною, казав їй, яка це відповідальність, ми не зможемо вже піти у нічний клуб потанцювати, як раніше це робили» • Акушер-гінеколог Олег Данилюк: «Назвати причину, чому з’являється фіброміома матки у жінок, досі не можливо» • Легендарний воротар Федір Бокач: «Молодий футболіст у «Цукровику» мав половину зарплати віддати, це мене розізлило, і я більше в команду не повернувся» • У справі Віталія Гнатишина, якого побили до смерті, поставлено крапку: суддя оголосив суворий вирок (ВІДЕО) • На Бережанщині електрик лишив при дорозі помирати залізничника • Де на Тернопільщині не буде світла
rss
Тернопіль втратив Віру

Опубліковано: 29 Серпня о 10:00



vira stecko

На 61-му році пішла з життя відома мистецтвознавець Віра Стецько

…Довго стримувані сльози впали на землю скупими краплями дощу. Прохолода окутала землю, і тільки темне, спотворене внутрішнім болем чоло неба нагадувало страдницькі обличчя скульптур Іоанна Пінзеля: час від часу обрій прорізали громовиці, але з небесних очей лише інколи скочувалась скупа сльоза. І аж нарешті пізно ввечері розверзлися небеса й гіркі потоки води хлинули на змучену землю. Небо плакало за втраченою Вірою, мистецтвознавцем, краєзнавцем і журналістом Вірою Стецько, яка пішла з життя 21 серпня 2016 року.

Соняхи і миска підсніжників

Вона дуже любила жовті квіти, особливо соняхи, тож гарячо-сонячних троянд і хризантем їй принесли цілі оберемки – останній прояв поваги, шани, любові. А соняхи, виявляється, були для пані Віри уособленням родинного щастя, бо на весілля майбутній чоловік подарував своїй кирпатенькій нареченій букет із маленьких сонечок. «Тоді ж стільки квітів не було, от я і подарував Віруні соняхи», – згадував, зігріваючи себе спогадами, художник і скульптор Дмитро Стецько.

А ще традиційно навесні тільки-но з’являлись підсніжники, він дарував дружині цілу миску перших квітів. Натомість на день народження чоловіка вона також завжди приносила квіти, якось стиха пояснивши: «Дмитро дуже любить квіти». І справді, народжений під шурхіт осіннього листя, Стецько до кожної рослини ставиться, мов до дитини. Навесні з любов’ю оглядає свій садок біля майстерні, змітає зимове сміття з тонких пагінців. Тим часом Віра поспішала на ринок за яскравими братчиками. 

Лілії долі

Взагалі неможливо писати про Віру, не згадавши про Дмитра. Вони стали сонцем мистецького бомонду. Ви коли-небудь бачили це подружжя неусміхненим? Здавалось, що посмішка справжнім німбом сяяла над ними. Та якщо Віруся просто випромінювала щастя навкруги, то пан Дмитро – це «річ у собі», точніше, у вусах: козацькі вуса надійно утаємничують усі його емоції, та очі митця так і пускають бісенят, іронізуючи над побутовою дріб’язковістю міщан.

Майже 40 років подружжя Стецьків разом крокувало по життю. А поєднало їх кільце нашого тернопільського ставу, бо саме на пляжі одної літньої днини молодий художник уперше побачив білявку, яка виходила з човна, вся уквітчана річковими ліліями. Мов Афродіта з піни морської, впурхнула красуня в душу Дмитра. Запам’яталась ще й тому, що напередодні зустрів ворожку і на його жартівливе запитання та пильно подивилась йому в очі і серйозно відповіла (щоправда, банальною фразою): «Незабаром зустрінеш біляву дівчину і чекатиме вас велике кохання». Ніби у воду дивилась чорноока – Віра стала для митця талісманом, вірою і Музою.

Познайомились вони пізніше. Провівши красуню додому, 33-річний Дмитро тільки й наважився прошепотіти: «Давай завтра підемо в кіно». А назавтра з ходу запропонував: «Виходь за мене заміж». Та до вінця свою Віруню повів лише через рік. До речі, вони побралися наприкінці серпня (на День міста) і цьогоріч подружжя планувало ювілей. Не судилося…

Того ж вечора юнак з дівчиною пішли таки в кіно на мелодраму «Табір іде в небо». Згодом обоє з усмішками згадували, як Віра потай від кавалера витирала сльози, а він увесь фільм зачаровано дивився на свою кирпатеньку красуню.

– Що я ціную у нашій родині, то це довіру, взаємоповагу та свободу, – відкрила якось таємницю «життя без сварок» пані Віра. – Жодній людині, тим більше творчій, не можна ставити дилему: або сім’я, або творчість. Дмитро завжди цінує те, чим я, як співробітник Тернопільського краєзнавчого музею, займаюсь. Я ж поважаю його творчість.

Ніби у відповідь на це пан Дмитро в одному з інтерв’ю зізнався: «Я найбільше відповідальний перед дружиною. Віра для мене – друг, порадник, перший критик і вічний цензор. З її погляду можу дізнатися, як зроблено роботу. Якщо вдало, вона обов’язково поцілує мене. Дуже боявся, коли ще був холостим, мати таку дружину, яка б мені заважала. Навіть і тут боровся зі своїм характером. Женився 33-річним. Віра влаштовує мене на всі сто відсотків. Ось цей дитячий і юнацький образ коханої, який виношував, у ній яскраво втілено. Мистецтво вимагає, щоб йому віддаватися сповна, без остатку. І Віра, як творча натура, мене в цьому постійно підтримувала і підтримує».

І ось тепер важка виснажлива недуга відібрала цю красу, зруйнувала щастя, закидала чорним горем родинне вогнище.

Княгиня капелюшків
Під час панахиди співачка Адріана Онуфрійчук сумно зітхнула: “Віра йшла містом, мов княгиня!” І саме мисткиня стала законодавицею моди на капелюшки. Якось ми гуляли центром міста і зустрілись із “Шапокляк”. Та зміряла пані Віру з ніг до голови і пафосно на весь Театральний майдан прорекла: “У неї знову новий капелюшок!” Віра засміялась і пригадала такий випадок. Мало хто знає, що гарно шила, відтак навіть у роки тотального дефіциту пан Дмитро мав джинси, а Віруня чи не щодня міняла вбрання. Так от, якось у свята подружжя вийшло на каву: Віра – вся в білому ще й у білому капелюшку, пан Дмитро – весь у чорному, ще й узяв чорний крислатий капелюх. “Шапокляк” як побачила їх, заклякла на місці, потім поправила свій солом’яний бриль, взялася руками в боки й каже: “Дивися, ще й обоє в капелюхах!” Треба віддати належне цій дивакуватій старенькій: вона якщо і перекривляла Стецьків, то робила це не образливо, а грайливо, з якоюсь поважною іронією.

stecko

Кохання для Віри

У Віри в житті було два кохання – чоловік Дмитро Стецько і загадковий скульптор ХVІІІ ст. Іоанн Георг Пінзель, чию творчість мистецтвознавець вивчала понад 30 років. Хтось хитро підкаже: а львівський науковець Борис Возницький? Так, він багато зробив, щоб пані Віра відбулась як професійний краєзнавець. Але їх таки поєднав загадковий Пінзель та його роботи. Як доказ – виданий під редакцією Віри Іллівни унікальний альбом-каталог «Таїна Пінзеля», що став уже бібліографічною рідкістю!

Що й казати, журналіст за першою освітою, вона відчувала сенсацію. У той час, як дехто в Тернополі сміявся: «Кому потрібні ці без рук – без ніг спотворені фігури?», вона працювала в архівах і детально вивчала кожну скульптуру. Чи не тому саме їй відкрилось – з’явилось обличчя на плечі «Алегорії мужності». До речі, свого часу фігуру було встановлено у бічному вівтарі церкви св. Покрови м. Бучача.

– Коли підняла голову – на мене дивився Пінзель. Я побачила скривлене від болю обличчя, яке більше нагадувало маску, – розповідала тоді, у серпні 2007-го, Віра Іллівна. – У ХV ст. Мікеланджело Буонаротті у сцені «Страшного суду» на фресках Сікстинської капели зобразив себе в образі грішника, чию шкіру тримає св. Варфоломій. От і Пінзель залишив свій автопортрет, але зобразив не застигле обличчя, а скривлене від болю.

Завдяки відкриттю, про Пінзеля заговорили. Більше того, чотири роки потому до нас із Японії приїхала знімальна група телекомпанії NHK і Віра Іллівна консультувала їх. Зачаровані магнетизмом робіт майстра і емоційними розповідями пані Стецько, вони не лише створили документальний фільм, а й випустили книгу про скульптора, який із дерева й каменю створив експресивно пластичних святих. Та справжнім тріумфом для дослідниці стала виставка робіт «галицького Мікеланджело» у Луврі.   

Іконописець «Підкова», бургомістр-українець

За більш ніж 30 років роботи у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї Віра Стецько організувала понад 300 виставок. Водночас вона ретельно досліджувала архівну спадщину, повернувши не тільки Галичині, а й усій Україні ім’я першого українця – бургомістра Тернополя Володимира Лучаківського, вивчала творчість скульптора Антона Осинського (припускають, що він був учнем І. Пінзеля) та художників діаспори, вихідців з наших земель: Якова Гніздовського, Михайла Мороза, Михайла Паращука, Ярослава Музики. Повернула із забуття ім’я іконописця Андрія Наконечного на псевдо «Підкова», який зобразив Ісуса Спасителя в українській вишиванці! На жаль, книгу про нього Віра Іллівна так і не встигла видати, тож улюбленому художнику митрополита Андрея Шептицького знову загрожує забуття. А ще мріяла про музей міста у Тернопільському замку.

…Півтора року боролася Віруня з важкою хворобою. Та чи не найбільше її підкосила крадіжка ноутбуків з їхньої майстерні в центрі Тернополя навесні минулого року. Здавалось би, злодії завдали непоправного удару. Та всупереч злому року й тяжкій недузі, вона встигла відновити свої рукописи і весь творчий доробок. Встигла, з останніх сил збираючи в кулак крихти свого життя.

Жанна Попович

P.S.: Редакція газети «Номер один» приносить щире співчуття рідним та близьким покійної.


Джерело: Тижневик "Номер один"
Рубрика:
Мітки:



Новини
21 Лютого
20 Лютого
19 Лютого
18 Лютого
Який варіант міграції Ви розглядаєте для себе?
  • Виїхати на заробітки з метою залишитися за кордоном назавжди 47%, 20 votes
    20 votes 47%
    20 votes - 47% of all votes
  • Не думаю про еміграцію і заробітки. Комфортно працюю в Україні 26%, 11 votes
    11 votes 26%
    11 votes - 26% of all votes
  • Поїхати на кілька років, заробити необхідну суму і повернутися 16%, 7 votes
    7 votes 16%
    7 votes - 16% of all votes
  • Сезонні роботи на місяць-два 12%, 5 votes
    5 votes 12%
    5 votes - 12% of all votes
Total Votes: 43
Вересень 19, 2018 - Квітень 30, 2019
Voting is closed
Погода
Відео
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше