Майстер із Луганська виготовив 12 ікон в українському народному стилі
Навіть війна в рідному Луганську не завадила заслуженому майстру народної творчості України В’ячеславу Козаку різьбити дивовижні панно на дереві. Він лише підрахував, що після пострілу міна до їхнього будинку летить три з половиною секунди – саме стільки в нього часу, щоби, схопивши роботу з інструментами, стрімголов вискочити із майстерні у коридор, де залізобетонні стіни витримали не один обстріл. Але як тільки все затихало, різьбяр знову схилявся над дошкою і починав творити. З-під його різця на дошці починали сяяти очі святих–цілителів.
Ікона з груші зцілює душу й недугу
«Задумка була така: створити різьблений домашній іконостас із 16 святих цілителів, які лікують від різних хвороб: серцевих, дитячих, суглобів тощо, – пояснює В’ячеслав Козак (а спілкувалися ми по телефону). – Відтак Ісус Вседержитель і Богородиця постали в оточенні найбільш шанованих українцями святих: Миколи Чудотворця, Іоанна Хрестителя, великомученика Пантелеймона».
І хоча ікони не великі (скажімо, св. Миколай – 245х175х35 мм), робота над кожною займала два-три місяці. Багато часу майстер приділяв оформленню периметра, карбуванню і гравіюванню, адже вже на завершення він усі деталі обробляв під збільшувальним склом. Як і всі твори майстра, ікони відрізняються ювелірною точністю, вишуканістю орнаменту. Не дарма роботи високо оцінив професор Київської православної богословської академії, автор монографії про українську ікону Х-ХХ ст. Дмитро Степовик. Характерно, що майстер, дотримуючись церковних канонів, зумів наділити святих рисами простих українців. Наприклад, прообразом Богородиці послужила «Оранта» Софії Київської, при цьому різець В’ячеслава Козака надав їй більш м’яких, земних рис. «Все-таки це не канонічні, а справжні народні ікони-обереги для дому», – зазначає співрозмовник.
І нагадує, що за давніх часів навіть у найбіднішій хаті селяни облаштовували святий кут, де на божниці (дерев’яній дошці) стояли ікони.
«Ікони ніколи не вішали на стіну, а молилися вранці і ввечері», – підкреслює В’ячеслав Валеріанович.
Скрупульозний до найдрібніших деталей, як французький різьбяр ХVІІ ст. Сезар Багард, В’ячеслав Козак не випадково матеріалом обрав дерево груші. Адже дуб або липа просто відколюються, натомість волокна груші дозволяють різьбити орнамент у всіх напрямках. Разом з тим, її лікувальні властивості відомі з давніх часів: гілки, плоди, деревина і навіть попіл використовували в магії для передачі людям і тваринам родючої сили. До груші «приносили» свою хворобу і «забивали» її в дупло, просвердлене в корі. Та найважливіше, що сама деревина благотворно впливає під час молитви. До того ж груша – улюблена українська садовина, оспівана у піснях, казках, легендах, приказках. Поруч із дубом і яблунею вона займає чільне місце в українській міфології та народній традиції.
Заквітчав різьблений «рушник» мальвами й маками
Із давніх-давен образи прикрашали вишитими рушниками. Існувала навіть своя техніка вишивки, колористика і символіка, причому в кожному регіоні своя. От і майстер із Луганська накрив свої ікони «рушниками» – вишукано і багато декорував поля по периметру.
«Таким чином я намагаюся замінити зображення рушників і внести в оформлення ікони дух часу, – пояснює співрозмовник. – Стилізоване зображення квітів і рослин тісно пов’язане з народною традицією як у побуті, так і в духовній сфері».
Отож центральним елементом ікони Миколи Чудотворця є соняшник – символ сонця, світла, тепла і множинності. Від нього в обидві сторони тягнуться листя хрону. Хрін від прадідів вважають сімейним оберегом від хвороб на добре здоров’я. Над соняшником цвітуть маки. В українській міфології згадується 2 види маків: червоний і мак-видюк. Перший символізує красу, молодість та їхню швидкоплинність, а ось другий має здатність бачити злі сили й не підпускати їх навіть на поріг. Внизу по кутах зображені лілії – уособлення дівочої чистоти і цнотливості, вони ж є сутністю вологої енергії. Лілія також вважалася талісманом від хвороб. Квітки показані у фазі розкриття. Цю ідею, що йде від глибокої давнини, можна висловити так: «Нехай eсюди буде життя!»
З обох сторін ікону обрамляють мальви, чи не найдавніший символ України. Витончено стрункі стебла-солдати, рясно вкриті яскравими квітами, стояли біля хат до перших заморозків. Безмовні свідки життя і побуту українського народу, вони генетично увібрали в себе всю нашу історію. Вгорі на іконі розміщено атрибути св. Миколи – схрещені колосся ячменю і листя й суцвіття хмелю. Хміль – уособлення родючості й молодого цвітіння, водночас це символ війни, хитрості, відваги s гнучкості розуму.
У кожної ікони – свої квіти-обереги
Головною квіткою для ікони великомученика Пантелеймона-цілителя майстер обрав троянду, оскільки в українській міфології вона асоціюється із Сонцем. Це квітка богині любові Лади та її доньки – богині весни Лелі. Суто квітка символізує доброзичливість, достаток і славу, листя – радість, колючки – печаль. Нижня частина полів являє собою натюрморт у вигляді фриза: два роги достатку, з яких висипається городина і фрукти, що ростуть в Українs: у тарілці посередині – виноград, яблука, груші, абрикоси, сливи, персики, інжир. Таким чином майстер-різьбяр пропагує ідею «Їжа як ліки». Крім того, ріг достатку є атрибутом давньослов’янського бога багатства Велеса. У контексті ікони багатство – це здоров’я. Відтак усі її частини гармонійно доповнюють одна одну. Без цвітіння як процесу розвитку немає плодів; без плодів немає життя, яке породжує цвітіння і нове життя. Це одна з основ світобудови. Тобто від фізичного та духовного здоров’я – до розвитку, розквіту, вдосконалення і повноцінного життя у всіх його проявах. В іконостасі мученик Пантелеймон є оберегом здоров’я.
Микола і зцілює, і пива наливає
Утім, здавна одним з найбільш шанованих і улюблених e народі святих був Микола Чудотворець, не випадково ми вшановуємо його двічі на рік: 19 грудня (як зимового) і 22 травня (весняного, теплого Миколая). На відміну від канонічного релігійного трактування, у стародавні часи в народі святого називали і морським богом, і бурлацьким, і навіть пивним. Річ у тім, що на Варвари (17 грудня) починали готуватися, а на Миколая варили пиво і запрошували гостей. А ще Чудотворець – найдобріший зі святих, бо саме він у ніч на 19-е число ховає дітям під подушки подарунки: солодощі, іграшки і лише зрідка комусь різочку. Водночас святий став уособленням давньоязичницьких уявлень про морського бога, господаря дощового моря, який оберігає подорожуючих і вказує дорогу мандруючим.
До слова, хоч ікони В’ячеслава Козака і не канонічні, але несуть потужний позитив. Співрозмовник зізнався, що у сакральному напрямку працює з кінця 1980-х. За цей час із його іконами відбулися дивні події. Так квартиру колекціонера, який придбав ікону Св. Миколи, затопили сусіди згори. Однак там, де висіла ікона, вода розтеклася по боках, жодною краплею не зачепивши лик Чудотворця.
А от ікона великомучениці Наталії через два тижні після нанесення покриття… заплакала. Майстер вважає це добрим знаком і підтвердженням духовної та релігійної цінності робіт.
«Українські боги французької галери»
Майже за 40 років творчості пан В’ячеслав не втомлюється дивувати.
«Хочеш навчитися ремеслу – шукай майстра, стукай до нього у двері, кричи і просись, і він коли-небудь відчинить», – каже майстер.
Вже у досить зрілому віці йому пощастило стажуватись у Парижі, в реставраційному ательє Національного морського музею (Франція) під керівництвом Жана-Мішеля Летену. Тут він вивчав технологію різьблення панно корабельних галер, виготовлених в ательє Марселя, зокрема французького майстра ХVІІ ст. Сезара Багарда. Повернувшись додому, в рідний Луганськ, В’ячеслав зробив те, чого вже не зможе жоден французький різьбяр – 7 років він працював над копіями двох панно – «Весна» й «Осінь», що свого часу прикрашали королівську галеру Людовика XIV «La Réal de France». При цьому зменшив панно у 3,5 раза! За 300 років ніхто не брався повторити цього шедевру, а от В’ячеславу Козаку це вдалося! У 2014-му, перед початком війни, митець саме почав різьбити панно «Літо», а нині вже почав працювати над останньою частиною – «Зимою».
«У мене за рік є лише 2 свята – Новий рік і день народження, а народився я 1 січня», – жартує співрозмовник.
Насправді визнання – це 12 годин роботи до кривавих мозолів. Так створена В’ячеславом модель «Ніс французького корабля ХVІІI ст.» складається з понад 6 тис. деталей, вона завоювала чимало нагород на міжнародних чемпіонатах світу та Європи. Модель повністю розбирається на складові блоки, навіть двері знімаються з петель. Із ювелірною точністю художник відновив 200-річний дерев’яний приклад австрійської рушниці. Згодом у своїй монографії «Українські боги французької галери» заслужений майстер доводив, що у міфологічних богів слов’янські корені. Вивчав В’ячеслав Валеріанович і творчість скульптора Іоанна Пінзеля, який у ХVIII ст. жив у Бучачі, і припустив, що «галицький Мікеланджело» вивчав корабельну скульптуру в Європі, де міг познайомитись із графом Миколою Потоцьким й отримати запрошення до його майстерень.
На прощання В’ячеслав Козак зізнався, що його заповітна мрія – відкрити світові неповторну красу української різьбленої ікони, «як це зробив Павло Вірський із українським народним танцем (узяв хореографію), а Григорій Верьовка – із народною піснею та її неповторним співом». Тож нехай святий Миколай підкаже шлях до успіху!
Жанна Попович
Фото з архіву автора
Джерело: Тижневик "Номер один"
4139