Для атакувального півзахисника Тараса Гром’яка футбольна кар’єра проходить по синусоїді. Свого часу він потрапив в унікальний ФК «Тернопіль», який без зірок за кілька років пройшов шлях від учасника чемпіонату області до одного з претендентів на вихід до Прем’єр-ліги України. Тоді Тарас уперше спробував свої сили у професійному футболі, але гравцем основного складу муніципалів так і не став. Далі в нього був плідний період за кордоном, де він розкрив свій бомбардирський талант. Повернувшись на Батьківщину, Гром’як став затребуваним кращими аматорськими командами області. Незважаючи на те, що йому ніяк не вдається виграти «золото» чемпіонату області, фахівці в один голос називають його кращим у своєму амплуа. А цьогоріч він отримав офіційне підтвердження цьому, ставши переможцем у номінації «кращий гравець». Опитування проводила Асоціація футболу Тернопільщини.
– Футбольний 2020 рік – яким він був для Вас? З одного боку, Ви були одним із лідерів великогаївського «Агрону», забили найбільшу кількість голів, а з іншого – команда не здобула чемпіонського звання, а Ви ще й отримали травму.
– Для мене цей футбольний рік видався не дуже вдалим. На жаль, забиті мною голи не допомогли нашій команді здобути чемпіонство. А в кінці чемпіонату ще й отримав травму, яка не дозволила мені зіграти в останніх вирішальних матчах сезону.
– На Ваш погляд, які чинники завадили «Агрону» стати вчетверте чемпіоном області?
– На мою думку, «Агрон» – досить сильна та професійна команда, яка докладала максимум зусиль при підготовці до ігор та під час них. Є низка чинників, які вплинули на те, що ми не здобули чемпіонства. Але не хочеться це обговорювати і тим паче виправдовуватись за такий розвиток подій.
– Який матч став ключовим для «Агрону, і стало зрозуміло, що теребовлянську «Ниву» не вдасться наздогнати?
– Я вважаю, що саме остання зустріч із ФК “Нива”, яку ми програли – 3:4, і мала вирішальний зміст.
– Минулого роки Ви виступали за теребовлянську «Ниву», з якою здобули «срібло» обласного чемпіонату, цьогоріч перейшли в «Агрон» – і знову зі «сріблом», у той час як Ваша колишня команда здобула «золото». Чи не було з того приводу неприємного осаду?
– Єдиним фактором, який мене засмутив, було те, що не зміг стати чемпіоном з моєю командою “Агрон”.
– Загалом як Вас зустріли в новій команді, чи легко пройшла акліматизація?
– Із гравцями “Агрону” був знайомий ще до переходу в клуб. Із багатьма доводилось мати справу на футбольному полі чи бути гравцями одного клубу. В колективі панує дружня атмосфера, тому проблем з акліматизацією не було.
– У чемпіонаті області 2020 року Ви забили вісім м’ячів, з якими поділили 3-6 місця в бомбардирській гонці. Відверто кажучи, було бажання стати кращим голеодором вищої ліги?
– Бажанням було своїми голами приносити команді перемоги. Якби взяв участь в останніх матчах, то можна було б і поборотися за кращого голеадора.
– Свої голи Ви забивали по-різному – головою і ногою, здалека та зблизька. Який із них, на Ваш погляд, був найкращим за виконанням, а який найцінніший для команди?
– Кожен гол по-своєму красивий та цінний.
– Чи є в обласному футболі голкіпер, якому Ви ще не забивали голів?
– Відверто кажучи, ніколи над цим не замислювався. Я думаю, що є.
– У футболі є таке поняття, як найнезручніший суперник, а чи є у Вас гравець в чемпіонаті області, проти якого найскладніше грати?
– Так, такий суперник є. І це мій друг Ігор Козовик, який на полі справжній боєць, а за його межами дуже добра та щира людина (сміється, – авт.).
– Згадайте той злощасний матч, у якому Ви отримали важку травму, що там саме сталося?
– Це був поєдинок на домашньому стадіоні з командою «Медобори» із Зеленого. З перших хвилин був заряджений на перемогу, однак після прориву по флангу намагався робити простріл і невдало наступив на ногу. Відчув сильний біль, і вже на 24-й хвилині змушений був залишити футбольне поле.
– Наскільки серйозна травма, скільки часу потрібно на реабілітацію і коли варто очікувати на Вашу появу на тренуваннях?
– Травма, на жаль, виявилась досить серйозною – розрив передньої хрестоподібної зв’язки. Місяць тому було проведено операцію, після якої тривалий процес відновлення – від 6-ти до 8-ми місяців. Тому роблю все можливе, аби відновитися і приступити до тренувань. У цей період випробування мене підтримала велика кількість людей та команда, за що їм щиро вдячний. Тому хочеться повернутися на футбольне поле якнайшвидше.
– Тарасе, Ви відомі вузькому колу шанувальників футболу. Розкажіть про себе детальніше. Коли і за яких умов почали займатися футболом?
– Футболом цікавився з дитинства. Футбольну секцію почав відвідувати у 3-му класі.
– Чи мали батьки відношення до спорту й футболу зокрема?
– Батьки відношення до спорту не мали, проте підтримували мої вподобання.
– Хто був Вашим першим тренером?
– Борис Романович Палюх.
– У дитинстві Ви одразу вирішили, що футбол має стати справою Вашого життя, чи, як усі діти, відвідували різні секції, а потім зупинилися на футболі?
– Подобалося багато видів спорту, однак футбол був найближчим по духу.
– Із 16 років Ви стали виступати в Дитячо-юнацькій футбольній лізі України за тернопільську ДЮСШ. Чим запам’яталися для Вас ці змагання?
– Звісно, що кожен період футбольного життя є важливим і таким, що приніс певний досвід. А загалом на юнацькому рівні став чемпіоном області з футзалу (2007 р.), бронзовим призером Спортивних ігор учнівської молоді Тернопільщини (2009 р.). і у тому ж році визнаний кращим гравцем чемпіонату області з футзалу серед юнаків 1993 р.н.
– Як пройшов перехід від дитячо-юнацького до дорослого футболу, адже для багатьох він є безболісним?
– Мій перший тренер доволі рано став залучати мене до дорослого футболу, ще не було й 17 років, як я отримав можливість грати за місцеву команду “Агропродсервіс” (Козова). Якось цей процес для мене пройшов безболісно.
– Після 9-го класу Ви намагалися поступити до спеціалізованого педагогічного ліцею спортивного профілю, щоб удосконалювати футбольні навики.
– У педліцей не поступив, не здав екзамена з теорії. Тоді переїхав у Тернопіль на запрошенням Едуарда Станіславовича Яблонського. Навчався та займався у ДЮСШ під його керівництвом, а також Валерія Олексійовича Дорошенка.
– У 21 рік Ви дебютували у професійному футболі за ФК «Тернопіль», зігравши у матчі зі свердловським «Шахтарем». Чи пам’ятаєте той матч, мабуть, було хвилювання?
– У 2013 році з ФК «Козова» перейшов одразу у ФК «Тернопіль», який виступав у другій лізі чемпіонату України. Звісно, я пам’ятаю цей матч. Вдячний за таку можливість зіграти тренерам ФК “Тернопіль” Івегешу В.П та Назаренку А.П. Хвилювався, але коли вийшов на поле, усе зникло. Був навіть момент відзначитися забитим голом, однак не склалося.
– За тернопільських муніципалів Ви відіграли три з половиною сезони (2014-16 рр.), зіграли 60 матчів на професійному рівні. Хоча твердого місця в основному складі не мали, але це, мабуть, був пік Вашої кар’єри?
– Так, цей період можна вважати найвищим піком моєї професійної кар’єри .
– У професійному футболі забили три голи. Пам’ятаєте, ворота яких команд вразили і за яких обставин це ставалося?
– Пам’ятаю ці голи та моменти їхнього забиття, адже, на жаль, їх не так уже й багато. Перший гол забив у ворота “Гірника-Спорту”, другий – “Нафтовика» (Охтирка), третій – “Десни” (Чернігів).
– У 2017-18 рр. Ви переїхали за океан, де виступали у Канадській сокер-лізі за команду «Юкрейн Юнайтед», і там розкрився Ваш бомбардирський хист. У Канаді рівень футболу слабкий чи Ви і Ваша команда були на голову сильніші за суперників?
– У Канаді досить пристойний рівень футболу. Наша команда справді була сильнішою, адже складалася із професійних футболістів, які свого часу виступали у вищій, першій та другій лігах України. Грати з ними було одне задоволення.
– Один із Ваших перших тренерів Анатолій Петрович Назаренко свого часу сказав, що футбол у Канаді нічого у спортивному плані футболісту не дає. Чи справді це так? І чи все-таки у Канаді більше працювали, а футбол – це було свого роду хобі, яке приносило додатковий заробіток?
– Із фінансової точки зору кращим рішенням було переїхати в Канаду. Футбол у будь-якому випадку дає свої переваги, його і там було достатньо, аби не втратити свою спортивну форму. Після повернення в Україну продовжив футбольну кар’єру і навіть був запрошений на перегляд команди першої ліги. На жаль, не вийшло залишитися, тому продовжив грати за свою тодішню команду “Нива” з Теребовлі.
– Сьогодні Вам 27 років – зрілий вік для футболіста, чи є бажання спробувати себе на більш вищому рівні у професійному футболі?
– Звісно, що таке бажання є. Однак після отриманої травми це вартуватиме чималих зусиль, яких я максимально докладатиму.
БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
– Хто із тренерів вклав найбільше у Вас як футболіста?
– Кожен із тренерів у мене вклав максимум, за що їм дуже вдячний. Вважаю, що перший тренер, як і перший вчитель, дає важливу основу. Віру в себе, характер – усе це в мені відкрив Борис Романович Палюх.
– Чи є у Вас футбольна мрія?
– Мрія є, але на те вона і мрія, щоби про неї не розповідати (сміється, – авт.).
– Свого часу авторитетний сайт «Трансфермаркет» оцінив Вас у 30 тисяч доларів. Якщо так можна висловитись, скільки нині вартує футболіст Гром’як?
– Враховуючи травму та вартість операції, то ціна зросла (сміється, – авт.).
– Маєте команду, за яку вболіваєте?
– Так, це “Динамо” Київ та “Барселона”.
– Чи був у дитинстві футболіст, на якого рівнялися?
– Це Андрій Шевченко.
– Багатьом цікаво дізнатися, чим харчуються футболісти, адже постійно мають тримати себе у формі і слідкувати за своєю вагою?
– У мене немає проблем із зайвою вагою. Намагаюся харчуватися правильно і не забувати працювати над собою.
– Як дружина ставиться до Вашого захоплення футболом, відвідує матчі за Вашою участю чи для неї це табу?
– Для неї це не табу. Вона завжди підтримує мене і мою команду, відвідує матчі та слідкує за перебігом подій.
– Ким бачите себе після завершення активних футбольних виступів? Чи хочете, щоби по Ваших слідах пішли Ваші діти?
– Передусім хочеться ще пограти у футбол, адже не уявляю собі життя без нього. А далі – як Бог дасть. Якщо у моїх дітей було би бажання грати у футбол, я щиро підтримаю це вподобання та докладу максимум зусиль для розвитку їхньої кар’єри.
– Футболісти – зазвичай люди забобонні. Чи є у Вас якісь традиції, яких намагаєтеся дотримуватись до, під чаc чи після матчів?
– Я не вірю у забобони. Можливо, у дитинстві перед іграми вірив у певні прикмети, наприклад, що важливо вийти на поле, ступивши з правої ноги, і т.п. Зараз же перед грою вважаю гарним рішенням при змозі піти до церкви та помолитися.
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: газета "Номер один", новини Тернополя, Тарас Гром’як
13304