Іван Волочій народився 20 червня 1995 року в селі Бересток Заліщицького району на Тернопільщині. Закінчив початкову школу у рідному селі, далі продовжив навчання у ЗОШ І-ІІІ ст. села Торське.
«Наш Ванічка був чудовим хлопчиком. Дуже добрим, розумним, дбайливим. Зі старших класів мріяв стати прикордонником, як його старший брат. Ми намагалися його відмовити, але він був впевнений у своєму рішенні і ми його підтримали», – розповідає мама Олександра Волочій.
У 2016 році Іван закінчив Національну академію Державної прикордонної служби імені Богдана Хмельницького та отримав звання лейтенанта. Його направили на службу в Північне регіональне управління – місто Дубровицю. З 2018 року приймав участь в зоні проведення Операції об’єднаних сил у складі одного з підрозділів на Донеччині.
«Це було його рішення. Він написав рапорт про переведення в зону ООС. І поряд з цим продовжував навчатися. Не знаю, як він знаходив можливість, але для нього навчання було дуже важливим. Під час служби Іван закінчив магістратуру в Європейському університеті, згодом у Міжрегіональній академії управління персоналом. У 2021 році отримав звання капітана», – розповіла пані Олександра.
За її словами, син був надзвичайно товариським, мав багато друзів. Коли приїздив додому, то завжди розповідав про класних людей, з якими він познайомився, захоплювався ними.
«Іван дуже любив активний відпочинок, постійно мандрував по Україні. Наприклад, ми за 10 днів встигли побувати в Одесі, Чорноморську, Олександрії, Івано-Франківську, Буковелі, а потім заїхали ще до батьків. Активно займався спортом: підтягування, біг, штанга, бруси. Дотримувався правильного харчування, не палив, любив грати у футбол і волейбол. Окрім мужності, сміливості та стійкості, Іван також був добрим і чуйним. Не міг пройти повз тварин, яких дуже любив, навіть на відстані просив показати йому домашніх улюбленців, – розповів рідний брат загиблого Андрій на платформі пам’яті «Меморіал».
Як пригадує Андрій, Іван завжди мав план на завтрашній день, знав чітко, як він хоче жити, де бути і задля чого. Просив всіх навкруги проживати життя на повну, радіти йому, не розумів, як можна просто сидіти, не зробивши за день бодай однієї корисної справи.
«Брат любив музику. З ним можна було поговорити про все на світі. Він умів знайти влучне слово під кожну подію, був мудрим і дуже чесним. Любив танцювати. Був людиною, яка відкривалась із кожним днем з різних сторін», – додав Андрій.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення ворога, Іван ніс службу на лінії розмежування біля Мар’їнки на Донеччині.
«У перші дні ми, як і всі українці, були шоковані, що почалася повномасштабна війна, ми дуже хвилювалися за синів. Коли телефонував Іван, я починала плакати. Вже тепер я розумію, що серце відчувало недобре. Тож він більше писав. Я досі зберігаю його повідомлення. Син заспокоював нас, що з ним все добре. Ми вірили і навіть не підозрювали, яка там складна ситуація. Також Іван радив нам не панікувати, робити щось корисне для захисту країни і підтримувати військових, допомогти їм вистояти”, – пригадує пані Олександра.
У березні 2022 року підрозділ Івана Волочія перевели на Харківщину, щоб зупинити намагання ворога переправитися через канал Дніпро-Донбас, адже російські окупаційні війська, не зважаючи на жорстокий опір наших захисників, просувалися в напрямку Ізюму.
«Мобільна група на чолі з майором Іваном Волочієм була направлена до н.п. Грушуваха Ізюмського району Харківської області, де 7 березня 2022 року спільно з 81 окремою аеромобільною бригадою десантно-штурмових військ Збройних Сил України, близько 07:30 вступили в нерівний бій з противником, який здійснював обстріл наших позицій з танків та мінометів. Професійні дії прикордонників та військовослужбовців Збройних Сил України під час маневреної оборони успішно стримували намір ворога переправитися через канал Дніпро-Донбас», – розповіли у Державній прикордонній службі.
Затримавши просування ворога, мобільна група за командою майора Івана Волочія, спільно з побратимами з 81-ї бригади відійшла до другої лінії оборони.
«Іван з двома військовослужбовцями ЗСУ, які його прикривали вогнем з стрілецької зброї, залишившись на першій лінії оборони, перебуваючи під безперервним танковим та мінометним обстрілом ворога, за допомогою свого мобільного телефону здійснював коригування артилерійського вогню по силах противника, не даючи тому змоги просунутись далі. Після чергової контратаки ворог вистежив командира на полі бою та почав безперервно цілити з танка в район перебування Івана. Зрозумівши намір противника, майор Іван Волочій вирішив змінити позицію, але це не вберегло його. На жаль, від осколково-фугасного пострілу з ворожого танка він отримав поранення, несумісне з життям», – розповіли у ДПС.
Івану було 26 років. Поховали Героя на кладовищі у рідному селі. В нього залишилися батьки, брат, наречена, похресниця та друзі.
«Після загибелі сина до нас часто приїздять його побратими – на річницю загибелі, на його день народження. Вони багато розповідають про нашого сина багато хорошого, якою чудовою людиною він був, мужнім військовим, відданим, надійним побратимом. Ми дуже вдячні їм за підтримку», – розповідає пані Олександра.
Після героїчної загибелі Івана 17 березня 2022 року його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та 12 квітня цього ж року посмертно присвоїли звання майор.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові 28 серпня 2023 року Івану Волочію посмертно присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
На фасаді школи у селі Торське, яку закінчив Герой України Іван Волочій, встановили меморіальну дошку на його честь. У Заліщиках назвали міський парк його іменем.
«На другу річницю загибелі ми висадили тут 25 дерев в пам’ять про сина. 15 квітня ми з чоловіком разом із міською владою та школярами висадили ще понад півсотні дерев. Також посадили дуб на честь Івана на Алеї пам’яті у Марійському духовному центрі «Зарваниця». Робимо усе, що можемо, аби зберегти пам’ять про нашого сина», – розповідає пані Олександра.
Світла пам’ять і честь Герою!
Фото з сімейного архіву і Заліщицької міської ради
Джерело: Укрінформ
4139