Для учасника визвольних змагань 1940-х і 1990-х років, колишнього директора Тернопільської, Збаразької, Великобірківської державних друкарень та Тернопільської «рухівської» друкарні, члена Центральної Ради Всеукраїнського об’єднання ветеранів, голови Секретаріату Тернопільського обласного відділення ВОВ Миколи Пендзея 30-річчя відновлення незалежності України було би великим святом. Та не дожив кілька місяців ветеран до цієї дати, невблаганна смерть вирвала його з наших рядів 12 травня цього року.
День Незалежності Микола Пендзей наближав, як міг. Ще юнаком був зв’язаний з оунівським підпіллям під псевдо «Буряк», виконував завдання організації. За незалежність боролись і його батьки за часів польського окупаційного режиму.
З болем згадував ветеран, що у ті буремні роки він втратив рідного брата, його вбили москалі у Чорткові. У 1947 році в його рідному селі Малі Заліщики колишнього Бучацького району на батьківському обійсті у стодолі сталінські опричники знайшли криївку. Батька Степана забрали в СІЗО і допитували та катували два місяці. Після цього він прожив лише три місяці й помер.
Народився Микола Пендзей 13 грудня 1926 року в селі Малі Заліщики, а охрестили його на Миколая, тому й назвали Миколою. У 1943 році став членом ОУН, був зв’язковим. Як згадував пан Микола, йому давали доручення, і він конем їздив по навколишніх селах і передавав повідомлення, хто що має робити у тій чи іншій ситуації. Коли до його села підійшли радянські «визволителі», Микола разом з товаришем пішли на берег річки Стрипа, де стояла німецька артилерійська дивізія, і попросилися до німців на службу. І ті їх узяли, одягнули у військову форму, але зброї не дали, а доручили займатися допоміжними та господарськими справами. Так із цією дивізією в 1945 році опинився в Чехословаччині у місті Ічмні. Коли дивізія була розбита, пану Миколі вдалося вирватись з оточення, і він, видаючи себе за остарбайтера, попросився на роботу до чеха. Був травень, роботи по господарству було чимало: їздив у поле орати та сіяти, виконував інші роботи по господарству. У чеха працювало ще кілька українців. У червні 1945 року пан Микола зголосився до польового радянського військкомату і його забрали до радянської армії, в якій йому довелося відслужити аж п’ять років. Служив радистом в окупаційних військах в Чехословаччині, Німеччині, Угорщині, а останній рік – в артилерійській частині в Тернополі, на теперішній вулиці Дубовецькій. Його перевіряли органи «Смершу», але не докопалися до істини. Демобілізувавшись у 1950 році, вдома застав тільки сестру, батьків уже не було серед живих. Коли служив в окупаційних військах, то не дозволяли писати листів додому, тому пан Микола не знав, що батьків уже немає.
Після служби в армії влаштувався на роботу в тернопільську друкарню, закінчив Львівський поліграфічний інститут за спеціальністю інженер-механік. На час національного відродження України вже мав чималий досвід у галузі поліграфії. Тому коли настав час донести до українців слово правди, крайова рада НРУ в Тернополі доручила йому створити «рухівську» друкарню. І Пендзей виконав це нелегке доручення, керував її роботою до 1996 року.
Він, незважаючи на поважний вік, усього себе віддавав цій справі і через друковане слово наближав День Незалежності. Видані ним і його побратимами матеріали читали спраглі до вільного слова у всій Україні. Це він стояв біля витоків, з яких починалися безперервні потоки пропагандистських друкованих матеріалів, що прямували на схід як до проголошення незалежності, так і перед референдумом – 1 грудня 1991 року. Крім друкарської справи, Микола Пендзей організовував осередки НРУ в області. В обласному товаристві книголюбів обладнав ще одну друкарню, яка друкувала «рухівські» матеріали. Також він видав перші в Україні атології «Повстанські пісні», «Повстанська муза, «Клятва повстанця» та інші. Друкарні, створені ним, виготовляли кілька тонн листівок для сходу України. Вони виконали своє завдання і своєю діяльністю допомогли українцям звільнитися від московського ярма і стати вільним та повноправним народом.
М. Пендзей стояв біля витоків створення Всеукраїнського об’єднання ветеранів. Був учасником установчих зборів створення організації в Тернополі, які відбулися 22 квітня 1996 року. На першому з’їзді Всеукраїнського об’єднання ветеранів, що відбувся 13-14 жовтня 1996 року, серед 16-ти делегатів від Тернопільщини був і Микола Степанович Пендзей.
Він – громадський діяч, як людина – щирий, доброзичливий, товариський, надзвичайно співчутливий до людських потреб. Його всім буде бракувати…
Павло Сливка, голова Тернопільського обласного відділення ВОВ
Джерело: Тижневик "Номер один"
18041