5 березня Україна зустріла свого героя — Миколу Хархана, який після 2 років і 7 місяців неволі повернувся додому з російського полону. Його історія є прикладом незламності духу, відваги та віри, що підтримувала і його самого, і рідних у найважчі часи.
У ці святкові дні Бучацький міський голова Віталій Фреяк відвідав захисника та вручив йому почесну відзнаку «За честь і відвагу» — як символ глибокої вдячності за мужність і самовіддану службу Україні.
Микола Хархан — уродженець села Звенигород. До початку повномасштабної війни жив звичайним життям: працював на будівництві, дбав про родину, виховував дітей та радів онукам. Колись служив в Афганістані, а потім повернувся додому, до сім’ї.
Разом із дружиною виховали трьох дітей. Старші — донька та син — уже мають власні родини й подарували батькам чотирьох онуків. Молодший син ще неодружений.
За два дні до початку повномасштабного вторгнення Миколі виповнилося 55 років. Уже 24 лютого 2022 року він добровільно вирушив до територіального центру комплектування. Після довгих черг у березні того ж року став до лав 57-ї окремої мотопіхотної бригади.
Він виконував бойові завдання на Донеччині, а згодом його підрозділ перекинули на Бахмутський напрямок.
Востаннє Микола зателефонував рідним у ніч із 3 на 4 серпня 2023 року. Після цього зв’язок обірвався. Спершу сім’я сподівалася, що це тимчасово, адже подібне вже траплялося.
Та 11 серпня 2023 року родина отримала офіційне сповіщення про зникнення безвісти.
Дев’ять місяців дружина жила між надією та відчаєм. Вона зверталася до правоохоронних органів, міжнародних організацій, волонтерів, переглядала списки та фотографії в інтернеті.
Про те, що Микола перебуває у ворожому полоні, родина випадково дізналася з фотографій у російських ЗМІ. Офіційне підтвердження надійшло лише через дев’ять місяців завдяки Міжнародному комітету Червоного Хреста.
5 березня Микола Хархан повернувся в Україну під час обміну військовополоненими. Цей день став справжнім святом для його рідних і всієї громади.
Нині захисник проходить медичне обстеження та реабілітацію. Рідні вже кілька разів відвідували його, хоча повноцінно побути разом поки що не можуть.
Найбільше щастя для Миколи — бути поруч із сім’єю, особливо з онуками. Саме вони додають йому сил і віри в майбутнє.
Історія Миколи Хархана — це історія мужності, витримки та незламної любові до України. Вона нагадує всім нам про справжню ціну свободи та про героїв, завдяки яким ми маємо майбутнє.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
5935