Тернопільщина втратила ще одного свого Героя: загинув колишній бережанський гімназист

На російсько-українській війні загинув випускник 1998 року Бережанської гімназії Олексія Тарасьєва. Про сумну новину повідомила викладачка навчального закладу, мешканка Бережан та відома екоактивістка Галина Проців. 

Напевно, краще за однокласника і друга Романа Трухіна про Олексія Тарасьєва й не скажеш:

Це він відкрив мені і змусив полюбити хімію, яку знав ще з часів, коли вони з Lipska Nataliya жили в Якутії і там дітьми гралися хімреактивами батьків-геологів.

Це він розповідав мені про ведмедів, які приходили в табір жерти згущик з банок висмоктуючи його слиною.

Це він подарував мені кіготь того бурого ведмедя.

Це він розповідав мені про аварійну посадку гелікоптерів способом авторотації.

Це він розповідав нам як дитиною їздив по тундрі верхи на АТЛці.

Це він навчив мене варити чай з хвої.

Це його історії видавались настільки неймовірними і несхожими на правду, що ми постійно сумнівались в їх правдивості, але в результаті вони завжди знаходили підтвердження.

Це він постійно зависав в мене дома після школи, щоб поробити разом домашку, потусити, повинаходити щось і подуріти.

Це з ним ми постійно обмінювались канапками, які брали з дому в школу: таким чином я завжди їв еггбургери, а він смальцбургери.

Це я його в 4-5 класі постриг під макітру, після чого бабця відправила його перестригатися в нормальну перукарню.

Це він, я, Роман Керницький і Dmytro Dontsov були тими гімназистами-однокласниками, які склали осердя першого юнацького гуртка “Лісовики” відродженого Пласту в Бережанах.

Це він будував капличку на Сокіл – пластова оселя в Карпатах в 1995 році під час табору “Карпатська Хвиля”

Це з ним ми відкривали чарівний світ персональних комп’ютерів 90-их. Він був гуру: в нього була книжка “Програмування на Асемблері”, яку він стирив у Наталки.

Це з ним ми двіжували на всіх туристичних змаганнях і гімназійних мандрівках Карпатами організованих Galyna Protsiv.

Це він був нашим мега-мозком в гімназійній команді з Що? Де? Коли? і Брейн-ринг, яка рвала в свій час всіх наліво-направо.

Це з ним ми мутили гімназійні КВНи на історичну тематику.

Це з ним ми брали участь в місцевих протестах і блокували береженський райвиконком.

Це з ним ми прогулювали уроки в читальному залі районної бібліотеки.

Це він відкрив мені Стругацьких, японських ніндзя, Урсулу ле Гуїн і Сапковського.

Це він грав на бас-гітарі в нашій рок-групі, яка не злетіла.

Це з ним ми ходили на самбо в інтернат.

Це з ним ми вигадували нові математичні концепції і теорії.

Це з ним і Ромком Керницьким ми замутили гімназійний аналог львівського фестивалю “Вивих” – один день в році, коли ти міг приходити одягнутий і помальований як остання панкота і тобі за це нічого не було

Це з ним ми вперше в 11 класі на озері спробували таку гріховну і таку гидку ром-колу.

Це саме він був зіркою мого хлопчачника на Бережанському озері, про який всі учасники пам’ятають, але про який до сих пір страшно розповідати. Русалка – була ключовою подією того вечора.

Це він перший з нас бережанців став львівським фацетом.

Це він був тією людиною, з якою ти міг втратити контакт на 10 років, але яка при зустрічі продовжувала розмову, наче ви не бачились якихось 10 хвилин.

Він кльово грав на гітарі.

Він божествено грав у преферанс.

Його обожнювали дівчата, бо він ніколи не переставав грати роль благородного Айвенго, хоча це не була гра.

Він дуже мало триндів, але багато і мовчки робив. Я навіть не знав, що він поїхав на війноньку медиком.

Якщо б мене попросили описати Чахла одним реченням, я б сказав, що він був з тих людей, які на кожен життєвий виклик відповідали: “Ану, потримай моє пиво, чувак!” і йшли фігачити чудо.

Дядьку, ми скоро прийдемо до Тебе і принесемо Тобі опілля і тараньки. Тримай там за нас кулаки! Курррва війна…”

Вічна пам’ять Герою і щирі співчуття рідним і близьким…