Вчора, 30 вересня, у Бережанах, прощалися з загиблим Героєм Ярославом Сеником. Віддавати останню шану загиблому прийшло обмаль людей. Місцева волонтерка Галина Проців у групі ГО “Бережанський Майдан” Волонтерський центр “Бережани” емоційно відреагувала на цей факт: “Люди, ви де? Бережанщина прощається з Героєм на щиті”.
– Буду писати про байдужість, черствість, егоїзм і по*їзм. Війна триває десятий рік. Наші воїни стоять за кожного з нас 365/24/7, а ви не знаходите однієї хвилини, щоби схилити голову і коліно перед Героєм на щиті. Це пам’ять, повага і жертовність наша в останній земній дорозі, – зазначила Галина Проців.
Жінка згадає перші похорони Героїв Олександра Філя, Володі Дідуха, Віталія Скакуна та інших. В місті не було де яблуку впасти, скорботні процесії тягнулися по кількох вулицях одночасно. А що тепер?
– Не наш. Не з нашої громади. Не з нашої партії. Не з нашої церкви. Я його не знаю. Ось і відповіді байдужих людей. Громадо, єднаймося, горнімося, тримаймося купи, будьте милосердними до родини загиблих Героїв у страшні часи війни. Ми ще боремося, але не перемогли. Нам потрібно ще здобувати свою Голгофу, – зауважує пані Галина.
Галина Проців також звернулася до переселенців, яких чимало проживає у Бережанській громаді.
– Шановні тимчасові мешканці, а вам слабо прийти і схилитися на коліна перед пам’яттю тих, хто гине за визволення наших міст і сіл? До пам’ятників, як і на похорони не йдуть одноразово. Шануйте місцеві традиції. Чи вам і далі «кака разніца»? Ряди багаточисельні на кладовищі не лише полеглих Героїв на щиті, а й ваших близьких з числа ВПО (вибачте, що обізвали вас тими літерами), можливо сусідів чи односельчан. Могил багато, запалися, не впорядковані. Ще трохи, вигорять надписи і ніхто не згадає хто там лежить вічним сном. Не будьте байдужими. Без пам’яті починається безпам‘яцтво, а далі «не роду, не племені», без історії… Спочатку їм забрали мову, привнесли московську церкву, а потім вони покличуть для свого спасіння сатану, – мовить жінка.
Знайшла волонтерка і слова до можновладців, політиків та керівників різних рівнів.
– Коли побачимо на прощанні з Героями хоч з половину депутатів (був один), керівників установ і організацій разом із своїми підлеглими, партійних та громадських лідерів, які «воскреснуть» ближче до виборів? Оголошення днів жалоби, приспущені державні прапори із чорними стрічками, меморіал, меморіальні заходи, меморіальні таблиці, алея Героїв, некрологи, Книга пам’яті Героїв. Де це все, скажіть мені, люди добрі? Якщо цього немає, тоді організуйте щоб не було соромно перед родичами загиблих. Оголосіть, хто саме за це відповідає в громаді, у кожного відповідального є прізвище та ім’я, посада. Якщо немає, призначте. В день прощання з Героями на щиті працюють розважальні заклади, у закладах лунає музика.
Ти був на похороні Героя? Коли крик жінки і маленьких дітей перериває звучання Гімну України і автоматної черги військового салюту. Коли згорьовані батьки, втративши єдиного сина, твердо промовляють слова Гімну України, коли він звучить востаннє на похороні для їх сина. Коли мама Сина Героя отримує Прапор символ пам’яті про нього, вимовляє «Слава Україні» і втрачає свідомість. Коли сльози, страждання, біль, невідомість, сумний похоронний марш роздирає душу і тіло. Байдужість вбиває. Черствість руйнує. По*зм властивий блазням, рабам і слизнякам, – підсумовує Галина Проців.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: бережани, Галина Проців, Ярослав Сеник
51380