…як дізнався про початок повномасштабного вторгнення

«Ще ввечері 23-го числа мені зателефонував Мирослав Гай (волонтер та військовий. – Ред.) і каже: «Буде війна…». І перше, що я як резервіст зробив 24 лютого, подзвонив до заступника начальника штабу з кадрово-мобілізаційної роботи своєї бригади. Отримав наказ з’явитись у розташування частини. Видали форму, взуття та зброю. Два тижні ми були в Коломиї, потім – бойові дії. Спочатку в Житомирській та Київській областях, а зараз – на Сході».

…що пішов воювати разом із братом

«І дружина, і донька, якій 18 років, знали, що я резервіст, і розуміли, що піду воювати… Була ще така історія, що я і рідного брата Олега 25 лютого провів на фронт. Олег (теж народний депутат VIII скликання. – Ред.) пішов добровольцем, хоч мав проблеми із здоров’ям ще після Майдану й АТО. Тож ми обоє зараз у війську. Спочатку, як і я, Олег був на Житомирщині, але зараз він на іншому напрямку воює, в складі 44-ї бригади (відновлена у Тернопільській області в часи, коли Степан Барна був головою ОДА. – Ред.)».

 …як потрапив у резервісти

«Не маючи досвіду військової служби, я підписав контракт резервіста, ще будучи головою Тернопільської ОДА, коли за посадою очолював новостворену бригаду територіальної оборони в області. Чому я це зробив? Свідомо. З одного боку, для популяризації військової служби у резерві, з іншого – був переконаний в тому, що війна буде. І я вважав, що до неї треба готуватися. Навіть своїм друзям казав: хлопці, війна буде, треба йти підписувати контракт… Після виборів нового Президента 2019 року я склав свої повноваження голови і тоді, рівно три роки тому у жовтні, потрапив на збори резервістів першої черги у 10-ту гірсько-штурмову бригаду. Побув два тижні на цих навчаннях і прийшов до командира бригади: «Пане полковнику (тоді командиром був Герой України Василь Іванович Зубанич), хочу підписати контракт резервіста 10-ї гірсько-штурмової бригади». Так я, тернополянин, потрапив у резерв «франківської» бригади, яка дислокована в Коломиї. І ось я вже 254-й день на восьмирічній війні, яка триває сотні років. Й треба розуміти: якщо ми зараз її не завершимо, вона знову буде продовжуватись. Зараз не можна йти на жодні перемовини».

Багато хто не розуміє, що таке «передок». Там не можна ні помитись, ні їсти зготувати, бо будь-який вогонь чи дим демаскує, а це ймовірність прильотів.

…каву на «передку»

«Багато хто не розуміє, що таке «передок». Там не можна ні помитись, ні їсти зготувати, бо будь-який вогонь чи дим демаскує, а це ймовірність прильотів. Щодо кави (розмовляємо під каву. – Ред.), то її якраз п’ємо, заварюємо на отаких маленьких камфорах – це максимум, що можна зробити, бо нема диму. Щастя – це тушонка, цибуля і хліб. Це ключова їжа… На позиції спиш кілька годин, часто зриваєшся, бо обстріли. Ми спимо накриті не карематами, а бронежилетами, в зігнутому положенні, щоб у випадку прильоту був хоч якийсь захист… Бої стали набагато жорсткішими зараз, масштабнішими, ніж раніше. Це війна рівня Першої чи Другої світової. Москалі застосовують проти нас усе, що мають. Витримаємо – витримаємо, ні – посунуть».

…чому попросився в бойовий підрозділ

«Спочатку я служив в управлінні бригади, а потім, у липні, написав заяву – і мене перевели в мотопіхотний батальйон. Я сам попросився в бойовий підрозділ, в ньому зараз служу. Чому? Бо вважаю, що готовий до перебування на передовій, – на відміну від багатьох хлопців, мене до цього готували».

…найважчі моменти на фронті

«Ось, дивіться (показує відео, де перебуває із побратимом у «ямці» під час обстрілу. – Ред.), це мій товариш, зараз він контужений. Нас тоді товкли (обстрілювали. – Ред.) кілька годин, ми думали, не виживемо… А цієї ямки вже нема. Там загинули два хлопці після мене… Найважче виносити загиблих побратимів на евакуацію. Я виніс двох…».

 …елітність 10-ї бригади

«На нашому напрямку чомусь москалі думають, що ми елітна бригада. Ми і є елітною бригадою, але вони вважають, що ми особлива. Бо коломийська, а відповідно – бандерівська. Ми сформовані з нащадків «кровожерливих» бандерівців. І от я не бачив, щоб проти нас виставляли мобілізованих, було кілька випадків, що ми брали в полон мобілізованих з окупованого Донбасу, але переважно стикалися з регулярними професійними російськими військовими. З вагнерівцями – як «добрий день». Тобто проти нас воює елітна частина росармії».

…настрій тих, хто на лінії вогню

«Є відчуття, що відбувся певний психологічний перелом, наші солдати почали вірити в перемогу. На фоні втоми з’явилася якась віра, що ми переможемо, і це тримає солдата…
Але я не був би таким оптимістом, що от вороги побіжать. Я не знаю, скільки життів москалі поклали, захоплюючи Сєвєродонецьк, але не вважаю, що ми маємо віддати стільки ж життів, звільняючи Херсон. Це має бути система заходів – військових, дипломатичних, економічних, які б спонукали росію до того, щоб відійти з наших територій. І ми повинні отримати ленд-ліз, який дасть можливість додаткового ураження ворога. На жаль, ми його ще не отримуємо повноцінно».

…чому Україна переможе

«Тому що за нами – правда, за нами – історія. За нами – пам’ять і досвід. Я ж бачу людей, які служать зараз там. З Волині, з Рівненщини, Хмельниччини, Франківщини, Львова, Тернопільщини – звідусіль… Нас об’єднало бажання цієї Перемоги. Україна в моєму розумінні – якраз та країна, яка спинить орду. Нарешті. Я впевнений, що з нашою Перемогою почнеться розвал росії. Навіть переконаний. Як тисячу років тому Україна захищала від орди Європу, так і сьогодні ми захищаємо. Але зараз Захід нарешті розуміє, що Україна не може залишитись один на один із російською навалою». 

Василь УЛІЦЬКИЙ