З війни на вічний спочинок додому повернувся співробітник КП “Тернопільводоканал”, Герой Іван Субтельний. Захисника поховали на кладовищі рідного села Паївка на Гусятинщині.
Звістка про те, що смерть героя офіційно підтвердили, стала важким ударом для рідних, близьких і колег. Бо незважаючи на рік невідомості, всі сподівались почути про хлопця втішні новини.
Молилися за воїна Івана Субтельного й працівники «Тернопільводоканалу», адже парубок кілька років був частиною великого колективу. Вперше Іван прийшов на підприємство 18-літнім юнаком влітку 2014 року. Він саме закінчив навчання у Тернопільському вищому професійному училищі №4 імені Михайла Паращука, де опанував професії маляра, штукатура та лицювальника-плиточника.
У «Тернопільводоканалі» Івана працевлаштували покрівельником рулонних покрівель та покрівель із штучних матеріалів. Спробувати себе на цій роботі хлопцю запропонувала односельчанка Надія Матлак, яка у той час трудилася в ремонтно-будівельній бригаді підприємства. Жінка досі не може повірити, що життя молодого захисника обірвав окупант.
Дуже добрий хлопчина був, послушний. Що не попросиш — усе зробить, поможе. Добряга. Іван був єдиним сином у сім’ї, батьки ним гордилися. І в Паївці його поважали», — зітхає Надія Матлак.
У 2016 році Іван звільнився з «Тернопільводоканалу» і подався на заробітки до Польщі. Потім працював на різних роботах у Тернополі. Хлопець відкладав гроші на купівлю квартири. З часом мрію вдалося здійснити.
А у 2022 році Іван Субтельний випадково зустрів у гіпермаркеті колишнього колегу з водоканалу Сергія Шамрая.
Ми з Іваном раніше разом трудилися у будівельних бригадах, товаришували, — пригадує Сергій Володимирович. — Після його звільнення продовжували підтримувати контакт. Потім я обійняв посаду начальника транспортного відділу. І коли побачив Івана у магазині, запропонував йому повернутись у «Тернопільводоканал» шофером. Якраз було кілька вакансій».
Восени того ж року Іван Субтельний поповнив штат водіїв підприємства. Запам’ятався усім старанним працівником, веселим, жартівливим співбесідником. Вправно виконував обов’язки та доручення, а у вільний від роботи час навідувався на малу батьківщину, щоб допомогти рідним по господарству. Особливо чекала на приїзд парубка бабуся.
У грудні 2023 року про звичні справи довелося забути — Івана мобілізували в ЗСУ. Хлопець пройшов навчання в Україні та за кордоном. Влітку 2024-го захисника направили на Донеччину, розповідає Сергій Шамрай.
З Донбасу Іван запитав мене, чи можемо допомогти із військовим спорядженням, попросив придбати прилад нічного бачення. Невдовзі ми з колегами купили його та відправили поштою. Але Іван попередив, що зможе забрати посилку лише через кілька днів, бо разом з побратимами виїжджає на позицію, — каже Сергій Шамрай. — В одному з останніх повідомлень Іван хвилювався за найріднішу людину. Написав: «Ми виходимо на другу лінію, але мамі не кажи, щоб не переживала. Вона і так в передінсультному стані». Більше я з Іваном не спілкувався, а відправлення ще довго очікувало його у відділенні»…
Зв’язок із військовим обірвався 22 липня 2024 року. Близькі та колеги до останнього вірили в краще, але дива не сталося. Загибель Івана Субтельного офіційно підтвердили тільки через 13 місяців. Захисник отримав смертельне поранення у протистоянні з окупантом біля села Вовче неподалік Покровська. Іванові Субтельному довіку буде лише 28.
Молодий герой не встиг створити сім’ю, подарувати батькам онуків, нажитися. Всі плани перекреслила ненаситна росія. Тепер єдине, що може зігріти його душу у вічності — молитва і пам’ять. Вічна шана і вдячність нашому захиснику Іванові Субтельному та щирі співчуття рідним у важкій втраті.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
4139