З 2014 року він разом із братом пішов у добровольчий підрозділ патрульної служби поліції особливого призначення «Світязь». Воював в Іловайську, Вуглегірську, Дебальцевому. АТО сформувало в ньому риси суворого керівника. Нового начальника патрульної поліції Михайла Білецького перевели до Тернополя з Одеси понад місяць тому.
«Потрапив на курорт»
– Ходили чутки, що в Тернопіль на посаду головного патрульного не хоче ніхто погоджуватись. Мовляв, неперспективне маленьке місто. Кажуть, що деякі кандидати навіть звільнилися, аби їх не переводили до нас. Це правда?
– Чи були інші кандидати, мені,чесно, невідомо. Так, розумію, що Тернопіль – це маленьке місто. Проте робота патрульного поліцейського практично скрізь однакова. У великому місті, звісно, складніше. З іншого боку, в невеличкому місті можна більше акцентувати увагу на проблемах.
– Як Ви сприйняли призначення, особливо після досвіду роботи в Одесі? Це пониження?
– Я жартую, що потрапив на курорт (сміється,-авт.). Адже після Одеси, де постійно траплялися резонансні події, у маленькому місті легше.
– Ваш попередник Володимир Струк в одному з інтерв’ю нашому виданню говорив, що дістав першу сивину, працюючи в Тернополі. Дійсно, робота настільки стресова?
–Взагалі у правоохоронних органах уся робота стресова. Постійно стикаєшся із негативом. Бачив такі речі, які простим людям навіть розповідати не хочеться. Тому так, робота дійсно стресова. Та патрульні адаптуються. Тим паче, що людям, які обрали службу, напевно, по духу таке життя. Мені ж після великого міста в Тернополі досить комфортно і зручно працювати.
– Як абстрагуєтеся, відпочиваєте від буднів патрульного?
– Все дуже просто. У мене є двоє чудових діток та дружина, яких дуже люблю. Мабуть, вони – це найбільша віддушина, яку маю. Працюючи в Одесі, я їх практично не бачив. Зараз є трохи більше часу для сім’ї.
– Вас можна побачити на нічних патрулюваннях? В яких випадках виїжджаєте особисто?
– Так. Як правило, я собі планую два рази на тиждень нічне патрулювання. Звісно, що хочу побачити роботу патрульних, як вони працюють, спілкуються з людьми. І взагалі вважаю, що керівник патрульної повинен особисто виїздити на резонансні події. Крім того, потрібно часом просто морально підтримати патрульних на нічній зміні.
– Одному з місцевих видань Ви говорили, що вже знайшли порозуміння з міським головою Сергієм Надалом. Як гадаєте, наскільки тонкою має бути ця грань у стосунках між владою та патрульними, щоб не входити у певні залежності і залишатися об’єктивними?
– Так, я говорив, що поважаю людей, які більше працюють, ніж просто говорять. Це не тільки стосується нашого мера. Є велика кількість людей, з якими я спілкуюся, ів багатьох із них така ж позиція. І мені це подобається. Щодо стосунків між владою та патрульною, то вони повинні бути. Чому? Загалом усі заявки щодо заходів направляються у мерію, яка,у свою чергу, складає розпорядження, як і коли ці заходи будуть відбуватися, а ми їх, звісно, відпрацьовуємо. Стосунки – тісні. Що мається на увазі під висловом «не входити у певні залежності і залишатися об’єктивними»? Ми живемо за законом. Мене, наприклад, ще ніхто не просив про щось екстраординарне, як-от когось відпустити чи ще щось. Чому? Бо з першого знайомства я кажу свою позицію одразу: «Ми -нова структура, працюємо ось так і ніяк інакше». Якщо раніше можна було нівелювати принципи, то в мене на рахунок цього стоїть «блок» і я стараюся робити все за законом.
Орендує квартиру за власні кошти
– Як сприйняли Ваше призначення дружина та діти? Мабуть, зраділи, що зможуть частіше бачитися з Вами?
– Так, дружина та діти – це моє багатство. Ми довго жили порізно. Коли служив в АТО, то практично не бачилися. Постійні відрядження…Не скажу, що це погано. Просто процес мого життя був таким. І, звісно, було важко. Дружина виховувала дітей «наживо», а я – по телефону. Зараз набагато все комфортніше. Коли жінка та діти поряд, ти їх часто бачиш, то це, однозначно, додає позитиву.
– Де живете в Тернополі? Орендуєте квартиру? І за чий рахунок (приватний чи «службовий”), якщо не секрет, звісно?
– Ні, не секрет. Живу в мікрорайоні «Дружба» в орендованій квартирі, яку оплачую зі своєї кишені.
– Чи вдалося знайти спільну мову з керівництвом обласної та міської поліції? Адже раніше було чітко помітно певні конфлікти між патрульними та поліцією у Тернополі.
– Я дотримуюся загальної думки про те, що ми повинні працювати, як один кулак. Існує чорне і біле. На сіре я не розділяю. Є правоохоронні органи, які повинні забезпечувати порядок, і кожна ланка в поліції має відповідати своїм повноваженням та виконувати свою роботу відмінно. Тому, в принципі, у мене немає проблем щодо взаємодії з головним управлінням поліції. Ми відпрацьовуємо різні рейдові заходи спільно, як одна команда.
– Змінювати заступників не плануєте?
– Наразі мені робота хлопців подобається. Кожен взявся за свій напрямок і старається робити його добре. Звісно, що у кожного із нас є певні недоліки. Хто знає мене, теж може сказати, що я не ідеальний. Комусь не вистачає знань в одному із напрямків. Комусь – особистих характеристик. Та загалом робота виконується і мене вона влаштовує.
– Постійні кадрові ротації – це плюс чи мінус для патрульної поліції вцілому? Ви легко сприймаєте переїзди?
– Так, я легко сприймаю переїзди. Три роки фактично живу у відрядженнях. Та мені не важко. Нове місто – це нові відкриття, враження, знайомства. Це позитивно. Важко для дітей та дружини, проте я стараюся їх часто брати з собою.
– Як Вас сприйняв колектив?
– Не скажу, що позитивно, але судити, чи негативно, не мені. Потрібно запитати в особового складу. На мою думку, все гаразд. Питання, які виникають під час роботи, вирішуються швидко. Критичних ситуацій не було. Так, я вважаю себе трішки суворим керівником, але все одно вмію входити у становище інших.
– Тернопіль – це кадрова межа для Вас, як гадаєте? Де і в якому місті ще хотіли би попрацювати?
– Не знаю, чи межа. Та я прийшов у Тернопіль, щоби тут за період своєї служби зробити той максимум, який від мене залежить. Далі? Мабуть, буде наказ про перевід. Не буде наказу – не біда. Тут мені також досить комфортно. Я не рвуся високо в гори, але вмію їх проходити.
Джерело: Тижневик "Номер один"
2230