За три дні до закінчення контракту у ветлікаря Олександра Пилип’юка не витримало серце
15 лютого Тернопільщина втратила ще одного героя-вояка, батьки – чудового сина, а село Биківці, що на Шумщині, – роботящого чоловіка Олександра Пилип’юка. Нестерпний і пекучий біль стискає груди. Низький уклін батькам і рідним, які виховали сина, котрий поклав своє життя на вівтар нашого з вами мирного неба…
Олександру Пилип’юку влітку мало би виповнитися 44 роки. У нього завершувався контракт зі Збройними силами України, і чоловік мав повернутися до рідних Биківців, де народився і прожив усе своє свідоме життя.
– Олександр у рідному селі закінчив 9 класів, потім навчався у Млинівському ветеринарному технікумі. У селі працював ветлікарем. Останнє місце його роботи – сільська школа, де був технічним працівником. Робив у школі все: прибирав територію, ремонтував санвузли, кочегарив тощо, – розповіла староста Биковецької сільської ради Надія Мартинюк.
Майже три роки тому, у квітні 2015-го, чоловіка мобілізували до війська.
– Олександр Пилип’юк служив у Старичах Львівської області. Через рік повернувся в рідне село, до рідної школи. А в 2017 році уклав зі ЗСУ контракт і був направлений на схід у зону АТО. Боронив Україну, щоби біда не прийшла на його рідну землю. «Хто, як не я?», – говорив Сашко, коли прийняв рішення піти на контрактну службу. Батьки просили не йти, але він настояв на своєму зі словами: «Комусь треба!» Таким він був у житті – настирливим та правдолюбом, – каже Надія Андріївна.
За словами рідних, Олександр Пилип’юк пройшов горнило війни на сході та наприкінці контракту повернувся на місце дислокації своєї військової частини у Мукачеве, що на Закарпатті. Вже виробляв документи учасника бойових дій (УБД) і мав із дня на десь повернутися додому, адже контракт у нього закінчувався 18 лютого.
– Не судилося нашому Сашкові повернутися до рідних Биківців живим. Заступив наряд і там йому стало погано – схопило серце. Надали першу допомогу, через деякий час серцевий напад повторився. Врятувати його не вдалося, – розповідає Надія Мартинюк.
Односельці характеризують Олександра Пилип’юка як відкриту людину, хорошого товариша, з яким завжди було просто, він «не будував собі замків» і ніколи «не гріб під себе». Був безвідмовним та безкорисним, і хто би з односельців його не кликав на допомогу як ветеринара, нікому не відмовляв, причому в будь-яку пору дня і ночі.
А ще він любив футбол, разом із місцевим ФК «Биківці» їздив по цілому району, і коли футболістам була потрібна якась медична допомога, Олександр її безкорисливо надавав.
Так склалося життя, що сім’ї Олександр Пилип’юк не мав. Та його дуже поважали шестеро племінників, адже родина в нього була великою. У батьків, Людмили Юхимівни і Василя Дмитровича, було двоє синів і дві доньки. Доля так розпорядилася, що молодший брат Олександра Пилип’юка два роки тому через хворобу теж помер, і ось тепер мати не змогла обійняти і старшого сина, на повернення якого так чекала.
Поховали Героя у рідному селі Биківці. Односельці розповіли, що такого чисельного похорону ще ніколи не бачили. Похоронна процесія зупинялася поруч зі школою, яка теж була для Олександра рідною. Біля неї залунала мелодія «Пливе кача»… Діти стояли на колінах і весь час дзвонили у дзвіночок… Було дуже зворушливо і разом із тим моторошно…
В останню путь Олександра Пилип’юка провели жителі навколишніх сіл, було багато знайомих і незнайомих із Шумська, учасники АТО із Шумщини (з Биківців в АТО відслужили семеро чоловіків, один із них, на жаль, не повернувся додому живим) і сусідньої Кременеччини, волонтери. Панахиду за вояком відправили одразу шість священиків Української православної церкви Київського патріархату.
Вічна пам’ять Героєві. Упокой його, Боже, у своїх райських садах, а рідним дай сил і здоров’я пережити таку непоправну втрату…
P.S.: Редакція «Номер один» співчуває рідним і близьким Олександра Пилип’юка. Вічна слава Герою України!
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: загибель, Мукачево, Пилип’юк, серце, Шумськ
18021