Світлана Боднар (у центрі)
Шлях жінок у політику в Україні пролягає не так через безпосередню участь у виборах, як через подолання гендерних стереотипів. Коли боротися, насамперед, доводиться не з опонентами, а з дискримінацією. Водночас, це шлях можливостей, досвіду та лідерства. Позитивні приклади жінок у політиці та підтримка їх із боку суспільства відіграють вагому роль у формуванні нового політичного середовища. Сьогодні «Перший Онлайн» розповідає про двох політикинь різних рівнів і їхнє бачення на роль жінок у прийнятті рішень.
«Важливо, щоби жінка була впізнавана та мала авторитет і вплив на суспільну думку»
Світлана Боднар, заступниця голови Збаразької райдержадміністрації (2015 р.), голова Збаразької районної ради (2015-2020 рр.), від 1 грудня 2020 року і дотепер – депутатка Збаразької міської ради. Із грудня 2021 р. – начальниця відділу загальної середньої освіти та цифрової трансформації департаменту освіти і науки Тернопільської обласної державної адміністрації
– В української політики – чоловіче обличчя. Чому? Бо, по-перше, так історично склалося і на цю тему можна говорити до безкінечності, а по-друге, жінці в політиці набагато складніше: конкурувати з чоловіками доводиться зовсім не на рівних умовах, долаючи при цьому безліч стереотипів. Не кожна жінка готова і хоче випробувань владою. Це – можливості і, водночас, постійні стреси. Це виснажливо.
Чи можливий у найближчій перспективі на різних щаблях виконавчої і представницької влади паритет чоловіків та жінок? Для мене особисто питання риторичне та зі сфери фантастики. Умов для цього поки занадто мало.
Хоча справді, сьогодні виборче законодавство багатьом жінкам відкриває шлях у політику. Було б бажання і ресурси. Партії змушені дотримуватися гендерної квоти та перед виборами активно шукають кандидаток у свої списки. Проте після перегонів дуже мало жінок потрапляють до керівних органів влади. Максимум можуть очолити депутатську комісію. Особливо ця тенденція простежується у великих містах чи селищах, де більше фінансового ресурсу та повноважень. З досвіду скажу, що до адміністративної реформи невеликі та небагаті сільські ради в більшості колишніх районів Тернопільської області очолювали саме жінки. Якщо й чоловік очолював сільраду, то мав потужну помічницю на посаді секретаря ради. У сільрадах, до децентралізації, був найвищий відсоток депутаток. Зараз більшістю територіальних громад керують чоловіки. Напевно, і у виборчих перегонах не дуже багато жінок змагалися з чоловіками за можливість бути головою. Чому так? Якщо відкинути процес політичних домовленостей та ігор, які стали невід’ємною частиною формування місцевих влад, та подивитися на це з точки зору ідеальних умов, то, вважаю, що пробитися можуть ті жінки, у яких яскраво виражені лідерські якості, які володіють харизмою, вони сміливі та мають аналітичний склад розуму, вольовий характер, мають успішний досвід у тій чи іншій сфері, реалізовані в професії, мають непереборне бажання розвиватися, змінювати себе та суспільство, змінювати своє село, селище, місто, країну, можуть вести за собою. Важливо, щоби жінка була впізнавана та мала авторитет і вплив на суспільну думку, хоча б якоїсь частини суспільства. Не обійтися без здорових та обґрунтованих амбіцій. Тоді, звісно, шанси є.
Не кожна зможе та готова поєднувати керівну посаду, а особливо політичну, із сімейними обов’язками (які, на жаль, суспільство покладає переважно на жінок – авт.). Якщо ти в політиці, то тобі точно доведеться чимось жертвувати, навчитися рухатися у траєкторії робота-родина. Тому підтримка жінок у родинах дуже важлива.
«Мій світогляд полягає в тому, щоби багато працювати і щодня розвиватися»
Леся Голояд, депутатка Зборівської міської ради (з 2020 року), радниця міського голови Зборова з питань молоді
– Лесю, на твій погляд, чому жінок все-таки ще мало у політиці?
– На мою думку, така ситуація зумовлена тим, що у нас століттями державними процесами на різних рівнях керували чоловіки. Тож коли жінка займається політикою, то це завжди швидше виняток із правил, ніж норма.
Це головна причина, а вже від неї виходять усі інші: про можливості, культуру, дискримінацію і тиск.
– Ще менше жінок у керівництві рад і адміністрацій вищих рівнів – обласна, районна, міська. Чому складається така ситуація?
– Ну, тут все логічно. Просто так вони там не зʼявляться, для цього просвітницька робота. Жінкам треба розуміти для чого йти у політику, що саме там можна змінювати громаду.
– Як тобі вдається поєднувати політику і особисте життя?
– Всі мої близькі друзі, оточення та найближча людина – це дотичні до політичної сфери люди. Тому ми і знайшли спільну мову. Для мене це не поєднання, а комплексна командна робота. Вважаю, що мені пощастило.
– Як реагуєте на вислів «Головне покликання жінки – бути берегинею родинного вогнища»?
– Головна місія будь-якої людини – знайти своє покликання. І воно може бути абсолютно різним. Не всі жінки хочуть бути «берегинями вогнища», у сенсі займатись лише хатніми справами, і але й не всі жінки хочуть бути політикинями. Це нормально. Головне – знати, що ти хочеш, а не піддаватись на тиск суспільства, оточення, близьких.
– У політиці до жінок ставляться дуже часто або зневажливо, або напівсерйозно. Чи називали тебе на ім’я пестливо?
– У мене тверда позиція, яку я не приховую. Якщо ми не друзі, то я даю зрозуміти людині, як до мене можна звертатись, а як ні. Це стосується усіх статей. Більше проблем виникало через вік, через стать менше.
– Коли жінка намагається дійти до якоїсь посади, то в результаті виявляється, що є багато причин, чому вона не може туди потрапити. Тобто це така «скляна стеля». Ти з цим стикалася?
– І в політиці, і в проєктній роботі завжди більше оточували чоловіки. Політика все ще чоловіча сфера, але жінки потроху ці скляні стелі розбивають.
– Розвій стереотип «жінки – слабка стать»… Якщо перед тобою, скажімо, до сесійного залу чоловік відчиняє двері, чи буде для тебе це прямим натяком на те, що ти – «слабка стать»?
– Ну тут не треба кидатись в крайнощі. Існує різниця між вихованістю, етикетом і сексизмом чи дискримінацією.
– Побутує думка, жінки-політикині в соціальних мережах стикаються зі значно агресивнішим ставленням ніж політики-чоловіки: або «ти красива, отже, ні на що не здатна», або «ти – жінка, що ти можеш в тому розбиратись?» Стикалася з цим і яка була твоя відповідь?
– Так, таке було. Буквально недавно, коли почала працювати з одним із нардепів. Такі стереотипи часто є і до чоловіків, наприклад «та він просто чиїсь родич», «та він дав хабар». Я не намагаюсь довести щось таким людям, це марні зусилля, в нас з ними різні світогляди. Мій світогляд полягає в тому, щоби багато працювати і щодня розвиватися.
– Останнім часом жінок побільшало серед депутатського корпусу, але чомусь їм керівних ролей не відводить, максимум – голова якоїсь комісії, здебільшого гуманітарного спрямування. Як змінити цю ситуацію?
– Популяризувати лідерство серед жінок як тренд. Всі посади і всі позиції можуть займати жінки. Потрібен комплексний підхід і робота з освітою, починаючи із дитячого садочка. Також потрібні розвиваючі лідерські програми для жінок. Бо коли маленькій дівчинці ще в школі кажуть, що успіх – це виключно народити дітей, то з такою установкою вона житиме усе життя. А успіх – це те, що ви самі для себе оберете!
***
Жінки мають важливий життєвий досвід, який є цінним на рівні прийняття рішень. Їхня участь у владі необхідна, щоби рішення були більш ефективними. Домашні обов’язки – це не справа жінок, у їх виконання мають бути включені всі у сім’ї. Жінкам варто навчитись делегувати певні обов’язки, а іншим членам родини – брати їх на себе. Це вивільнить час жінки для важливих суспільних справ. Також треба змінювати суспільний простір, робити його вільним від гендерних стереотипів.
Віталій Попович
Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Мітки: жінки і політика, Леся Голояд, Світлана Боднар
5914