У телевізійному циклі «Гартовані» тернопільської «Кінокомісії» продовжуємо розповідати реальні історії героїв нашого часу. Без цих людей неможлива перемога. Їхні безсонні ночі вартують уваги. Вояки, котрі стоять на передовій і захищають Україну потребують, крім військового хисту, уваги і розуміння, що у тилу все гаразд і їх чекають з перемогою. Наші герої працюють цілодобово і не дуже охоче говорять на камеру. Але коли говорять, то їх переповняють емоції. Так кується українська перемога спільними зусиллями фронту і тилу.
Сьогоднішня наша розповідь про волонтерку з Тернополя Христину Касіян.
Вона виросла в Тернополі, батьки тернополяни і вся її родина з діда-прадіда теж тернополяни.
– Вчилася в першій школі на вулиці Коперніка. Після школи поступила у фінансово-економічний інститут. Паралельно почала працювати на комбайновому заводі. Там зустріла свого майбутнього чоловіка, в нас народилися діти. У 1991 році дякувати Богу наша Україна відділилася від Радянського Союзу. Чоловік і далі працював на заводі, а я зайнялася бізнесом. Їздила в Туреччину, брала одяг, взуття. Що ми тільки не везли, щоби робити оборот, бо діти попідростали, треба було їх вчити. На центральному ринку мала торгове місце, але мені було важко тягати товар і знайомі загітували поїхати працювати в Італію. Там відпрацювала 12 років після чого повернулася до рідного міста, – розповіла Христина Касіян.
Коли в 2014 році почався перший етап війни пані Христина вступила в козацтво.
– Була в гурті «Золоті журавки», їздила з козаками співати. Коли розпочалася війна, допомагала чим могла. Пакувала продукти в ящики, які нам привозили, і які наш отаман Володимир Мосейко, що керував цим процесом, відвозив на передову наших хлопцям. Як грім серед білого неба прийшла до нас повномасштабна війна. Я не змогла сидіти вдома, дивитися на це все, що з нашою країною робить як нам колись казали, колишній старший брат. Ці брати, як виявилося, наробили багато лиха нашій країні. Тому прийшла волонтерити, разом з однодумцями – яких я називаю дружньою бригадою, до якої входять Ірина, Марія, і, безперечно, пан Зіновій, без якого ми як без рук. Готуємо смачні та теплі страви для наших захисників, а також для переселенців, які залишили вдома все, втікаючи від бомбардувань. Даємо трішки наснаги хлопцям, які відвозять продукти на передову, і, звичайно, в серце нашої країни – місто Київ. Дуже ми всі просимо і молимо Бога, щоби над Україною закрили небо, щоби ті бомби не падали. Дуже шкода людей, які ховаються від бомбардувань, а дехто і не вижив від них. Якщо би так сталося і закрили небо, то наші хлопці точно поженуть окупантів з рідної землі, – каже Христина Касіян.
Після війни і нашої перемоги пані Христина говорить, що в Тернополі ініціює створення козацького ресторану, де власне святкуватимуть перемогу над окупантами, на яку всі дуже чекають. А тоді вже можна буде тішитися мирним життям…
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: волонтер, Христина Касіян
5134