Вона має три спеціальності – педіатрія, фтизіатрія та управління охороною здоров’я, була начальником медичної служби полку Національної гвардії України, а зараз займається приватною практикою у сфері психосоматикки. У лікаря Наталії Ніколаєвої – понад 20 тисяч підписників у Фейсбук, а запис на прийом сягає кількох місяців. Вона розвінчує стандартні медичні практики і не боїться критикувати чиновників МОЗ. Сподіваємося, поради цього унікального лікаря допоможуть і нашим читачам.
«Гіпотоніки як психотип – це незвичайне явище природи, але досить поширене, особливо в юнацькому і ранньому молодому віці. Дорослий гіпотонік – це окрема пісня і рідкісний екземпляр, диво, яке зберегло в собі дитячу відкритість і захоплення світом, підліткові комплекси й ідеалізм, але вдало мімікрують під дорослу особину. Розпізнається через моложавість і невідповідність зовнішнього вигляду біологічному віку.
Взагалі гіпотоніки – парадоксальні люди. Немов із космосу. Ранимі і сентиментальні, дуже чуттєві. Їх легко зачепити, але образи вони не в змозі довго зберігати, як і накопичувати енергію, яка ллється з них потоками. Через те, що вони цю внутрішню енергію шпарять у навколишній простір і не можуть її концентрувати й акумулювати (на відміну від гіпертоніків), вони часто почуваються невпевнено й абсолютно незахищено.
Пізнати їх дуже легко, особливо в юному віці: у них практично у всіх тонкі, довгі й холодні пальці. Вони навіть влітку сплять у шкарпетках. Але не всі і не завжди. Їхня характерна особливість, на відміну від нормальних організмів, – реакція на стрес. Не знаю, що там у них виробляється замість адреналіну, але якщо інші організми на стрес дають звуження великих судин і розширення дрібних, то у цих навпаки – розширюються великі і тиск ще більше падає. А дрібні – спазмуються, і через це – холодні кінцівки і багато інших неприємних відчуттів і станів.
Із двох фізіологічно-психологічних реакцій на стрес: бий або біжи, вони вибирають третю – прикинься мертвим. Якщо прикинутися не вдалось, то загнаний у кут і притиснутий до стінки гіпотонік може досить болісно вкусити і навіть стукнути тупим важким предметом по голові. На цьому в нього повністю закінчується той мізер енергії, який зберігався “на потім, як НЗ”, і не встигнуть у потерпілого згаснути зірочки в очах після удару в голову, як гіпотонік тут же пошкодує про скоєне, а також самого потерпілого, надасть йому допомогу і навіть відвезе за свій рахунок у лікарню, дорогою продовжуючи каятись і гризучи себе зсередини.
Гризти себе зсередини – улюблене заняття гіпотоніка. Іноді вони настільки захоплюються самоїдством, що «вигризають» собі виразку шлунка, особливо в юному віці.
Що характерно, про своїхслабкості гіпотоніки часто не розповідають, а навпаки – можуть створювати собі образ холодної неприступності і навіть якоїсь суворості. Але варто заглянути всередину… а там плюшеві ведмедики з рожевими зайчиками водять хороводи під ностальгічні мелодії.
А взагалі гіпотоніки – дуже доброзичливі люди, завжди гостро потребують любові і підтвердження своєї потрібності, бо власну любов до себе вони практично не здатні виробляти, витрачаючи її на сумніви і невпевненість. Вони не мають ніякого захисного бар’єру проти грубості, несправедливості і будь-яких гидот на свою адресу, навіть безтактності їх глибоко зачіпають і ранять у серце.
З віком гіпотонік вчиться будувати бар’єри, відокремлювати другорядне і незначне, але все одно часто пропускає удари, особливо зраду від найближчих.
Обкатаний віком і життєвими вибоїнами, гіпотонік в один прекрасний момент набуває рис гіпертоніка: “пішли всі геть” і “я так сказав і буде по-моєму”, що полегшує йому життя, але робить з нього практично монстра психологічної інженерії: зовнішня жорсткість і неприступність змушує оточуючих ставитися до нього з повагою і деякою боязкістю, а всередині вони залишаються такими ж чутливими, вразливими, ніжними романтиками. Але про це знають тільки ті, кому вони довірять свою душу.
У гіпотоніків цікавий букет схильності до певних станів і захворювань, але практично всі вони пов’язані із психосоматикою, і на 80% зазвичай вигадані й виліковуються до кінця діагностики самостійно».
Далі буде…
Джерело: Тижневик "Номер один"
4139