Зруйновані дороги, підтоплені господарські та житлові будівлі у Коропці: хто винен та чи можна було уникнути лиха?

Сьогодні на Коропеччині негода наробила біди – зруйновані дороги, підтоплені господарські та житлові будівлі… Безперечно з наслідками стихії потрібно боротись і спільними зусилями подолати їх. Але, чи могло цього не бути?

– Так! Навіть попри те, що ми зараз входимо в діапазон різкої зміни клімату, – переконаний секретар Коропецької селищної ради Дмитро Степанович Данчук.

Чоловік назвав два чинники того що сталося – байдужа безгосподарність та паразитична безгосподарність.

– Перша, це коли “живемо тільки в межах свого паркану”. Далі, хоч потоп. Минулого року у Коропці залило Центр. Який винесли урок? Коли спільними зусилями робили водовідведення (яке до речі, спрацювало), окремі “лягали під грейдер”, що нарізав фоси. Коли одні чистили жолоби, інші – сміялись. Як результат – вода спрямована в Коропчик, магазин “Любе” і всі інші не “лапають воду”, початок вул. Шевченка та Січових Стрільців сухі. Хіба що, минулорічні намули перед Марком і тротуром перед школою нагадують про події минулорічної давнини. Разом зробили – є результат!, – зазначає Дмитро Степанович.

Друга біда – гірша. Бо нищимо не своє, а громадське. Закриваємо очі на це і мовчимо.

– Ліс ріжуть і ті, кому можна і ті, хто собі хоче. Голі квадрати/ділянки великими площами майже повсюдно. Тому не затримуються кубатура води, яка йде з небес. Крім того з лісу зробивши велетенський смітник, дивуємось, що нам він це приносить потоком назад. “Роздовбуємо” кар’єри, перетворюючи їх на апокаліптичні ланшафти без подальшої рекультивації і залишаємо, – каже секретар Коропецької селищної ради.

Природа мудра, вона не пробачає помилок, а жорстоко карає, даючи уроки для невігласів.

– Пора це засвоїти, щоби потім не казати: “проти стихії не попреш” і писати недолугі дописи чи коментарі, закликаючи до не можливих чудес – розігнати хмари, зупинити річку, повернути назад зруйновану дорогу. Це – не можливо! Вихід один – перестати бути паразитом та збайдужілим самодуром. Ці зрушення повинні відбутись у кожного в його голові. Коли людина зачинає мислити в напрямку колективного суспільного блага, а не в своїх приватних інтересах, вона стає сильною. Коли таких людей кілька – вони незборимі та обов’язково дають результат, таким помагає Бог. Рано чи пізно ми прийдемо до цього. Критична маса думаючих людей гуртується в лави. А от тут природа і стихія ні до чого, – підсумував Дмитро Данчук.