Життя воїна обірвалося на одній з бойових позицій Луганщини

Тарас народився 6 червня 1971 року у селі Заздрість на Теребовлянщині і став шостою дитиною в багатодітній родині.

Загальну освіту здобув у місцевій школі. Після цього навчався у Тернопільському вищому професійному училищі сфери послуг та туризму. На Дніпропетровщині Гогусь пройшов службу в армії, після чого вирішив піти працювати у тернопільську міліцію.

У 1991 році чоловік почав працювати в патрульно-постовій службі. Згодом зайнявся розшуковою роботою в УМВС в Тернопільській області. Але через життєві обставини йому на деякий час довелося залишити міліцейську службу.

Коли розпочалася Революція Гідності, він одразу вирушив до Києва на протести, щоб висловити свою громадянську позицію. Тарас долучився до самооборони, охороняв барикади, здійснював патрулювання. Коли ж повернувся додому і дізнався, що формується батальйон патрульної служби міліції особливого призначення “Тернопіль”, одразу вирішив поновитися на службі. 

Як я потім буду дивитися в очі синові, коли в такий складний час не піду боронити рідний край?” – сказав дружині.

Тож у 2014 році Гогусь вперше вирушив в зону АТО. За 8 років сумлінної служби став досвідченим бійцем, отримав низку почесних нагород та відзнак.

Чоловік був хорошим господарем, майстром на всі руки і мріяв про свій сад – любов до землі ще з дитинства йому прищепили батьки. Навіть під час перебування на сході, як тільки мав змогу, він копав грядки, щоб посадити, наприклад, зелень, і частував побратимів своїм борщем.

Він дуже любив грядки. Наприклад, я дзвоню до нього і кажу: “Що робиш?”. Уже там ротація закінчується, за два місяці мав їхати. Каже: “Саджу грядки”. Я кажу: “Воно тобі потрібно? Ти ж і так їдеш додому”. А він сказав: “То хлопцям буде”, – згадує дружина Галина.

Тарас дуже тішився, коли нарешті вдалося придбати своє житло за містом і клаптик землі біля нього.

Перед війною його родина справила там новосілля і правоохоронець власноруч доводив до ладу будинок. Але вдалося пожити у власній домівці лише 4 місяці – 27 квітня 2022 року його життя обірвалося внаслідок вибуху російського снаряду під час несення служби на одній з бойових позицій у районі Золотого на Луганщині.

Церемонія прощання з Гогусем пройшла 29 квітня 2022 року у Тернополі у Будинку скорботи. Поховали захисника наступного дня у селі Гаї-Гречинські Тернопільського району, де він проживав разом із родиною.

Указом Президента Володимира Зеленського №870/2023 від 30 грудня 2023 року старшого сержанта поліції було посмертно нагороджено медаллю “Захиснику Вітчизни”. Цю нагороду рідним правоохоронця було вручено 21 травня 2024 року.

Без найріднішої людини залишилися дружина Галина і син Віктор.

За словами друга родини Романа, чоловік безмежно любив свою сім’ю.

Друг був вимогливим і до себе, і до інших. Мав твердий характер. Був принциповим у питаннях патріотизму”, – заявив Роман.

Син Віктор пригадує, як батько змалку прищеплював йому любов до всього українського і як він шанував українську мову. Окрім цього, Тарас привів сина у спорт, а саме – у волейбол, і завдяки татовим старанням юнак не раз здобував командну першість на змаганнях.

Віктор пішов батьковим шляхом у виборі професії – навчається на юридичному факультеті та хоче стати слідчим поліції.

Гогусь дуже піклувався про свого сина.

Батько був для мене… Багато хто може сказати, що ідеальним, але якщо я так скажу, то не злукавлю”, – зазначив Віктор.

Як би важко не було, поліцейський телефонував до рідних із хорошими та світлими новинами, особливо для старенької матері. Її чоловік теж ніжно оберігав від усього негативу. Жінка до останнього дня не підозрювала, що той воює на передовій.

За словами сина, тато завжди вмів заспокоїти і розвеселити та випромінював позитив. Віктор заявив, що батько не вмів жалітися, навпаки – до нього за добрим словом і підтримкою зверталися і рідні, і друзі.

Дружина сказала, що Тарас був уважним і чуйним чоловіком.

Хлопці, з якими він служив з 2014 року, телефонують, підтримують, кажуть, що мали за честь служити з Тарасом, що таких людей, як він, залишилось мало. Значить, Бог забирає кращих. Життя, як “до”, більше не буде. Я щиро вірю, що Тарас став нашим ангелом-охоронцем, і що він пишається своїм сином, але вже з небес”, – зазначила Галина.

10 лютого 2023 року іменем захисника було названо майдан у Гаях-Гречинських. Тут же 6 грудня 2023 року, у день ЗСУ, встановили пам’ятний знак на честь поліцейського.

Ті, хто знав правоохоронця, завжди згадуватимуть про нього як про чоловіка, який віддано відстоював незалежність і свободу української землі.

Світла та вічна пам’ять!