Сьогодні хотілося написати про щось добре й хороше, трохи святкове і підбадьорююче. Але весь запас красивих слів одразу закінчився, оскільки в цей момент оновилися рахунки за грудневу «комуналку». В принципі я очікувала подорожчання, адже новий управитель нашого будинку, якась кременчуцька фірмочка, одразу підвищив тариф удвічі. Знаю, що з нового року приголомшить і «Тернопільводоканал», який підвищив ціну на водопостачання одразу на 6 максимально встановлених урядом гривень за кубометр. Але, як виявилося, це ще далеко не всі «сюрпризи»: місцеве «Теплокомуненерго» додало одразу 500 грн. за те, що у моїй квартирі знаходяться мережі централізованого опалення. Хоча насправді вони там взагалі відсутні, адже користуюся індивідуальним.
Схоже на те, що ідейки нинішньої влади, де взяти гроші на постійно зростаючі власні апетити, закінчилися. Жорстке зрізання соціальних виплат та субсидій, підвищення «мінімалки» для збільшення податкових надходжень та підвищення різного роду штрафів бажаного результату не дали. Адже українці десятиліттями вчилися виживати у грі «держава – нас, а ми – державу». І чим більше зростають тарифи на комунальні послуги, тим більше населення боргує перед постачальниками. Тобто не оплачує взагалі. Не тому, що не хоче, – банально не може. Адже вибір між купівлею їжі та ліків і оплатою «комуналки» – очевидний. Не всім же дано привілей купувати скумбрію по 8 гривень за кілограм…
Із 1 грудня «ощасливили» найперше споживачів з індивідуальним опаленням. Тобто тих, які звикли економити газ і власні гроші, скручуючи котел до +18 у зимовий період. Відтак за місяць різниця між їхніми платіжками і споживачів централізованого опалення – приблизно у тисячу гривень. Цю велику «соціальну несправедливість» нинішня креативна влада владнала, як завжди, у стилі незрозумілих коміксів: встановила оплату за залишки мереж центрального опалення і гарячого водопостачання, які десь стирчать у кутах помешкань власників індивідуальних котлів. Та таку, що за ці гроші можна сміливо купити ще 100 кубів газу.
Разом з тим реальна інфляція на продукти харчування та ліки враз з’їдає усі решта гроші, які ще в когось залишаються після оплати «комуналки». ФОПи вже відкрито говорять про те, що заробітки в Польщі на будовах і полуниці набагато вигідніші за малий і середній бізнес в Україні. Середня зарплата по факту зростає тільки у чиновників, а пенсія – у тих же чиновників та суддів. Бо по 6-10 гривень доплати решті пенсіонерів назвати зростанням язик не повертається.
Але ми не скаржимося і не стогнемо. Навпаки – нам весело. Більшість тих, хто у 2019-му проголосував за кардинальну зміну влади в Україні, досі думають, що вони – глядачі кумедного шоу, де все – жартома і не насправді. А для тих, хто тверезіє, у мережі підкидають усе нові й нові розваги: то чиновницю з голою цицькою на офіційному фото, то працівника райвиконкому з ялинкою на голові і в танці під російські пісні Потапа, то підлеглу мера Чорноморська, яка станцювала «Лебедине озеро» своєму шефу прямо в сесійній залі… І виборець сміється, перепощує смішні відосики своїм друзям, пише дотепні коментарі і знову почувається веселим глядачем сценічного шоу. Не особливо замислюючись про те, що це шоу стало нашою жорстокою реальністю. А «цицьки», «йолки» і «лебеді» за багатотисячні зарплати з наших податків щодня клепають нові й нові ідеї, як стягнути з українця ще якусь плату в банкрутуючу казну.
Так, звісно, стало краще їздити на відремонтованих дорогах. Але й стало значно гірше їздити на тих, на яких раніше їздити було добре. Наприклад, водії навперебій розповідають про відому трасу Київ – Чоп, яка у межах Рівненської області взагалі перетворилася майже в руїну. Так, у нас є «Дія» і майже вся «країна у смартфоні». Але ми досі носимо з ID-карткою довідку про прописку, бо апаратів для зчитування цифрових паспортів так і не закупили. І так ще багато й багато «добре» з обов’язковим «але».
Уперше привітання президента у новорічну ніч тривало понад 20 хвилин замість звичних 5 і менше. У цьому вбачалося титанічне зусилля переконати нас у тому, що «але» не існує, а «доброго» все більше й більше. Ось тільки не подіяло. Ані на поліцейських, які пригрозили масовим звільненням через мізерні зарплати. Ані на ФОПів, які зняли термінали для оплати після новорічних нововведень. Ані на тих 600 тисяч українців, які лише цього року назавжди залишили нашу державу в пошуку кращої долі в інших країнах.
…Сусід-пенсіонер довго вдивлявся у платіжку із шокуючими цифрами за комунпослуги. Вилаявся пошепки. «Знаєш, – звернувся до мене, – коли він на стадіоні сказав Порошенку: «Я ваш вирок!», то це він не йому сказав… А всім нам. Але ми тоді цього не зрозуміли…»
Джерело: Тижневик "Номер один"
4139