Інколи мені здається, що люди, які намагаються комусь допомогти, роблять це для себе. Вони переймають на себе проблему іншої людини і думають, що знають, що потрібно іншим і якими методами це можна організувати.
Упевнена, що кожен із нас думає про те, що люди не цінують нашої допомоги, геніальних ідей та не беруть рекомендацій і порад до уваги. І коли ми помічаємо таке ставлення, то воно викликає у нас агресію, злість, безпорадність, а інколи й відразу та ненависть до близьких та друзів, що у свою чергу руйнує міцні стосунки та відносини.
Скільки в нашому оточенні таких помічників, як і ми самі, які страждають від того, що їх недооцінюють, не люблять, не цінують порад і не користуються ними? Чому люди відмовляються приймати за чисте щастя ту пораду, яку ми хочемо їм дати?
Якщо бути відвертою, то мені здається, що допомога, якої не просили зі сторони, не потрібна.
Багатьом насправді потрібна не допомога – їм погано і важко для того, щоби скаржитись, але недостатньо погано для того, щоби щось змінювати. У таких людей є мільйон ідей і лайфаків про те, як «стати щасливим», але внутрішнього запиту на «щастя» у них немає. Це та категорія людей, які знайдуть 10 000 причин, щоби нічого не робити, ніж одну, щоби зробити. Вони знайдуть сотні людей, які винні в їхніх бідах, і не поставлять жодного запитання самому собі. Допомагати таким людям – означає потрапити в коло винних у їхньому нещасливому житті.
Допомагаючи людям без конкретного прохання з їхнього боку, ми позбавляємо їх можливості взяти відповідальність за своє життя, не даємо їм права вибору. Для людей природним розвитком завжди залишається зростання через подолання укорінених шкідливих звичок, життєвих перешкод, пошук нових нестандартних шляхів. Створюючи комфортні умови, ми не даємо можливості для внутрішнього зростання, а значить – послабляємо їхню силу. Людина, яка усвідомила потребу в допомозі та готова до змін, завжди попросить про це.
Часто людям потрібна не допомога, а лише наша увага. Тут важливо не переплутати і не почати з порога давати поради. У більшості випадків усе, що потрібно вашим близьким – щоб їх уважно вислухали.
Певна, що у кожного серед знайомих знайдеться людина, яку можна назвати «вічною жертвою». Застерігаю Вас, бійтеся свого бажання допомагати їм! Позиція таких людей дуже маніпулятивна. Допомагаючи «жертвам», ви назавжди берете на себе відповідальність за подальші події в їхньому житті і їхні майбутні невдачі. Це як потрапити у довічне рабство, адже з моменту, коли ви озвучили свою пораду, ви відповідаєте за те, як надалі розгортатимуться події. Прислухалися до вашої поради чи ні, вже не матиме ніякого значення. Для «жертви» ви назавжди залишитесь винуватцем того, що її або його мрії не збулися.
Кожен повинен зробити допомогу своїм особистим вибором. І якщо ви точно вирішили, що хочете і готові допомогти, обов’язково перевірте свій намір на екологічність, виконавши чотири простих кроки:
- вас дійсно попросили про допомогу, або ви в деякій мірі «додумали» прохання, або самі здогадалися про необхідність допомогти?
- якщо ви точно знаєте, що вас попросили, запитайте, як саме ви можете допомогти;
- пам’ятайте, що у кожного з нас є свій досвід, є унікальний набір підходів і оціночних систем, за допомогою яких ми сприймаємо й оцінюємо навколишній світ. Цими оцінками, почуттями й уподобаннями ми керуємось при прийнятті рішень;
- завжди аналізуйте, яким чином ваші поради співвідносяться з тією картиною світу, яка вже є у людини. Чи готова вона почути іншу точку зору, відмінну від власної? Чи готові ви прийняти те, що чиєсь бачення життя може дуже сильно відрізнятися від вашого, а головне – наскільки ви дійсно здатні прийняти людину такою, як вона є, і допомагати в тому форматі, який вона сама для себе обирає, а не те, що здається кращим вам.
Як бачите, допомога, нехай навіть із найкращих міркувань, – штука складна і дуже багатогранна. Якщо ми не усвідомлюємо, яким чином наші дії можуть впливати на інших, щире бажання допомогти може стати банальним насильством.
Робіть свій вибір допомоги усвідомленим і давайте можливість іншим свідомо обирати свій шлях. Не можна «заподіяти щастя» насильно, нікого не можна врятувати без його згоди.
Якщо прохання про допомогу немає, а у вас залишається гостра внутрішня потреба «творити добро на всій землі», направляйте свої зусилля на благодійність і покращення власного життя. Тоді сили, енергія та гроші будуть точно витрачені на благо.
Вікторія Ушакова
Джерело: Тижневик "Номер один"
5295