«Талановитий, щирий, відданий! Ти не міг дивитися, як діти-сироти гладять портрети своїх загиблих батьків на площі Рівного. Ти сказав: «Я відчуваю, що там я буду більш корисним як тут. Буду тягнути ранених, допомагати нашим хлопцям! – розповідає молодша сестра Марія Федінчук. – Ти любив Україну, любив вишиванку, свою землю та сім’ю. Ти не вмів інакше, не вмів «у пів ноги»: ні в житті, ні на сцені, ні на війні».
Володимир з дитячих років демонстрував неабиякий сценічний талант, розповідає його молодша сестра Марія. Виступав у комедійних ролях спочатку у місцевому будинку культури, а далі на районних та обласних конкурсах. Глядачі завжди були в захваті від юного артиста. Хлопець посідав призові місця у змаганнях. У батьківському домі зберігається безліч нагород та дипломів.
«Акторським талантом Володя відрізнявся серед учнів у школі. На святкові виступи завжди розповідав гуморески. І неабияк, а професійно», – повідомила Олександра Чорна.
Після 9 класу вступив до Теребовлянського вищого училища культури на факультет театру та кіно. З 2011 року працював у Коломийському обласному академічному українському драматичному театрі.
А вже у 2015-му закінчив за спеціальністю «Театральне мистецтво» Рівненський державний гуманітарний університет. Наступного року вийшов на сцену Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру. Зачаровував глядачів своїм акторським запалом, харизмою та неповторною грою.
Володимира в колективі дуже цінували і захоплювалися його професіоналізмом, добротою та щирістю. Незабутніми є його ролі у виставах: «На полі крові» – Юда; «Войцек» – Войцек; «Енеїда» – Еней; «Зерносховище» – Горобець; «Скрудж. Різдвяна історія» – молодий Скрудж.
Наприкінці липня 2023 року актор здобув Гран-прі за виконання монологу Юди з драматичної поеми «На полі крові» у ХVІІІ Всеукраїнському конкурсі виконавців художнього слова імені Лесі Українки. Поцілований Богом талановитий актор з блискучим творчим майбутнім, так Володимира Федінчука характеризує Володимир Петрів, директор Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру.
До лав Збройних сил України актор Володимир Федінчук вступив у грудні 2023 року – бо інакше не міг. До того, окрім акторського шляху, Володимир займався волонтерською діяльністю – «від серця до серця», де збирав кошти на допомогу дітям з вадами слуху.
«Ти зустрів 2024-й «на нулі». Ти писав, що знаєш запах бою, що понад тиждень не вилазив з окопу, що бачив, як побратимів посікло осколками, а потім сам відчув біль у скаліченій руці. І раптом ти зник. Зв’язок обірвався, але надія жила. А потім звістка: тебе більше немає з нами. Ти загинув, як герой. У бою», – написав Володимир Петрів на початку нинішнього року 28 січня.
Прощання з солдатом-навідником з позивним «Артист» 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Володимиром Федінчуком відбувалося 1 лютого у театрі, в якому служив, і на Театральній площі.
«Він приходив у театр і співав «Фортеця Бахмут», а потім поїхав до тієї фортеці Бахмут. Одного разу він прийшов і каже: «Підберіть мені, будь ласка, знайдіть пісню «Явір і яворина». Я здивувалася, тому що це про фронтовика. Каже: «Я мамі хочу заспівати, я дружині заспіваю, а потім заспіваю у нас на сцені». Він не заспівав», – розповіла колега загиблого актора Тетяна Вакулюк.
«Він прийшов до мене 15-річним хлопчиком, із такою чудернацькою зачіскою. Він дуже гарно читав гуморески, міг жартувати, так по-дитячому, але дуже щиро. Його улюблена фраза така була: «Відпустіть, мені треба їсти пироги», так говорять на Тернопільщині. Мама передавала йому вареники й він спішив пообідати», – розповіла викладачка загиблого бійця Олена Виннічик.
«Я завжди пам’ятатиму його таким, яким бачила останній раз. Життєрадісним, усміхненим і щасливим, поряд зі своєю вродливою дружиною і родиною. Тоді його брат Василь приймав сан священнослужителя і вся родина, друзі, парафіяни були раді зустрічі, – поділилася Марія Прок.
– Володя завжди мав якийсь внутрішній вогник, ніби світився зсередини. Талановитий і вродливий вирізнявся з натовпу. Ніби спішив жити, все встигнути, все відчути. Такий він був, таким і залишиться в пам’яті. Вдячним сином, хорошою людиною, патріотом і Героєм».
Непоправним горем стала загибель Володимира для родини. Дуже сумують мама Ганна та тато Василь, дружина Таня, старша сестра Галя, молодша сестричка Марія та молодший брат Василь. Батько Василь Федінчук у розпачі: «Гіршого в житті нема, коли в землі твоя рідна дитина». Про свій стан і дружини повідомляє: «Ми обидвоє забули який день сьогодні, який буде завтра. В голові крутиться тільки одне запитання: за що вбивають наших синів? В них були мрії, світле майбутнє…»
Поховали захисника у Рівному на Алеї Героїв кладовища Нове.
За рішенням міської ради №4669 від 14.03.2024 Володимир Федінчук став почесним громадянином Рівного. У вересні Володимира Федінчука нагороджено посмертно Рівненською міською мистецькою молодіжною премією імені Олександра Храпаченка в галузі театрального мистецтва.
Вічна слава Захисникові!
Фото з ФБ-сторінки театру, сестри Федінчука та його особистої сторінки
Джерело: Укрінформ
51368