70 років тому Генасамблея ООН прийняла «Загальну декларацію прав людини».
Після цього були прийняті численні документи та протоколи, які всі були спрямовані на захист прав людини незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови чи релігії. Створення єдиної міжнародної системи захисту прав людини було одним із завдань Організації Об’єднаних Націй. Хоча формально Декларація не є обов’язковою до виконання державами, але саме цей документ визнається універсальним і ефективним механізмом та інструментом захисту прав людини у глобальному масштабі. Нічого кращого люди не придумали.
Найважливіше, на мою думку, те, що Декларація закріпила усі ті наріжні та фундаментальні цінності, які людство вистраждало протягом всієї своєї історії. А саме – людське життя та свобода як вища цінність і рівність усіх перед законом. Сьогодні ми сприймаємо це як норму. Але не завжди ці норми виконуються повною мірою.
Свобода слова – одна із базових цінностей суспільства, і тому ми повинні забезпечувати її всім засобам масової інформації в нашій країні.
Однією із найважливіших вимог партії «Основа» із забезпечення свободи слова в Україні в рамках програми «Принципи поваги» є мораторій на втручання правоохоронних служб у законну діяльність ЗМІ.
«Спроби коаліції заборонити роботу неугодних їй телеканалів – це шлях до диктатури. Санкції до ЗМІ без підстав, без доказів, без суду дискредитують Україну в очах наших міжнародних партнерів. Я категорично проти таких санкцій. Надіюсь, що РНБО не стане приймати дурних рішень», – так прокоментував лідер партії «Основа» Сергій Тарута не прийняті 4 жовтня Верховною Радою постанови про рекомендації Раді національної безпеки і оборони щодо застосування санкцій до деяких українських телеканалів.
Важливість боротьби за свободу слова в Україні обумовлена ще й тим, що ситуація в країні із забезпеченням цієї базової цінності вкрай негативна. До прикладу, в рейтингу свободи ЗМІ від міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів» Україна займає зараз тільки 101-ше місце серед 180 країн світу. А за оцінками організації Freedom House, за останні 7 років Україна за рівнем свободи в Інтернеті стала з абсолютно вільної країни – частково вільною. Експерти пояснюють це багаточисельними фактами втручання в редакційну політику ЗМІ, низьким рівнем безпеки журналістів, постійним прагненням українських силових структур контролювати і забороняти свободу слова в ЗМІ та позасудовим блокуванням Інтернет-ресурсів.
Так, ми маємо формувати політичну націю тих, хто сповідує майбутнє України і готовий за нього боротися. Моделюючи майбутнє, потрібно будувати множинне мислення, а воно передбачає знання багатьох мов.
Кожне суспільство у своєму історичному розвитку завжди проходить точку, яку можна назвати «оновлюйся». Саме від того, наскільки держава ефективно здійснить модернізацію всіх сфер свого життя, залежить подальший її розвиток, за умови, що не буде вагомих підстав продовжити «воєнний стан». Тоді після Нового року країна, за планом, порине у виборчу кампанію. Вона, власне, вже триває, але офіційний старт – за три місяці до голосування. От можливо тоді, після 31.03.2019, і закінчиться політичний карантин.
Більшість поколінь українських політиків проголошували модернізацію своїм головним пріоритетом, але щоразу завершували свою каденцію в тій самій низькій точці, з якої стартували.
Чому плани і реформи модернізації країни не спрацювали? Відповіді на це питання я не отримав, навіть прочитавши статтю прем’єр-міністра В.Б.Гройсмана в журналі «Тиждень» за 10 грудня, у якій він говорить про те, що ми здійснюємо капітальний ремонт країни.
Можливо, після виборів ми почуємо відповідь, хто і як може змінити країну, як будемо будувати, а не «ремонтувати». Так і хочеться згадати вислів Генріха Гейне: «Хто лягає спати з собаками, встає з блохами».
А тим часом, поки «успішно» робиться «ремонт», люди в пошуках роботи виїздять за кордон. Пенсіонери та соціально незахищені думають, як дотягнути до весни, бо там «городи», які не раз рятували від негараздів.
Що думають тернопільські чиновники? Мабуть, як запустити в дію аеропорт, по-сучасному – летовище, адже він один у західному регіоні країни, який не функціонує. У Хмельницькому, Івано-Франківську, Чернівцях, Львові чомусь працюють, а в нас аеропорт готовий лише приймати керівництво держави. Шкода згаяного часу, бо ті, що при владі, повинні були брати на себе відповідальність, використовувати владу як алгоритм для розвитку, а не для збагачення особистих статків.
Шкода, що так і не запустили в дію антикорупційний суд, шкода, що наших моряків утримують у полоні, шкода переселенців зі Сходу і тих, хто далеко від дому, на чужині тяжко заробляє, щоб вдома могли жити їхні сім’ї.
І для того мої однопартійці висунули в Президенти Сергія Олексійовича Таруту, тому що тільки він зможе гарантувати повагу кожному громадянину України, від Заходу до Сходу, та повернути до держави повагу.
І на закінчення процитую святого Франциска. «Почніть робити те, що потрібно. Потім робіть те, що можливо. І ви раптом виявите, що робите неможливе».
Джерело: Тижневик "Номер один"
4139