Так у житті Андрія з’явилася Любов – жінка, яка стала для нього мамою.
«Ми з ним весело проводили час: їздили на Драгобрат кататися на лижах, у Тернополі ходили в кіно, до піцерії… Весь жах ситуації я зрозуміла, коли привезла Андрійка назад, до інтернату, і потрібно було його там залишати. Він розплакався, плакала і я, оскільки вже не могла розлучитися із цим чудовим хлопчиком. Так я стала мамою ще двом дітям», – поділилася пані Любов.
У новій родині Андрій по-справжньому розкрився. Хлопчик малював, ходив до театрального гуртка, займався флорболом, великим тенісом та мав хороші успіхи у спорті.
У 2018 році за порадою мами вступив до Коропецького військового ліцею. І саме там він відчув, ким хоче бути в дорослому житті.
«Я його називала «мій генерал», будучи впевненою, що в майбутньому син стане генералом. Він любив армію, службу. І питання: їхати на фронт чи залишатися в тилу – не стояло. Він завжди говорив, що офіцерів, які не були на фронті, не поважають», – згадує пані Любов.
Після закінчення Національної академії сухопутних військ юнак потрапив на службу до 63-ї окремої механізованої бригади. Спочатку – командир взводу, згодом – роти. Побратими пригадують, що Андрій був вимогливим, але завжди справедливим, уважним до бійців.
Понад рік він обороняв Україну на Лиманському напрямку. У червні 2025 року отримав звання старшого лейтенанта. Був представлений до нагородження орденом «За мужність» ІІІ ступеня, пізніше нагороджений медаллю «Воєнний хрест».
Але своїх нагород він уже не побачив.
7 серпня того ж року під час бойового завдання Андрій потрапив під удар російського FPV-дрона. Побратими намагалися його врятувати, викликали евакуаційну бригаду, однак поранення виявилося несумісним із життям.
Андрія Кухаревича поховали 12 серпня 2025 року на Пантеоні Героїв Тернополя. Після загибелі воїн був посмертно удостоєний звання Почесного громадянина міста. Указом Президента від 7 жовтня 2025 року нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
«Мені здається, що він зараз зайде, що це він приїхав у відпустку і зараз увійде до цієї кімнати», – зазначила пані Любов.
«Сьогодні 40 днів, як ти залишив своє тіло і полетів від нас. <…> Я зроблю все, щоб твоє імʼя не було забуте. Ти – моя частинка, з якою я, надіюсь, зустрінуся пізніше, і ми ще поговоримо про всі твої «приколи», пригоди і посміємося над цим», – написала у Фейсбуці сестра Тетяна.
Світла пам’ять Герою!
Фото з сімейного архіву та Суспільне Тернопіль
За матеріалами Суспільне Тернопіль, Тернопільська міська
Джерело: Укрінформ
4536