1 квітня 2015 року працівник Зборівського районного відділу Головного управління ДСНС у Тернопільській області (надалі – ГУ ДСНС у Тернопільській області) Михайло Д. був мобілізований до лав Збройних сил України і понад 7 років проходив військову службу, зокрема брав участь в Антитерористичній операції. Після звільнення чоловік повернувся на попереднє місце, а 5 лютого 2024 року звільнився за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
8 березня 2024 року Михайло Д. отримав розрахунково-платіжну відомість, а 24 квітня того ж року – розрахунок нарахувань по видах заробітної плати та повідомлення, що, згідно із п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України “Про відпустки”, грошова компенсація за невикористані ним дні відпустки не передбачена.
Михайло Д. звернувся до Зборівського районного суду (ухвала від 22 травня 2024 року) та Тернопільського окружного адміністративного суду (ухвала від 10 червня 2024 року) з відповідними позовними вимогами, проте у відкритті провадження йому було відмовлено та роз’яснено, що трудові спори не належать до компетенції адміністративних судів.
Тому за захистом своїх прав у порядку цивільного судочинства Михайло Д. звернувся до Зборівського районного суду і просив стягнути з ГУ ДСНС у Тернопільській області 117 тис. 682 грн компенсації за невикористані ним дні щорічної відпустки у період його роботи з 1 квітня 2015 року по 18 липня 2022 року.
Рішенням Зборівського районного суду від 24 липня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із судовим рішенням, ГУ ДСНС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу та просило це рішення скасувати і відмовити Михайлу Д. у задоволенні позову. Мотивуючи свої вимоги, апелянт зауважив, що під час проходження військової служби у підрозділах Міністерства оборони України позивач використовував відпустки. Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України “Про відпустки”, йому передбачена щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарні дні, а він порахував по 31 день на рік.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально проаналізувавши матеріали цивільної справи в межах поданої апеляційної скарги, погодилась із рішенням районного суду щодо необхідності виплати Михайлові Д. компенсації за невикористані ним дні щорічної відпустки, але у меншій сумі.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України “Про відпустки”, час перебування працівника у лавах ЗСУ (тобто, коли він фактично не працював, але за ним зберігалось місце роботи та заробітна плата) входить до стажу роботи, що давало право на основну щорічну відпустку. Отже, після демобілізації Михайло Д. мав право на підприємстві, де працював до призову, на щорічну відпустку за весь період військової служби, а у випадку його звільнення – на компенсацію.
Та оскільки Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 1 липня 2022 року №2352-IX (набув чинності 19 липня 2022 року) внесено зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, а саме слова “зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток” замінено словами “зберігаються місце роботи і посада”, тому Михайло Д. просив стягнути з відповідача компенсацію за невикористані ним дні щорічної відпустки саме із 1 квітня 2015 року по 17 липня 2022 року.
Колегія суддів погодилась із доводами апеляційної скарги стосовно необхідності зменшити розмір компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, оскільки, відповідно до положення ч. 1 ст. 6 Закону України “Про відпустки”, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. При цьому ані матеріалами справи, ані районним судом не встановлено підстави для обрахування більшої кількості днів щорічної відпустки, ніж це передбачено даним Законом. Тому сума стягнення з відповідача підлягала зменшенню до 91 тис. 126 грн компенсації за невикористані ним дні щорічної відпустки.
Разом із тим, колегія суддів визнала безпідставними доводи ГУ ДСНС у Тернопільській області, що розрахунок та нарахування суми грошових коштів, які підлягали компенсації з державного бюджету, належали до дискреційний повноважень суб’єкта владних повноважень, яким є ГУ ДСНС у Тернопільській області, а тому суд не вправі розраховувати суму компенсації з щорічних відпусток позивача. При цьому колегія суддів наголосила, що, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен максимально ефективно контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень (справа «Hasan and Chaush v.Bulgaria» №30985/96). Натомість відповідач помилково уважав свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов Головне управління ДСНС у Тернопільській області було зобов’язано вчинити конкретні дії. Однак всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, внаслідок чого Михайло Д. звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Зважаючи на наведене, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу ГУ ДСНС у Тернопільській області задовольнила частково.
Рішення Зборівського районного суду від 24 липня 2024 року – змінила та зменшила суму стягнутої з відповідача компенсації за невикористані дні щорічної відпустки на користь Михайла Д. із 117 тис. 682 грн до 91 тис. 126 грн., повідомляє пресслужба Тернопільського апеляційного суду.
Довідка: дискреційні повноваження – виключно компетенція службової особи чи органу влади на прийняття різних за змістом рішень.
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
51346