Здавна українці не минали й щедро подавали милостиню хворим та немічним на церковній паперті, адже вважалося, що, подаючи каліці, людина подає Господу. Часи змінилися, та незмінною лишається традиція вкласти у простягнуту руку хоча би монетку.
І от подружжя з Закарпаття зметикувало, що на милосерді можна робити бізнес і непогано збагачуватись за рахунок нажебраних коштів. Відтак влітку минулого року подруга обвинуваченого, якось зустрівши на вулиці жінку з інвалідністю, підійшла до неї та, співчутливо зазираючи в очі, почала розпитувати про життя. Нещасна зізналася, що живе самотньо й дуже бідно, адже хоч і має 1 групу інвалідності, проте пенсії ледве вистачає на прожиття. Рідні не має, свого житла – також, отож про ліки й піклування вже навіть не згадує. Звісно, вона могла би виконувати неважку роботу, та хто її візьме?
Поспівчувавши жінці, спритна чорноока «бізнес-пані» запропонувала заробляти… жебрацтвом. Щоправда, у Тернополі. Мовляв, там тебе ніхто не знає, тож і простягати руку за подаянням не буде соромно.
«Частину віддаватимеш нам із чоловіком, а решту залишатимеш собі», – цинічно пояснила спритниця, утім пообіцяла знімати нещасній житло.
Розчулена жертва майже одразу погодилася на пропозицію. Тим більше, звідки бідачці було знати, що просити милостиню доведеться від ранку до вечора у багатолюдних місцях – на ринках і вокзалах, у центрі біля дорогих крамниць і, звісно, біля православного храму та кафедрального собору. Під палючим сонцем, холодним вітром, дощем чи снігом.
Тим часом чоловік підприємливої спритниці приблизно у цей же час якось в Ужгороді побачив чоловіка з інвалідністю. Життєва ситуація у бідаки склалася не краще, ніж у першої жертви. Нещасний не жив, а існував на невеличку пенсію, щодо того, аби десь працевлаштуватися, навіть не мріяв. Одягався у чужі недоноски і не раз харчувався недоїдками, запиваючи пивом, що залишили люди біля сміттярок. Ясна річ, пропозицію новітнього «барона» вислухав із вдячністю та одразу погодився їхати хоч зараз світ за очі.
Уже незабаром цих двох обділених здоров’ям та щастям людей зеленим «Сітроєном» привезли до Тернополя. Лишається загадкою, яким чином правоохоронці досить швидко встановили, що обох інвалідів змусили займатися жебрацтвом їхні ж земляки. Тобто подружжя скоїло особливо тяжкий злочин – «вербування та переміщення людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням уразливого стану особи, щодо кількох осіб та за попередньою змовою групою осіб» (ч. 2 ст. 149 КК України в редакції від 16 січня 2006 р.).
Під час затримання у чоловіка чорноокої бізнес-пані було вилучено 325 грн.
Проте його дружині вдалося вислизнути, і зараз вона перебуває у розшуку.
Оскільки підозрюваний уже мав проблеми з законом і погашену судимість, він без зволікань погодився укласти угоду з прокурором стосовно визнання винуватості, адже санкція даної статті передбачає від 5 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна (або без такої). Потерпілі не заперечували.
Тернопільський міськрайонний суд угоду затвердив та, відповідно до її умов, призначив чорноокому ділку покарання – 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. Але на підставі ст. 75 КК України служитель Феміди реальне покарання замінив випробуванням, встановивши новітньому експлуататорові 3 роки іспитового строку та зобов’язав періодично реєструватись в уповноваженого з питань пробації, повідомляючи його про зміну місця проживання, роботи або навчання; і без дозволу не виїжджати за межі України. Також у нього конфісковано вилучені при затримані 325 грн. Наостанок закарпатця звільнили з-під варти у залі суду.
Тим часом потерпілих і надалі чекає незавидна доля – обділені здоров’ям, без рідних і житла вони якщо не стануть жертвами чергових шахраїв, то самі стануть під церквою з простягнутою рукою. Хоча знедоленими людьми повинні опікуватись соціальні працівники.
Олена Густенко
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: газета "Номер один", кримінальні новини, новини Тернопільщини
18236