7 січня 2026 року в Нью-Йорку (США) мав відбутися показ фільму про всесвітньовідомого художника з Тернопільщини Івана Марчука. Однак його скасували, повідомила режисерка-документалістка Лана Берндл.
План був простий: показ мого фільму про Івана Марчука в Нью-Йорку 7 січня 2026 року у Самопоміч, East village. Була домовленість показати дві серіі, зал, запланований компетентний і чудовий модератор, обговорення після (Q&A). Подзвонила Тамара Стрипко і показ вони скасували. Тобто за кілька днів до показу у цю історію зайшла особа, яка за сумісництвом вважає себе всім одразу: асистентка, “муза”, мистецтвознавчиня, менеджер, цензор і центр ухвалення рішень. І організаторам прилетіло повідомлення в стилі: “терміново скасувати”. Наче лист із Міністерства правди: “так було і так буде”. Без аргументів. Без фактів. Без перегляду фільму. Просто “не можна”, бо “так треба”. Класика жанру, – зазначила Лана Берндл.
За словами режисерки, показ Тамара Стрипко зірвала: «Не через війну. Не через техніку. А через цілеспрямований тиск, брехню і брудні розмови. За принципом: спочатку налякай, потім уже неважливо, що там насправді. Методика атаки проста: не сперечатися зі змістом, а валити автора. Бо сперечатися зі змістом треба його хоча б знати».
І тут, як зазначає режисерка, починається найцікавіше: «Ця “комсомолка” й активістка ще й інкримінує мені якісь дивні речі, які існують лише в її голові. Інколи читаєш і думаєш: це не “мистецтвознавство”, це жанр “паралельна реальність”. Вона називає себе “мистецтвознавчинею”. Але хіба мистецтвознавець має бути “фахівцем з одного художника”?
Лана Берндл пригадала одну деталь з розмов з Тамарою Стрипко: «2022 рік, буквально незадовго до повномасштабного вторгнення. У розмові зі мною ця людина переконувала, що треба якось старатися, щоби виставки Івана були в Москві. От така “патріотична” логіка. А тепер ця ж особа розповідає організаторам про “ворогів” і “небезпеку”. Ну звісно».
Лана Берндл понад 10 років працюю над незалежним документальним фільмом про Івана Марчука. Це не комерційний проєкт і не «замовлення». Це довга, виснажлива, чесна робота режисерки, яка вірила і в художника, і в правду. Цей фільм — чесний, але критичний. Саме тому він комусь заважає.
Івану Марчуку цього року 90 років. І, на жаль, у такому віці дуже легко сплутати нав’язану версію з реальністю. Так уже сталося, що всі колишні друзі, соратники, помічники з часом були оголошені «ворогами». Я — не перша і, боюся, не остання. Я не прошу співчуття. Я прошу чесного погляду. І прошу не мовчати, коли мистецтво, пам’ять і правда стають заручниками однієї людини. Правда має властивість виходити назовні. Навіть якщо її намагаються зірвати, залякати чи замазати брудом, – підсумовує Лана Берндл.
До теми: “Скандал навколо спадку Івана Марчука набуває обертів”
Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
9461