Найсвіжіше:
• Громади Тернопільщини розробили плани дій при ураженні об’єктів житлового фонду та критичної інфраструктури • У Великих Гаях футбольний сезон-2022 відкрив особисто очільник Асоціації Тернопільщини (+фото) • Водій джипа біля Копичинців загинув в аварії: деблоковували тіло загиблого з допомогою спецзасобів (+фото) • На Тернопільщині піротехніки виявили артилерійський снаряд та мінометну міну  • На Бучаччині в аварії постраждали одразу 7 осіб (+фото) • На Тернопільщині водій скутера та його пасажир у стані алкогольного сп’яніння в’їхали в бетонну огорожу • 50-річний житель Тернополя викрав з автівки барсетку: чоловік неодноразово був раніше судимий за майнові злочини • Президент України звільнив голову СБУ на Тернопільщині • Перша футбольна ліга Тернопільщини: великі перемоги «Вікнин» та ФК «Нараїв», історична звитяга ФК «Бучач» та перемога в меншості «Дністра» • Ми чомусь прийняли гасло «Слава Україні», червоно-чорний прапор, але чинимо супротив у прийнятті тих осіб, які виборювали це для нас: так на Тернопільщині приймали рішення про перейменування вулиць • На Тернопільщині на ковід захворіло 26 людей • Вища футбольна ліга Тернопільщини. 1 тур: «Медобори» та «Нива» голів не забивали, історична перемога ФК «Трибухівці», звитяга у меншості «Поділля» та програшний дебют футбольної академії (фото+повна статистика) • У Тернополі збудували унікальний міст з використанням склопластику (+фото) • Представники найбагатшого уродженця Тернопільщини підтримують рішення Уряду щодо зняття обмежень на експорт добрив • Незаконно відправив до Польща колекцію з  наконечників до скіфських стріл: підозрюють жителя Тернопільщини • На Гусятинщині в ДТП загинув водій Фольксвагена • «Поділля» Васильківці-2022: з майстром спорту міжнародного класу, досвідченим екс-оборонцем «Збруча» та колишніми хавами команди з Борщова • Громада на Тернопільщині попрощалася зі своїм колишнім головою: загинув після артобстрілу рашистів на Запоріжжі • На Тернопільщині на ковід захворіло 47 людей • «Медобори» у сезоні-2022: з голкіпером з донецького «Олімпіка», захисником – срібним призером студентського чемпіонату Європи та екс-півзахисником «Поділля» з Хмельницького • На Тернопільщині стартує новий футбольний сезон: усі матчі розпочинатимуться з хвилини мовчання • На Кременеччині помолилися за Героїв, полеглих у російсько-українській війні (відео) • Михайло Головко в Теребовлі перевірив готовність до навчального року (відео) • Часів Яр на Донеччині і далі нагадує болем і смутком: ідентифікували тіло ще одного Героя з Тернопільщини, який вважався безвісти зниклим • Переслідування з мигалками: як тернопільські патрульні наздоганяли неадекватного водія Mercedesа
rss

Робота не вдома: як українці з небезпечних територій почали все з нуля


Опубліковано: 12 Липня 2022р. о 12:54 Переглядів: 406


До 24 лютого в них було все: власне облаштоване житло, улюблена робота, стабільний дохід і плани на майбутнє. Звичне розмірене життя зруйнувалося із першими прильотами ракет агресора. А потім – чуже місто, орендована квартира і відчайдушне прагнення знову знайти себе у воюючій країні. Внутрішньо переміщені особи (ВПО) – так сухо називають їх офіційні документи. Переселенці – так називають співчутливо нові сусіди. За плечима у кожної і кожного – своя, особлива історія. Як воно – почати все з нуля?

«Після перемоги одразу поїду додому»

Родина Царенків після початку вторгнення евакуювалася до Тернополя. Ярослав з дружиною та трьома маленькими діточками – із Харкова, у перші березневі дні, коли почалися авіанальоти на місто. Його брат Віктор, знаний хірург-офтальмолог, – із Маріуполя, встиг перед тим відправити свою вагітну дружину із сином за кордон. Згодом у Тернополі оселилася і їхня сестра Єлизавета з батьками.

– У Харкові в мене вже понад 10 років працювала власна детейлінг-автостудія (тобто, повернення машині втраченого з роками вигляду), – розповідає Ярослав. – Зараз вона там потроху відновлює роботу, хоча, звичайно, до довоєнних показників ще дуже далеко. А в Тернополі у мене є знайомі, які допомогли з житлом, тому наша сім’я і переїхала сюди.

Чоловік звик розраховувати тільки на власні сили, а тому навіть не звертався за державними допомогами. Багато волонтерив, спробував відкрити аналогічну детейлінг-студію в Тернополі, однак бізнес не вдався:

– Місцевий співвласник, з яким ми разом стартували, після запуску вирішив змінити наші домовленості. «Це тобі не Харків!», – заявив мені. І в мене з’явилося відчуття, що, коли я опинився у скрутному становищі, то з мене можна дерти три шкури, – розповідає Ярослав. – Від того почувався тут некомфортно і незатишно, постійно тягнуло до Харкова, навіть двічі туди їздив, хоч і потрапив під обстріл.

Віктор, навпаки, одразу влаштувався за спеціальністю в місцеву лікарню. А згодом брати познайомилися із тернополянином Андрієм, у котрого вже давно пустувало власне комерційне приміщення. Чоловіки потоваришували і вирішили відкрити спільний бізнес – невеликий паб. Єлизавета, яка навчається дистанційно у харківському виші, теж долучилася, виконуючи роботу барменки.

– Такий бізнес для мене новий, я раніше нічим подібним не займався. У планах – розширити продаж напоїв асортиментом власної випічки, для цього вже замовили необхідне обладнання, – каже Ярослав. – Знаєте, в нашій сім’ї якось не прийнято, щоб ми тут сиділи на гуманітарній допомозі і чекали завершення війни, склавши руки. Ми працюємо, багато допомагаємо нашим військовим ЗСУ. Коли в нашому спільному домі війна, потрібно робити все можливе, щоби забезпечити себе і допомагати армії. Ось запустимо тут бізнес, то й він тут і залишиться, нехай працює, навіть коли ми повернемося додому. Я ж вірю, що Харків згодом стане ще кращим, ніж був до вторгнення. Його відбудують, обов’язково! Зараз він поранений, але сильний. І він обов’язково вистоїть!

«Я би набрала з Тернополя багато зелені»

Фітнес-тренерка із Миколаєва Вероніка Заярська виїхала з рідного міста 10 березня. Чоловік пішов до лав ЗСУ, а залишатися самій у місті було небезпечно. Спершу поїхала до родичів на Вінничину, а коли з’явилася загроза з боку окупованого Придністров’я, перебралася до Тернополя.

– Першого травня я опинилася в цьому зовсім незнайомому мені місті, де й не знала нікого. Дорогою знайшла через оголошення кімнату на підселення, її й орендувала.

Згодом зв’язалася із місцевими волонтерами ГО «Звільнення з полону», з якими і досі разом робимо корисні справи, а також зайнялася пошуком роботи.

Вероніка спершу обійшла усі спортивні клуби в пошуку вакансії тренерки з фітнесу або стречингу. В Миколаєві у неї відбою від клієнток не було, а робочий день тривав понад 12 годин. Однак у Тернополі на той час частина спортклубів були закриті або працювали як прихистки.

– Зрештою, я подала оголошення у фейсбуку про те, що набираю групи для занять фітнесом на свіжому повітрі, в одному з парків. До слова, тут знайшлася моя знайома із Миколаєва,Оксана, котра ще вдома хотіла потрапити на мої тренування, однак не було вільних місць. Тож зараз вона отримала змогу відвідувати мої вуличні заняття.

Під оголошенням Вероніки з’явилося багато коментарів: одні – підбадьорюючі, інші –  осудливі. Автори останніх обурювалися, що тренерка начебто організовує розваги з гучною музикою, а це, на їхню думку, – неповага до наших воїнів ЗСУ.

–Тобто під час війни не можна нічого, що не пов’язане із війною? Мене це дуже вразило. Але ж тренування – це не розваги, це – наш психоемоційний стан, який ми намагаємося якось втримувати, знімати напругу та стрес. Це й наше фізичне здоров’я, про яке потрібно дбати, – розмірковує тренерка.

– Одна дівчина долучила мене до спеціалізованого тренерського чату. І одного вечора там з’явилося повідомлення, що у спортклубі Workouthall з’явилася вакансія. Я негайно відповіла і нарешті отримала бажану роботу.

Заняття на свіжому повітрі Вероніка теж продовжує, а ще займається по п’ятницях із дітками з інвалідністю. І обов’язково знаходить вільні годинки для волонтерства, хоч і так частину заробітку передає на потреби ЗСУ.

– Мені подобається тут, Тернопіль зовсім інший, ніж Миколаїв: невеликий і дуже зелений, – каже жінка. – Подобаються вузькі вулички, те, що люди, як правило, прибирають за своїми песиками в парках, а водії – ввічливі щодо пішоходів. Спершу було складно, адже вдома я спілкувалася російською. Але зараз, коли розмовляю українською, багато хто заважує, що в мене виходить без акценту, практично як у місцевих.

Вероніка ще не знає, чи після перемоги повернеться додому. Зараз у неї там залишилася власна квартира, але місто щодня зазнає потужних обстрілів. «А якщо все ж поїду до Миколаєва, то хотіла би з Тернополя взяти багато різної зелені, вона мені так подобається!»

«Далеко від дому відкриваю нові підприємства»

У невеликому містечку Заліщики, що на півдні Тернопільської області, на колись зупиненій швейній фабриці сьогодні знову шиють одяг. Асортимент – військовий, як того й вимагає ситуація в країні. Налагодив виробництво київський підприємець Андрій Снєжко.

– У приміщенні, яке останнім часом стояло зачиненим, залишилося обладнання, – розповідає він. – Я за власні кошти докупив ще кілька десятків промислових машинок, набрав колектив швачок і майстрів. Тепер ми щодня виготовляємо декілька сотень штук військової форми та іншого спорядження. Працюємо на давальницькій сировині кількох великих швейних виробників. Партію одягу та літніх головних уборів, пошитих за свій рахунок, безоплатно передали територіальній обороні та представникам громади.

Найбільшою проблемою для пана Андрія виявилося знайти професійних швачок. Частина з них прийшли за направленням міського Центру зайнятості населення, у тому числі й внутрішньо переміщені особи.

– Тому я організував навчання для бажаючих освоїти швейну справу. А пошук спеціалістів і далі триває, бо виробництво буде розширюватися. У планах – закупити додаткове обладнання й до кінця року збільшити об’єми виробництва вдвічі.

Підприємець потурбувався, щоб його працівниць, які живуть у навколишніх населених пунктах, на роботу і з роботи возив транспорт за кошт підприємства.

Він дуже вдячний за співпрацю місцевій владі, завдяки якій вдалося швидко налагодити комунікації з головами територіальних громад.

Тепер Андрій Снєжко відкриває ще одне підприємство – у Чортківському районі. Там запрацює цех фасування олії, все необхідне обладнання вже завезли. Також є домовленість із адміністрацією міста Бучач про відкриття ще одного виробничого підприємства.

Значну частину прибутку підприємець витрачає на благодійність. Він створив благодійний фонд «Добрий день, ми з України» та допомагає внутрішньо переміщеним особам, закуповує й передає дефіцитні ліки в лікарні, а також забезпечує переселенців одягом.

Сьогоднішній час доводить, що наш дім – це не просто квартира чи будинок, а кожен куточок держави, де можна заново знайти себе, почати все з нуля і при цьому допомагати ЗСУ. Що у важкий для країни час можна створювати робочі місця, платити податки і наближати нашу перемогу. Навіть коли ти не вдома.


Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: , , ,





Новини
15 Серпня
14 Серпня
В якому місті, на вашу думку, варто було би провести Євробачення в Україні наступного року?
Погода
Реклама
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше