Пригадуючи своє дитинство, завжди чекав Дня Святого Миколая і його подарунків під подушкою. Навіть коли подорослішав і добре розумів, що Миколаю суттєву допомогу надають батьки, однак було приємно вставати зранку 19 грудня та отримувати подарунки від найрідніших людей. Цю традицію підтримую, коли вже створив свою сім’ю, народилися діти.
Діти пишуть листи Миколаю зі своїми побажаннями та залишають на підвіконні з надією, що святий обов’язково принесе ті подарунки, про які вони так мріяли цілий рік. Не стало винятком і останнє свято Миколая. Як же очі горіли в молодшого сина, коли він отримав такі очікувані ролики та ще багато іншого. Кілька днів тільки й про це була мова як у родинному колі, так і серед друзів, однокласників, сусідів. Він радів, що отримав саме цей подарунок, і обіцяв бути таким же чесним, слухняним та добре вчитися у наступному році, щоби Миколай постійно до нього приходив і дарував такі хороші речі. Диво є частиною життя дитини. Такий спосіб мислення допомагає переживати несправедливість. В уяві дитини добро завжди переможе зло. Віра не передбачає доказів. А Святий Миколай – то найбільша казка дитинства.
І як же було прикро бачити його після одного зі шкільних днів. Прийшовши зі школи, він ледь не зі сльозами на очах прямим текстом заявив: «А навіщо Ви, батьки, мене обманювали, немає ніякого Миколая?»
Виявляється, зарозуміла вчителька однієї з тернопільських шкіл, коли учні на уроці розповідали про подарунки від Миколая, сказала, що Миколая немає, а всі подарунки дітям приносять батьки. Так, вона сказала правду, але кому та правда потрібна? 9-річним дітям, які в час глобальної залежності від різноманітних гаджетів ще вірять у чарівних персонажів та їхню силу здійснити найнеймовірніше бажання!?
Навіть класний керівник на закиди батьків була, м’яко кажучи, шокована вчинком своєї колеги. Але поїзд, як кажуть, пішов.
Протягом кількох днів син був роздратований, йому не вірилось, що це може бути правдою, він навіть намагався переконати своїх однокласників і старших людей, що подарунки приніс саме Миколай. Але ж, з іншої сторони, діти в такому юному віці вірять кожному слову, сказаному вчителем… Син уже не вірить у диво і йому вже не розповіси, що чемним дітям Миколай і далі буде приносити подарунки. У нього украли дитинство! Ні, не в прямому розумінні, він продовжує бути активним хлопчиком, який грається, як і його однолітки, іграшками, бігає з друзями у дворі, відвідує спортивні секції, часто «зависає» у телефоні чи планшеті, але на підсвідомому рівні дитина через кілька необов’язкових фраз педагога подорослішала, мабуть, на кілька років.
Можливо, саме такі методи виховання пропагує сучасна українська школа, від яких я відстав (Закон України про освіту був прийнятий не так давно і його ще не штудіював)? Якщо так, то я проти таких змін…
Як мені здається, вже у старших класах батькам або тим же вчителям варто розказувати дітям про те, що це батьки від імені Миколая підкладають подарунки своїм дітям, що Миколай для цього їм вимолює в Бога сили й фінансової можливості… Ми даруємо те, що би сам Миколай хотів подарувати, що сам Миколай через молитовне спілкування з ним нам підказує й надихає подарувати. Адже насправді так і є: ми би ніколи не здогадалися зробити святковими ці дні, пов’язати з ними хорошу традицію таємного дарування подарунків, таємного милосердя і помочі потребуючим, якби не натхнення з висот…
Джерело: Тижневик "Номер один"
Мітки: газета, новини Тернополя, номер один, тернопіль
3691