Рада дала старт забороні УПЦ МП: як і коли це може запрацювати

Верховна Рада після пів року палких суперечок і прокльонів у першому читанні схвалила законопроєкт, який фактично запускає процес заборони Української православної церкви (донедавна – Московського патріархату, хоча зараз церква наполягає, що зв’язку з Росією не має).

За це рішення проголосували 267 депутатів. До останньої хвилини голосування було під питанням і могло не відбутись.

Дискусії про спеціальний закон для обмеження діяльності в Україні церков, які керуються з Росії, тривали з повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Адже РПЦ та її керівник патріарх Кирило послідовно підтримують дії російських військ.

У грудні минулого року в боротьбу за “духовну незалежність” включився президент Володимир Зеленський, який разом з СБУ запустив процес переслідування представників “русского мира” в УПЦ.

На фоні спроб вигнати цю церкву з Києво-Печерської лаври та інших древніх храмів України у Раді з’явилась низка законопроєктів про повну чи часткову заборону.

Тоді ж соцопитування показали, що більшість українців підтримують заборону.

І хоча уряд подав свій законопроєкт за дорученням Зеленського, а президент кілька разів анонсував його схвалення, майже десять місяців парламент не міг його проголосувати. Адже виявилось, що у фракції “Слуга народу” є потужне лобі УПЦ, а сам президент не надто проштовхував ухвалення закону.

Голова парламенту Руслан Стефанчук публічно казав, що у парламенті немає голосів за документ, а керівник фракції монобільшості Давид Арахамія визнавав, що цей закон – не пріоритет, і якщо на його схваленні наполягати, то частина “Слуги народу” не голосуватиме за бюджет та інші важливі закони.

У Раді навіть зібрали 240 підписів за розгляд закону, щоб стимулювати керівництво, у справу втрутився голова СБУ Василь Малюк, який попросив депутатів ухвалити свій закон, щоб мати змогу швидко забороняти діяльність церковних громад, у яких виявили колаборантів.

Після складних компромісів у Раді 19 жовтня таки проголосували “найм’якший” з проєктів, який передбачає непросту та тривалу процедуру заборони релігійних громад, які пов’язані з Росією.

До другого читання документ теоретично можуть змінити і зробити жорсткішим, проте голосів для цього може не виявитись.

Деякі єпископи УПЦ перед голосуванням навіть закликали депутатів “подумати про свою душу” після смерті, а також опосередковано погрожували “Божою карою”. Схожі повідомлення колегам розсилали і захисники УПЦ у фракції “Слуга народу”.

В УПЦ пообіцяли ВВС Україна дати детальну офіційну реакцію щодо законопроєкту згодом.

Пояснюємо, що може означати ухвалення цього закону, чи можуть заборонити УПЦ та чому парламент попри заяви президента так довго його не розглядав.

Що проголосували

Рада проголосувала за основу урядовий проєкт 8371. Його називають найм’якшим з-поміж інших ініціатив заборони УПЦ. Ще у грудні документ попросив розробити та направити у Верховну Раду президент Володимир Зеленський.

До прикладу, альтернативний документ від “Європейської Солідарності” (8221) передбачав негайну заборону УПЦ, а пропозиції групи депутатів від різних фракцій (8262) – швидке позбавлення майна УПЦ та полегшення переходів громад до автокефальної Православної церкви України.

Натомість урядовий документ запускає непростий і тривалий механізм руху до заборони.

Він виглядає так: державна служба з етнополітики та свободи совісті спочатку має встановити, що певна релігійна організація має свій центр у Росії. Після цього служба видає припис церкві, щоб виправити цю ситуацію.

А якщо цього не стається, то ДЕСС подає на цю конкретну юридичну особу позов до суду, який вже і має ухвалити рішення про заборону.

Чому це складно

По-перше, судовий процес може тривати довго, а до реальної заборони від моменту ухвалення закону можуть пройти роки.

По-друге, УПЦ як юридичної особи не існує, а є окремі одиниці, проти яких треба позиватись: Київська митрополія (головна), єпархії (понад пів сотні) та окремі парафії (тисячі). І таких юридичних осіб загалом близько 9 тисяч.

Ще у грудні 2022 року спеціальна експертна комісія ДЕСС офіційно встановила зв’язок УПЦ з Московським патріархатом. Сама УПЦ з цим не погоджується і заявляє про свою незалежність від Москви, хоча й визнає, що повної автокефалії так і не проголосила.

У будь-якому разі, підстави для позову до суду ДЕСС має, а от скільки часу можуть тривати судові процеси, і чи взагалі можна собі уявити тисячі судових позовів – ці питання досі лишаються відкритими.

Проте, як вказують співрозмовники ВВС у церковних колах, саме такий судовий шлях є найбільш легітимним і не викличе різкого засудження на Заході щодо порушення релігійної свободи та прав людини. Адже, за європейською традицією, тільки суд має право ухвалювати рішення про заборону тих чи інших релігійних організацій.

Голова держслужби Віктор Єленський неодноразово зустрічався з іноземними послами і пояснював їм ситуацію із законопроєктом.

“Голова ДЕСС докладно зупинився на ретельно розробленій і добре фінансованій кампанії з імплантації у соціальну тканину України ідей російського шовінізму і антивестернізму, а також насадження вогнищ антиукраїнськості, яка здійснювалася російською державною машиною під прикриттям релігії від початків путінського правління”, – повідомляли у відомстві.

Саме тому уряд у співпраці з ДЕСС і виписав такий механізм, щоб викликати якомога менше критики з боку західних партнерів.

Багато прихильників активнішої боротьби з УПЦ у владі та опозиції дійсно сподіваються, що до другого читання до проєкту можуть додати норми з альтернативних документів і зробити його жорсткішим. Проте шансів на це, як виглядає зараз, небагато.

Так само оцінюють і перспективу, що до закону у другому читанні внесуть “пропозиції Малюка”, щоб суд отримав право забороняти діяльність релігійних організацій, уповноважені особи яких засуджені за злочини проти нацбезпеки. Спецслужба веде такі справи проти 65 представників УПЦ, 16 з яких – єпископи.

З іншого боку, як кажуть співрозмовники у владі, навіть у разі ухвалення м’якої редакції ДЕСС може подавати до суду на найголовніші юрособи – Київську митрополію і єпархії, тобто іти згори до низу. Це, за задумом, може створити суттєвий тиск на церкву і не паралізувати суди та саму ДЕСС тисячами позовів.

Чому не голосували і хто протидіє в “Слузі народу”

Ще з весни було відомо, що у Верховній Раді проблеми із голосами за будь-який церковний проєкт. З одного боку, у “Слузі народу” немало депутатів проти ухвалення навіть м’якого проєкту, адже у партії багато людей симпатизують УПЦ і не вважають за необхідне її забороняти.

І це попри те, що сам Володимир Зеленський доручив розробити цей законопроєкт і кілька разів публічно просив його ухвалити.

“Я провів сьогодні важливу нараду щодо духовної незалежності України, наших подальших кроків для захисту прав і законних інтересів громадян України у сфері релігійних відносин. Невдовзі будуть новини”, – заявив він 18 липня. І це, яка казали джерела у партії, стосувалось саме закону. Проте тоді його так і не проголосували.

Один зі співрозмовників ВВС у владних кабінетах розповідає: попри те, що президент багато говорив про церковну тему, чіткого і єдиного відповідального за цей напрямок в його команді немає. Звідси і результат. Найвпливовішим “куратором” часто називали міністра культури Олександра Ткаченка, але його влітку звільнили.

Опозиція у вересні знову почала тиснути на владу, щоб голосувати заборону, на що у відповідь отримала заяву Стефанчука – “голосів для заборони діяльності УПЦ немає”.

Депутати натомість зібрали під цією ініціативою 240 голосів представників різних фракцій (при необхідних для результативного голосування), на що отримали заяву Арахамії, що це питання не на часі.

“У мене є чіткі завдання, від них залежить зовнішнє фінансування від донорів, початок перемовин щодо вступу в ЄС і бюджетний процес, який має чіткі часові межі. Поки це не буде проголосовано – все решта я вважаю політичними позиціями різних партій”, – заявив Арахамія виданню Liga.net.

Співрозмовники ВВС у “Слузі народу” визнавали, що частина депутатів погрожували не голосувати за важливі закони у разі схвалення церковного питання.

Серед лідерів цієї групи – заступник голови фракції Артем Культенко. Він навіть надсилав повідомлення прихильникам закону й відмовляв від голосування зі словами-погрозами “Я хочу врятувати твою душу”.

Він відомий своєю прихильністю до УПЦ, вчився в семінарії, а на минуле Водохреще його окроплював на Дніпрі предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій та керуючий справами владика Антоній. Останній перебуває під санкціями РНБО.

І таку позицію у “Слузі народу” займають багато людей. ВВС Україна намагалась взяти коментар з цього приводу у Артема Культенка, проте на дзвінки та повідомлення він не відповів.

Велика група противників закону є і поза межами “Слуги народу”. Дехто, як от депутат Артем Дмитрук (колишній член фракції “Слуга народу”), публічно критикує дії влади щодо, як він каже, утисків УПЦ, і навіть поскаржився на це голові МВС. Не публічно таку позицію підтримують багато його колег по Раді.

Публічно погрожував проблемами з душею депутатам, які підтримають закон, і відомий єпископ УПЦ, намісник Іонинського монастиря в Києві єпископ Іона (Черепанов).

“Подумайте про свою душу. Усі ми колись помремо”, – звертався він до депутатів.

І публікував фото покійного депутата Андрія Іванчука, який помер від хвороби, але перед тим підписав звернення про заборону УПЦ.

З іншого боку, у тій же “Європейської солідарності” урядовий проєкт вважають “беззубим”. Але були готові голосувати хоча б за щось.

Коли друге читання

Прихильникам заборони УПЦ таки вдалось добитись включення церковного питання у порядок денний – на четвер після ухвалення бюджету. Але до останнього моменту були застереження, що до цього документу просто не встигнуть дійти.

Також, як кажуть співрозмовники ВВС Україна у “Слузі народу”, Культенко до останньої миті намагався переконати Арахамію не підтримувати законопроєкт.

Артем Культенко, як каже співрозмовник, обіцяв “виключити з голосування” аж 80 депутатів фракції, що призвело б до його провалу. “Але Давід розумів, що в них стільки немає, і документ винесли на голосування. Давід у блеф не повірив”, – додав депутат від “Слуги народу”.

У чаті фракції була чітка рекомендація депутатам законопроєкт підтримати.

Тепер усі сторони будуть подавати до другого читання свої правки і їх може бути багато. Можливо, туди будуть намагатись включити “правки Малюка”, свої зміни будуть подавати і противник документа.

Коли за таких умов закон можуть ухвалити в цілому, співрозмовник прогнозувати не береться. Це можуть бути місяці, якщо не довше.

Як це може вплинути на церковне життя

Від парламенту давно чекали відповіді на багато викликів у релігійній сфері – силових протистоянь навколо церков та майна, а також можливого російського впливу на УПЦ.

Місцеві ради масово розривають договори на оренду землі громадами УПЦ, намагаються забрати у них з користування храми, які є у державній власності. Все це відбувається хаотично, а подекуди, як із рішеннями місцевих рад про заборону УПЦ, ще й незаконно.

У разі ухвалення закону у нинішній редакції на країну чекатимуть судові процеси, які можуть тривати роками. Хоча, як вказують співрозмовники ВВС у релігійній сфері, навіть цей документ міг би стати стимулом та легітимацією дій влади на місцях.

Мовляв, закон ще більше посилив би тиск на керівництво УПЦ і принаймні в очах людей легітимізував би дії місцевої влади щодо позбавлення УПЦ права користуватися державним майном.

Ухвалений закон може стати важелем тиску на УПЦ, щоб вона охочіше йшла на компроміси з владою у низці питань – від залишення Києво-Печерської лаври до більш конструктивної співпраці керівництва церкви.

Окрім того, джерела ВВС в правоохоронних органах вказували, що в них також є заплановані сценарії активізації роботи у разі ухвалення закону. Але які саме – поки що тримають у секреті.

Українська православна церква називає незаконними всі рішення органів влади щодо своїх структур, храмів і землі, та послідовно й ефективно оскаржує все це у судах. Обіцяє так робити і надалі.

Там вже наймають міжнародні юридичні компанії для захисту своїх прав як в українських судах, так і міжнародних. УПЦ неодноразово заявляла, що ухвалення такого закону сприятиме розколу українського суспільства під час війни.

Соцопитування показують, що зараз в Україні понад 50% українців підтримують автокефальну ПЦУ, яка має близько 8-9 тисяч парафій. І тільки 5% українців підтримують УПЦ, яка має близько 10 тисяч парафій. Проте це мільйони людей, які готові захищати свою структуру та керівництво.

ВВС: Як ви оцінюєте ухвалення у парламенті законопроєкту у першому читанні, який передбачає у майбутньому можливість судової заборони на діяльність релігійних організацій, центр яких розташований у Росії?

Митрополит Климент: Я б не розглядав цю подію виключно як локальну боротьбу проти Української Православної Церкви з боку її антиподів. Це глобальний процес дехристиянізації українського суспільства. Переконую Вас, що так само побачите, як ті, хто вимагає заборони УПЦ начебто з метою державної безпеки, ті, хто завзято лобіює у владі ПЦУ, завтра одностайно проголосують за запровадження в Україні одностатевих шлюбів, а післязавтра у мене навіть фіантазії не вистачить, куди будуть рухатися межі їхньої законотворчості.

ВВС: Чи вважаєте ви, що цей документ у майбутньому може загрожувати Українській православній церкві?

М.К.: Церква, перш за все, це люди. При тому, ці люди, це громадяни України. Багато з них захищає свою державу від Росії, багато з них загинули як герої. Тому слід ставити питання інакше: чи цей документ може загрожувати віруючим громадянам України? Так як він приймався, можу з упевненістю сказати, що депутати зробили все, щоб яскраво підкреслити свою зневагу до цих громадян. Політики вкотре кидають релігійні переконання мільйонів українців на поталу своїм корпоративним інтригам.

ВВС: Якщо закон ухвалять і ДЕСС буде подавати до суду позови щодо заборони діяльності УПЦ, якими буде реакція церкви?

М.К.: Для того, щоб обмежити когось в громадянських правах, слід було б довести його злочин. Я переконаний, що ніякі інстанції ніколи не зможуть довести, що мільйони вірян УПЦ є злочинцями, бо це не так. Тож застосування якихось санкцій до невинуватих людей, і обмеження їхньої свободи совісті лише на підставі їхніх релігійних переконань, буде неможливим. А якщо такі спроби і будуть здійснюватися, то це буде говорити про злочинність представників влади, а не вірян УПЦ.

Віталій Червоненко