Нещодавно мені на очі потрапила чудова ініціатива. Щороку «Молодь за мир» та спільнота святого Егідія організовують різдвяні обіди для бездомних і бідних, для літніх у будинках престарілих, бідних сімей та дітей із дитячих будинків сімейного типу.
Організатори пропонують долучитися до акції і стати таємним Сантою та підготувати для цих людей подарунки, про які вони мріють. А я люблю робити приємне, бо вважаю, що в житті усе відбувається за принципом бумеранга – не важливо, зробив ти добро чи зло, воно повернеться тобі. Коли мені надіслали перелік речей, необхідних для дідуся з будинку престарілих, мені стало дуже сумно. Чоловік просив теплий плед, шкарпетки, мило, крем для рук, чай і цукерки….
Звісно, я розумію, що основою всіх основ є задоволення фізіологічних потреб, але в силу того, що виробництво розвивається неабиякими темпами, такі речі, як мило, зубна паста та щітка, гребінець, рушник, шкарпетки, шапка, люстерко, шампунь, чай, сприймаються нами як щось нормальне, те, що було в нашому житті завжди… А ви пробували уявити собі, яким буде ваше повсякденне життя без мила, без щітки для волосся, шкарпеток у холод і теплої ковдри? Важко, правда? Бо ми вже так звикли до комфорту. Речі, які в кожного є вдома, для когось це найкращий подарунок. Мабуть, твердження про те, що щастя – у дрібницях, таки правдиве.
Я дуже люблю Різдво, для мене це свято особливе, усі рідні збираються за одним столом і обмінюються подарунками. Мабуть, я і вхопилася за цю ініціативу, бо хочу, щоби якнайбільше людей по-справжньому пережили це свято – відчули дух Різдва, а всі бідні, старенькі й маленькі, яким трохи менше пощастило в житті, щоби були огорнуті турботою небайдужих. Взагалі добрі справи в цілому і подарунки зокрема позитивно впливають на нашу самооцінку. Обдаровуючи когось, ми здаємося собі кращими і сильнішими. Це піднімає настрій і загалом позитивно впливає на наші життєві успіхи. Так що, вручаючи подарунки і допомагаючи іншим, ми робимо краще і самим собі. Звісно, подарунки повертають і віру в диво. У дитинстві ми вірили в чудеса, тому Новий рік для нас завжди був особливим святом. Але з віком ставитися до нього так само по-дитячому все складніше. Один із кращих способів знову повірити в чудо – стати його автором. Як то кажуть, життя людини ділиться на три етапи: спочатку ми віримо в Діда Мороза, потім – не віримо, а далі ми самі – Дід Мороз. Даруючи подарунки навколишнім, ми самі стаємо зимовими чарівниками, приносячи диво і казку в життя людей. Коли ми робимо маленькі презенти, то проявляємо свою щедрість. А щедрість у свою чергу – це приємне відчуття, сповнене свободи і радості. Практика щедрості дає можливість дізнатися, що ми відчуваємо, коли відпускаємо щось від себе. Адже роблячи комусь подарунок, ми в буквальному сенсі випускаємо його з рук. Однак щедрість буває різною. Що відбувається, якщо ми робимо подарунок і чекаємо чогось натомість? Чи виникає радість при пожертвуванні великої суми грошей, якщо ми розраховуємо отримати за це будь-яке визнання або схвалення? Проекспериментуйте. Чи виникне різниця у ваших відчуттях, чи будете відчувати почуття щастя, радості, теплоти, коли зробили це в очікуванні винагороди або просто так? Питання риторичне.
Робіть подарунки знайомим і незнайомим людям, рідним та близьким, бабусям та дідусям, дітям, батькам, друзям. Для того, щоби потішити дорогих нам людей, не потрібно мати великі статки, лише бажання. Даруючи подарунок, ви даєте зрозуміти іншій людині, що ви – з нею, пам’ятаєте про неї і не стоїте десь у стороні, байдуже споглядаючи на життя, піклуючись лише про своє власне. А ще робіть подарунки без прив’язки до свят, робіть їх за покликом серця, і життя віддячить вам.
І на завершення. Я не впевнена, що побачу вираз щастя й радості на обличчях тих людей, для кого стану таємним Сантою, але впевнена, що вони посміхнуться, а для мене це і є найцінніший подарунок.
Джерело: Тижневик "Номер один"
37157