Станом на сьогодні в Україні неможливо визначити, наскільки участь у війні, яка триває з 2014 року впливає на здоров’я та й життя захисників і захисниць. Однак фахівці кажуть, що жінки швидше звертаються за медичною допомогою, тоді як чоловіки через нав’язаний суспільством стереотип «мужнього захисника», часто ігнорують розлади свого організму.
Посттравматичні розлади у чоловіків призводять до суїцидів
Генеральний директор Директорату реабілітації, медичного забезпечення та соціальної реадаптації Міністерства у справах ветеранів України Всеволод Стеблюк стверджує, що серед чоловіків, як воювали, фактично здорових немає. Рівень захворюваності вдвічі-втричі перевищує показники в аналогічних вікових групах серед цивільних. На першому місці серед захворювань – серцево-судинні хвороби, захворювання нервової системи як наслідки травм, хвороби психічної сфери. А найпоширенішими наслідками називають посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), гіпертонічну хворобу, гастрит, виразку шлунку.
Найбільше складнощів – із ПТСР. Хоча офіційно така статистика не ведеться, але зарубіжна історія збройних конфліктів наводить цифру до 30% серед учасників бойових дій.
Встановлено, що від 20% до 40% військовослужбовців потребують психологічної допомоги, констатує Центр громадського здоров’я МОЗ України. Симптоми гострої травми виявляють у 60-80% військовослужбовців, які були очевидцями загибелі товаришів чи мирного населення або бачили тіла померлих. Ризик появи симптомів порушення психіки стосується більш молодих військовослужбовців, віком 18-24 років, у яких виявлено симптоми депресії або у яких були проблеми з алкоголем. Симптоми ПТСР розвиваються приблизно у 12-20% військовослужбовців, які перенесли бойову травму, але не звернулися за психологічною допомогою через побоювання зневаги за прояви слабкості, боягузтва, загрозу військовій кар’єрі.
Державний інститут сімейної та молодіжної політики України у своїх дослідженнях стверджує, що із таким захворюванням у нас намагаються справлятися за допомогою психологів, тоді як насправді чоловікам-військовим потрібна ефективна адаптація. Однак військові госпіталі, на яких покладена функція реабілітації, не зовсім пристосовані до надання необхідної допомоги через брак фахівців та фінансування.За словами президента Асоціації психіатрів України С. Глузмана «існує небезпека психіатризації проблеми реабілітації учасників бойових дій із посттравматичним синдромом, тоді як вони потребують передусім психологічної підтримки».
Та й далеко не всі військовослужбовці, відчуваючи симптоми ПТСР, звертаються за медичною допомогою через чисельні стереотипи – не вважають такий стан захворюванням або побоюються осуду та втрати іміджу «сильного чоловіка». Відтак перебувають у депресивному стані, який може призвести до подальших соціальних проблем у їхньому житті.
Доцент кафедри політології та соціальних технологій НАУ Олег Блінов у своїй роботі стверджує: перші дослідження американських ветеранів війни у В’єтнамі показали, що у військових із ПТСР в рази зростає ймовірність стати безробітним, розлучитися, ускладнити стосунки з дітьми. Чимало чоловіків після повернення з фронту відчувають бажання ізолюватися від інших, а є й такі, що у стані ПТСР накладають на себе руки. У період із 2014-го до повномасштабного вторгнення було зафіксовано понад 1000 випадків суїцидів серед ветеранів АТО. Такі дані наводив голова комітету Верховної Ради України у справах ветеранів Олександр Третьяков. Екс-головний військовий прокурор Анатолій Матіос додає, що офіційної статистики, скільки військових вкорочують собі віку після повернення у цивільне життя, взагалі ніхто не веде.
Не поодинокі й випадки набутого безпліддя як наслідок перенесеного стресу. Однак чоловіки-військові, знову ж таки через нав’язані суспільством стереотипи, воліють про це нікому не розповідати.
«Жінки повертаються з війни з численними проблемами»
За твердженням ГО «Жіночий ветеранський рух», яка досліджувала проблематику жіночого здоров’я під час проходження військової служби, військовослужбовиці повертаються з війни з численними проблемами репродуктивної системи: кровотечі, гормональний дисбаланс, безпліддя, рак. Їх спричиняють постійний стрес, брак медичного обслуговування та нерозуміння від керівництва частини, котре часто не відпускає військовослужбовицю на медобстеження.
До цьогорічного повномасштабного вторгнення діагностовані хвороби не зараховували до одержаних під час захисту Батьківщини, натомість класифікували як наслідок проходження військової служби. «Захист Батьківщини» дозволяв би після оформлення групи з інвалідності отримувати значно більші, а не копійчані, виплати та пільги. І лише зараз як у госпіталях, так і у військово-лікарських комісіях почали потроху виправляти ситуацію.
«Мені доводилося спати під тонкою ковдрою, що призводило до надмірного охолодження тіла, часто під час «критичних днів» не було змоги прийняти душ, – розповідає одна із офіцерок ЗСУ. – Тоді я це не сприймала як щось надважливе, адже розуміла, хто я і де. Але згодом все це обернулося для мене «букетом» набутих жіночих захворювань, які лікарі навіть не пов’язували з військовою службою, адже вони виникають і в цивільних жінок».
Ветеранка 25-го батальйону “Київська Русь”, координаторка ГО «Жіночий ветеранський рух» Юлія Кіріллова стверджує, що в ЗСУ за станом здоров’я жінок окремо не стежать. На запит організації Міністерство оборони відповіло, що моніторинг за категорією «жінки» не ведеться. А результати опитування, які провела ГО, показали, що серед поширених проблем ― гормональний дисбаланс,проблеми з опорно-руховим апаратом, патологія молочної залози, проблеми з яєчниками, кровотечі, аменорея, онкологія, безпліддя.А військове керівництво, що складається переважно з чоловіків, не завжди розуміє гігієнічні і фізіологічні потреби жінок.
До жінок застосовується соціальний фактор
Аби встановити причинно-наслідковий зв’язок між захворюванням і участю в бойових діях або проходженням служби, військовим належить пройти лікування у військовому госпіталі та отримати висновок військово-лікарської комісії (ВЛК) про встановлення категорії (захист Батьківщини або проходження служби). Отримані виписки слід подати до МСЕК для визначення групи інвалідності або встановлення відсотку втрати працездатності. Й у випаду позитивного розгляду, звернутися за належними виплатами до держави.
Юлія Кіріллова каже, що головна проблема у тому, що військово-лікарську комісію часто проводять формально. Така ситуація часто спричиняє непорозуміння між лікарями та військовими, які не погоджуються з висновками ВЛК, адже в результаті отримують менші виплати, ніж сподівалися.
– Не кожна хвороба чи поранення дають право на визначення групи інвалідності, а лише ті, які призводять до втрати життєдіяльності, – пояснює головний лікар тернопільського обласного Центру медико-соціальної експертизи Ігор Банадига. –Наприклад, якщо людина отримала осколкове поранення кінцівки, але це не призвело до втрати її функцій, то й про інвалідність не йде мова. І навпаки, набуте захворювання може дати серйозне ускладнення, яке призводить до часткової втрати життєдіяльності, і тоді за цими наслідками МСЕК вирішує, до якої групи інвалідності воно належить. За законом, кінцеве рішення приймається комісією лише тоді, коли завершено усі методи лікування, включно із реабілітацією та санітарно-курортним оздоровленням, однак життєдіяльність повністю так і не відновилася.
Лікар-експерт пояснює, що ВЛК керуються інструкціями, призначеними лише для внутрішнього користування. Відповідно, МСЕК не може оцінювати правильність встановленого діагнозу, а лише керується ним для надання свого висновку.
– Наприклад, онкологія справді може мати причинно-наслідковий зв’язок із пережитим стресом, – каже Ігор Банадига. – Таких випадків у нашій МСЕК траплялися одиниці, але вони є. Однак наявність цього зв’язку повинна встановити тільки ВЛК. І тільки тоді ми зможемо розглядати питання часткової втрати життєдіяльності на комісії.
За його словами, жінок-військових до них зверталося дуже мало, всього лиш декілька осіб із 2014 року. Як правило, із контузіями чи іншими вибуховими травмами. «Із прямими пораненнями до нас захисниці ще ніколи не зверталися, – каже лікар-експерт. – Швидше за все, жінок більше бережуть і вони менше перебувають на нульових позиціях».
– У наших комісіях чутливе ставлення до учасників та учасниць бойових дій, – каже Ігор Банадига. – А для ще більшої прозорості своєї роботи ми до наших МСЕК долучаємо представників обласного та міського військкоматів, а також представників громадського об’єднання АТОвців, які можуть брати участь у засіданнях та спостерігати за роботою членів комісій. Якщо розгляд справи стосується військових зі складу МВС, ДНС чи СБУ, на ньому присутні також представники їхніх медслужб. Кожен захисник чи захисниця повинні бачити і відчувати, що комісія працює об’єктивно, розглядаючи їхню справу, та дотримується чинного законодавства. Втім, при розгляді справ ми враховуємо ще й соціальний фактор. Адже група інвалідності призначається не тільки при хворобах, а й при втраті життєдіяльності. Соціальний фактор, наприклад, це коли безробітна жінка сама виховує дитину, не забезпечена житлом, мешкає у незадовільних санітарно-побутових умовах… Тоді комісія може врахувати цей фактор як додатковий за наявності підтверджуючих документів про соціальний стан.
Багатьох проблем зі здоров’ям можна було би уникнути
Взагалі, багатьох проблем зі здоров’ям, які виникають у військовослужбовців та військовослужбовиць, можна було би уникнути.
Ветеран АТО Василь Стельмах, який пережив ПТСР, стверджує, що найкращим виходом для військовослужбовців із таким розладом – перебування в спеціалізованому реабілітаційному центрі разом із, що важливо, такими ж військовими, а не цивільними. У військових госпіталях із пораненими та хворими працюють психолог та психіатр, а за потреби надається направлення на реабілітацію у звичайний санаторій. Цього, каже Василь, взагалі не достатньо. «У мене досі залишилися деякі симптоми ПТСР, однак навіть при бажанні я не маю куди із цим звернутися за кваліфікованою допомогою».
Ігор Банадига, в свою чергу, радить активізувати роботу лікарсько-консультативних комісій, які за законом повинні функціонувати у всіх медичних закладах і є першими контактерами із постраждалими військовослужбовцями. Вони й повинні надавати консультації для захисників та захисниць щодо того, як і кому призначається група інвалідності, та при яких пораненнях чи захворюваннях можна розраховувати на виплати від держави.
Психологічний стан жінок, за словами старшого бойового медика ЗСУ Вероніки Арістової, на війні часто погіршується через те, що чоловіки не сприймають їх як фахових спеціалісток, поширюють різні стереотипи. У такому разі військовослужбовицям доводиться працювати ще більше, ніж чоловікові, щоб «заслужити» нормальне ставлення. Відповідно, стрес і фізичні навантаження зростають. Такі стереотипи потрібно якнайшвидше викорінювати у Збройних силах.
Юлія Кіріллова вважає, що потрібно проводити повноцінну просвітницьку роботу в лавах ЗСУ про те, як дбати про себе в екстремальних умовах. Забезпечити можливість обстеження у гінеколога та мамолога для жінок-військових у разі їх запиту на такий огляд. Вчити, як знімати стрес та напругу, які часто стають причинами для появи захворювань, як побачити перші ознаки, що з організмом щось не те.
Адже після пережитого стресу на фронті можна і треба зробити все, аби не додавати нашим військовим надмірних нервових навантажень при захисті своїх прав.
Джерело: Тижневик "Номер один"
3690