Найсвіжіше:
• Спецпрокуратура у Тернополі перевірить дії службовців ТЦК, на території якого втратив свідомість, а згодом помер військовозобов’язаний • Почему выгоднее менять валюту в обменнике? • Під час виконання бойового завдання на Запоріжжі загинув військовослужбовець з Тернопільщини • Визначилася вісімка фіналістів футзального чемпіонату Тернопільщини серед юнаків U-13 (+фото) • У жителя приміського до Тернополя села поліцейський виявив наркотики • «Зелені леви» з Почаєва на зимову першість Тернопільщини заявили 26 футболістів • Небесне військо поповнив ще один Герой з Тернопільщини: свій останній бій воїн прийняв на Донеччині • На Тернопільщині з військомату швидка привезла 49-річного чоловіка, котрий помер у лікарні • Став відомим чемпіон вищої Тернопільської футзальної ліги: незабитий пенальті, голи-красені, неймовірні емоції та драматична кінцівка • Тернопільська лікарня співпрацюватиме з німецькою клінікою, в якій лікувалися Тимошенко та Навальний • На Тернопільщині всі громади-партнерки Програми USAID DOBRE створюють простори економічного зростання • Ухилянт з Тернопільщини в суді поскаржився на здоров’я • На Тернопільщині два члени військово-лікарської комісії підробили медичний висновок військовозобов’язаному • Основи корпоративних фінансів • Тернопільський підприємець зняв свою дівчину голою і поділився пікантним відео у Вайбері • На Тернопільщині змінився голова асоціація громад • Тернопільські енергетики звертають увагу споживачів на важливі дати • Влада одного з найбільших міст Тернопільщини оприлюднила список злісних боржників • Як правильно обрати стабілізатор напруги • На Тернопільщині попрощалися з офіцером, який загинув на Запоріжжі • На Тернопільщині вирішили збудувати завод спеціальних залізобетонних конструкцій • Онлайн-казино 1xSlots • У Тернополі водійка іномарки виїхала на тротуар та збила трьох пішоходів • Військовослужбовець помер від колото-різаної рани грудей: у військовій частині на Львівщині солдатка зарізала свого товариша • Два житлових будинки, сім земельних ділянок та мільйон зарплати: що задекларував головний рятувальник Тернопільщини
rss

«Не витріщайтеся» – як спілкуватися з ветеранами/ветеранками війни з інвалідністю


Опубліковано: 27 Листопада 2023р. о 11:59


За 17 місяців повномасштабної війни мінімум 50 тисяч українців/українок втратили руки чи ноги, пише The World Street Journal. Наводячи цю цифру, видання посилається на оцінку найбільшого у світі виробника протезів – німецької компанії Ottobock – та її медичних партнерів.

Західні військові хірурги не бачили таких масштабів поранень з часів Другої світової війни, – сказав доктор Аарон Епштейн, голова Глобальної групи хірургічної та медичної підтримки, яка об’єднує колишніх військових хірургів, що тренують українських військових медиків. Якщо на початку конфлікту основними причинами ампутації кінцівок були артилерія і ракети, то зараз деякі з найтяжчих втрат спричинені мінами, встановленими вздовж 600-кілометрової лінії фронту.

Ветеранка ЗСУ Руся

Коли почалось повномасштабне вторгнення, Русі було лише 18 років. Майже одразу вона пішла доброволицею до лав ЗСУ та здобула посаду оператора-зв‘язківця. Не Незважаючи на постійне напруження, Руся виконувала свою роботу аж до 10 лютого 2023-го, коли під час виконання бойового завдання її машина потрапила під мінометний обстріл. Саме так вона втратила ногу. Зі слів рідних, перші два дні в лікарні Руся плакала безупинно. А потім вирішила боротись і стати прикладом для всіх, хто, як і вона, втратили кінцівки на цій війні. Показати, що і в такому стані можливе активне повноцінне життя. Можливо бути щасливою.

Безумовно, навчитися ходити, повернутися до звичайних справ і роботи – важливе завдання, але відновитися психологічно – не менш важливо. Після ампутації більшість людей відчувають цілу гаму важких емоцій. Основні причини такого стану – звикання до відсутності кінцівки та її фунцій, загальна адаптація до нового образу свого тіла. Але не менш впливовим лікарі вважають соціальний фактор. Пацієнти/пацієнтки часто уявляють, як інші люди дивляться на їхнє нове тіло, і впоратися з цими думками досить важко.

Про особливості спілкування

Українське суспільство, попри чисельні роз’яснення психологів та профільних громадських організацій, досі не готове до того, що не військові повинні адаптуватися в мирний соціум, а навпаки – ми повинні вчитися спілкуватися з людьми, які повернулися із фронту. Розуміти їхні потреби, особливості сприйняття наших слів та дій, реакцій на гучні та інші специфічні звуки тощо. Скільки часу нам потрібно, щоби люди звикли? Скільки історій потрібно розповісти, щоб ми зрозуміли реальність?

Психологиня Центру реабілітації учасників бойових дій у Луцьку Любава Казмірчук працює з військовими із 2018 року. Вона розповідає, що у випадках, коли ми зустрічаємо на вулиці незнайомих військовослужбовця чи військовослужбовицю і нам хочеться подякувати їм за захист держави і за службу, то можна проявити це поглядом та посмішкою, або ж словами – залежить від ситуації. Не уникати зорового контакту, не мати почуття провини, не зіщулюватися і точно не відвертатися.

– Зустріли, наприклад, однокласника чи знайому, які служили, привіталися. Ви бачите, що людина хоче з вами взаємодіяти, тоді, звичайно, ви цю розмову продовжуєте, включаєтеся. А якщо ми помічаємо, що людина привіталася і йде, ми не смикаємо за рукав, не затримуємо, – роз’яснює психологиня. – Дуже важливо не ставити питань: «Чи ти вбивав/вбивала? Коли буде та перемога? Як там?…» Це деструктивні запитання. Ми точно не кажемо, що «я тебе розумію», якщо в нас за плечима немає бойового досвіду. Некоректна комунікація із військовими може призвести до їхньої самоізоляції, проблем із поверненням в суспільство, з контактом в сім’ї, з довірою, до розвитку посттравматичних стресових розладів тощо.

Фото: PROSTHETICS FOR UKRAINIANS

Коли ми говоримо про поранених із видимими травмами чи ампутаціями, то перше правило – не витріщатися, бо це ставить в незручне становище людину. Не розпитувати, чому немає руки чи ноги. Не жаліти, бо жалість – це дуже знецінююче відчуття. Воно не дозволяє людині пройти ті випробування, які зараз перед нею стоять, зрости в тому, а саме – повноцінно повернутися в суспільство, каже психологиня.

«Військовим не подобається, коли вони стоять на протезі, до них підходять люди й пропонують гроші, це — не прояв поваги, а прояв жалю, – пояснює військовослужбовець, котрий пережив ампутацію частини лівої ноги, Дмитро Устименко. – Краще взяти ці кошти й задонатити на перевірений збір. Якщо людина хоче чимось допомогти, то, вважаю, треба в першу чергу запитати, чи потрібна ця допомога. Якщо так — військові ніколи не відмовлять».

Психологиня Марія Стецюк, котра допомагає військовим повернутися до цивільного життя, радить поводитися із ними, як із іншими людьми, не акцентуючи увагу на пережитому ними досвіді. «Скількох ти вбив? А що ти відчував?», – ці та подібні запитання не лише нетактовні, а можуть стати тригером для людини, котра була на фронті, та спровокувати в неї загострення негативних емоцій. Адже на фронті не вбивають, там – знищують цілі. Краще зовсім не питати ані про самопочуття, ані про переживання, якщо ви думаєте, що готові підтримати, але насправді не маєте сил та досвіду вислухати болючу розповідь.

«Люди, які проходять фізично війну, ці відчуття ніколи не зможуть пояснити цивільним, – каже заступниця міністра оборони України Ганна Маляр. – І тут не треба займатися якимось особливим лікуванням, тому що це настільки історична віха в державі, ну не можна в собі вилікувати війну! «Я хочу цю війну прожити внутрішньо, я хочу ці відчуття пройти, я хочу відчути біль і сум за тими, хто загинув. Не треба мене від цього лікувати. Я не хочу заспокоюватись, я хочу прожити зі своєю державою той надрив, який вона зараз проходить». І до цього треба поставитись, мені здається, саме так».

Психологічна адаптація захисників та захисниць із ампутаціями надзвичайно важлива. Тому в місті Золотоноша Черкаської області відкрили перший в Україні табір «Максимум» для жінок, котрі втратили кінцівки, в тому числі – військовослужбовиць. Тут вони отримують не тільки фізичну, а й психологічну допомогу, яка допомагає їм прийняти своє нове тіло та навчитися жити з ампутованими кінцівками чи з протезом. У жовтні в таборі перебували 9 жінок, до яких приєдналася президентка американської асоціації футболу для жінок з ампутацією. Вона надихнула ветеранок навчатися грі у футбол та ідеєю створити національну збірну.

А львівська команда «Покрова» об’єднує військовослужбовців, які втратили кінцівки у боях з окупантами, та інших осіб з ампутацією. Тренування для них організовує згромадження салезіян святого Івана Боско Української греко-католицької церкви. Як розповів тренер та координатор проєкту «Футбол для сильних» Богдан Мельник, футбол для гравців з ампутацією кінцівок лише зароджується в Україні, тому потрібно розвивати більше таких команд, щоб їхні учасники та учасниці могли їздити один до одного та проводити матчі.

Основні правила та підсумки

У квітні 2023 року у Львові відбувся Міжнародний форум з реабілітації, під час якого пацієнти/пацієнтки центру «Незламні» (Національний реабілітаційний центр UNBROKEN) поділилися своїми думками з приводу того, як правильно спілкуватися і реагувати на людей, які втратили око або кінцівку, мають спотворене обличчя чи інші фізичні вади.

    1. Не витріщайтеся. Не варто пильно розглядати скалічену людину. Навіть тоді, коли вам її дуже шкода і ви їй дуже вдячні. Людина почуватиметься ніяково. Ніхто би не хотів опинитися у такій некомфортній ситуації.

    2. Не кажіть «Одужуй!». Якщо ви зустріли людину з протезом у громадському місці, то, ймовірно, вона вже одужала. Втрачена кінцівка, на жаль, вже не відросте, навіть якщо ви бажатимете цього від щирого серця.

    3. Не «лізьте в душу». Ветерани розповідають: сторонні досить часто намагаються зав’язати з ними розмову, щоб продемонструвати свою підтримку. Інколи люди запитують, як саме вони отримали поранення чи як травмувалися або їх цікавлять деталі реабілітації. Не всім приємно згадувати цей досвід, тому спершу вам варто з’ясувати: чи хотілося б людині взагалі говорити про поранення чи реабілітацію.

    4. Не демонструйте жалості. Жаліти когось, співчувати чи відчувати емпатію до травмованої людини — це нормально. Проте ці почуття варто проявляти у конструктивний спосіб, наприклад, демонструючи підтримку чи здивування, як добре людина справляється.

    5. Не уникайте. Багато людей ніяковіють чи почуваються незручно, коли зустрічають когось з вадами обличчя або протезом ноги чи руки. Люди не знають, як поводитися, не знають, про що говорити. Але травмовані чи протезовані люди є повноцінними членами нашого суспільства та дуже часто — з особливими заслугами. Вони потребують нашої з вами уваги й піклування.

    6. Поговоріть зі своїми дітьми, і краще зробіть це завчасно. Діти часто поводяться безпосередньо. Поясніть їм, що таке протез та чому людям їх встановлюють. Це допоможе вам уникнути незручних ситуацій, коли ви зустрінете протезовану людину

    7. Спілкуйтеся. Людські стосунки й людські реакції завжди є індивідуальними. Неможливо напрацювати вичерпний перелік ситуацій та рекомендацій на всі випадки життя. Але є одне універсальне правило: перш ніж щось робити, про це треба спершу запитати, й тільки отримавши згоду, можна продовжувати розмову, підбадьорювати, співчувати чи допомагати. А в деяких ситуаціях найкраще буде просто разом помовчати.

Матеріал створено за сприяння Волинського прес-клубу


Джерело: ПЕРШИЙ онлайн
Автор: Рубрика:





Новини
29 Лютого
28 Лютого
Що ви очікуєте у 2024 році в Україні?
Погода
Реклама
Ua News media group
Партнери
Тестовий банер 2
Найпопулярніше
Юридична консультація

Шановні читачі «Номер один»!

Запрошуємо Вас скористатися онлайн-консультацією юриста нашої редакції – адвоката Анатолія Омеляновича Мовчана.

Детальніше