Юрій Зелений доєднався до лав захисників у перші дні великої війни, хоча його фах у мирному житті був дуже далекий від ратної справи.
Він народився у 1983 році у Вінниці. Після школи навчався у Вінницькому національному технічному університеті та Вінницькому інституті економіки Тернопільського національного економічного університету. Освіта дала йому можливість проявити себе за різними напрямами, – і як підприємець, і як висококваліфікований працівник.
Але вагомою частиною життя Юрія завжди були танці. Він захопився брейк-дансом ще у 15-річному віці та не лише сам досягнув вершин майстерності, а й підготував із сотню вихованців, які показували достойні результати на змаганнях всеукраїнського рівня, – розповідає дружина Вікторія.
До війни чоловік був добре відомий у Вінниці як танцюрист і викладач танців на псевдо «Зеля». Ще наприкінці 1990-х він почав популяризувати в місті брейкінг. У 2000 році заснував команду «City Jam», з якою займав призові місця у фестивалях і батлах міжнародного та всеукраїнського рівнів. Із 2018 року почав викладати брейкінг у одному з вінницьких клубів.
Він виховав не одне покоління учнів у стилі брейк-данс, брав участь в організації танцювальних батлів та заходів, надихав молодь займатися творчістю. Вихованці клубу регулярно завойовували призові місця в дитячих та дорослих вікових категоріях на чемпіонатах та конкурсах по всій країні.
Юрій був надзвичайно вимогливим до себе та не терпів слабкодухості в інших. Для нього не існувало «не можу», лише «тут і зараз». За це та доброту діти його сприймали як старшого брата, дорослі поважали та любили, – пригадує Вікторія.
А учні згадують, що він не лише навчав танцювати, а й ділився з ними життєвою мудрістю, формував характер і впевненість у собі.
Юра завжди казав, що танець — це свобода. І саме свободу він пішов захищати, коли прийшла війна, – кажуть вони.
Юрій став у стрій на початку повномасштабного російського вторгнення. Був головним сержантом, інспектором із військового рекрутингу Вінницького ТЦК та СП. Він був одним із тих, хто допоміг створити у Вінниці перші муніципальні рекрутингові центри. Він зустрічав і підтримував людей, які прагнули стати до лав ЗСУ, пояснював, як самостійно обрати підрозділ та посаду.
Провів сотні зустрічей з молоддю, постійно виступав у ЗМІ й розповідав про можливості для тих, хто добровільно і свідомо обирав шлях захисту країни, замість переховуватись від ТЦК.
В одному з інтерв’ю він казав: «Все одно доведеться захищати свою країну, ну, доведеться! Від нашого ворога пощади не буде. Ми не можемо воювати так, як вони, просто не маємо права. В нас так не вийде. Ми так не переможемо».
Юрій не тільки надихав та споряджав на фронт інших, а й сам пішов на передову.
Сьогодні, 1 травня 2024, вибуваю до славнозвісної 59-ї бригади ім. Якова Ганзюка. Там багато моїх братів. Зустрічайте. Перемога близько, – написав він у Фейсбуці.
З 8 травня 2024 року захисник вважався зниклим безвісти. Рідні і близькі сподівалися, що він потрапив у полон. Утім, днями підтвердилося найстрашніше: аналіз ДНК одного зі знайдених біля Первомайського Донецької області тіл захисників встановив, що 40-річний Юрій Зелений загинув…
Для побратимів «Зеля» був прикладом дисципліни та сили духу, а у пам’яті тих, хто знав його до війни, він назавжди залишиться найкращим вчителем.
Вінничани попрощалися з Юрієм Зеленим в останні дні літа:
Сьогодні, друже Юрій Зелений, твій останній танець. Твій останній вихід на сцену цього життя… Ти сам рвався у бій, бо не міг просто сидіти і споглядати це бл…во із ухилянтами і «косарями». Ти був справжній рекрутер, тцкашник і воїн, що бився до кінця. І мало хто знав, що вдома тебе також чекають рідні дітки та сотні вихованців твоєї денсстудії…
Ніхто із нас не був народжений для цієї страшної війни і не готувався стати Героєм. Тим більше, посмертно. Але ти не боявся, не ховався і не скиглив, як скиглять тисячі «маминих черешеньок» під час ВЛК, вручення повісток чи банальної перевірки облікових даних. За що незаслужено отримував долю хейту. Та вперто і чесно робив свою роботу під час війни. Якби всі в ТЦК були, як ти, – то це була б інша Україна. Зеля, ти наш Чемпіон, ти кращий із нас, тебе знала вся Україна і далеко за її межами, як неперевершеного денсера і тренера. Але перш за все – ти Воїн, який не дав задню і поклав своє молоде життя за нашу вільну країну. Спочивай, брате, – написав у день поховання Юрія його побратим – вінницький журналіст, захисник Роман Ковальський.
Юрія Зеленого поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці. У нього залишились дружина і дві доньки.
Вічна пам’ять та шана Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Юрій Зелений, Вінницька ОВА, Вінницький обласний ТЦК та СП, видання «Новини Вінниці»
Джерело: Укрінформ
5943